Шквирін Ігор Анатолійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ф
Ігор Шквирін
Особові дані
Повне ім'я Ігор Анатолійович Шквирін
Народження 29 квітня 1963(1963-04-29) (54 роки)
  Ташкент, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Позиція нападник
Інформація про клуб
Поточний клуб завершив виступи
Юнацькі клуби
«Локомотив» (Ташкент)
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1980–1983 СРСР «Янгієр» 79 (11)
1983-1985 СРСР «Пахтакор» 66 (13)
1986-1987 СРСР СКА «Карпати» 46 (11)
1988–1989 СРСР «Дніпро» (Дніпропетровськ) 14 (2)
1990–1991 СРСР «Пахтакор» 94 (57)
1992   Росія «Спартак» (Владикавказ) 10 (5)
1992–1994 Ізраїль «Хапоель» Т-А 39 (16)
1994-1995 Ізраїль «Маккабі» (Нетанья) 32 (13)
1995 Малайзія «Паханг» 18 (15)
1995–1996 Ізраїль «Бней-Єгуда» 18 (5)
1996–1997 Ізраїль «Маккабі» (Герцлія) 21 (1)
1997 Ізраїль «Маккабі» (Петах-Тіква) 2 (0)
1997-1998 Ізраїль «Маккабі» (Яффо) ? (3)
1998–1999 Узбекистан «Пахтакор» 43 (39)
1999–2000 Індія «Мохун Баган» ? (11)
2000 Узбекистан «Пахтакор» 33 (20)
2000–2001 Індія «Черчілл Бразерс» ? (12)
2001 Узбекистан «Пахтакор» 26 (7)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1992–2000 Узбекистан Узбекистан 30 (20)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
2003—2004 Росія «Крилья Совєтов» (тренер)
2005–2007 Узбекистан «Кизилкум»
2007 Узбекистан Узбекистан (олімп.) (помічник)
2008- Узбекистан «Алмалик»
2008-2010 Узбекистан Узбекистан (помічник)

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Ігор Анатолійович Шквирін (нар. 29 квітня 1963, Ташкент) — радянський та узбецький футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — футбольний тренер. Відомий насамперед виступами за футбольний клуб «Пахтакор», у складі якого був срібним призером турніру першої ліги СРСР та найкращим бомбардиром турніру, а також чемпіоном та володарем Кубку Узбекистану; дніпропетровський «Дніпро», у складі якого був чемпіоном СРСР 1988 року; низку ізраїльських клубів; індійські «Мохун Баган» (у складі якого був чемпіоном Індії і кращим бомбардиром чемпіонату) та «Черчілл Бразерс» (у складі якого був бронзовим призером чемпіонату); малайзійський «Паханг», у складі якого був чемпіоном Малайзії та фіналістом Кубку Малайзії; а також за виступами у національній збірній Узбекистану, у складі якої став переможцем Азійських ігор 1994 року.[1][2] Із 2008 року і дотепер очолює тренерський штаб узбецького клубу «Алмалик».[3][4]

Клубна кар'єра[ред.ред. код]

Ігор Шквирін народився в Ташкенті. Із шести років розпочав займатися стрибками у воду, пізніше займався самбо[5], але ці види спорту не викликали в нього тривалого захоплення, і він врешті вибрав заняття у секції футболу. Розпочав кар'єру матчами на першість області. Уже з 17 років розпочав виступати за клуб радянської другої ліги з Узбекистану «Янгієр». Уже в 18-річному віці його заробітна платня (700 радянських карбованців) значно перевищувала зарплату матері, яка працювала медичною сестрою (90 карбованців).[1]

У 1983 році здібного молодого нападника помітив тодішній головний тренер ташкентського «Пахтакора» Іштван Секеч і запросив до найсильнішої на той час команди республіки.[6][1] Починав Ігор Шквирін у «Пахтакорі» матчами за дублюючий склад, і після результативного початку гри за дубль ташкентського клубу був переведений до основного складу команди.[5] Уже у першому матчі у вищому дивізіоні із «Дніпром» Шквирін зумів вразити ворота суперників, але гол не було зараховано.[1] Поступово молодий нападник завоював постійне місце в основі «Пахтакора», і у сезоні 1984 року він став кращим бомбардиром команди, хоча цей сезон у цілому для команди виявився невдалим — «Пахтакор» вилетів із вищої союзної ліги.[5]

У «Пахтакорі» Шквирін виступав до кінця 1985 року. Оскільки йому підійшов термін служити строкову службу в Радянській Армії, колишній тренер Шквиріна Іштван Секеч, який тоді очолював львівський армійський клуб СКА «Карпати», запросив його на перегляд до своєї команди. Після успішного перегляду в команді та знайомства з командуюючим округом Шквиріна не лише прийняли до команди, але й призвали в армію заднім числом, так що армійська служба у нього тривала на півроку менше.[1] У львівську команду перейшов також із Узбекистану ще й Володимир Кухлевський.[5] Але виступи за армійців Львова розпочались для Шквиріна невдало, він травмувався, і на звичний рівень вийшов лише в другому сезоні виступів за армійський клуб. Після закінчення служби в армії нападник вирішив повернутись у «Пахтакор», керівництво якого пообіцяло футболісту квартиру, але не виконало обіцянки. В результаті Шквирін вирішив перейти до складу дніпропетровського «Дніпра», клуб «Пахтакор» хотів заблокувати цей трансфер, а ташкентські газети водноголос називали Шквиріна як хапугу і рвача. У «Дніпрі» Шквирін розпочав виступи у другому для команди чемпіонському році, а наступний рік ознаменувався виграшем Кубка СРСР.[5] Але за цей період Шквирін зіграв лише 14 матчів у чемпіонаті СРСР та 4 гри на кубок, і вирішив повернутися до «Пахтакора».[1]

