Шарлотта Бронте

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шарлотта Бронте
Charlotte Brontë
CBRichmond.png
Шарлота Бронте, 1850 р.
Псевдо Каррер Белл
Народилася 21 квітня 1816(1816-04-21)
Торнтон, Західний Йоркшир, Англія
Померла 31 березня 1855(1855-03-31) (38 років)
Геворт, Йоркшир, Англія
·туберкульоз і тиф
Поховання Західний Йоркшир
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Національність англійка
Діяльність письменниця
Сфера роботи поезія
Мова творів англійська
Роки активності 1846—1853
Жанр роман
Magnum opus Джейн Ейр
Конфесія англіканство
Батько Патрік Бронте
Мати Мері Бренвелл
Брати, сестри Емілі Бронте[1], Анна Бронте[1], Elizabeth Brontë[d][1], Maria Brontë[d][1] і Branwell Brontë[d][1]
Автограф Charlotte Bronte Signature.jpg

Шарлотта Бронте у Вікісховищі?
Q:  Висловлювання у Вікіцитатах

Шарло́тта Бро́нте (англ. Charlotte Brontë, МФА[/bɹɑnti/], 18[3] або 21 квітня 1816 — 31 березня 1855) — англійська письменниця. Шарлотта Бронте (за чоловіком — Ніколлс) — авторка знаменитих романів «Джейн Ейр», «Вільєтт», «Вчитель». Померла у віці 38 років від швидкоплинних сухот.

Біографія[ред. | ред. код]

Шарлотта Бронте народилася в сім'ї Патріка Бронте й Мері. Її батько, що мав ірландське походження, працював англіканським священиком у сільській глушині Західного Йоркшира. В родині було п'ятеро дочок і син, серед яких Шарлотта з'явилася на світ третьою[3]. Вже у дитинстві в Шарлотти проявились особливості, які не зникли і в дорослому віці: вона була маленького зросту (близько 150 см заввишки), тендітна, сором'язлива настільки, що мала звичку крутитися в кріслі аби лишень не дивитися в очі співрозмовнику. Її кумиром був герцог Веллінгтон[4].

Патрік Бронте був людиною суворого виховання, похмурої вдачі. Мати ж померла, коли Шарлотті виповнилося усього лише п'ять років. Через брак коштів, не маючи змоги найняти гувернантку для дітей, батько був змушений 1824 року віддати чотирьох старших дівчат до благодійної школи для дочок духівництва в Кован-Бріджі. Втім, Шарлотта провчилась там тільки рік: 1825 року в школі спалахнула епідемія тифу, причиною якої стало погане харчування й антисанітарні умови. Першою жертвою епідемії в сім'ї Бронте виявилась старша дочка Марія, яка померла у віці 12 років. Це змусило батька негайно повернути дітей додому, однак це не врятувало одинадцятирічну Елізабет, яка померла за кілька місяців від туберкульозу, яким, ймовірно, також заразилась у школі[3]. Ранні спогади дитинства — сухе ставлення батька, перебування у похмурому родинному домі, що стояв біля цвинтаря, важкі умови життя в Кован-Бріджі та перші родинні втрати — справили сильне враження на чутливу Шарлотту і згодом відбилися на її творчості, зокрема були зображені в її найвідомішому романі «Джейн Ейр».

Ро-гедська школа.

Після повернення з Кован-Бріджа дев'ятирічна Шарлотта була змушена взяти на себе обов'язки господині в родинному домі. Лише 1831 року сестри поступили до школи в Ро-Геді. Тиха і сором'язлива Шарлотта відразу стала улюбленицею закладу, інших учениць вона вражала художнім хистом, ерудицією та чудовою пам'яттю, іноді цитуючи напам'ять по кілька сторінок з улюблених книжок[3]. У школі вона познайомилась з Мері Тейлор і Еллен Нассі, з якими товаришувала все життя. Навчання в Ро-Геді також було нетривалим, воно завершилось 1832 року, але вже у 1835-му Шарлотта повернулася до рідної школи вчителькою і пропрацювала там до 1839-го. У травні того року вона влаштувалась гувернанткою в сім'ю Сіджвіків, однак витримала на новому місці лише до липня місяця. Господарі дому ставились до дівчини принизливо, як до рабині, а вихованець — Джон Бенсон Сіджвік — одного разу навіть пожбурив у неї Біблією. Вважають, що саме з нього Шарлотта Бронте списала героя роману «Джейн Ейр» Джона Ріда. Ро-гедські околиці на початку XIX століття були центром луддитського руху, події якого надихнули її на створення роману «Шерлі»[3].

