Суаньський ліс
| Суаньський ліс | |
 | |
| Названо на честь | Сенна |
|---|---|
| Країна |
 Бельгія[1] |
| Адміністративна одиниця |
Уккел[1] Ла-Юльп Ватерлоо Хуіларт Ватермаль-Буафор Тервюрен Сінт-Генезіус-Роде Оверейсе |
| У межах природно-географічного об'єкта | Brabantian Ardennesd, Senne Valleyd, Druivenstreekd |
| Статус спадщини | охоронювана пам'ятка історії в Брюсселіd[1], частина об'єкта Світової спадщини ЮНЕСКО[d][2], Exceptional heritage property of Walloniad і пам'ятник культурної спадщини у Валлоніїd |
| Площа | 4383 га |
| Розташований на природоохороній території | Forêts du Brabant - Brabantse Woudend |
 | |
| Офіційний сайт(фр.) Офіційний сайт(нід.) Офіційний сайт(англ.) Офіційний сайт(нім.) | |
 Суаньський ліс у Вікісховищі | |
Координати: 50°46′14″ пн. ш. 4°26′48″ сх. д. / 50.77060000002777684° пн. ш. 4.446700000028° сх. д.
Суаньський ліс (нід. Zoniënwoud, фр. Forêt de Soignes) — ліс у центральній частині Бельгії, на південному сході від Брюсселю. Площа — 4386 га. Деревна рослинність складається на 80 % з буку і на 20 %— з дубів та шпилькових.[3]
Географія[ред. | ред. код]
Теритоорія Суаньського лісу входить до складу 3 регіонів Бельгії — приблизно 38 % лісу перебувають під наглядом Брюссельського столичного регіону, 56 % — під наглядом уряду Фламандського регіону і 6 % — під наглядом Валлонського регіону.[4] Суаньський ліс є частиною комун Фламандського регіону Сінт-Генезіус-Роде, Хуіларт, Оверейсе, Тервюрен, комун Брюссельського столичного регіону Уккел, Ватермаль-Буафор, Одергем, Волюве-Сен-П'єр і Валлонського регіону Ла-Юльп.
Через ліс проходять кілька автомобільних шосейних доріг та залізниця.
Грунти і топографія лісу є реліктами часів останнього льодовикового періоду і залишаються майже незмінними за останні 12000 років.[5] Рельєф лісу є горбистим.
Суаньський ліс.
Суаньський ліс восени.
Розташований біля Брюссельського столичного регіону з його населенням 1,2 млн осіб ліс зазнає значного антропогенного впливу, щорік його відвідують мільйони людей.[5]
Історія[ред. | ред. код]
Суаньський ліс являє собою лише невелику частину колись великого пралісу, що пролягав від річки Самбр до річки Шельди.[3] Суаньський ліс зменшився до сучасних розмірів на початку 20 століття.[5] Вперше люди поселилися в цій місцевості за неоліту, 4000 — 5000 років тому.[5] В цьому давньому лісі проживало одне з племен белгів — нервії. Тут вони вчинили великий опір римським завойовникам і в середині І ст. до н. е. зазнали поразки від легіонів Юлія Цезаря.[3]
За часів Римської імперії в лісі було розвинене виробництво деревного вугілля, тому він мав назву «сільва карбонарія» — «вугільний ліс».
У 10 столітті, коли було засновано Брюссель, ліс став його мешканцям джерелом кормів для худоби, палива і будівельного матеріалу.[5] У 13 столітті з'явилися перші закони, що регулювали користування лісом. У 13 столітті ліс став власністю герцогів Брабанту. У 15 столітті ліс славився серед європейських монархів як чудове місце для полювання. [джерело?] У 18 столітті площа лісу зменшилася на 1000 га. Австрійський уряд відновив ліс на цій території, висадивши тут переважно бук.[5]
У 14 і 15 століттях у лісі було засновано кілька монастирів.
