Проєкт правопису 1999 року

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 28 січня 2021, заснована на цій версії.

Проє́кт право́пису 1999 ро́ку — проєкт реформи українського правопису, розроблений під керівництвом члена-кореспондента НАН України Василя Німчука[1].

До нього внесено передусім ті зміни, що враховують столітні традиції української орфографії. Зокрема уточнено вжиток літери ґ в питомих українських і запозичених загальних і власних назвах — прізвищах і географічних назвах, сформульовано нове правило вживання и на початку слова перед приголосними н та р, уведено окреме написання слова пів з іменниками, якщо воно означає «половина», повернено як нормативне закінчення -и в родовому відмінку однини іменників III відміни з основою на групу приголосних -ст- та слів Русь, Білорусь, осінь, сіль, кров, любов, вирівняно парадигму іменників IV відміни з суфіксом -ен-, тобто відновлено закінчення -и, звук /θ/ в запозиченнях передається уніфіковано через т (катедра, етер, ортопед тощо, за правописом 1993 року — кафедра, ефір, хоча й ортопед) та ін.

Значні зміни внесено до правопису слів чужомовного походження. Більшість спрямовано на спрощення правил і зменшення кількости винятків.

Проєкт правопису 1999 року не було офіційно затверджено.

З 2008 до 2020 року український мовознавець, професор О. Д. Пономарів вів свій блог на сайті Бі-Бі-Сі , послуговуючись проєктом правопису 1999 року.

Приклад тексту

У радіоетері повідомили про розгляд парламентом соціяльних статей проєкту б'юджету

Перелік змін та уточнень у проєкті

Нижче наведено список змін, запропонованих у проєкті правопису 1999 року. Зеленим кольором позначено пункти, підтримані більшістю докторів і кандидатів наук[2].

Запропоновано Причина зміни Приклади
Писати послідовно букву ґ у питомих, засвоєних загальних назвах та у власних найменуваннях. Правило в чинному правописі сформульовано нечітко. Підстава: українські загальні та власні назви пишемо відповідно до їхнього звукового складу в живому мовленні. Ґава, ґанок, Ґіґа (прізвище), Васко да Ґама, альтер еґо
Писати літеру и на початку українських питомих та засвоєних слів перед приголосними н та р, на початку відповідних вигуків, звуконаслідувань і похідних від них утворень, на початку іншомовних запозичень — загальних і власних, коли в мові-донорі на початку слова наявний звук, близький до українського и: ир (загальна назва пісні в деяких тюркомовних народів), Игиатта (річка в Якутії). Наявність у живому мовленні слів із початковим и. Під впливом написання на початку слів тільки і руйнується фонологічна система української мови — и не має повноправного статусу фонеми. Класики української літератури до правописної реформи 1927 р. вживали саме и в зазначених випадках. Инший, инакше, икати, ирод.
Писати слово пів у значенні «половина» тільки окремо від сусідніх слів. Коли елемент пів має інше значення, писати його разом: пів ночі, але північ, півночі тощо. Разом пів писати і в прикметниках, похідних від сполуки пів із іменником: пів години — півгодинний. Наявність в українській мові незмінного повнозначного слова пів: пів на п'яту, о пів на другу та ін. Пів години, пів яблука, пів Києва.
В іменниках третьої відміни з кінцевою групою приголосних, а також у словах кров, любов, сіль, осінь, Русь, у родовому відмінку однини вживати флексію -и. Наявність нині флексії -и в говірках, які лягли в основу літературної мови, вживання цього закінчення у зазначених випадках у класиків української літератури до «реформи» 1933 р. Кров — кро́ви, сіль — со́ли, тінь — ті́ни, Русь — Руси́.
Вживати закінчення -и в родовому відмінку однини іменників четвертої відміни, які при відмінюванні приймають -ен-. Вживання його в живому мовленні, у творах класиків української літератури до прийняття змін у правописі 1945 р. (1946 р.), цільність парадигми четвертої відміни. Теля — теляти, ім'я — імени.
Відмінювати іноземні запозичення на -о, крім тих, у яких перед -о є інші голосні. Їхня відмінюваність у живому мовленні, в літературній мові до «реформи» 1933 р., у творах деяких нинішніх письменників. Незмінюваність їх руйнує відмінювання питомих українських іменників на -о (наприклад, неправильне «брати Сірко», а треба «брати́ Сірки»). Пальто — пальта, метро — метра́, але радіо — радіо (бо є голосна перед -о)
Писати в запозичених загальних назвах тільки г, незалежно від того, h чи g вимовляють у мові-джерелі. В окремих словах, запозичених переважно через російську мову з англійської, відповідно до h передбачено й далі писати х: хобі, хокей, ноу-хау. Закоренілість такої вимови в мовленні із південно-східного та середньої і східної частин північного наріч завдяки псевдоаналогії: усі слова, що в російській мові вживаються і пишуться з г, по-українськи ніби мають звучати з глотковим г. Гербарій, газета, гол.
В антропонімах та похідних від них лексемах вживати г або ґ відповідно до звукового складу (h — g) назв у мовах-донорах. У власних географічних назвах вживати г, незалежно від того, h чи g маємо в мові-джерелі. Написання власних найменувань як засобів ідентифікації особи мають максимально відбивати їхній фонемний (звуковий) та графічний склад у мові-джерелі. Ґете, Геґель.
Вживати як нормативні паралельні форми у словах грецького походження на місці букви θ (th). Вживання таких форм у літературній мові до заборони їх у 1933 р. Практика деяких друкованих ЗМІ в Україні. Ортопед, ортографія, пітон, етер (ефір), Атени (Афіни).
У загальних назвах іншомовного походження подвоєння приголосних звичайно не передаємо. Так ці слова звучать в усному мовленні. Тона, нето, бруто, але ванна, вілла, манна, булла та деякі інші (бо є слова віла «русалка в сербів», мана тощо.)
Слова з церковно-релігійної сфери (давні запозичення) з «правилом дев'ятки» не пов'язуються. У них між усіма приголосними пишемо и. Сучасна практика українськомовних Церков, зокрема, УПЦ (КП), УАПЦ, УГКЦ, тисячолітня традиція. У чинному правописному кодексі (1993, с. 101) це правило подано лише в примітці. Євангелист, єпископ, алилуя, Вифлеєм.
Поширити «правило дев'ятки» на правопис іншомовних власних назв. Невиправдане різке протиставлення запозичених загальних і власних найменувань. Вже дозволено писати и в кінцевих -ида, -ика, а також після ж (дж), ч, ш, ц та р (тобто після п'яти букв) у чинному кодексі (1993, с. 101—102) та в багатьох винятках -і після д, т, з, с. Непом'якшені приголосні перед і в мовах-донорах. Аристотель, Едип, Сизиф, Занзибар, Сиракузи.
У загальних назвах іншомовного походження перед йотованими після губних писати апостроф. Живе мовлення українців. Уодноманітнення написань слів іншомовного походження. Б'юро, б'юджет, п'юпітр, м'юзикл.
У словах іншомовного походження, де в мові-джерелі звучить j, у позиції перед о писати й. Жива вимова Йона, Йов і под. Передавання неспотвореного звука мови-джерела, уодноманітнення написання слів грецького походження з початковою «йотою». Йод, йон, йонійський, йоаніт, Йоан, Йов.
Писати слово проєкт і похідні від нього з буквою є. У мові-джерелі — латинській — тут наявний -je-: projectus. Уодноманітнення написання слів із спільним коренем, пор.: об'єкт, суб'єкт. Нормативність форм проєкт до «реформи» 1933 р. Проєкт правопису.
Написання ія всередині слів іншомовного походження на місці іа. Живе мовлення (пор. валер'янка, матер'ял), тисячолітня писемна традиція, перервана 1933 р. Наявність «опорного» й у багатьох словах: матерія — матеріяльний, геній — геніяльний. Артеріяльний, геніяльний, соціяльний, матеріял.
Не писати зайвої букви й у словах, де його немає в мові-джерелі запозичення: гуаява, мая, фоє. У мовах-джерелах у цих словах подвійний й не вимовляють і не пишуть: іспанські guayaba, maya, французьке foyer. Фоє, мая.
Писати тільки початковий ю в словах, де в мові-джерелі початкова група ju. Жива мова, тисячолітня традиція, такі написання в текстах україномовних Церков. Юда (за чинним правописом Іуда).
Передавати іншомовний дифтонг au через ав у загальних найменуваннях. Au передавати через ау тільки в словах: аут, джоуль, клоун, ноу-хау, Каунас, Лаура, Фауст, Пауль та деяких інших (за традицією). Жива українська ортоепія: аўдит, аўдиторія тощо. Автобіографія, інавгурація, автор, авкціон, авдиторія.
Писати м'який знак після р в іменах по батькові. Імена Ігор, Лазар, крім називного відмінка однини, виступають як іменники м'якої групи: Ігоря, Ігореві, -ю; Ігорем, Ігорями. Ігорьович, Лазарьович.

