Річард Даннатт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 07:44, 14 лютого 2022, створена TohaomgBot (обговорення | внесок) (Перекладено дати в примітках з англійської на українську)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Перевірена версія цієї сторінки, затверджена 14 лютого 2022, заснована на цій версії.
Лорд Даннатт
The Lord Dannatt
Даннатт у вересні 2007 року
Народження23 грудня 1950(1950-12-23) (73 роки)
Брумфілд (Ессекс)
Країна Велика Британія
ПриналежністьВелика Британія Велика Британія
Вид збройних сил Британська армія
ОсвітаДаремський університет, Королівська військова академія в Сандгерсті, St Lawrence Colleged і Felsted Schoold
Роки служби1971—2009
ЗванняГенерал
КомандуванняНачальник Генерального штабу,
Командування сухопутними силами,
Об'єднаний корпус швидкого реагування,
3-тя піхотна дивізія,
4-та бронетанкова бригада,
1-й батальйон Green Howards
Війни / битвиКонфлікт у Північній Ірландії,
Косовська війна
Титулбарон
ДітиEdward Robert Samuel Dannattd[1] і Oliver William Jack Dannattd[1]
НагородиЛицар великого хреста Ордена Лазні,
командор Ордену Британської імперії,
Воєнний хрест
CMNS: Річард Даннатт у Вікісховищі

Генерал Френсіс Річард Даннатт, барон Даннатт (англ. Francis Richard Dannatt, Baron Dannatt; народився 23 грудня 1950 року) — відставний британський офіцер і діючий констебль лондонського Тауера. 1971 року Даннатта призвали у піхотний полк Green Howards і відправили у Белфаст командиром взводу. Під час повторної служби в Північній Ірландії Даннатт був нагороджений Воєнним хрестом. Після обширного інсульту в 1977 році він хотів піти з армії, але його командир умовив його залишитися. Після штабного коледжу Даннатт став командиром роти, а у 1989 році прийняв командування полком Green Howards. Він відвідував і пізніше сам викладав курс для вищого командування та штабу, після чого був підвищений до бригадира. У 1994 році Даннатт отримав у командування 4-ту бронетанкову бригаду, а ще через рік приступив до командування британським компонентом Сил втілення (ІФОР).

1999 року Даннатт прийняв командування 3-ю механізованою дивізією, одночасно командуючи британськими військами в Косово. Відслуживши коротке відрядження у Боснії, він був призначений помічником начальника Генерального штабу (ACGS). Після терактів 11 вересня 2001 року Даннатт брав участь у плануванні подальших операцій на Близькому Сході. Як командувач Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC), з 2003 року він керував плануванням розгортання ARRC в Іраку і Афганістані. Сили ARRC служили в Афганістані у 2005 році, але на цей час Даннатт уже був головнокомандувачем британських сухопутних сил. Він відповідав за контроверсійну реорганізацію піхоти, що в підсумку призвела до об'єднання його полку Green Howards з полком Yorkshire Regiment.

У серпні 2006 року Даннатта призначили начальником Генерального штабу (CGS), змінивши на цій посаді генерала сера Майка Джексона. Даннатт стикався з критикою за свою прямоту, зокрема за заклики підвищити заробітну плату та поліпшити умови солдатам і скоротити операції в Іраку задля підсилення контингенту в Афганістані. Він також намагався підвищити свій авторитет у суспільстві, побоюючись, що він був недостатньо відомий для того, щоб захищати репутацію армії від звинувачень у жорстокому поводженні з ув'язненими в Іраку. Пізніше Даннатт допоміг створенню благодійної організації Help for Heroes для фінансування басейну в реабілітаційному центрі Хедлі-корт та досяг угоди з британською пресою, що дозволила принцу Гарі пройти службу в Афганістані. Даннатт передав посаду CGS серу Девіду Річардсу та вийшов у відставку в 2009 році, посівши почесну посаду констебля лондонського Тауера.

