Перейти до вмісту

Гайворон

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Гайворон
Герб Прапор
Залізничний вокзал станції Гайворон
Основні дані
Країна Україна Україна
Область Кіровоградська
Район Голованівський район
Тер. громада Гайворонська міська громада
Код КАТОТТГ UA35020050010071459
Засноване 1796 (230 років)
Перша згадка 1752
Населення ▼ 13 275 осіб (01.04.2025)[1][2]
Координати 48°20′0″ пн. ш. 29°51′0″ сх. д. / 48.33333° пн. ш. 29.85000° сх. д. / 48.33333; 29.85000G O
Водойма р. Південний Буг
Назва мешканців га́йворонець, га́йворонка, га́йворонці
Номери автомобілів ВА, НА, ХА, ЕА / 12
Відстань
Найближча залізнична станція Гайворон
До обл./респ. центру
 - фізична 212,3 км
 - автошляхами 230,9 км
До Києва
 - фізична 274,1 км
 - автошляхами 281,1 км
Міська влада
Адреса 26300, Кіровоградська обл., Гайворонський р-н, м. Гайворон, вул. Василя Стуса, 30
Вебсторінка Гайворонська міськрада
Міський голова Роман Волуйко

Гайворон у Вікісховищі

Карта
Гайворон. Карта розташування: Україна
Гайворон
Гайворон
Гайворон. Карта розташування: Кіровоградська область
Гайворон
Гайворон
Мапа

Га́йворон — місто в Україні, адміністративний центр Гайворонської міської громади Голованівського району Кіровоградської області, на березі річки Південний Буг. Залізничний вузол. Засноване у XVIII столітті як козацький зимівник.

Археологія

[ред. | ред. код]

Археологічні дослідження підтвердили, що понад рікою Бугом люди селилися ще в добу неоліту, тобто у VI—III тисячоліттях до нашої ери. У добу міді (IV—III тисячоліттях до н. е.) тут володарювали племена археологічної трипільської культури, на що вказує розкопане поблизу Гайворона поселення.

У І тисячолітті нашої ери на Прибужжі проживали землеробські племена східних слов'ян. Вони свого часу входили до антського племінного союзу, що уславився завдяки своїм відносинам з Візантією. Поблизу Гайворона археологами було виявлено поселення ранньослов'янської черняхівської культури (II—VI ст. н. е.) Ця культура була поширена головним чином на території України і займала майже всю лісостепову зону від Прикарпаття до водорозділу Дніпра і Дону.

Ранньослов'янський металургійний центр

[ред. | ред. код]

У 1960—1961 роках біля Гайворона на правому березі Південного Бугу археологами розкопано і досліджено ранньослов'янський металургійний центр VI—VII століть н. е., який увійшов в історію під назвою «Гайворонське поселення». Виявлено 25 залізоплавильних печей, залишки напівземлянкового житла, виробничий інвентар, предмети побуту, прикраси.

Історія

[ред. | ред. код]

Наприкінці XVI — початку XVII століття вже існувало поселення на території нинішнього Гайворона, про що свідчить знайдений у середині 80-х роках ХХ століття в мікрорайоні Піски скарб, який складався з срібних та мідних монет Речі Посполитої за часів Сигізмунда ІІІ Ваза, жіночої шкатулки з гребнем та інші побутові речі[3].

Струньків та Струньківський Ташлик

[ред. | ред. код]

За переказами Струньків і Ташлик Струньківський[4] спочатку були невеликими давніми поселеннями, а із збільшенням у них кількості жителів вони злились в один населений пункт. Біля Струнькова (нині центральна частина Гайворона) простягався Гардовий шлях.

З початку XVIII століття відчутний вплив на прибузьку територію Запорозької Січі. Земля і жителі Струнькового належали графу Станіславу Потоцькому. У 1752 році тут виділено землю для церковних потреб, а в 1753-у завершено спорудження храму. Як пише Юхим Сіцинський, першу дерев'яну церкву перенесено з с. Громи, що під Уманню. Вона була зведена на честь святого Івана Предтечі. На той час повинності на селян накладалися невеликі, бо прикордонна прибузька територія до 1768 року була заслоном проти нападу ногайських татар. Тому жителі Гайворона, Струнькового і Ташлика, крім землеробства, виконували ще й функції вартових.

