Станіслав (Білозерський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Станіслав
Stanislav biloz gerb.png
Герб
Країна Україна Україна
Область Херсонська область
Район/міськрада Білозерський
Рада/громада Станіславська сільська рада
Код КОАТУУ 6520386501
Облікова картка Станіслав 
Основні дані
Засноване 1697
Населення 4941
Площа 6,826 км²
Густота населення 723,85 осіб/км²
Поштовий індекс 75051[1]
Телефонний код +380 5547
Географічні дані
Географічні координати 46°34′13″ пн. ш. 32°08′51″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
38 м
Водойми Дніпровський лиман
Відстань до
обласного центру
39,5 км
Відстань до
районного центру
25,3 км
Найближча залізнична станція Херсон
Відстань до
залізничної станції
39,5 км
Місцева влада
Адреса ради 75051, Херсонська обл., Білозерський р-н., с. Станіслав, вул. Свободи, 15, тел. 53-2-67
Сільський голова Желуденко Володимир Володимирович
Карта
Станіслав. Карта розташування: Україна
Станіслав
Станіслав
Станіслав. Карта розташування: Херсонська область
Станіслав
Станіслав
Мапа

Станісла́в — село в Україні, в Білозерському районі Херсонської області. Населення становить 4941 осіб.

Станіслав — центр сільради.

Географія[ред. | ред. код]

Розташований на правом березі Дніпровського лиману, за 25 км від районного центру, на автодорозі Т 1501 (ХерсонОлександрівка).

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка про Станіслав в «Описі ріки Дніпро від Переволочної до Чорного моря» від 20 січня 1697 року.

У 1754 році в селі Станіслав згадуються зимівники запорожців, козаки займалися рибним уловом, добували сіль у Прогноях, вирощували пшеницю, гречку. Село Станіслав належало до Перевізької паланки.

Місцевість, де розташований Станіслав, була заселена відвіку. Про це свідчать виявлені на території і поблизу села поселення епохи бронзи (II тисячоліття до н. е.), городище, поселення і 2 могильники скіфського часу (VII—III ст. до н. е.). Існує припущення, що згадуваний Геродотом храм Деметри (V ст. до н. е.), знаходився на місці нинішнього Станіслава.

Виявлені також поселення перших століть н. е., пов'язані з грецькою колонією Ольвія, розташованою на іншому боці Бузького лиману. У селі стояв храм Деметри. Знайдені 2 візантійські монети X ст. н. е.

Під час перебування цієї території під владою Великого князівства Литовського у XV ст. на мисі, який врізається в Дніпровський лиман, виникло поселення, яке згодом було зруйновано. Вітовт під час походу на татар влітку 1398 року підбив собі околиці нижнього Дніпра й для оборони їх поставив кам'яний замок, назвавши його городом святого Івана. Київська земля у XV сторіччі — централізований організм, де військова, фіскальна, адміністративна і судова влада була зосереджена в руках нащадків Володимира Ольгердовича — Івана Володимирович (?- 1435), Олелька Володимировича (1441—1454), та його сина Семена Олельковича (1454—1470).

Протягом короткого часу за великого князя Вітовта (13921430), який не без успіху намагався встановити контроль над Причорномор'ям, буферна смуга вважалася частиною русько-литовської державної території. Останні сліди руських залог, висунутих далеко на південь, фіксуються у 1450—1460-х рр.

Згадкою про так званих «Князя Семенових людей», тобто бояр Семена Олельковича Київського, які несли вартову службу на косі при злитті Дніпровського і Бузького лиманів, стала місцевість на північ від села, саме ця коса отримала назву Семенового Рогу (село Лупареве).

Ймовірно у Станіславі, розташовувався один із таборів Богдана Хмельницького у кінці 1647, на початку 1648 року.

Після утворення Нової Січі і створення Прогнойської паланки тут була переправа, що пов'язувала паланку з правобережжям лиману. У 1768 р. нею скористалися запорожці, що йшли з Прогноїв для участі в Коліївщині.

У 1754 році згадуються зимівники запорожців — Якима Кравця (1755-отаман Платнирівського куреня), Михайла Бойка — Платнирівського куреня.

У 1774 відібраний в Османської імперії і включений до складу Російської імперії.