Наступний сезон сам Шквирін вважає найкращим у своїй кар'єрі. За сезон нападник забив у ворота суперників 37 м'ячів, що є третім результатом у турнірах першої ліги СРСР за весь період її існування[5][1]; і зробив найбільший внесок у повернення «Пахтакора» до вищої ліги.[7] У 1991 році «Пахтакор» повернувся до вищої ліги, й Шквирін і там продовжував грати основну роль в наступальній ланці команди, відзначившись за сезон 14 разів у воротах суперників. Це був останній чемпіонат Радянського Союзу, і все частіше кращими радянськими футболістами почали цікавитись представники зарубіжних клубів. Спеціально на перегляд Ігора Шквиріна до Ташкента приїзджали представники французького «Сент-Етьєна», але «Пахтакор» не влаштувала компенсація за футболіста в розмірі 400 тисяч доларів, а 800 тисяч доларів представники французької команди відмовились платити, і трансфер не відбувся.[1][5]

Шквирін дограв у «Пахтакорі» до кінця сезону 1991 року, і, разом із Мірджалолом Касимовим і Геннадієм Денисовим відбув у оренду до владикавказького «Спартака», який розпочав виступи у вищій лізі Росії.[1][2] У першому ж матчі за новий клуб із московським ЦСКА Шквирін забиває гол у ворота суперників, що допомогло осетинському клубу здолати армійців з рахунком 2-0.[8] Усього за владикавказців форвард із Ташкента зіграв 10 матчів та забив у них 5 м'ячів. По закінченні орендного терміну футболіст вирішив спробувати свої сили в зарубіжному чемпіонаті, й за сприяння відомого футболіста Євгена Мілевського відбув до Австрії на перегляд до клубу «Форвертс» (Штайр), але умови австрйського клубу не задовольнили футболіста, і він покинув Австрію.[7][5] Далі Шквирін поїхав на перегляд до бельгійського «Локерена», але не підійшов клубу.[1][2] Від свого агента Ігор Шквирін дізнався про те, що в сусідніх Нідерландах проводить передсезонний збір ізраїльський клуб «Маккабі» з Тель-Авіва. Футболіст сподобався головному тренеру Авраму Гранту, але у зв'язку з введеним у ізраїльській лізі ліміту на легіонерів (не більше двох у команді) Шквиріну відмовили в тель-авівському клубі, але інший клуб з цього міста — «Хапоель» — вирішив запросити нападника за рекомендацією Гранта.[5][7] На передсезонних зборах Шквирін зумів виявити свої найкращі якості, але в клубі швидко змінився тренер, який мав інші уявлення про футбольну тактику, і на початку сезону Шквирін грав і забивав менше. Але за півроку цього тренера попросили з посади, а новий тренер зумів знайти правильне місце на полі для Шквиріна, і за друге коло той забив 13 м'ячів.[2][7][5] Далі в клубі почались проблеми з фінансами, і у середині наступного сезону нападник перейшов до іншого ізраїльського клубу — «Маккабі» з Нетаньї, де він провів наступний рік своєї кар'єри.[7]

Після успішного виступу на Азійських іграх 1994 року Ігор Шквирін отримав вигідну у фінансовому плані пропозицію від малайзійського клубу «Паханг», яку спонсорував один із місцевих принців та керівників місцевої федерації футболу[5][1], та син президента АФК.[2] У клубі Шквирін став заміною співвітчизнику Азамату Абдураїмову, який поїхав грати у чемпіонат Саудівської Аравії.[7] Сезон у Малайзії видався для нападника досить успішним, він став одним із кращих бомбардирів команди і чемпіоном Малайзії у складі свого нового клубу.[5][7] Але найпрестижніший турнір країни — Кубок Малайзії — «Пахангу» виграти не вдалось, команда поступилась у фінальному матчі з рахунком 0-1. Ігор Шквирін зумів відзначитись у цьому матчі, але взяття воріт суддя матчу не зарахував.[5]

Після вояжу до Малайзії Ігор Шквирін повернувся до Ізраїлю, і виступав там ще протягом трьох років у складі чотирьох команд — «Бней-Єгуда», «Маккабі» (Герцлія), «Маккабі» (Петах-Тіква) та «Маккабі» (Яффо), але більше року в кожній із цих команд не затримався.[7] У середині 1998 року нападник вирішив повернутись до Ташкента. Основною причиною такого рішення стало те, що молодший син футболіста мав іти у перший клас школи, а Шквирін вирішив, що краще для сина навчатися в Узбекистані.[1] Розпочавши сезон із середини, за 14 матчів чемпіонату форвард вразив ворота суперників 22 рази у 14 матчах, і разом із Мірджалолом Касимовим став кращим бомбардиром чемпіонату Узбекистану з футболу, та допоміг клубу стати чемпіоном країни.[2]

