Очікує на перевірку

Анищенко Микола Федорович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Анищенко Микола Федорович
Народження13 (26) травня 1915
Мелітополь, Таврійська губернія, Російська імперія
Смерть13 листопада 2009(2009-11-13) (94 роки)
 Дніпропетровськ, Україна
Країна Російська імперія
 УНР
 СРСР
 Україна
Жанрпейзаж, натюрморт і жанрове малярство
НавчанняХарківський художній інститут (1939)
Діяльністьсценограф, художник
ВчительКозик Михайло Якимович, Хвостенко-Хвостов Олександр Веніамінович, Прохоров Семен Маркович, Овчаренко Дмитро Павлович і Волненко Анатолій Никонович
ПрацівникТернопільський академічний обласний український драматичний театр імені Тараса Шевченка, Мукачівський драматичний театр, Миколаївський російський драматичний театр імені В. П. Чкалова, Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка, Краснодарський музичний театрd, Харківський академічний український драматичний театр імені Тараса Шевченка, Дніпровський академічний український музично-драматичний театр імені Тараса Шевченка і Дніпровський академічний театр драми і комедії
ЧленУкраїнське театральне товариство і Спілка радянських художників України
ПартіяКПРС
Учасникнімецько-радянська війна
Званнястарший лейтенант
Нагороди
орден Вітчизняної війни I ступеня орден «Знак Пошани» медаль «За відвагу» медаль «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»
заслужений художник України

Микола Федорович Ани́щенко (13 травня [a] 1915, Мелітополь — 13 листопада 2009, Дніпропетровськ) — український радянський та український театральний художник, графік і живописець; член Українського театрального товариства з 1953 року та Спілки радянських художників України з 1967 року[b]. Заслужений художник України з 1993 року. Чоловік театральної художниці Ірини Константинової[1].

Життєпис

[ред. | ред. код]

Народився 13 [26] травня 1915(19150526) року в місті Мелітополі (нині Запорізька область, Україна). Протягом 1933—1938 років навчався у Харківській художній школі[c] у В. Рифтіна, надалі у 1938—1939 роках продовжив здобувати мистецьку освіту у Харківському художньому інституті, де його педагогами були Михайло Козик[2], Семен Прохоров, Дмитро Овчаренко, Анатолій Волненко[3]. Дипломна робота — ескіз декорації до вистави «Біліє вітрило самотнє» за однойменною повістю Валентина Катаєва (керівник Олександр Хвостенко-Хвостов)[2].

З початком німецько-радянської війни, з липня 1941 року — у Червоній армії, куди призваний Ленінським районним військовим комісаріатом Харкова. Служив у стрілецьких підрозділах, мав військове звання старшого лейтенанта. За роки служби нагороджений медалями «За відвагу» (20 травня 1944) та «За перемогу над Німеччиною» (9 травня 1945)[4]. 6 листопада 1985 року відзначений ювілейною нагородою — орденом Вітчизняної війни I ступеня[5].

Протягом 1945—1947 років працював сценографом Тернопільського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка; у 1947—1956 роках — Закарпатського обласного російського драматичного театру в Мукачевому; у 1955—1966 роках — Миколаївського російського драматичного театру імені Валерія Чкалова. Одночасно, у 1961—1964 роках, за сумісництвом був сценографом Київського українського драматичного театру імені Івана Франка[3]. 1960 року став членом Комуністичної партії Радянського Союзу[2].

З 1966 по 1968 рік оформляв вистави у Краснодарському крайовому театрі оперети; у 1968—1970 роках — у Харківському музично-драматичному театрі; у 1970—1973 роках — Дніпропетровському музично-драматичному театрі. У подальшому з 1973 ро 1995 рік працював у Художньому фонді України Спілки художників України. Відзначений радянським орденом «Знак Пошани»[6].

У 1995—2009 роках обіймав посаду головного художника Дніпропетровського російського театру драми імені Максима Горького. Мешкав у Дніпропетровську в будинку на вулиці Ленінградській, № 32[6]. Помер у Дніпропетровську 13 листопада 2009 року.

Творчість

[ред. | ред. код]

Оформив вистави:

Тернопільський драматичний театр
Закарпатський обласний російський драматичний театр
Миколаївський обласний російський драматичний театр

Автор:

  • графічних творів: «Калина» (1980), «Вітер», «Звивиста річка» (обидві — 1981), «Після дощу», «Дари осені» (обидві — 1982), «Туман», «Жовті квіти», «Осінь» (усі — 1983), «Бузок» (1984);
  • живописних творів: «Богдан Хмельницький» (1979), «Друзі-козаки після походу» (1980), «Козак Мамай» (1980), «Кобзар», «Біля куреня» (1981), «Українська мати (Мадонна)» (1982)[3].

Брав участь у виставках від 1938 року. Персональна виставка робіт відбулася в Одесі у 1963 році[8].

Виноски

[ред. | ред. код]
  1. за юліанським календарем.
  2. у довіднику членів Спілки: Українські радянські художники, ім'я відсутнє.
  3. діяла при Харківському художньому інституті.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Г. А. Бабій. Константинова Ірина Кузьмівна // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2014. — Т. 14 : Кол — Кос. — 767 с. — ISBN 978-966-02-7304-7.
  2. а б в г д е ж и Художники народов СССР, 1970, с. 159.
  3. а б в Енциклопедія сучасної України, 2001.
  4. Анищенко Николай Федорович / Память народа. (рос.)
  5. Анищенко Николай Федорович / Память народа. Юбилейная картотека. (рос.)
  6. а б Анищенко Микола Федорович / Довідник членів Національної спілки художників України. Дніпропетровська організація. Київ. 2003. С. 49.
  7. а б в г д е Словник художників України, 1972.
  8. а б Художники народов СССР, 1970, с. 160.

Література

[ред. | ред. код]