Вуликова рамка
| Вуликова рамка | |
 | |
 Вуликова рамка у Вікісховищі |
Вуликова рамка — інструмент в бджільництві, одна з головних складових рамкового вулика. Виготовляються із дерева. Призначена для утримування стільника із кормом (мед та перга) або розплодом у вулику. Їх можна легко переставляти в корпусі або виймати, це значно полегшує роботу пасічника з догляду за бджолами.
Один із перших, хто розробив вуликові рамки, був український бджоляр Петро Прокопович ще 1814-го року[1] Він розробив вулик, який складався із 3-х (іноді і 4-х) секцій. Верхня та нижня секції були облаштовані рамками (в оригіналі — втулками, бо їх можна було витягувати в бік), середню самостійно освоювала бджолина сім'я. Рамки лежали на підтримувальних смужках деревини або розділювальній решітці, перпендикулярно до щілин[2]. Через це бджоли їх запрополісовують, і тоді рамки важко дістати із корпусу.
Ян Дзержон дослідив і описав правильну відстань між серединою стільників із розплодом, як дорівнює 38 мм (1½ дюйма) від центру одного середостіння до центру сусіднього. Затим що товщина стільника із запечатаним розплодом складає 25 мм, то відстань між сусідніми стільниками 13 мм, а 6,5 мм — висота над стільником, яка потрібна для робочих бджіл. В 1848-му році Дзержон представив вирізи у верхній частині бічних стінок вулика, щоб вішати рамки за опорні плечики, що мало замінювати підтримувальні планки. Відстань між стінками і рамкою становила 8 мм і називалася «бджолиним простором». Менші відстані бджоли заклеюють прополісом, більші забудовують стільниками.
Після винайдення рамкового вулика, він став швидко набувати популярності в різних частинах світу. В зв'язку із різними погодними умовами та умовами зимівлі, наявністю медоносів, їх різноманіттям та продуктивністю, в різних місцевостях затверджувалися рамки відмінних розмірів та вулики різноманітних розмірів та конструкцій.
| Найменування | A в мм | B в мм | A × B в см² | C в мм | D в мм | C × D в см² |
|---|---|---|---|---|---|---|
| Дадана | 435 | 300 | 1305 | 420 | 260 | 1092 |
| Рута | 435 | 230 | 1000 | 420 | 190 | 798 |
| Магазинна | 435 | 145 | 631 | |||
| Українська | 300 | 435 | 1305 |
Зовнішні розміри рамок є стандартними величинами (A і B), тоді як внутрішні розміри (C і D) подані як рекомендовані, і їх можна змінювати, залежно від товщини планок, які використовує виробник або пасічник. Ширина рамки A подана без розмірів «плечиків». В Україні поширена рамка Дадана, яка була прийнята як стандарт ще за часів Радянського Союзу. Також магазинна[3], Рута (або багатокорпусна), та українська (або обернена)[4].
Особливістю конструкції рамки Гофмана є те, що бічна планка у верхній частині на ⅓ має ширину не 25 мм, а 37 мм. Така конструкція дозволяє ставити рамки щільно одна до однієї, дотримуючись при цьому необхідної ширини вулички (дистанція між сусідніми стільниками). Також зникає потреба використовувати фіксатори, щоб закріплювати рамки в середині корпуся під час кочівлі пасіки. Також, іноді ширину верхнього бруска роблять не 25, а 22 мм. Це полегшує зняття забрусу механічним методом[5].
Особливістю таких рамок є широка верхня планка, 37 мм. Такі рамки, вставлені в корпус, створюють одну суцільну стелю. За такого утримування бджіл, тепло добре зберігається у вулику, і бджоли добре розвиваються в холодних регіонах. Недоліком таких рамок є те, що їх можна використовувати тільки у вуликах-лежаках. Непридатні для встановлювання надставок, або використовування у дво- або багатокорпусних вуликах[4].
Секційні рамки використовують для збору стільникового меду. Розміри вибирають такі, щоб певна кількість секційних рамок входила в стандартні гніздові, магазинні, або укорочені рамки. Виробляють їх із липових, вільхових, осикових або інших дощечок легких листяних порід завтовшки 2 мм, і шириною 35-40 мм. Можна виробляти секційні рамки більшої ширини для того, щоб бджоли будували чарунки збільшеної глибини, і матки в них не відкладали яйця, а бджоли — пилок. Щоб полегшити бджолам перехід між стільниками, і протилежних бічних планках роблять спеціальні вирізи, на зразок розділювачів Гофмана[6].
Секційні рамки бажано навощувати спеціальною вощиною. Її особливість в тому, що вона зменшеної товщини. Іноді їх роблять із комірками збільшеного розміру, також їх можуть додатково вибілювати: на заводах спеціальними хімічними засобами, або самі пасічники можуть виставляти на сонце на короткий час, щоб не деформувалися листи.
- ↑ Петро Прокопович. http://beekeeping.com.ua/. Архів оригіналу за 11 липня 2015. Процитовано травень 2011.
- ↑ Корж, Валерій. ВУЛИК ПРОКОПОВИЧА: результати пошуку. http://mirpchel.com.ua. Архів оригіналу за 10 березня 2016. Процитовано 31 січня 2011.
- ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 251.
- ↑ а б Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 372.
- ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 370.
- ↑ Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. (ред.). Виробнича енциклопедія бджільництва (українською) . Київ «Урожай». с. 402.
.