Виступав Шквирін і в чемпіонаті Узбекистану 1999 року, а у міжсезонні вирішив спробувати свої сили в індійському чемпіонаті і отримав запрошення від клубу «Мохун Баган» із Колкати. Протягом чотирьох місяців[1], які провів у складі команди, Шквирін став кращим бомбардиром чемпіонату та допоміг своєму першому індійському клубу стати чемпіоном країни.[2][5] Бенгальський клуб запропонував Шквиріну увійти до тренерського штабу команди після наступного чемпіонату Індії, і навіть оформив футболісту візу на наступний рік, але тодішній головний тренер команди зумів заблокувати це рішення, оскільки вважав, що Шквирін хоче зайняти його місце.[5] У результаті узбецький форвард знову таки поїхав до Індії, але до іншого клубу — «Черчілл Бразерс» зі штату Гоа, в якій розпочав роботу головним тренером узбецький спеціаліст Григорій Цейтлін. У цьому клубі Шквирін став кращим бомбардиром у чемпіонаті, відзначившись 12 разів у воротах суперників, а разом із командою став бронзовим призером чемпіонату.[2]

Після другого повернення з Індії Ігор Шквирін виступав у чемпіонаті Узбекистану 2001 року[1], у якому команда стала срібним призером, та допоміг клубу виграти Кубок Узбекистану, після чого завершив виступи на футбольних полях.[2]

Виступи за збірну[ред.ред. код]

Ігор Шквирін дебютував у національній збірній Узбекистану 17 червня 1992 року в її першому офіційному матчі зі збірною Таджикистану, і перший м'яч збірної на рахунку саме Ігора Шквиріна.[2] Але найяскравішим виступом Шквиріна в національній команді є участь у Азійських іграх 2004 року в Японії. Федерація футболу Узбекистану лише в останній момент знайшла кошти для участі команди в змаганнях, футболістам не виплачували добових на початковому етапі змагань (на відміну від решти узбецької делегації), але, незважаючи на такі умови, збірна Узбекистану виграла турнір, а Ігор Шквирін став кращим бомбардиром турніру (8 м'ячів у 7 іграх) та кращим гравцем турніру.[5][2] Але надалі збірна Узбекистану виступала не так успішно, не зуміла подолати відбірковий етап Кубка Азії та чемпіонату світу 1998 року.[2] Всього за збірну Ігор Шквирін зіграв 30 матчів, у яких відзначився 20 разів.

Тренерська кар'єра[ред.ред. код]

Після невеликої перерви по закінченні кар'єри гравця Ігор Шквирін розпочав тренерську кар'єру. Він закінчив тренерські курси АФК і отримав ліцензію «В».[5] У 2003 році Ігор Шквирін увійшов до тренерського штабу російського клубу «Крилья Совєтов».[9] У 2005 році Ігор Шквирін став головним тренером узбецького клубу «Кизилкум», а у 2007 році одночасно працював і у тренерському штабі олімпійської збірної Узбекистану, та працював на цих посадах до кінця 2007 року, та був призначений головним тренером іншого узбецького клубу — «Алмалик»[3], на якій посаді працює натепер. У 2009 році Ігор Шквирін визнаний кращим тренером року Узбекистану.[10] У 2008–2010 роках Ігор Шквирін працював також помічником головного тренера національної збірної Узбекистану.

Життя поза футболом[ред.ред. код]

Ігор Шквирін одружений, і має з дружиною двох синів[7], молодший з яких, Микита Шквирін, також є футболістом, і грав за російський клуб «Чертаново» та узбецький «Алмалик».[11]

У 1994 році після перемоги у складі команди на Азійських іграх Ігор Шквирін разом із іншими переможцями ігор та їх тренерами бу нагороджений державною нагородою Республіки Узбекистан — медаллю «Шухрат».[12]

У 2015 році узбецький історик та статистик футболу Володимир Сафаров випустив біографічну книгу про Ігора Шквиріна під назвою «Одіссея форварда» (рос. Одиссея форварда).[13][2]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Ігор Шквирін у дитинстві мріяв стати військовим, але він трохи картавив, і на медичній комісії у військкоматі йому відмовили у поступанні в суворівське училище на цій основі. У інтерв'ю Шквирін виявив велику подяку цій жінці-лікарю, яка не дала йому можливості стати військовим, і дала поштовх до його кар'єри футболіста.[1]

Титули і досягнення[ред.ред. код]

Командні[ред.ред. код]

«Дніпро» (Дніпропетровськ)

«Пахтакор»

«Паханг»

«Мохун Баган»

Збірна Узбекистану

  • Золото: 1994

Особисті[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Футболіст Це незавершена стаття про футболіста.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.