Чорноморський флот ВМФ СРСР

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чорноморський флот ВМФ СРСР
Черноморский флот ВМФ СССР
USSR, Naval 1950 redban.svg
Прапор флоту
На службі 16 грудня 19171992
Країна  СРСР
Вид Naval Ensign of the Soviet Union.svg ВМФ СРСР
Тип флот
Війни Німецько-радянська війна
Нагороди Орден Червоного Прапора
Командування
Визначні
командувачі
адмірал
Октябрьський П.С.

Червонопрапорний Чорноморський флот СРСР (рос. Краснознаменный Черноморский флот ВМФ СССР) — назва оперативно-стратегічного об'єднання частини військово-морського флоту Радянського Союзу, що базувався на Чорному морі.

Передісторія[ред.ред. код]

Формування Чорноморського флоту Російської імперії почалося після завоювання Криму у 1780-х роках (князь Григорій Потьомкін). Під час турецько-російської війни 1787–1791 років Лиманська гребна флотилія (складалась переважно з козацьких чайок) відіграла важливу роль у перемозі Російської імперії. Наприкінці ХVІІІ — початку ХІХ століть Чорноморському флотові підпорядковувались також Азовська, Дніпровська (Лиманна) та Дунайська флотилії, в яких Азовська обслуговувалася переважно донськими та азовськими, Дніпровська й Дунайська — чорноморськими (пізніше — кубанськими) козаками.

Після Кримської війни й Паризького трактату 1856 року Чорноморський флот занепав і його розбудовано знову з початку 1870-х років.

Традиційно, від самого початку історії Чорноморського флоту до нього набирали українців (на 1917 рік вони становили 80–85 %). Тільки внаслідок політики радянської влади після 1965 року українці на ЧФ становили меншість.

Напередодні Першої світової війни Чорноморський флот мав 8 лінкорів (у трьох бригадах), одну бригаду крейсерів, одну бригаду гідрокрейсерів, одну дивізію ескадрених міноносців, одну дивізію підводних човнів та низку кораблів окремого призначення. У Чорноморському флоті було 36 667 офіцерів та моряків (1914 року у наслідок мобілізації — 68 286). Головна база Чорноморського флоту була в Севастополі.

Після Лютневої революції 1917 року український військовий рух охопив і Чорноморський флот і на поодиноких кораблях постали українські військові ради, що підтримували Українську Центральну Раду. Після проголошення III Універсалу Центральної Ради у складі уряду УНР постав також генеральний секретаріат морських справ (з січня 1918 року — міністерство) на чолі з Дмитром Антоновичем (його помічниками були капітан 3 рангу Михайло Білінський й інженер Олександр Коваленко).

У грудні 1917 в Києві сформувалися ще Українська Військово-Морська Рада і Український Морський Генеральний Штаб на чолі з адміралом Андрієм Покровським. Тому, що за Центральної Ради Крим не був у складі УНР, головна база Чорноморського флоту опинилася поза його межами. Центральна Рада не висунула також претензій до всього Чорноморського флоту, а тільки до тієї частини, що заявила себе українською (лінкор «Воля», крейсер «Пам'ять Меркурія» і есмінець «Завидний»). Тоді на кораблях Чорноморського флоту був цілковитий хаос: відповідно до настроїв залог на кораблях піднімали прапори українські, російські андріївські, червоні, а навіть чорні — анархістські. Д. Антонович дав наказ залогам крейсера «Пам'ять Меркурія» й міноносця «Завидний» переміститися до Одеси й Миколаєва, тобто на українські територіальні води. Крейсер «Пам'ять Меркурія» брав участь у січневих боях 1918 року між українським і більшовицьким військом в Одесі.

Протягом кінця 1917 — всього 1918 року активно розбудовувались Військово-морські сили УНР, а згодом Військово-морські сили Української Держави.

Після наступу війська УНР на Крим з ініціативи капітана М. Білінського весь Чорноморський флот 29 квітня 1918 року підніс український прапор. Але німці 30 квітня зайняли Севастополь і проголосили Чорноморський флот своєю воєнною здобиччю. Тоді частина Чорноморського флоту відплила до Новоросійська і вивісила російський прапор, але на домагання німців частково повернулася до Севастополя, де німці інтернували її залоги. Інші кораблі на чолі з другим дредновтом затопили більшовицькі залоги; за наказом Леніна 11 листопада 1918 року німці передали Чорноморський флот гетьманському урядові.

У середині грудня 1918 року, у зв'язку зі збройною інтервенцією військ Антанти на південь України, кораблі українського Чорноморського флоту було захоплено. Після виходу, наприкінці 1920 року, «Російської ескадри» з Криму до Тунісу, Франція інтернувала Чорноморський флот на своїй морській базі в Бізерті (Туніс), а згодом включила частину кораблів Чорноморського флоту до французького флоту, а решту продала як брухт.

Створення Чорноморського флоту СРСР[ред.ред. код]

На початку 1919 року більшовики ненадовго захопили південь України. Оскільки український рух, в той час, був дуже впливовим та сильним, більшовики вирішили створити з залишків Чорноморського флоту — «Червоний флот Радянської України». Проголосивши створення Української Соціалістичної Радянської Республіки, при Народному комісаріаті військових справ УСРР 28 березня 1919 року було сформовано Морське управління, якому було підпорядковано «Червоний флот». Проте у липні 1919 південь України зайняла армія ВСЮР.