У XIX столітті чисельність євреїв значно збільшилась. Як писав В. К. Гульдман у книзі «Подільська губернія», улюбленим заняттям євреїв була торгівля, різні сфери побутових послуг. У їх віданні була лісова промисловість, постачання цукроварень сировиною і матеріалами. Євреї надавали кредит як поміщикам і заводчикам, так і міщанам та селянам. Єврей на селі — був ходячий ринок збуту.

Відповідно до перепису («Ревизские сказки») у 1811 року в селі Струнькові проживало 432 жителі чоловічої статі (кількість жінок не значиться), які належали графу С. Потоцькому.

Початок ХХ століття

[ред. | ред. код]

У 1905 році землі села Гайворона належали Д. П. Смирнову, А. М. Канішевському і О. І. Головку. Дворів було 323, мешкало 1530 осіб. Віддаль до повітового міста Гайсина — 66 верст, а до волосного містечка (Хащувате) — 12 верст. Найближча поштова станція (куди адресували кореспонденцію) — залізнична станція Гайворон, найближча земська станція — м. Хащувате — 12 верст. У селі діяла православна церква і церковно-парафіяльна школа.

В селі Струнькові, що належало Алозієві Чарновському, налічували 173 двори і 960 мешканців. В селі були православний храм, двокласне церковно-парафіяльне училище, поштово-телеграфне залізничне відділення, урядницький пункт, водяний млин і аптеки.

Ташлик Струньківський належав Алозієві Чарновському. Налічувалося 213 домогосподарств, 1116 мешканців — 1116. В селі діяв винокурний (спиртовий) завод.

9 січня 1905 року розпочалась перша народна революція. Саме тоді у Петербурзі царські війська розстріляли мирну демонстрацію. На знак солідарності розпочались страйки у промислових центрах України. 18 жовтня 1905 року залізничники гайворонського вузла підтримали всеросійський жовтневий політичний страйк. Рух потягів припинився. Страйкарі висунули вимогу, що приступлять до роботи лише тоді, коли буде скорочений робочий день і збільшена заплата.

17—18 січня та 5—6 березня 1920 року у Гайвороні під час Зимового походу Армії УНР зупинявся на ночівлю Кінний полк Чорних Запорожців. Після виправи до сусіднього Устя полк протягом 6—13 березня стояв у Гайвороні[5].

Місто Гайворон

[ред. | ред. код]

У 1897 році на з'єднанні всіх південних залізничних під'їзних шляхів було побудовано з майстерні з ремонту паровозів вузької (750 мм) колії Російським акціонерним товариством Царського будинку (Головні майстерні для ремонту поїздів). У 1937 році Головні майстерні були перейменовані в Гайворонський паровозоремонтний завод — єдине в системі ЦТВР МПС СРСР підприємство, яке спеціалізувалося на ремонті паровозів вузької (750 мм) колії. У квітні 1970 року підприємство було перейменовано на тепловозоремонтний завод.

22 січня 1932 року вийшов перший номер районної газети «Шлях комуни». У Гайвороні також видавали з 1932 по 1940 рік відомчі газети «Топка», «Сигнал політвідділу», «Правда залізничника».

У 1932 році Україну поділено на 7 областей (1939 році — на 15 областей). Гайворон з 1932 року перебував у складі Грушківського району Одеської області, а з 1935 року — адміністративний центр Гайворонського району. В складі Одеської області він перебував до 1954 року, коли був переданий до Кіровоградської області.

Розвивалися промислові підприємства. У 1935 році споруджено вагонне депо, реконструйовано паровозне депо і державний млин, який за добу почав видавати 180 тонн борошна.

У 1936 році збудовано маслозавод, кілька підприємств побутового обслуговування. У 1938 році на лівому березі Південного Бугу, де впадає річка Ташличка, кам'яний масив дослідили геологи «Союз-проєкту» головного управління шосейних доріг і обрахували запаси мігматитів. Родовище було передане створеному підприємству для промислової розробки.