У період з листопада 2009 року до британських парламентських виборів у травні 2010 року Даннатт був радником Девіда Кемерона з питань оборони. Він залишив цю посаду, коли Консервативна партія, очолювана Кемероном, перемогла на виборах, заявивши, що, як прем'єр-міністр, Кемерон повинен покладатися на поради чинних керівників збройних сил. Даннатт опублікував автобіографію у 2010 році і продовжує брати участь у роботі низки благодійних організацій та організацій, пов'язаних зі збройними силами. Він одружений, має чотирьох дітей, один з яких служив офіцером у полку Grenadier Guards.

Ранні роки

Даннатт, син Ентоні і Мері (уродженої Чілверс)[2], народився у Брумфілді — нині передмістя Челмсфорда — у графстві Ессекс. Його батько і дід були архітекторами та мали практику в Челмсфорді, а мати була викладачем на неповну ставку у Лондонському біблійному коледжі. У Даннатта була старша сестра, яка померла від раку молочної залози у 1988 році. Даннатт перебував під сильним впливом прадіда за батьком — фермера і побожного християнина з вікторіанської епохи, який розробив прототип дренажної системи[3].

Даннатт і його сестра були відправлені у різні школи-інтернати. Він навчався у молодшій школі Фелстед та під час навчання там вирішив стати професійним гравцем у крикет. Для отримання середньої освіти його відправили у коледж святого Лаврентія у Рамсгейті (графство Кент), де він вступив у Об'єднаний кадетський корпус (CCF) і поступово виріс до старшого унтер-офіцера. У школі в нього виникла нелюбов до свого першого імені (Френсіс) після того, як воно було прийнято за дівоче і він був запрошений на день народження, де виявився єдиним хлопчиком. З п'ятнадцяти років він почав використовувати своє друге ім'я (Річард). На той час Даннатт прагнув стати адвокатом та поступити на право у коледж Еммануел в Кембриджі, але не пройшов співбесіду та вирішив стати військовим[3].

Початок військової кар'єри

Спочатку Даннатт хотів служити у танковому полку, але під час співбесіди офіцер з полку Green Howards переконав його на користь піхоти і організував для нього відвідування казарми біля Колчестера. Там він познайомився з майором Пітером Індже (майбутнім начальником Генерального штабу) та остаточно вирішив служити у Green Howards[4]. Він вступив до Королівської військової академії в Сандгерсті у вересні 1969 року[4], а 30 липня 1971 року почав службу в Green Howards молодшим лейтенантом[5]. Після короткої відпустки його відправили у Белфаст (Північна Ірландія) командиром взводу[6]. Повернувшись, Даннатт пройшов курс для командирів взводу, після чого відправився у Західну Німеччину, де перебував полк Green Howards. Наприкінці 1972 року він повернувся у Белфаст разом зі своїм взводом[7]. За проявлену хоробрість під час операції у Східному Белфасті, коли взвод Даннатта був обстріляний, його нагородили Воєнним хрестом[8]. 30 січня 1973 року він отримав перше підвищення — звання лейтенанта[9]. Після завершення служби в Північній Ірландії Даннатт подав заявку на отримання ступіню у цивільному університеті за кошт армії — в Хетфілд-коледжі Даремського університету. Він був прийнятий і у тому ж 1973 році почав вивчення економічної історії. На першому курсі Даннатт відвідав дебати в Триніті-коледжі в Дубліні — рідкісна можливість для британського офіцера на службі в розпал конфлікту в Північній Ірландії[10].

За умовами навчальної програми Даннатт мав повертатися до свого полку під час літніх канікул[10]. Обидва літа полк служив у Північній Ірландії — в Армі у 1974 році та у Південній Армі у 1975 році. Саме у 1975 році Даннатт брав участь в операції зі знищення саморобного вибухового пристрою. Пристрій виявився міною-пасткою і спроба знищити його призвела до вибуху. Даннатт не постраждав, але четверо солдатів, у тому числі його командир роти майор Пітер Вілліс, були вбиті. Незабаром після цього Даннатт заарештував людину в зв'язку з інцидентом, а пізніше дав свідчення проти неї у суді[11]. 1976 року Даннатт закінчив університет та повернувся до свого полку, який вже перебував у Берліні[12]. У липні 1977 року він був призначений ад'ютантом батальйону[13] і підвищений до капітана[14]. 11 листопада 1977-го Даннатт у віці 26 років переніс обширний інсульт і провів більшу частину наступних двох років у реабілітації, але отримав дозвіл повернутися в стрій вже у 1978 році. У супроводі дружини він відправився у відрядження до Північної Ірландії, де у них через два тижні народився їх перший син[15].

