Транспорт Південної Кореї

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Транспорт Південної Кореї M:
Транспортна система Південної Кореї (англ.)
Транспортна система Південної Кореї (англ.)
Територія
Площа 99,7 тис. км² (109-те)
Рельєф гористий
Найвища точка гора Халласан (1950 м)
Повітряний
Аеропортів 111 (53-тє)
Наземний
Автошляхів 104,9 тис. км (46-те)
Залізниць 3,5 тис. км (52-ге)
Водний
Узбережжя 2413 км
Головний порт Пусан
Водних шляхів 1,6 тис. км (50-те)
Трубопровідний
Трубопроводів 3,1 тис. км
Адміністрування
Орган Міністерство землевпорядкування, інфраструктури і транспорту
Голова міністр Канг Хо Ин

Транспорт Південної Кореї представлений автомобільним , залізничним , повітряним , водним (морським і річковим) і трубопровідним , у населених пунктах та у міжміському сполученні діє громадський транспорт пасажирських перевезень. Площа країни дорівнює 99 720 км² (109-те місце у світі)[1]. Форма території країни — відносно компактна, витягнута у субмеридіональному напрямку; максимальна дистанція з півночі на південь — 480 км, зі сходу на захід — 185 км[2][3]. Географічне положення Південної Кореї дозволяє країні контролювати морські та повітряні транспортні шляхи між країнами Східної Азії[4].

Історія становлення і розвитку[ред. | ред. код]

Автомобільний[ред. | ред. код]

Загальна довжина автошляхів у Південній Кореї, станом на 2009 рік, дорівнює 104 983 км, з яких 83 199 км із твердим покриттям (3 779 км швидкісних автомагістралей) і 21 784 км без нього (44-те місце у світі)[1].

Залізничний[ред. | ред. код]

Загальна довжина залізничних колій країни, станом на 2014 рік, становила 3 460 км (52-ге місце у світі), з яких 3 460 км стандартної 1435-мм колії (1 422 км електрифіковано)[1].

Повітряний[ред. | ред. код]

У країні, станом на 2013 рік, діє 111 аеропортів (53-тє місце у світі), з них 71 із твердим покриттям злітно-посадкових смуг і 40 із ґрунтовим[1]. Аеропорти країни за довжиною злітно-посадкових смуг розподіляються так (у дужках окремо кількість без твердого покриття):

  • довші за 10 тис. футів (>3047 м) — 4 (0);
  • від 10 тис. до 8 тис. футів (3047-2438 м) — 19 (0);
  • від 8 тис. до 5 тис. футів (2437—1524 м) — 12 (0);
  • від 5 тис. до 3 тис. футів (1523—914 м) — 13 (2);
  • коротші за 3 тис. футів (<914 м) — 23 (38)[1].

У країні, станом на 2015 рік, зареєстровано 12 компанії авіаперевізників, які оперують 348 повітряними суднами[1]. За 2015 рік загальний пасажирообіг на внутрішніх і міжнародних рейсах становив 65,48 млн осіб[1]. За 2015 рік повітряним транспортом було перевезено 11,29 млрд тонно-кілометрів вантажів (без врахування багажу пасажирів)[1].

У країні, станом на 2013 рік, споруджено і діє 466 гелікоптерних майданчиків[1].

Південна Корея є членом Міжнародної організації цивільної авіації (ICAO). Згідно зі статтею 20 Чиказької конвенції про міжнародну цивільну авіацію 1944 року, Міжнародна організація цивільної авіації для повітряних суден країни, станом на 2016 рік, закріпила реєстраційний префікс — HL, заснований на радіопозивних, виділених Міжнародним союзом електрозв'язку (ITU)[1][5]. Аеропорти Південної Кореї мають літерний код ІКАО, що починається з — RK[1].

Водний[ред. | ред. код]

Морський[ред. | ред. код]

Головні морські порти країни: Пусан, Інчхон, Гунсан, Кваньянг, Мокпхо, Пхохан, Ульсан, Йосу. Річний вантажообіг контейнерних терміналів (дані за 2011 рік): Пусан — 16,16 млн, Кваньянг — 2,06 млн, Інчхон — 1,92 млн контейнерів (TEU)[1]. СПГ-термінали для імпорту скрапленого природного газу діють у портах: Інчхон, Кваньянг, Пхентхек, Самчеок, Тхонен, Йосу.