У 1936 році розпочалося спорудження районної ветеринарної лікарні. З 1927 по 1965 роки головним ветеринарним лікарем працював Петро (син Михайла) Заболотний. Його багаторічна сумлінна праця відзначена орденом «Знак пошани» та присвоєнням звання заслуженого ветеринарного лікаря України.

Мешкають також росіяни, євреї, білоруси, молдавани, ґаґаузи, вірмени, болгари та представники інших національностей[6].

25 жовтня 1938 року село Гайворон віднесено до категорії селища міського типу[7]

Гайворонська районна рада

19.04.1949 смт Гайворон віднесено до категорії міст районного підпорядкування[8].

23 грудня 1959 року с. Гайворон[9] включено в смугу міста Гайворон.[10][11].

19 липня 2020 року, в ході адміністративно-територіальної реформи, місто Гайворон увійшло до складу новоутвореного Голованівського району[12]

Населення

[ред. | ред. код]
Рідна мова населення Гайворона за даними перепису 2001 року

Національний склад

[ред. | ред. код]

Національний склад населення за даними перепису 2001 року[13]:

Національність Відсоток
українці 94,88%
росіяни 3,79%
білоруси 0,28%
вірмени 0,22%
цигани 0,19%
молдовани 0,15%
євреї 0,11%
інші/не вказали 0,38%

Мовний склад

[ред. | ред. код]

Рідна мова населення за даними перепису 2001 року[14][15]:

Мова Чисельність, осіб Відсоток
Українська 15 228 95,44%
Російська 649 4,07%
Вірменська 29 0,18%
Білоруська 15 0,09%
Інші/Не вказали 35 0,22%
Разом 15 956 100%

Економіка

[ред. | ред. код]
Міст гідроелектростанція

ПАТ «Гайворонський тепловозоремонтний завод» — містоутворююче промислове підприємство, що спеціалізується на капітальному ремонті тепловозів нормальної і вузької колії, а також виробництві запасних частин тягового рухомого складу. Гайворон — залізничний вузол.

Також у місті функціонують олійний завод, гранітний кар'єр, гідроелектростанція.

Транспорт, Вузькоколійка

[ред. | ред. код]
Перегін Бершадь — Гайворон

Одним із історичних символів Гайворона та тим, що притягує сюди туристів, є залізниця.

Раніше з Гайворона діяли десятки вузькоколійних напрямків, сягаючи Миколаївської та Житомирської областей. Частина із цих залізниць нині закрита в зв'язку з закриттям цукрових заводів, інші — перешиті на широку (стандартну) колію і діють у наш час.

У Гайворонському депо досі ремонтують вузькоколійні вагони і локомотиви, у тому числі і з інших залізниць України.

Були навіть справжні нічні поїзди з лежачими місцями, постіллю і чаєм. Зараз же протяжність скоротилася, і тому залишилися лише приміські. Дотепер збереглася й діє вузькоколійна залізниця Рудниця—Бершадь-Гайворон—Голованівськ. Вартість проїзду за низьким тарифом з наданням усіх пільг. Старовинним (ще німецьким) вузькоколійним поїздом варто проїхатися. Це рідкість для України.

Див.Розклад руху [Архівовано 22 лютого 2014 у Wayback Machine.].

Рудницький напрямок

[ред. | ред. код]
Вузькоколійна залізниця Рудниця-Гайворон

Приміські вузькоколійні поїзди Гайворон-Рудниця (зупинки: Передбужжя, 5 км, Піонер, Осіївка, Устя, Кириївка, станція Бершадь, Яланець, Каташин, Дохно, Куренівка, Щербакове, Нефар.

На ст. Рудниця можлива пересадка на приміські поїзди до ст. Одеса (через Попелюхи, Кодиму, Слобідку, Котовськ, Роздільну I), до ст. Вапнярка (через Крижопіль, Заболотне, Княжеве) та пасажирські поїзди до Одеси, Вінниці, Києва, Львова тощо. Після півторарічної перерви у вересні 2021 року відновлено рух по даній ділянці (Гайворон-Рудниця) Поїзд курсує щоденно 1 раз на добу.

