Стромбокактус

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Стромбокактус
Strombocactus
Strombocactus disciformis
Охоронний статус
Біологічна класифікація
Домен: Еукаріоти (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти
Порядок: Гвоздикоцвіті (Caryophyllales)
Родина: Кактусові (Cactaceae)
Підродина: Cactoideae
Триба: Pachycereeae
Рід: Стромбокактус (Strombocactus)
Britton & Rose 1922
Вид: Стромбокактус дископодібний
Біноміальна назва
Strombocactus disciformis
(DC.) Britton & Rose 1922
Підвиди
Strombocactus disciformis subsp. disciformis (DC.) Britton & Rose
Strombocactus disciformis subsp. esperanzae Glass & S.Arias
Синоніми
Mammillaria disciformis DC.
Strombocactus jarmilae Halda
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Strombocactus
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Strombocactus
EOL logo.svg EOL: 5196037
IPNI: 296557-2
ITIS logo.svg ITIS: 906962
IUCN logo.svg МСОП: 152318
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 130175
The Plant List: tro-5100206

Стромбокактус[1][2] (Strombocactus Britton & Rose 1922) — монотипний рід сукулентних рослин з родини кактусових. Містить єдиний вид Strombocactus disciformis (DC.) Britton & Rose 1922 (укр. стромбокактус дископодібний[1], стромбокактус дисціформіс[2]).

Етимологія[ред. | ред. код]

Родова назава походить від грец. strombos — «дзиґа», що пов'язано з дзигоподобною формою дорослих рослин. Іноді помилково цю рослину називають «peyote» або «peyotillo». Місцева назва стромбокактуса — «жива скеля».

Історія систематики[ред. | ред. код]

Ілюстрація Strombocactus disciformis у виданні 1904 року К. Шумана, М. Гюрке і Ф. Фаупеля «Blühende Kakteen» (укр. «Квітучі кактуси»)

Перший опис стромбокактуса, знайденого на вапнякових плоскогір'ях Мексики, зробив Огюстен Пірам Декандоль у 1828 році. Він відніс його до роду Мамілярія і описав як Mammillaria disciformis. Потім цей кактус відносили до родів Echinocactus, і Ariocarpus. У 1922 році Натаніель Бріттон і Джозеф Роуз виділили цей таксон в окремий рід Strombocactus.

Франц Буксбаум в 1950 році досліджував морфологію родів Strombocactus і Aztekium і зробив висновок, що вони близько пов'язані між собою. Однак, Сьюзен Скіллман і Едвард Андерсон у 1984 році видали порівняльний аналіз родів Strombocactus і Aztekium, в якому вони прийшли до висновку, що це два різних роди.

Види, що раніше належали до роду Strombocactus, нині зараховуються до роду Neolloydia.

У 2010 з'явилося повідомлення про відкриття нового виду цього роду — Strombocactus corregidorae (S.Arias & E.Sánchez), що відрізняється від Strombocactus disciformis колючками, квітками, насінням та деякими іншими ознаками.[3]

Ареал і екологія[ред. | ред. код]

Стромбокактус поблизу Візаррона, штат Керетаро, Мексика

Стромбокактус є ендемічною рослиною Мексики. Ареал розповсюдження обмежений штатами Гуанахуато, Ідальго і Керетаро, де вони виростають на майже пилоподібних сланцевих породах, змішаних з глинистими відкладеннями, якими заповнені русла давно пересохлих річок і днищ озер. Блакитно-зелене або сірувате забарвлення маскує рослину під колір вапнякових сланців. Росте на висоті 1000—1600 м над рівнем моря на бідній живильними речовинами землі, сильно заглиблюючись у ґрунт.