Даннатт передчасно повернувся з Північної Ірландії і був відправлений у Королівську військову академію Сандгерст у Сурреї, після чого потрапив під командування майора Руперта Сміта, очікуючи, що через інсульт це буде його останнє призначення. Він відправляв резюме на різні посади поза армією, але після заохочення з боку Сміта здав вступні іспити у Штабний коледж Кемберлі, також у графстві Суррей. Перед вступом до Кемберлі наприкінці 1980 року Даннатт був відправлений у гарнізон Каттерік у Північному Йоркширі командиром роти[16]. На початку 1981 року його рота прийняла на себе управління тюрмою Франкленд під час місячного страйку тюремних наглядачів[17]. Незабаром після закінчення страйку Даннатт відправився на Кіпр разом з миротворчими силами Організації Об'єднаних Націй, після чого повернувся у Суррей для проходження річного курсу для вищого командування у Кемберлі[18]. Пройшовши курс, 30 вересня 1982 року він отримав підвищення до майора[19] і призначений начальником штабу 20-ї бронетанкової бригади, що базувалася у Західній Німеччині[20].

Після двох років на посаді начальника штабу Даннатт повернувся в полк Green Howards, який тоді теж базувався у Західній Німеччині, та вдруге очолив роту. У 1985 році він був на шість місяців відправлений у Північну Ірландію, що стало його п'ятим відрядженням туди. 1986 року Даннатта призначили військовим помічником державного міністра збройних сил — його перша посада у міністерстві оборони в Лондоні[21]. Підвищений до звання підполковника 30 червня 1987 року[22], Даннатт провів три роки у міністерстві. Він описував свою роль як «подолання розриву» між військовими і політиками, більшість з яких не мають безпосереднього досвіду в збройних силах. Наприкінці свого перебування на посаді він був долучений до заключної стадії розробки британської військової доктрини фельдмаршала сера Найджела Багнолла, коли вона була представлена на затвердження міністерства[23]. 1988 року полк Green Howards відзначив 300-річний ювілей, а наступного року Даннатт прийняв командування полком. Він відповідав за його перехід до аеромобільної ролі як частини 24-ї аеромобільної бригади. У 1991 році Даннатт відслужив шосте і останнє відрядження до Північної Ірландії, коли полк Green Howards протягом місяця був розгорнений у Південній Армі[24].

Повернувшись до Штабного коледжу у Кемберлі, Даннатт почав викладати курс для вищого командування та штабу[25], після чого 31 грудня 1991 року його підвищили до полковника (заднім числом від 30 червня 1991-го)[26]. Перед ним була поставлена задача вести курс у Кемберлі та оновити британську військову доктрину в світлі закінчення Холодної війни[25]. Він також спроектував план кампанії для командування сил UNPROFOR на Балканах[27]. 31 грудня 1993 року Даннатт був підвищений до бригадира (заднім числом від 30 червня 1993-го)[28] і прийняв командування 4-ю бронетанковою бригадою, що базувалася в Німеччині[29]. 1995 року разом зі штаб-квартирою його відправили до Боснії (решта бригади залишилась у Німеччині), де він взяв під командування окремі підрозділи, що вже були там розгорнені[30]. Даннатт командував сектором Південь сил UNPROFOR, що складався з військ кількох країн, і також командував британськими військами (COMBRITFOR), несучи відповідальність за нагляд над діяльністю усіх британських військ у Боснії[31]. Після підписання Дейтонських угод у листопаді 1995 року UNPROFOR був переформований на Сили втілення під керівництвом НАТО, а бригада Даннатта включена в багатонаціональну дивізію під командуванням Майка Джексона[32]. За службу на Балканах Даннатт отримав ступінь командора ордена Британської імперії[33]. Передавши 4-ту бронетанкову бригаду Девіду Річардсу, Даннатт у 1996 році вступив на посаду директора Штабу програми оборони у Міністерстві оборони, де відповідав за частину реалізації Огляду стратегічної оборони[34].