Голованівський напрямок

[ред. | ред. код]

Приміські вузькоколійні дизель-поїзди Гайворон-Голованівськ (через Хащувате, Мощену, Таужню, Грушку, 339 км). На станції Голованівськ є зручна пересадка на приміський поїзд до ст. Помічна (через Підгородну, Первомайськ). Із 30 грудня 2018 року дана ділянка не функціонує останній поїзд пройшов по ній 30 грудня 2018 року.

Вінницький напрямок

[ред. | ред. код]

У понеділок 14 грудня 2015 року після дворічної перерви вирушив на Вінницю приміський поїзд. З літа 2016 року він курсує у складі плацкартних вагонів, і уже не два, а три рази на тиждень.

Розклад руху поїзда: на Вінницю: відправлення 00.35, прибуття у Вінницю 6.48 по пн., ср., пт. Із Вінниці по пн., ср., пт. о 17.05, прибуття в Гайворон 23.05. Поїзд слідує через Ставки, Джулинку, Генрихівку, Орлик, Дуклю, Антонівку, Зятківці, Гайсин, Криштопівку, Ситківці, Семенки, ст. Самчинці (село Райгород), Кароліну, Немирів, Вороновицю, Гуменне.

Обслуговує Гайворонське депо. Максимальна вартість проїзду 26 грн. Цікаво, що пенсіонери їздять абсолютно безкоштовно!

Навчальні заклади

[ред. | ред. код]

Навчальні заклади міста:

  • 4 загальноосвітні школи (№ 1, 2, 3, 5) функціонували до 2017 року;
  • комунальний заклад «Гайворонський ліцей № 2» Гайворонської районної ради Кіровоградської області з 2018 року;
  • Політехнічний коледж;
  • Аграрний технічний ліцей;
  • Гайворонський міжшкільний ресурсний центр (раніше, до 07.2022 року — Гайворонський міжшкільний навчально-виробничий комбінат).

Відомі люди

[ред. | ред. код]

Захисники Гайворонщини, що загинули в період Російського вторгнення в Україну[17]

[ред. | ред. код]
  1. Грабовий Валерій Миколайович (15.08.1969 — 14.06.2014)
  2. Шимчик Ярослав Володимирович (07.06.1992—29.07.2014) — спецпризначанець, старший солдат Збройних сил України, учасник російсько-української війни.
  3. Глобенко Олексій Іванович (09.05.1988 — 29.07.2014)
  4. Дрьомін Ярослав Павлович (26.12.1986 — 29.08.2014)
  5. Гайда Ярослав Михайлович (25.05.1985 — 19.12.2014)
  6. Грішин Ігор Анатолійович (29.09.1969 — 04.02.2016) — загинув під час мінометного обстрілу взводного опорного пункту біля смт. Зайцеве (Горлівка, Донецька область).
  7. Бабчук Сергій Анатолійович (28.11.1971 — 05.03.2022) — полковник, загинув під час запеклих боїв 5 березня 2022 року в м. Волноваха.
  8. Сімчук Володимир Іванович (26.03.1978 — 12.03.2022) — військовослужбовець, загинув 12 березня під час ракетного удару по аеродрому Канатово під Кропивницьким.
  9. Перевознюк Роман Олександрович (25.08.1979 — 29.03.2022) — загинув поблизу н.п. Олександрівка, Херсонської області.
  10. Рейниш Дмитро Русланович (26.10.2000 — 31.03.2022) — солдат окремого загону спеціального призначення НГУ «Азов» Національної гвардії України, загинув 31 березня 2022 року при евакуації з «Азовсталі» — збили гелікоптер.
  11. Сметанський Вадим Олексійович (10.12.1995—26.02.2022) — військовослужбовець 80–ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч А0284), загинув 26 лютого у місті Буча, Київської області під час боротьби з російськими окупантами.
  12. Гінзерський Вадим Миколайович (08.03.1987 — 26.05.2022) — загинув під час бойового зіткнення з противником неподалік н.п. Тошківське, Луганської області.
  13. Манзюк Євгеній Олександрович (08.09.1990—27.05.2022) — молодший лейтенант, командир взводу зв'язку десантно-штурмового батальйону 80–ї окремої десантно-штурмової бригади (в/ч 0284), загинув 27 травня у бою з російськими загарбниками поблизу населеного пункту Берестове, Бахмутського району, Донецької області.
  14. Замишляк Олексій Анатолійович (24.03.1984 — 29.05.2022) — загинув під час виконання бойового завдання в місті Сіверськодонецьк, Луганської області
  15. Мулько Віталій Миколайович (1983—2022) — старший солдат збройних сил України, учасник російсько-української війни.