Загальна біоморфологічна характеристика[ред. | ред. код]

Квіти Strombocactus disciformis
Стромбокактус поблизу Пена-Бланка, штат Керетаро, Мексика

Стебло світле, блакитно-зелене або сірувате, у молодих рослин кулясте, з часом дисковидне, до 8 см в діаметрі. Корінь потужний, ріповидний. Ребра повністю розділені на чотиригранні, плоскі, спиралевидно і щільно розташовані сосочки, що додають рослині зовнішню схожість з незрілою ялиновою шишкою. Радіальні колючки білі, дуже дрібні і тонкі, утримуються тільки на молодих ареолах, що містять невелику кількість білої повсті. Центральні колючки відсутні. Колючки помітні лише у молодих рослин, або в зоні росту, в старості кальцинуються і опадають. Квітки кремово-білі, близько 2 см завдовжки і 2-3 см в діаметрі, з'являються ранньою весною на верхівці рослини з наймолодших ареол і відкриті протягом декількох днів. Плоди брудно-коричневі, сухі, до 0,7 см завдовжки, після дозрівання лопаються. Насіння пилоподібне, буре.

Підвиди[ред. | ред. код]

Розпізнають два підвиди Strombocactus disciformis.

Strombocactus disciformis subsp. disciformis

Підвид — Strombocactus disciformis subsp. disciformis [ред. | ред. код]

Стебло розміром 3-9 см в діаметрі.

Колючок — 1-4.

Квіти кремового відтінку.

Ареал зростання — досить обширний — зустрічається у досить помітних кількостях в окремих місцях в Керетаро і Ідальго.

Strombocactus disciformis subsp. esperanzae

Підвид — Strombocactus disciformis subsp. esperanzae [ред. | ред. код]

Стебло 2,5-3,5 см в діаметрі, іноді 4,5 см.

Колючок — тільки одна.

Квіти бузкового відтінку.

Ареал зростання — Гуанахуато.

Найвідмітіша відмінність від Strombocactus disciformis subsp. disciformis — насичена темно-бузкова квітка.

Цей підвид описали Чарльз Гласс і Сальвадор Аріас 30 жовтня 1996 року. Опис було вперше опубліковане в Британському журналі «British Cactus & Succulent Journal».

Рослина названа на честь Есперанса Бенавідеса де Веласкеса — місцевого вождя, який допоміг визначити місце розташування квітучої рослини для того, щоб її сфотографувати.

У дикій природі відоме існування тільки декільких невеликих груп цих рослин, у кожній групі росте лише кілька особин.

Охорона у природі[ред. | ред. код]

Місце зростання Strombocactus disciformis поблизу Пена-Бланка, штат Керетаро, Мексика

Strombocactus disciformis занесений до Червоного списку Міжнародного Союзу Охорони Природи, статус: «Уразливі види» через обмеженість ареалу (площа близько 4 500 км²). Локалітети відомі в 19 місцях. Кількість статевозрілих рослин скорочується через незаконний збір.

Strombocactus disciformis занесений в Мексиці до Національного переліку видів під загрозою зникнення.

Занесений до Додатку I Конвенці] про міжнародну торгівлю видами дикої фауни і флори, що перебувають під загрозою зникнення (СІТЕС).[4]

Культивування[ред. | ред. код]

Сіянець Strombocactus disciformis

Стромбокактуси характеризуються вкрай повільним зростанням, а в період посух по саму верхівку втягуються в спечений ґрунт, швидше нагадуючи скам'янілі панцири плоских раковин, ніж живі рослини. Штучне прискорення зростання за рахунок частих поливань або внесення в ґрунт добрив нерідко закінчується загибеллю рослин.

Субстрат для вазонів стромбокактусів найкраще складати з 40 % суглинку, 40 % гравійних складових, а решта — наповнювачі лише з невеликою домішкою листової землі в придонній частині горщиків. pH — близько 5,8. На відміну від природних умов, в колекціях рослини розташовують в злегка затіненому місці при обмеженому поливі в період вегетації. Зимівля — суха при температурі 8-12 °C.

Основний вид розмноження стромбокактусів — посів пилоподібного насіння у вологому, бажано герметично закритому, стерильному середовищі на піщанистому субстраті з добавкою до 30 % дернової землі, змішаної з верховим торфом.

Насіння проростає дружно, але сходи розвиваються дуже повільно. Щеплення сіянців прискорює їх зростання, але при цьому погіршує природний габітус рослин.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]