Морський торговий флот країни, станом на 2010 рік, складався з 786 морських суден з тоннажем понад 1 тис. реєстрових тонн (GRT) кожне (14-те місце у світі), з яких: балкерів — 191, суховантажів — 235, інших вантажних суден — 8, танкерів для хімічної продукції — 130, контейнеровозів — 72, газовозів — 44, пасажирських суден — 5, вантажно-пасажирських суден — 15, нафтових танкерів — 55, рефрижераторів — 15, ролкерів — 10, автовозів — 6[1].

Станом на 2010 рік, кількість морських торгових суден, що ходять під прапором країни, але є власністю інших держав — 31 (Китайської Народної Республіки — 6, Франції — 2, Японії — 14, Тайваню — 1, Сполучених Штатів Америки — 8); зареєстровані під прапорами інших країн — 457 (Багамських Островів — 1, Камбоджі — 10, Гани — 1, Гондурасу — 6, Гонконгу — 3, Індонезії — 2, Кірибаті — 1, Ліберії — 2, Мальти — 2, Маршаллових Островів — 41, Північної Кореї — 1, Панами — 373, Філіппінам — 1, Російської Федерації — 1, Сінгапуру — 3, Тувалу — 1, невстановленої приналежності — 8)[1].

Річковий[ред. | ред. код]

Загальна довжина судноплавних ділянок річок і водних шляхів, доступних для суден з малим дедвейтом, 2011 року становила 1 600 км (50-те місце у світі)[1].

Трубопровідний[ред. | ред. код]

Загальна довжина газогонів в Південній Кореї, станом на 2013 рік, становила 2 216 км; нафтогонів — 16 км; продуктогонів — 889 км[1].

Міський громадський[ред. | ред. код]

В шести містах Південної Кореї працює метрополітен: Сеул — 1974 рік, Пусан — 1985 рік, Тегу — 1997 рік, Інчхон — 1999 рік, Кванджу — 2004 рік, Теджон — 2006 рік.

Державне управління[ред. | ред. код]

Держава здійснює управління транспортною інфраструктурою країни через міністерство землевпорядкування, інфраструктури і транспорту. Станом на 16 вересня 2016 року міністерство в уряді Хван Кьо Ана очолював Канг Хо Ин[6].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т South Korea : [англ.] // The World Factbook. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року. — ISSN 1553-8133.
  2. Атлас світу, 2005
  3. Дубович І. А., 2008
  4. Атлас. Економічна і соціальна географія світу, 2010
  5. (англ.) Convention on International Civil Aviation.
  6. South Korea : [англ.] // Chiefs of State and Cabinet Members of Foreign Governments. — Washington, D.C. : Central Intelligence Agency, 2017. — 17 September. — Дата звернення: 21 лютого 2017 року.

Література[ред. | ред. код]

Українською[ред. | ред. код]

Англійською[ред. | ред. код]

Російською[ред. | ред. код]

  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга I: Общая характеристика мира. — М. : Дрофа, 2008. — 495 с. — ISBN 978-5-358-05275-8.
  • (рос.) Максаковский В. П. Географическая картина мира. Книга II: Региональная характеристика мира. — М. : Дрофа, 2009. — 480 с. — ISBN 978-5-358-06280-1.
  • (рос.) Физико-географический атлас мира. — М. : Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
  • (рос.) Шаповал Н. С. Транспортная география и транспортные системы мира : учебное пособие. — К. : Центр учбової літератури, 2006. — 188 с. — ISBN 000-0000-00-4.
  • (рос.) Экономическая, социальная и политическая география мира. Регионы и страны / под ред. С. Б. Лаврова, Н. В. Каледина. — М. : Гардарики, 2002. — 928 с. — ISBN 5-8297-0039-5.
  • (рос.) Энциклопедия стран мира / глав. ред. Н. А. Симония. — М. : НПО «Экономика» РАН, отделение общественных наук, 2004. — 1319 с. — ISBN 5-282-02318-0.

Посилання[ред. | ред. код]