Тут проходило багато сутичок між французькими і іспанськими військами під час війни Аугсбурзької ліги (1688—1697). Серед загонів, що орудували в лісі, одним з найвідоміших є загін ватажка Жака Пастура (1659—1723) (фр. Jacques Pastur[fr]) на прізвисько Жако (Jaco), уродженця тутешніх місць, який був на службі в іспанській армії. 1705 року за наказом штатгальтера Іспанських Нідерландів Максиміліана ІІ в лісі було збудовано редут, прозваний за ім'ям Пастура Фортом Жако (фр. Fort Jaco[fr]). Форт було збудовано з метою створення перепон для французів на під'їздах до Брюсселю. Він був демонтований 1820 року.[3]
Наприкінці 18 століття, під час французького панування у Бельгії (1795—1815) після Французької революції, всі монастирі, що були розташовані в лісі, були розпущені, від них до сьогодні залишилися лише розкидяні по лісу фрагментарні залишки. Серед них є залишки будівель Грюнедальського монастиря, заснованого августинцями у 14 столітті містиком Іоганом ван Рюйсбруком. Будівлі цього монастиря, які можна побачити в лісі, відносяться до 18 століття.[3]
Під час французького панування у Бельгії урядом ліс було розмежовано і розподілено поміж навколишніми містами й селами. Дуб з лісу в цей час йшов на будівництво військових кораблів.
Під час перебування Бельгії у складі Об'єднаного королівства Нідерландів (1815—1830) ліс було передано у користування приватних власників.
1842 року ліс перейшов у державну власність, його використання було передано Службі водних ресурсів і лісів (фр. Office des Eaux et des Forêts).
У 19 столітті Суаньський ліс займав площу у 3 рази більшу від своєї сучасної (на початок ХХІ століття), в ньому було багато озер і струмків, більша частина яких щезла через антропогенні фактори. Вирубці лісу сприяло зростання комун, розташованих біля Брюсселю.[3]
Флора[ред. | ред. код]
В лісі домінує бук. Середній вік буків становить 140 років. В лісі нараховується близько 35000 високих дорослих дерев, або приблизно 7 високих дерев на 1 гектар, що аналогічно концентрації таких дерев у первісних лісах. Висота буків сягає 50 метрів. Окрім буку тут зростають дуб скельний, береза, клен, липа і граб.[5]
Ліс у мистецтві[ред. | ред. код]
Суаньський ліс надихав багатьох фламандських художників. Трьох фламандських художників — Лодевейка де Ваддера, Жака д'Артуа і Лукаса Ахтсхеллінка часто називають «художниками Суаньського лісу» через особливе місце його у творчості цих художників. Він також займає значне місце в творчості Франса Ваутерса, Корнеля Гюїсманса, Бернарда ван Орлея та багатьох інших.
Лодевейк де Ваддер. Суанський ліс з крамарями-розносниками.
Лукас Ахтсхеллінк. Суаньський ліс з подорожниками на стежці.
Жак д'Артуа. Суаньський ліс з селянським господарством, селянами, коровами і козами біля водопою.
Література[ред. | ред. код]
- B. Muys, H. Baeté, T. Llobet. Fauna and Flora of the Sonian Forest. 2021. ISBN 9789056156862 (англ.)
- S. Pierron. Histoire de la forêt de Soigne. Bruxelles, Imp. scientifique Charles Bulens, 1905. (фр.)
- La Forêt de Soignes: Connaissances nouvelles pour un patrimoine d'avenir. Editions Mardaga, Wavre, 2009. ISBN 978-2-8047-0030-0(фр.)
Посилання[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Wiki Loves Monuments monuments database — 2017.
- ↑ http://whc.unesco.org/en/list/1133/multiple=1&unique_number=2152
- ↑ а б в г д е Paul F. State. Historical Dictionary of Brussels. — Maryland: Scarecrow Press, Inc, 2004. P. 115—116.
- ↑ OECD Environmental Performance Reviews: Belgium 2021. OECD. 2021. OECD Publishing, Paris. ISBN 978-92-64-41981-0 Page 132 (англ.)
- ↑ а б в г д е ж A forest for all and for always, near Brussels. // Forests and sustainable cities: Inspiring stories from around the world. Food and Agriculture Organization of the United Nations. 2018. Pages 67 — 70. (англ.)
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Суаньський ліс |
.svg){kind=small}