Почесні громадяни міста

[ред. | ред. код]
  • Недолівко Микола Миколайович;
  • Заболотний Петро Миколайович, заслужений лікар;
  • Баланівський Степан Миколайович;
  • Жидельов Микола Федорович;
  • Ніколайчук Олекса Несторович, заслужений вчитель;
  • Завальнюк Віктор Микитович, заслужений вчитель;
  • Жук Олександр Васильович, заслужений лікар;
  • Мальков Микола Іванович.

Пам'ятки

[ред. | ред. код]

Цікаві факти

[ред. | ред. код]

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. ↑ https://rada.info/upload/users_files/04055297/c0dbef28a62719aa3177bb04fa1759e9.pdf
  2. ↑ https://fakty.com.ua/hromady/project/210/
  3. ↑ Монети (соліди, півтораки, трояки, орти) датовані з 1607 по 1621 роки та знаходяться у приватних колекціях у містах Кропивницький та Київ
  4. ↑ Карта Стрельбицкого: Специальная Карта Европейской России, 1871(рос.)
  5. ↑ Коваленко Сергій. Чорні Запорожці: історія полку. — К.: Видавництво «Стікс», 2012
  6. ↑ Гайворон — Енциклопедія Сучасної України. esu.com.ua. Архів оригіналу за 8 січня 2017. Процитовано 15 травня 2019.
  7. ↑ СССР: Административно-территориальное деление союзных республик / Ред. и предисл.: П. В. Туманов. — Доп. к 1-му изд. (Изменения 1.10.1938 – 1.03.1939). — М. : Изд. «Ведомости Верховного Совета РСФСР», 1939. — С. 88.(рос.)
  8. ↑ Указ Президії Верховної Ради УРСР «Про віднесення селища міського типу Гайворон, Гайворонського району, Одеської області, до категорії міст районного підпорядкування» від 19 квітня 1949 // Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1949. — № 2 (30 квітня). — С. 10.
  9. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 вересня 1946 року) / М. Ф. Попівський (відп. ред.). — 1 вид. — К. : Українське видавництво політичної літератури, 1947. — С. 374.
  10. ↑ Відомості Верховної Ради Української РСР. — 1960 — № 1. — с. 3
  11. ↑ Українська РСР: Адміністративно-територіальний поділ (на 1 квітня 1967 року) / В. Є. Нижник (відп. ред.), Д. О. Шелягин (упорядник). — К. : Вид-во політ. літ-ри України, 1969. — Т. II. — С. 366.
  12. ↑ Постанова Верховної Ради України від 17 липня 2020 року № 807-IX «Про утворення та ліквідацію районів»
  13. ↑ Національний склад міст. Datatowel.in.ua (укр.). Процитовано 27 квітня 2024.
  14. ↑ Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
  15. ↑ Банк даних — перепис 2001
  16. ↑ Постанова Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1991 року № 127 «Про склад делегації Української РСР на 46-у сесію Генеральної Асамблеї ООН».
  17. ↑ Живі, поки пам'ятаємо | Гайворонська міська територіальна громада Кіровоградська область. haivoron-miskrada.gov.ua (укр.). 2025. Процитовано 28 січня 2025.

Джерела і посилання

[ред. | ред. код]
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Гайворон&oldid=48769409