Загалом досвід роботи гувернанткою тривав до 1841 року. Отримавши після смерті тітки невелику спадщину, Шарлотта разом із сестрою Емілі вирушає на навчання до Брюсселя. З 1842 по 1844 рік сестри вивчали французьку й німецьку мови, при цьому, щоб оплатити своє навчання, Шарлотта одночасно викладала англійську мову в пансіоні, а Емілі — музику. Під час навчання Шарлотта закохалась в одруженого вчителя пансіону[4], але цей роман не отримав розвитку. 1845 року сестри Бронте здійснили свою давню спільну мрію, заради якої так важко працювали і вдосконалювали знання, — відкрили школу для дівчат в рідному місті (на той час їхня сім'я переїхала до Геворта). Майбутнім вихованкам пропонували вивчати широкий, як на той час, перелік дисциплін: англійську граматику, арифметику, французьку, німецьку, латинську мови, історію, географію, музику і малювання. Однак, сестрам не пощастило залучити жодної учениці[3]. На додаток голова родини втратив зір, а брат почав пиячити. Окрім фінансового краху й сімейних негараздів Шарлотта у той час в своїх листах жалілась на атмосферу стагнації в Геворті, відсутність перспектив і можливостей для самовираження. Ці причини спонукали сестер шукати інших шляхів для творчої реалізації. Вже 1846 року вони видали спільну поетичну збірку під псевдонімами (Шарлотта обрала псевдо Каррер Белл[3]), а з 1847 почали працювати на літературній ниві окремо. 1847—1849 роки стали вершиною творчої кар'єри Шарлотти Бронте попри те, що в цей час померли обидві сестри і брат. Вона продовжувала писати до 1853 року, після чого її здоров'я стало слабшати.

Успіх перших романів Шарлотти Бронти відкрив для неї вхід до вищих світських кіл. У видавничих справах вона часто навідувалася до Лондона, де познайомилася з письменниками Елізабет Гаскелл, Вільямом Теккереєм та літературним критиком Дж. Л'юїсом. Втім, вона ніколи не покидала Геворта довше ніж на кілька тижнів, доглядаючи одинокого батька, до якого була прив'язана. Саме за батькового помічника, диякона Артура Белла Ніколлса, вона вийшла заміж 1854 року. Від цього шлюбу молодят не застерегла навіть хвороба нареченої. Біографи по-різному оцінюють вплив чоловіка на письменницю: від сприятливого до вкрай негативного[4], та шлюб протривав лише дев'ять місяців. 30 березня 1855 року вагітна Шарлотта Бронте померла разом із невиношеною дитиною. Офіційною причиною смерті визнано швидкоплинний туберкульоз[3], однак деякі біографи вважають, що вона могла померти від висипного тифу, яким заразилась від служниці Табіти Акройд, або навіть від зневоднення і недоїдання, викликаного важкими нападами ранкової нудоти[4]. Письменницю поховали у родинному склепі церкви святого Михаїла і всіх ангелів в Герворті.

Творчість[ред. | ред. код]

У Шарлотти Бронте, так само як у її сестер і брата, рано виявились мистецькі здібності. Все діти сім'ї Бронте полюбляли літературу і музику. Ще у 1826 році Шарлотта разом з Бренвеллом почали, граючись, писати історію вигаданої країни Енгрії, що за їхніми задумами знаходилась десь у Західній Африці, в дельті Нігеру. Натомість дві інших сестри вигадали країну Ангору. Діти багато років дописували історію країн і в цій творчості проявилась неабияка обізнаність з тогочасними політичними справами Англії. Ці знання діти брали з газет, до читання яких їх змалечку привчив батько[3].

Перша «доросла» літературна творчість Шарлотти Бронте тяжіла до поезії. 1837 року дівчина надіслала одного зі своїх віршів на розгляд придворному поетові Роберту Сауті. Однак той настільки критично поставився до цієї спроби, що у своєму листі порадив Шарлотті назавжди облишити мрію про літературну кар'єру, бо це відволікає жінку від виконання сімейних обов'язків[3]. Ця груба відповідь дуже зранила майбутню письменницю, на деякий час вона полишила писати. Спробувавши себе як гувернантка і зазнавши невдачі із власною школою, вона разом із сестрами повернулась до поезії. 1846 року тріо сестер Бронте видало спільну віршовану збірку. Побоюючись, що літературний дебют жінок буде сприйнятий чоловічим колом несхвально, вони назвалися псевдонімами «Каррер, Елліс і Ектон Белл», тобто зберегли особисту ідентичність за ініціалами. За прізвище Белл було обрано не випадково — так звали одного з батькових помічників, майбутнього чоловіка Шарлотти, а ім'ям Каррер Шарлотта увічнила пам'ять благодійниці Френсіс Мері Річардсон Каррер, яка допомагала сестрам заснувати школу. Поетична збірка не привернула уваги публіки, з усього накладу було продано лише два примірники[3].

Титульна сторінка першого видання «Джейн Ейр».