У вищому командуванні

Після трьох років у міністерстві оборони Даннатт у січні 1999 року отримав чин генерал-майора і прийняв командування 3-ю механізованою дивізією[35]. У тому ж році стала можливою перспектива втручання НАТО у війну в Косово і Даннатт зі своїми співробітниками почав планувати потенційне наземне вторгнення на територію. У такому випадку Слободан Милошевич погоджувався вивести сербсько-югославські сили з Косова, деталі чого були домовлені Майком Джексоном. Ураховуючи велику частку британських військ у багатонаціональних силах КФОР, було вирішено, що буде розгорнена штаб-квартира 3-ї дивізії, а Даннатт буде командувачем британськими військами (COMBRITFOR)[36]. Незабаром після прибуття Даннатта російська бронеколона рушила в Косово і взяла під свій контроль аеропорт Приштини. Верховний головнокомандувач ОЗС НАТО в Європі Веслі Кларк наказав командиру КФОР Джексону заблокувати злітно-посадочну смугу аеропорту для перешкоджання російським літакам вилітати на підкріплення. Джексон відмовився виконувати наказ, а Даннатту, як COMBRITFOR, було наказано накласти вето на використання британських військ (що відомо в НАТО як «червона картка», право на яку надається командиру кожного національного контингенту)[37]. За службу в Косово Даннатт отримав подяку королеви[38].

Даннатт (крайній праворуч) з Джеймсом Дагдейлом, 2-м бароном Краторном, лорд-лейтенантом Північного Йоркшира; генерал-майором Ніком Хоутоном; і принцом Ендрю, герцогом Йоркським (ліворуч).

Повернувшись у 3-тю дивізію, Даннатт працював над плануванням двох навчань у тренувальному центрі британської армії Саффілд у Канаді. Перші з них були на той час найбільшими навчаннями британської армії з кінця Холодної війни; другі відбулися вже після того, як Даннатт пішов з посади командира[39]. Даннатт давав свідчення як свідок-експерт у суді над Радиславом Крстічем щодо бійні у Сребрениці, незабаром після чого був відправлений до Боснії, де служив заступником командира Сил стабілізації НАТО у 2000 році[40]. Це відрядження мало тривати цілий рік, але було перервано, коли сер Майкл Вілкокс взяв достроковий вихід на пенсію. У результаті кадрових перестановок Даннатта у квітні 2001 року призначили помічником начальника Генерального штабу (ACGS)[41][42]. У вересні 2001-го, коли сталися теракти 11 вересня, він відвідував британські війська на Кіпрі[43]. Як ACGS він опосередковано брав участь у плануванні подальших операцій армії в Афганістані і пізніше в Іраку, а також виконував обов'язки начальника Генерального штабу (яким тоді був Майкл Вокер), коли Вокер був недоступний. Даннатт передав посаду ACGS Девіду Річардсу, якому він передавав командування 4-ю бронетанковою бригадою в 1996 році і якому ж згодом передав посаду начальника Генерального штабу[44].

16 січня 2003 року Даннатта призначили командиром Об'єднаного корпусу швидкого реагування (ARRC) і в той же день отримав чин генерал-лейтенанта[45]. Під час свого перебування на посаді він здебільшого займався плануванням можливого розгортання сил ARRC в Іраку і Афганістані. Зрештою ARRC був розгорнений в Афганістані, але вже після того, як Даннатт передав командування Девіду Річардсу[46]. У червні 2004 року Даннатт став кавалером ордена Лазні та був посвячений у лицарі[47]. 7 березня 2005 року він змінив сера Тімоті Гранвілла-Чапмена на посаді головнокомандувача сухопутними силами (CINCLAND) та отримав підвищення до генерала[48]. Головним питанням під час його перебування на посту головнокомандувача була реорганізація піхоти, яка викликала багато суперечок, оскільки призвела до втрати багатьох історичних полкових назв, у тому числі полку Даннатта Green Howards, який став 2-м батальйоном полку Yorkshire Regiment[49].

