Ліщина звичайна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ліщина звичайна
Ліщина звичайна у Ботсаді ім. Фоміна, Київ
Ліщина звичайна у Ботсаді ім. Фоміна, Київ
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Вищі рослини (Streptophyta)
Судинні (Tracheophyta)
Насінні (Spermatophyta)
Покритонасінні (Magnoliophyta)
Еудікоти
Підклас: Розиди (Rosids)
Порядок: Букоцвіті (Fagales)
Родина: Березові (Betulaceae)
Рід: Ліщина (Corylus)
Вид: Ліщина звичайна
Біноміальна назва
Corylus avellana
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Corylus avellana
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Corylus avellana
EOL logo.svg EOL: 1147599
IPNI: 295446-1
ITIS logo.svg ITIS: 501642
IUCN logo.svg МСОП: 63521
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 13451

Ліщи́на звича́йна або європе́йська (Corylus avellana) — багаторічна рослина родини Березових, відома також під народними назвами горі́шник, орішина, лісови́й горі́х.

У тих країнах, де мало ліщини, її розводять в садах вже як культурну рослину. Це стосується в першу чергу до Греції та Риму, де ліщину обробляли в стародавні часи, завізши її з Кавказу[1]. Про давність вживання горіхів в їжу можна судити по великій кількості горіхової шкаралупи, знайденої в усіх оселях доісторичної людини[1].

Фундук — це окультурена форма ліщини, найкращий сорт ліщини.[1]

Опис[ред.ред. код]

Ліщина звичайна — деревовидний кущ 2-4 м заввишки.

Листя та горішки ліщини звичайної

Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.

Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.

Квіти[ред.ред. код]

Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.

Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепитчастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.

Ліщина — однодомна рослина, що має на різних гілках тичинкові і маточкові квітки. Тільки після цвітіння починає розпускатися листя на кущах ліщини.

Файл:Цвітіння ліщини (лютий Вінниччина).jpg
Цвітіння ліщини в лютому на Вінничиніl

Плід[ред.ред. код]

Плід — горіх 15-20 мм завширшки, вкритий дуже коротким опушенням та обгорнутий трубчастою зеленою плюскою, схожою на зрослі листки. Плюска утворюється із приквітків.

Докладніше: Ліщинні горіхи

Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.

Поширення[ред.ред. код]

Ліщина у лісі поблизу Києва взимку.

Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів.

Тіньовитривала рослина.

Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей.

Запаси сировини ліщини звичайної є значними.

Хімічний склад[ред.ред. код]

До складу ядра ліщинних горіхів входять жир (57,4-62,5%), крохмаль і цукри (2,5%), вітамін В1, каротин, мікроелементи, 17%[1] білків. Листки й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7%).

Практичне використання[ред.ред. код]

Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами і звірами (вивірками, ведмедями, свинями, мишами, норицями), тому ліщина є цінним компонентом кормової бази цих тварин.

Ліщина — один з важливих лісових енергоносіїв, у ранньовесняний період дає багато високоякісного пилку, який містить багато білків і вітамінів. Бджоли навесні часто збирають пилок ліщини для потреб сім'ї.[2] Часто його заготовляють для підгодівлі бджіл узимку і рано навесні, для цього зрізані гілки виставляють в теплому місці у воду, ліщина випускає сережки та розсіює велику кількість пилку, його збирають та готують суміші для підгодівлі бджолиних сімей. Також бджоли збирають з ліщини падевий мед.

Ліщина звичайна — харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, деревинна, декоративна, фітомеліоративна рослина.

У харчуванні[ред.ред. код]

Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування — їх їдять свіжими і підсушеними. Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів, зокрема, уварюючи з медом або виноградом. Ядра йдуть на виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, тортів, варення, макуха переробляється на шоколад, халву.

