Стара Любовня

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Coat of arms of Slovakia.svgМісто Стара Любовня
словац. Stará Ľubovňa  [?]
Coat of arms of Stará Ľubovňa.png
герб
Любовн'янський Град
Любовн'янський Град
Map slovakia stara lubovna.png
Основні дані
49°19′01″ пн. ш. 20°40′59″ сх. д.H G O
Країна SK Словаччина
Край Пряшівський
Округ Стара Любовня → SPARQL ←
Столиця для Стара Любовня

Перша згадка[d] 1292 (Libenow)[2]

Водойма Попрад (річка)
Висота над р.м. 532 м
Площа 30,786 км²
Населення
Міста-побратими Новий Сонч, Балчик
Телефонний код +421-052
Автомоб. ном. SL
Поштовий індекс 064 01
Місцева влада
Адреса Mestský úrad Obchodná 1
Веб-сторінка staralubovna.sk
E-mail mailto:primator@staralubovna.sk
Староста[3] Міхал Біґаніч
Ідентифікатори і посилання
код LAU (NUTS) 526665[4]
OpenStreetMap пошук у Nominatim 388238 ·R (Стара Любовня)
GeoNames 723505
Транспорт, відстані
До крайового центру
 — фізична 54 км
До Братислави
 — фізична 293 км
Карта
Стара Любовня. Карта розташування: Словаччина
Стара Любовня
Стара Любовня. Карта розташування: Пряшівський край
Стара Любовня
Стара Любовня (Пряшівський край)

Джерела:

  • Стара Любовня у Вікісховищі?
    Див. також: Любовня

    Стара Любовня (словац. Stará Ľubovňa) — місто на Спиші над р. Попрад, розташоване на півночі східної Словаччини на українсько-словацько-польському етнічному пограниччі. Раніше (до 1920 року) це місто входило до складу комітату Спиш. Адміністративний центр Старолюбовнянського округу. Старолюбовнянський округ в 1961 р. мав 26 укр. сіл з 14 400 мешканців (на всіх 44 з 37 400 меш.).

    Історія[ред. | ред. код]

    Вперше згадується 1292 року. У 14121772 Стара Любовня була головним містом 15 спиських міст, відданих 1412 угорським королем Жигмонтом Польщі. 8 листопада 1918 тут створилася Народна рада місцевих русинів-українців, яка висловилася за приєднання до Української держави.

    Культура[ред. | ред. код]

    Середньовічний замок, музей, скансен, гімназія. У місті є 3 римо-католицькі костели: костел св. Мікулаша з кінця 13 ст., костел св. Петра і Павла з 1999 р., костел св. Йозефа з 1943 р., греко-католицька церква, православна та протестантська громади міста свої церкви будують.

    Населення[ред. | ред. код]

    У місті проживає 16 338 осіб.

    Національний склад населення:

    Склад населення за приналежністю до релігії:

    Галерея[ред. | ред. код]

    Цікаві факти[ред. | ред. код]

    Саме у Старій Любовні виник перший після розпаду Австро-угорської монархії народний орган закарпатських українців — Руська Народна Рада, яка виступила під гаслом злуки з незалежною Україною. В ухваленому 8 листопада 1918 року «Маніфесті до русинів Угорщини» було заявлено: «На другому боці Карпат живуть такі ж самі русини, як і ми. Їх мова, звичаї такі ж, як і у нас, а тому вони наші брати. З ними ми етнографічно ставимо один великий багатомільйонний народ…»[5]. У 1919 році Старо-Любовнянська Народна Рада, об'єднавшись з Пряшівською Народною Радою, увійшла до складу Центральної Руської Народної Ради[6], першим головою якої став Августин Волошин[7].

    Відомі люди[ред. | ред. код]

    Примітки[ред. | ред. код]

    1. а б Počet obyvateľov SR k 31. 12. 2017Братислава: Štatistický úrad Slovenskej republiky, 2018.
    2. Vlastivedný slovník obcí na Slovensku / за ред. M. KropilákBratislava: VEDA, vydavateľstvo Slovenskej akadémie vied, 1978. — Т. 3.
    3. Останні вибори до органів місцевого врядування Словаччини відбулися 11 листопада 2018 року. Дані про голову місцевого уряду можуть бути неактуальними.
    4. Stará Ľubovňa. ŠÚ SR: sodbtn.sk (sk).  // детальні статистичні дані
    5. Ірина Павлівна Невицька. // Українці Словаччини.
    6. Документи свідчать… (22) З архіву Миколи Мушинки
    7. Вегеш М. М. Бескид Антон Григорович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
    8. Przyboś A. Potocki Dominik h. Pilawa (zm. 1683) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/4. — Zeszyt 115. — S. 803. (пол.)

    Література[ред. | ред. код]

    Посилання[ред. | ред. код]