Начальник Генерального штабу

Даннатт (в уніформі цегляного кольору) на параді на честь Дня збройних сил у Саутенді (графство Ессекс)

Після виходу на пенсію сера Майка Джексона Даннатт 29 серпня 2006 року був призначений начальником Генерального штабу (CGS) — професійним керівником британської армії[50]. Стурбований тим, що формування Федерації британських збройних сил означатиме втрату довіри серед солдат до генералів у питанні лобіювання їх інтересів, Джексон першою справою написав довгий лист держсекретарю оборони Десу Брауну. У листі він виклав думку, що армія була перевантажена операціями в Іраку і Афганістані, і що необхідна техніка, зокрема вертольоти, була або відсутня, або застаріла. Він також висловив заклопотаність заробітною платою та іншими умовами військовослужбовців. У наступні вихідні він відправився в Афганістан з першим офіційним візитом як CGS[51].

Пізніше, перебуваючи на посаді CGS, Даннатт висловлював занепокоєння своїм недостатньо високим авторитетом для того, щоб бути почутим поза армією, особливо враховуючи тривавшу суперечку навколо судових процесів над солдатами, звинуваченими у смерті іракця Баха Муси. Зважаючи на це, у вересні 2006 року він прийняв запрошення на неформальну зустріч офіцерів і журналістів у Клубі кавалерії і гвардії. У ході зборів клубу він підняв питання про витрати на оборону в цілому і заробітну плату солдат зокрема. У результаті тиску ЗМІ і внутрішнього лобіювання через місяць було оголошено про виплату премій солдатам, які відслужили шестимісячні відрядження в Іраку і Афганістані[52]. У жовтні 2006 року Даннатт з'явився в газетних заголовках після інтерв'ю з Сарі Сендс у Daily Mail, в якому він висловив думку про необхідність скорочення військ в Іраку для того, щоб дозволити армії зосередитися на Афганістані. Він також заявив, що поранені солдати повинні проходити реабілітацію у військовому середовищі, а не у цивільних лікарнях. Декілька газет зобразили його коментарі як нападки на уряд і особисто на прем'єр-міністра Тоні Блера[53][54]. Заяви Даннатта були підтримані кількома журналістами і відставними офіцерами, інші ж вважали, що Даннатт вчинив некоректно і мав піти у відставку[55][56].

Для того, щоб показати, що армія розуміє питання, які торкаються солдат, Даннатт провів конференцію постачальників соціальних послуг військовослужбовцям та разом з сером Фредді Віггерсом організував серію невеликих конференцій по усій Великій Британії для обговорення питань соціального забезпечення з командирами[57]. У 2007 році Даннатт разом з дружиною Піппою відвідав реабілітаційний центр для поранених Хедлі-корт, командир якого розповів Даннаттам свою мрію про басейн, але визнав, що отримати на нього державне фінансування було мало шансів. Деякий час по тому Сара-Джейн Ширрефф (дружина сера Річарда Ширреффа) познайомила Даннаттів з Бріном і Еммою Перрі. Даннатти допомогли подружжю Перрі створити благодійну організацію Help for Heroes, конкретною метою якої було фінансування басейну в Хедлі-корт. Даннатт спочатку хвилювався, що сума 2 мільйони фунтів є недосяжною, але в кінцевому рахунку організація зібрала достатньо грошей, щоб побудувати і басейн, і тренажерний зал, які були відкриті в 2010 році[58]. Разом з Піппою він пізніше допомагав Help For Heroes і SSAFA Forces Help у зусиллях з будівництва будинків для розміщення сімей поранених військовослужбовців у Хедлі-корт та Королівському центрі оборонної медицини в Бірмінгемі[59].