Це не засмутило сестер і 1847 року кожна з них видала по власному твору під тими ж псевдонімами: Шарлотта написала повість «Вчитель» («Учитель»), Емілі — «Буремний перевал», а Анна — «Аґнес Ґрей»[4]. Останні дві повісті знайшли собі видавця, a «Вчитель» був відкинутий усіма. Лише після смерті письменниці її чоловік Артур Белл Ніколлс видав роман під власною редакцією. Фабула твору заснована на досвіді навчання, який Шарлотта отримала в Брюсселі. Сюжетна лінія «Вчителя» дещо схожа на пізніший роман «Віллєт», в ньому помітні антикатолицькі настрої, мотиви емансипації, прихильницею якої була Шарлотта Бронте.

Шарлотта з притаманною їй пристрастю продовжила свою літературну діяльність і вже наступного року видала роман «Джейн Ейр», який відразу приніс їй успіх і був перекладений багатьма європейськими мовами. Цей твір і досі залишається найвизначнішим у її доробку. «Джейн Ейр» також містить автобіографічні алюзії, емансипаційні погляди, однак антиклерикальних настроїв в ній нема, натомість помітна романтична сентиментальність. В прозаїчному загалом романі авторка деінде використовує віршовані рядки відомих поетів, що відображає її власні поетичні смаки.

У жовтні 1849 року з'явився її новий роман «Шерлі», в якому Шарлотта Бронте зобразила події руху луддитів. Ця зміна тематика сталася не випадкова, адже в час написання роману Англію охопив чартистський рух. Хоча за своїм соціально-критичним реалізмом «Шерлі» наближається до творчості англійських класиків як Вільяма Теккерея, Елізабет Гаскелл, Чарлза Діккенса, однак публікою він був сприйнятий прохолодно[3].

1853 року з'явився її останній роман «Віллєт». Втративши сестер і брата, письменниця повернулася у творчості до років свого навчання, тому в окремих епізодах цей твір схожий на перший — роман «Вчитель». З усіх творів Шарлотти Бронте «Віллєт» вважається найбільш автобіографічним[3]. Посмертно були опубліковані і дитячі твори письменниці про вигадану країну Енгрію.

Вшанування[ред. | ред. код]

Пам'ятна дошка на стіні колишнього пансіону (нині Центр красних мистецтв) у Брюсселі.

Три сестри Бронте стали письменницями, твори кожної з них набули популярності, однак найвизначнішою постаттю в родині і досі залишається Шарлотта Бронте. Можливо, її талант розвинувся завдяки тому, що письменниця прожила довше за своїх сестер, і її творчість встигла набути рис зрілої літератури, вдосконалюючись від роману до роману. За мотивами «Джейн Ейр» було знято декілька фільмів і серіалів.

Смерть Шарлотти Бронте не тільки не зменшила уваги до її доробку, а викликала ще більше цікавості до її особистості. Практично відразу після смерті почалася робота над її біографією. Подруга Шарлотти, відома письменниця Елізабет Гаскелл, видала у 1857 році «Життя Шарлотти Бронте», однак їй закидали надмірну увагу до подробиць особистого життя Шарлотти.

Будинок, в якому мешкала родина Бронте, перетворили на меморіальний музей. Родинний склеп з часом перетворили на каплицю, яку і до сьогодні відвідує багато прихильників творчості сестер Бронте. На брюссельському будинку, в якому знаходився пансіон, де навчались Шарлотта й Емілі, з 1980 по 2017 рік висіла пам'ятна дошка. На честь письменниці названо астероїд 39427 Шарлоттабронте[5]. Показово, що газета «Нью-Йорк таймс» свого часу не відзначила смерть письменниці некрологом, однак коли помер її чоловік у газеті був опублікований некролог з лаконічним змістом «Помер чоловік Шарлотти Бронте»[4].

Бібліографія[ред. | ред. код]

Українські переклади[ред. | ред. код]

Образ у літературі[ред. | ред. код]

Дитинство Шарлотти та її сестер описане у книзі для дітей «Володимир Лис про Сократа, Данила Галицького, Фернандо Маґеллана, Ісаака Ньютона, Шарлотту, Емілі, Енн Бронте» / В. Лис — Київ : Грані-Т, 2008. — 136 сторінок — Серія «Життя видатних дітей». — ISBN 978-966-465-159-9.

Література[ред. | ред. код]

  • Бронте Шарлотта
  • Спалах зірки. До 200-річчя від дня народження Ш. Бронте (1816—1855) // Дати і події, 2016, перше півріччя : календар знамен. дат № 1 (7) / Нац. парлам. б-ка України. — Київ, 2016. — С.88-92.

Джерела[ред. | ред. код]

  1. а б в г д Blain V., Grundy I., Clements P. The Feminist Companion to Literature in English: Women Writers from the Middle Ages to the Present — 1990. — P. 140.
  2. ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. а б в г д е ж и к л м н п Джен Ейр / перекл. з англ. Післям. Т. Денисової. — К.: Дніпро, 1987. — С. 446—459.
  4. а б в г д е Overlooked No More: Charlotte Brontë, Novelist Known for 'Jane Eyre'. Сайт газети «Нью-Йорк таймс». Процитовано 28 січня 2019. 
  5. База даних малих космічних тіл JPL: Шарлотта Бронте (англ.).