Критика проєкту

  • Віталій Русанівський. Стосунок «Проєкту» до реального українського правопису // Мовознавство, 2002, № 6. С. 92-98[1]: «Реформатори пропонують уживати як паралельні форми ефір і етер, кафедра і катедра, але нічого не кажуть про те, як бути з методом і бібліотекою, дискотекою і просто текою»; «Якщо у згоді з чинним правописом пишемо півлітра — півлітровий, піввідра — піввідерний, півкілометра — півкілометровий, півлітра — півлітровий (і півлітрівка), то з уведенням нового правила, по-перше, зникає ця гармонія (пів літра, але півлітровий, пів відра, але піввідерний і под.), по-друге, виникає контроверза між іменниками, в яких пів- відіграє роль префіксоїда, і словосполученнями з пів у значенні половина: півсотня — пів сотні, півтонна — пів тонни (тони?). Отже, те, що сьогодні підпадає під правило, стане винятком, і навпаки».
  • Мирослав Попович. Наше і не наше // Критика, 2002/11 (61). С. 21-22: «Реформування як спосіб зберегти минуле, викохати історичні традиції — це безглуздя. Минуле можна тільки враховувати — тією чи іншою мірою, по-консервативному чи по-ліберальному. В реформуванні повинні бути ясно виражені цілі й прагнення, що мають реалізуватися в майбутньому. Це й є національний інтерес. Поки він не визначений експліцитно, не може бути й мови про часткові чи кардинальні зміни».

Див. також

Примітки

  1. ↑ а б Русанівський В. Стосунок «проєкту» до реального українського правопису // Мовознавство. — 2002. — № 6. — С. 92–98.
  2. ↑ Доля проєкту нової редакції «Українського правопису»

Джерела

  • Український правопис. Проєкт найновішої редакції. — К. : Наукова думка, 1999.

Посилання

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Проєкт_правопису_1999_року&oldid=30642085