Ще одним пріоритетом Даннатта була зміна сприйняття британських операцій в Іраку і Афганістані. Він був стурбований, що ЗМІ та британська громадськість не знали про мету та інтенсивність операцій. Невдоволений усе більш негативним висвітленням, він перервав відпочинок з родиною в Корнуоллі та вилетів до Афганістану, щоб змінити висвітлення через серію інтерв'ю. В ході візиту він встиг зустрітися зі своїм сином, Берті, який служив у країні в складі полку Grenadier Guards[60]. 2007 року Даннатт прийняв рішення не пускати принца Гарі на службу в Іраці. Тим не менш, після досягнення угоди з британською пресою Гарі отримав можливість пройти службу в Афганістані протягом трьох місяців наприкінці 2007 року і початку 2008 року, поки про це не повідомили ЗМІ і він отримав наказ повернутися додому[61]. У 2008 році Даннатт виступив зі зверненням до 4-ї спільної конференції з питань лесбійок, геїв, бісексуалів і транссексуалів, висловивши підтримку гомосексуалам, що служать в армії[62]. Його перебування на посту CGS закінчилося в серпні 2008 року[63]. Наприкінці 2008-го Даннатта підвищили до лицаря Великого хреста ордена Лазні[64].

Вихід на пенсію

Даннатт у повній парадній уніформі констебля Тауера (2010)

У лютому 2009 року було оголошено, що після виходу на пенсію Даннатт стане 159-м констеблем лондонського Тауера[65]. Термін попереднього констебля, генерала сера Роджера Уілера (також колишнього CGS), минув 31 липня і Даннатт став констеблем 1 серпня 2009 року[66]. Констебль був найбільш високопоставленим чиновником у лондонському Тауері з 11 століття. Сьогодні його роль багато в чому церемоніальна і покладається на фельдмаршалів або відставних генералів, зазвичай на 5-річний термін[65].

Залишивши посаду CGS, Даннатт фактично пішов з армії, але формально залишався кадровим офіцером до листопада 2009 року[67]. Незабаром після звільнення Даннатта лідер Консервативної партії Девід Камерон запропонував Даннатту стати радником з оборони тіньового кабінету[67]. Він був радником Камерона і його тіньового кабінету до парламентських виборів 2010 року, після яких заявив, що Камерон, як прем'єр-міністр, має покладатися на діючих начальників штабів[68]. Камерон, ще перебуваючи в опозиції, номінував Даннатта на довічне перство від Консервативної партії, але він вирішив бути незалежним пером і став бароном Даннаттом у листопаді 2010 року[69].

Даннатт написав автобіографію Leading from the Front, опубліковану видавництвом Bantam Press у 2010 році[2][70]. У книзі він піддав критиці уряд лейбористів, що керував Великою Британією з 1997 по 2010 рік, і зокрема Ґордона Брауна, звинувативши його в «згубній інтервенції» і відмові від фінансування оборонної політики Тоні Блера, коли Браун був канцлером скарбниці[71]. Даннатт також розкритикував Тоні Блера за те, що той дозволив Брауну взяти верх над ним, а головного маршала авіації сера Джока Стіррапа охарактеризував як «блискучому в тому, що він робив, однак такому, від якого не можна очікувати розуміння виду, звуків і запахів бою». Газета «Дейлі Телеграф» назвала книгу «пекучим обвинувальним висновком того, як нові лейбористи і деякою мірою верховне командування збройних сил не змогли належним чином керувати збройними силами, фінансувати і обладнати їх для війн в Іраку та Афганістані»[72][73].

Особисте життя

Даннатт познайомився зі своєю дружиною Філіпою («Піппою»; уродженою Гурней) у 1973 році на першому курсі Даремського університетy. Пара одружилася в березні 1977 року[74]. У них народилося четверо дітей: три сини і дочка. Берті, їх старший син, у складі полку Grenadier Guards (полку батька Піппи) служив в Іраку і Афганістані, заробивши згадку в наказі і дослуживши до звання капітана, залишивши армію в 2008 році[75][76][77].