Наприкінці 1920 року, після остаточної окупації України, більшовики майже не мали військово-морських сил на Чорному морі. Тоді, на Азовське море були спрямовані озброєння, техніка та особовий склад з Балтики, Онезької, Сєвєродвінської та Волжсько-Каспійської флотилій. Таким чином створювався «Рабоче-крестьянский Красный Флот» та Чорному та Азовському морях.

На початку 1923 року до бойового складу «Морських сил Чорного і Азовського морів» входило лише два есмінці, п'ять канонерських човнів, два підводних човни та півтори десятка тральщиків, відремонтованих в основному за кошти України на її заводах. Відновлення флоту вимагало великих коштів.

16 жовтня 1922 року з ініціативи Політбюро РКП(б) V з'їзд Ленінського комсомолу в Москві прийняв рішення про шефство комсомолу над Морськими силами республіки. Під гаслом шефства над флотом з голодуючої України розпочався збір коштів для забезпечення ремонту кораблів. Таким чином в 1924 році було відремонтовано і введено до бойового складу флоту крейсер «Пам'ять Меркурія», перейменованого в «Комінтерн», есмінець «Лейтенант Занте», перейменований в «Незаможник», ряд інших кораблів і допоміжних суден.

Активна відбудова військово-морських сил на Чорному морі почалась після 1928 року.

Героїчний та трагічний флот[ред.ред. код]

«Чорноморські червонофльотці біля гармати». Світлина з «Універсального журналу». 1929 рік

До 1928 року було в основному закінчена ліквідація наслідків розрухи та розпочалася технічна реконструкція ВМС. Флот був посилений за рахунок бойових кораблів, переведених з Балтики. У 1929–1937 Чорноморський флот отримав понад 500 нових бойових кораблів. Були створені ВПС флоту, берегова оборона, система ППО.

1935 року «Морські сили Чорного моря» було перейменовано на Чорноморський флот СРСР. В той час розпочався процес масових репресій у Радянському Союзі. Особливо багато було репресовано українців на Чорноморському флоті у 1937–1939 роках. В гарнізонах флоту заборонили викладання в навчальних закладах української мови та літератури, вони не вивчалися навіть після передачі Криму і Севастополя до складу УРСР в 1954 році — включно до 2000 року. На командні посади Чорноморського флоту призначалися в основному вихідці з Росії а офіцери-українці розпорошувалися по флотах за межами України. Згідно з партійними директивами з кадрових питань кількість українців на посадах начальників політвідділів та командирів бригад і кораблів 1 рангу Чорноморського флоту до 1990 року не могла перевищувати 13 відсотків їхньої загальної кількості.

Одночасно, достатньо вагомим був внесок України у будівництво й відновлення бойової готовності всіх радянських флотів. До Другої світової війни в УРСР знаходилися головні суднобудівні і судноремонтні центри СРСР: Миколаїв, Херсон, Феодосія і Керч, які були спроможними будувати авіаносці, важкі крейсери, есмінці, десантні кораблі і підводні човни нових типів для всіх флотів ВМФ Союзу РСР.

Сотні тисяч українців самовіддано воювали з ворогами на всіх флотах ВМФ СРСР в роки другої Світової війни та самовіданно служили на флоті після війни. Серед них: Головнокомандувач Військово-морського флоту Союзу РСР, двічі Герой Радянського Союзу, адмірал флоту Радянського Союзу Сергій Горшков, Головнокомандувач ВМФ СРСР та ВМФ РФ Герой Радянського Союзу адмірал флоту Володимир Чернавін, командувачі Чорноморським флотом адмірал Микола Басистий, Герой Радянського Союзу, віце-адмірал Володимир Пилипенко, Герой Радянського Союзу генерал-майор авіації Віктор Калядін, Герой Радянського Союзу капітан 3 рангу Олександр Маринеско, герой-десантник Герой Радянського Союзу старший лейтенант Костянтин Ольшанський, Герой України старший лейтенант Олексій Берест, який завершував службу на Чорноморському флоті та багато інших адміралів, офіцерів і матросів.

Попри втрати, яких ЧФ зазнав за перших днів Німецько-радянської війни (німецька авіація збомбардувала ряд кораблів і воєнно-війських баз), Чорноморський флот відіграв активну роль у війні (в обороні міст, допомозі в евакуації, в морсько-десантних операціях тощо).

По Другій світовій війні планово розбудовано також Чорноморський флот, головним завданням якого є демонструвати воєнно-морську силу СРСР на Середземному морі, на якому розташувалася також шостий американський флот. Тепер Чорноморський флот нараховував 29 підводних човнів, 79 бойових кораблів (крейсерів і винищувачів), 35 великих і 50 малих міноносців, 5 амфібійних кораблів для висадки морської піхоти, понад 200 кораблів різного призначення, 30 розвідувальних, 110 бойових і 110 транспортних літаків, одну бригаду морської піхоти.

Кораблебудівна промисловість України першою в СРСР освоїла будівництво авіаносців, важких авіаносних крейсерів, великих протичовнових кораблів, новітніх типів есмінців, інших проектів кораблів та ракетної техніки.

На період розпаду Союзу РСР вклад України в будівництво ВМФ СРСР перевищував 30 відсотків його складу.

Поділ флоту[ред.ред. код]

Аварії кораблів флоту[ред.ред. код]

Командування[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]