В 1787 році тут мешкало 1290 чоловік і 45 жінок та при селі було 25 100 десятин зручної і 3900 десятин незручної землі.

У 1788 році казенне село Станіслав входить до складу території Чорноморського козацького війська.

У 1790 р. в селі Станіслав мешкали військові поселяни, колишні запорожці, які належали до чорноморців — 18 хазяїв при них рахувалось 302 працівники. З 18 хазяїв два — сімейні. При родинах рахувалось два працівники.

Павло Кравець мав одного працівника, Яків Тимошенко — сім, Наривай і Вергун — по вісім працівників. Інші хазяї мали в середньому від 11 до 40 працівників. До них додатково були приписані 170 бурлак. Ці поселяни зі Станіслава знаходилися при лиманських заводах в Таврійській області та соляних озерах.

Інши мешканці містечка Станіслава 49 хазяїв з 679 працівниками. З 49 хазяїв сімейних сім. При родинах рахувалось п'ять працівників. Це були типові господарі — рибопромисловці, стосунки яких до робочої сили ґрунтовані на договорах.

У 1799 р. вже мешкало 201 чоловік і 181 жінка.

В першій половині XIX століття село почало швидко рости за рахунок переселенців із центральних районів України.

У 1811 році в селі було 146 господарств в яких мешкало 584 чоловіка і 561 жінка.

Переселенення відбувалось з села Княжа, Звенигородського пов. Київської губ., містечка Багачка, Миргородського пов., Полтавської губ., сіл Богушкова Слобідка, Чехівка, Мельники, Москаленки, Деньги, Кропивна, Чорнобай, Білоусівка, Золотоніського пов., Полтавської губ.

Вже у 1816 році тут нараховувалось 1557 осіб.

В 1841 році село Станіслав, яке складалося із 336 дворів, було віднесено до розряду містечок Херсонського повіту.

Станом на 1886 рік у містечку мешкала 3131 особа, налічувалось 510 дворів, існувала церква православна, школа, 11 лавок, земська станція, 3 винних погреба, відбувались ярмарок 14 вересня, торжок, базар по неділям та святковим дням[2]. За 4 версти — рибний завод. За 7 верст — рибний завод. За 9 версти — 2 рибних заводи. За 11 версти — рибний завод.

В 1928 році село Станіслав, налічувало 1145 господарств. Кількість населення становило 5020 осіб. 2378 — чоловіків, 2642 — жінки.

Пам'ятки[ред. | ред. код]

  • Сліди валу II—III століття.
  • Козацькі кам'яні хрести XVIII століття на місцевому кладовищі.
  • Будинок колишнього банку 1908 року, імітує стиль епохи Відродження.
  • Будинок колишньої церковноприходської школи з другої половина XIX століття.

Економіка[ред. | ред. код]

В селі по вул. Білозерське шосе, 13-а розташовані потужності ТОВ «Лиман-агро», на яких у скляні банки розливається натуральний томатний сік вищого ґатунку.

Церковне життя[ред. | ред. код]

За часів нової січі у селі була каплиця Святителя Миколая, яка знаходилась на березі лиману (на низу).
У 1780 році розпачалось будівництво Миколаївської церкви, вона знаходилась на місті сучасного будинка культури (на горі).
У 1785—1786 роках при каплиці правив службу священик Дмитро Руденко. В 1815—1856 роках його син Петро Дмитрович Руденко був тут церковнослужителем.

Храми[ред. | ред. код]

  • Покровський храм УПЦ МП
  • Церква Святого Димитрія ПЦУ, настоятель храму Архимандрит Никон (Мар'ян) Гуртовський

Відомі люди[ред. | ред. код]

Декомунізація[ред. | ред. код]

31 березня 2014 року демонтовано пам'ятник Леніну.
У січні-лютому 2016 року перейменовано вул. Жовтневої революції на вул. Соборну, вул. Леніна — на вул. Свободи, вул. Комсомольську — на вул. Українську, вул. 25 з'їзду КПРС — на вул. Мирну, вул. Колгоспну — на вул. Покровську, вул. Радгоспну — на вул. Південну, вул. Піонерську — на вул. Таврійську, вул. К. Маркса — на вул. Херсонську, площу Леніна — на площу Свободи.

Село на картах[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Довідник поштових індексів України. Херсонська область. Білозерський район
  2. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)