Примітки

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Річард Даннатт
Загальні
  • Dannatt, General Sir Richard (2010). Leading from the Front. London: Bantam Press. ISBN 978-0-593-06636-2. {{cite book}}: |access-date= вимагає |url= (довідка)
Конкретні
  1. ↑ а б Lundy D. R. The Peerage
  2. ↑ а б Dannatt, Gen. Sir (Francis) Richard, Who's Who 2011, A & C Black, 2011; online edn, Oxford University Press. Retrieved 30 May 2011. (необхідна підписка)
  3. ↑ а б Dannatt, pp. 11-28.
  4. ↑ а б Dannatt, pp. 27-29.
  5. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 45465. p. 9661. 6 вересня 1971. Retrieved 25 березня 2011.
  6. ↑ Dannatt, p. 36.
  7. ↑ Dannatt, p. 51.
  8. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 46080. p. 11116. 18 вересня 1973. Retrieved 25 березня 2011.
  9. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 45892. p. 1349. 29 січня 1973. Retrieved 25 березня 2011.
  10. ↑ а б Dannatt, p. 60.
  11. ↑ Dannatt, pp. 67-68.
  12. ↑ Dannatt, p. 71.
  13. ↑ Dannatt, p. 75.
  14. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 47300. p. 10586. 15 серпня 1977. Retrieved 25 березня 2011.
  15. ↑ Dannatt, pp. 79-82.
  16. ↑ Dannatt, pp. 83-84.
  17. ↑ Dannatt, p. 86.
  18. ↑ Dannatt, pp. 92-93.
  19. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 49142. p. 13571. 18 жовтня 1982. Retrieved 30 травня 2011.
  20. ↑ Dannatt, p. 98.
  21. ↑ Dannatt, pp. 106—108.
  22. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 50979. pp. 8354–8356. 29 червня 1987. Retrieved 30 травня 2011.
  23. ↑ Dannatt, pp. 108—109.
  24. ↑ Dannatt, pp. 118—119.
  25. ↑ а б Dannatt, pp. 120—122.
  26. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 52850. p. 3791. 2 березня 1992. Retrieved 30 травня 2011.
  27. ↑ Dannatt, p. 125.
  28. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 53537. p. 20680. 31 грудня 1993. Retrieved 30 травня 2011.
  29. ↑ Dannatt, p. 130.
  30. ↑ Dannatt, pp. 132—133.
  31. ↑ Dannatt, pp. 136—137.
  32. ↑ Dannatt, pp. 148—149.
  33. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 54574. p. 14850. 7 листопада 1996. Retrieved 31 травня 2011.
  34. ↑ Dannatt, pp. 175—176.
  35. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55378. p. 587. 18 січня 1999. Retrieved 4 червня 2011.
  36. ↑ Dannatt, pp. 188—189.
  37. ↑ Dannatt, pp. 191—193.
  38. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 55711. p. 43. 31 грудня 1999. Retrieved 8 червня 2011.
  39. ↑ Dannatt, pp. 194—196.
  40. ↑ Dannatt, pp. 198—199.
  41. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 56191. p. 5194. 1 травня 2001. Retrieved 8 червня 2011.
  42. ↑ Dannatt, pp. 204—205.
  43. ↑ Dannatt, p. 212.
  44. ↑ Dannatt, p. 217.
  45. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 56824. p. 719. 21 січня 2003. Retrieved 8 червня 2011.
  46. ↑ Dannatt, pp. 223—225.
  47. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 57315. p. 2. 12 червня 2004. Retrieved 16 червня 2011.
  48. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 57577. p. 2815. 8 березня 2005. Retrieved 16 червня 2011.
  49. ↑ Dannatt, p. 229.
  50. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 58081. p. 11754. 29 серпня 2006. Retrieved 17 червня 2011.
  51. ↑ Dannatt, pp. 236—239.
  52. ↑ Dannatt, pp. 250—251.
  53. ↑ Sands, Sarah (12 жовтня 2006). Sir Richard Dannatt : A very honest General. The Daily Mail. Associated Newspapers Ltd. Процитовано 23 червня 2011.