Горіхи ліщини (зліва — у шкарлупі, справа — без)
Горіхи ліщини як цінна сировина

Олія[ред.ред. код]

Особливо ціниться олія, яку добувають з ядра горіха. Олія світло-жовтого кольору, високої якості, по смаку нагадує мигдалеву. За своїми властивостями вона не поступаються перед мигдалевою. Поживність (калорійність їжі) горіхів ліщини в 2 рази вище калорійності пшениці, в 3 рази — маку та у 8 разів — молока[1]. Горіхова олія чудова тим, що при горінні не коптить.

Отримання олії в домашніх умовах[ред.ред. код]

Для отримання олії горіхи підсушують, розколюють. Ядра подрібнюють. Горіхову масу, звану «масельничкою», злегка розбавляють водою і підігрівають. Водяна пара розриває клітини, звільняючи олію, а підігріте олія стає більш рідкою і легше віджимається. Нагріту горіхову масу загортають в чисту ганчірочку і кладуть під прес, гвинтовий або клиновий. В останньому випадку «маслянку» кладуть між дошками, поміщеними в раму або виріз в колоді. Між рамою, або колодою, і дошками забивають клини. Під прес підставляють посудину для збору олії.[1]

У медицині[ред.ред. код]

У народній медицині горіхи ліщини застосовують при нирковокам'яній хворобі, олію — проти глистів, висушену плюску — при проносах, кору — проти пропасниці, листки — як антисептичний засіб.

У народній медицині ядра горіхів використовують у харчуванні як засіб від гіполактації: 30-10 г на добу відразу ж підвищує лактацію на 40-80 мл на добу.[3]

У ветеринарії пилок використовують для лікування кишкових захворювань.

У промисловості[ред.ред. код]

Листки й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7%), а в корі знаходяться природні барвники, якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір.

Використовується і у парфумерії, для виготовлення високоякісних художніх фарб.

З вугілля ліщини роблять олівці для малювання[1]. Кора використовується для дублення і для виготовлення жовтої фарби.

Деревина ліщини відзначається рівномірною будовою, блискуча, пружна, гнучка. З неї виготовляють обручі, столярні й токарні вироби. Тонкі гілки придатні для грубого плетива (кошики, меблі), прямі пагони — для ціпків, вудок, держаків. При випалюванні деревини одержують рисувальне вугілля.

Декоративне використання[ред.ред. код]

Як декоративна рослина ліщина заслуговує ширшого застосування в озелененні міст. Придатна для створення груп у парках і лісопарках, майже зовсім не пошкоджується шкідниками. Має ряд декоративних форм.

У сільському господарстві[ред.ред. код]

Широко використовується як підщепа для виведення високоврожайних садових сортів. Як підліскова порода, що підвищує родючість ґрунту, добре його затінює, застосовується в прибалкових і протияружних лісомеліоративних насадженнях, має прекрасні вітрозахисні й ґрунтозахисні властивості.

Збирання, переробка та зберігання[ред.ред. код]

Горіхи ліщини звичайної збирають у суху, ясну погоду в стадії повної стиглості, струшуючи їх з дерев. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, на сонці (протягом шести-семи днів) або в плодово-овочевих сушарках за температури не вище 40° протягом кількох годин. Вологість висушених горіхів не повинна перевищувати 14-15%.

З одного гектара можна зібрати до 2 тонн горіхів[1].

Шкідники[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и (рос.) Верзилин Николай Михайлович По следам Робинзона. Сады и парки мира. — Л.: Детская литература., 1964. — 576с.
  2. Алексєєнко Ф. М.; Бабич І. А.; Дмитренко Л. І.; Мегедь О. Г.; Нестероводський В. А.; Савченко Я. М. (1966). У Кузьміна М. Ф.; Радько М. К. Виробнича енциклопедія бджільництва (українською). Київ «Урожай». с. 462. 
  3. Бойко В. І. Тактика ведення лактації в разі інтраамніального інфікування / В. І. Бойко, Т. В. Бабар // Здоровье женщины. — 2011.—Т.57—№ 1.— С.102-103.

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Commons
ВікіСховище має мультимедіа-дані до теми
  • Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
  • Вирощування ліщини