Чжу Юсун

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чжу Юсун
弘光帝.jpg
1-й Імператор Південної Мін
19 червня 1644 — 15 червня 1645 року
Спадкоємець: Чжу Юйцзянь
 
Народження: 5 вересня 1607(1607-09-05)
Лоян, Henan Prefectured
Смерть: 1646
Пекін, Династія Цін
Поховання: Mengjin Countyd
Країна: Китай, імперія Мін[1] і Династія Цін[1]
Рід: Southern Ming dynastyd
Батько: Zhu Changxund
Шлюб: Empress Xiao Zhe Jiand і Q8254614?

Чжу Юсун (кит.: 朱由崧; піньїнь: Zhu Yousong), храмове ім'я Аньцзун (кит.: 安宗; піньїнь: Anzong; 5 вересня 1607 — 23 травня 1646) — перший імператор династії Південна Мін.

Життєпис[ред. | ред. код]

Був сином Чжу Чаньсюня, третього сина імператора Чжу Їцзюня. Батько Чжу Юсуна, хоч і не став офіційним спадкоємцем престолу династії Мін, був матеріально забезпечений, а також мав земельні володіння в Хенані й сусідніх Шаньдуні та Хубеї. Коли 1640 року повстанці на чолі з Лі Цзиченом захопили Лоян Чжу Чаньсюня засмажили, а його плоть роздали повстанцям. Однак його дружина з сином, Чжу Юсуном зуміли втекти, а 1643 року останній отримав від імператора Чжу Юцзяня титул великого князя Фу[2].

Відповідно до свідчень сучасників Чжу Юсун пішов у батька, тобто, полюбляв алкоголь і розваги, тому коли після смерті імператора Чжу Юцзяня та захоплення Пекіна маньчжурами нанкінські мандарини в травні 1644 почали вирішувати, кому доручити зайняти престол, кандидатура Чжу Юсуна викликала у багатьох значні сумніви. Тим не менше, він був наступним у порядку спадкування трону після синів покійного імператора, тому прибічники князя Фу на чолі з Ма Шиїном зуміли швидко організувати його доправлення з берегів річки Хуайхе на півночі Цзянсу до Нанкіна, де його 5 червня урочисто зустріли чиновники. За два дні його було проголошено регентом. Уже 19 червня його проголосили імператором[3].

Втім правління Чжу Юсуна виявилось нетривалим. Ані фінансово, ані організаційно, ані у військовому сенсі Південна Мін не мала значної сили. Реальний контроль Нанкіна не простягався за межі кількох прилеглих провінцій, і навіть там стягнення податків часто ускладнювалось тим, що місцеве населення було розграбовано розбійницькими загонами. Сам уряд також мав значні внутрішні суперечності, а військо подекуди складалось із місцевих розбійників. Багато хто при дворі вважав, що головну небезпеку державі складають не маньчжури а повстанці Лі Цзичена й інші бандити, тому певною мірою вітали антиповстанську діяльність маньчжурів на півночі країни[4][5].

Після нищівної поразки мінських сил у Янчжоу та виходу маньчжурів до Янцзи імператор Чжу Юсун утік зі столиці 3 червня 1645 року. Втім він ніде не зміг знайти притулку. 15 червня його взяли в полон війська Цін[6]. 18 червня маньчжури привезли його до Нанкіна, після чого перевезли до Пекіна, де стратили 1646 року[7].

Девіз правління[ред. | ред. код]

  • Хунґуан (弘光) 1644—1645

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б China Biographical Database
  2. (Wakeman, 1985, с. 338-339)
  3. (Wakeman, 1985, с. 345-346)
  4. (Struve, 1993, с. 55-66)
  5. (Wakeman, 1985, с. 404)
  6. (Wakeman, 1985, с. 572)
  7. (Wakeman, 1985, с. 580-581)

Джерела[ред. | ред. код]