  54. ↑ Hastings, Max (14 жовтня 2006). An honest man who spoke for his men. Daily Mail. Associated Newspapers Ltd. Процитовано 18 червня 2011.
  55. ↑ Evans, Michael and Coates, Sam (13 жовтня 2006). Army chief called in to explain 'quit Iraq' appeal. The Times. Times Newspapers Ltd. Процитовано 18 червня 2011.
  56. ↑ Politics and the army: Trouble in the ranks. The Economist. The Economist Newspaper Limited. 19 жовтня 2006. Процитовано 18 червня 2011.
  57. ↑ Dannatt, pp. 226—227.
  58. ↑ Dannatt, pp. 272—273.
  59. ↑ Dannatt, pp. 274—277.
  60. ↑ Dannatt, p. 279.
  61. ↑ Dannatt, pp. 286—287.
  62. ↑ Army's top General Makes History by Addressing Conference on Homosexuality. Proud to serve. October 2008. Процитовано 22 серпня 2014.
  63. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 59177. p. 15384. 8 вересня 2009. Retrieved 19 червня 2011.
  64. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 58929. p. 2. 31 грудня 2008. Retrieved 18 червня 2011.
  65. ↑ а б Dannatt to be next Constable of the Tower of London. Defence News. Ministry of Defence. 5 лютого 2009. Архів оригіналу за 4 May 2010. Процитовано 21 червня 2011.
  66. ↑ The London Gazette: no. 59144. p. 13209. 31 липня 2009. Retrieved 21 червня 2011.
  67. ↑ а б Kirkup, James (14 жовтня 2009). General Sir Richard Dannatt resigns as RUSI chairman. The Daily Telegraph. Telegraph Media Group. Процитовано 21 червня 2011.
  68. ↑ Ex-army chief Dannatt reveals he quit Tory adviser role. BBC News. BBC. 1 серпня 2010. Процитовано 21 червня 2011.
  69. ↑ Latest Peerages announced. Number 10 (Office of the Prime Minister). 19 листопада 2010. Процитовано 21 червня 2011.
  70. ↑ Gen Sir Richard Dannatt autobiography: Fighting at the cutting edge. The Daily Telegraph. Telegrpah Media Group. 12 вересня 2010. Процитовано 22 червня 2011.
  71. ↑ Dannatt: Brown 'refused' to fund SDR. Defence Management Journal. 6 вересня 2010. Архів оригіналу за 2 жовтня 2011. Процитовано 22 червня 2011.
  72. ↑ Rayment, Sean (4 вересня 2010). General Sir Richard Dannatt reveals 'perfect storm' of political incompetence and inter-service rivalries. The Daily Telegraph. Telegraph Media Group. Процитовано 23 червня 2011.
  73. ↑ Norton-Taylor, Richard (5 вересня 2010). Tony Blair and Gordon Brown let UK troops down, ex-army chief says. The Guardian. Guardian News and Media. Процитовано 23 червня 2011.
  74. ↑ Dannatt, p. 73.
  75. ↑ Dannatt, p. 394.
  76. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 58995. p. 3770. 3 березня 2009. Retrieved 18 червня 2011.
  77. ↑ The London Gazette: (Supplement) no. 58092. p. 12272. 8 вересня 2006. Retrieved 18 червня 2011.
Попередник:
Седрік Делвс 		Командувач 3-ї піхотної дивізії
1999–2000 		Наступник:
Джон Макколл
Попередник:
Кевін О'Донох'ю 		Помічник начальника Генерального штабу
2001–2002 		Наступник:
Девід Річардс
Попередник:
Кріс Друрі 		Командувач Об'єднаного корпусу швидкого реагування
2003–2005 		Наступник:
Девід Річардс
Попередник:
Сер Тімоті Гранвілл-Чапмен 		Командувач сухопутними силами
2005–2006 		Наступник:
Сер Редмонд Ватт
Попередник:
Майк Джексон 		Начальник Генерального штабу
2006–2009 		Наступник:
Сер Девід Річардс
Попередник:
Сер Роджер Уілер 		Констебль Тауера
З 2009
Попередник:
Сер Лоуренс Н'ю 		Президент Soldiers' and Airmen's Scripture Readers Association
З 1999
Попередник:
Сер Пол Левер 		Голова Королівського Об'єднаного інституту оборонних досліджень
2009 		Наступник:
Лорд Хаттон
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Річард_Даннатт&oldid=34640577