Ліщина звичайна
| Ліщина звичайна | ||||||||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
| Corylus avellana L., 1753 |
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||||||||
|
Ліщи́на звича́йна або європе́йська (Corylus avellana L.; місцеві назви — горішник, орішина, лісовий горіх) — рослина родини березових (Betulaceae).
У тих країнах, де мало ліщини, її розводять в садах вже як культурну рослину. Це стосується в першу чергу до Греції та Риму, де ліщину обробляли в стародавні часи, завізши її з Кавказу[1]. Про давність вживання горіхів в їжу можна судити по великій кількості горіхової шкаралупи, знайденої в усіх оселях доісторичної людини[1].
Фундук — це окультурена форма ліщини, найкращий сорт ліщини.[1]
Зміст
Опис[ред. • ред. код]
Ліщина звичайна — деревовидний кущ 2-4 м заввишки.
Кора — темно-сіра з характерними сочевичками.
Гілки дугоподібно розходяться в різні боки, утворюючи оберненоконусоподібну крону. Пагони й молоді листки опушені. Бруньки заокруглені з війчастими лусочками. Листки — чергові, оберненояйцеподібні, широкі (7-16 см завдовжки і 4-8 см завширшки), при основі скошеносерцеподібні, нерівномірно зубчасті, на коротких черешках.
Квіти[ред. • ред. код]
Тичинкові квітки без оцвітини, зібрані у видовжені (3-5 см завдовжки) сережки, луски їх густо опушені, а голі пиляки мають вгорі характерний пучок волосків.
Маточкові квітки у двоквіткових розвилках, що розміщені в пазусі покривної луски і приховані в черепичастій кулястій бруньці, з якої виступають червонуваті приймочки.
Ліщина — однодомна рослина, що має на різних гілках тичинкові і маточкові квітки. Тільки після цвітіння починають розпускатися листя на кущах ліщини. З зав'язей запилених квіток утворюються горіхи, а навколишня зав'язь приквітки розростаються в зелену плюску, прикриваючу горіх.
Плід[ред. • ред. код]
Плід — горіх (15-20 мм у діаметрі) у зеленій дзвіноподібній обгортці, вкритій оксамитовим пушком.
Ліщина звичайна цвіте у березні — квітні, плоди достигають у серпні.
Поширення[ред. • ред. код]
Ліщина звичайна росте в підліску листяних і мішаних лісів.
Тіньовитривала рослина.
Поширена по всій Україні, крім крайнього півдня. Можлива в культурах. Райони заготівель — Київська, Вінницька, Сумська, Полтавська, Кіровоградська, Черкаська області, південна частина Волинської, Рівненської та Житомирської областей.
Запаси сировини ліщини звичайної є значними.
Хімічний склад[ред. • ред. код]
До складу ядра ліщинних горіхів входять жир (57,4-62,5%), крохмаль і цукри (2,5%), вітамін В1, каротин, мікроелементи, 17%[1] білків. Листки й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7%).
Практичне використання[ред. • ред. код]
Плоди ліщини у великій кількості поїдаються лісовими птахами і звірами (вивірками, ведмедями, свинями, мишами, норицями), тому ліщина є цінним компонентом кормової бази цих тварин.
Ліщина — один з важливих лісових енергоносіїв, у ранньовесняний період дає багато високоякісного пилку, який містить багато білків і вітамінів. Часто його заготовляють для підгодівлі бджіл узимку і рано навесні. Бджоли збирають з ліщини падевий мед.
Ліщина звичайна — харчова, жироолійна, медоносна, лікарська, танідоносна, фарбувальна, деревинна, декоративна, фітомеліоративна рослина.
У харчуванні[ред. • ред. код]
Завдяки високому вмісту жирів і білків плоди ліщини мають високу калорійність і є цінним продуктом харчування — їх їдять свіжими і підсушеними. Ядро горіха використовують для виробництва різноманітних харчових продуктів: борошна, специфічних ласощів, зокрема, уварюючи з медом або виноградом. Ядра йдуть на виготовлення рослинних вершків, молока, цукерок, тортів, варення, макуха переробляється на шоколад, халву.
Олія[ред. • ред. код]
Особливо ціниться олія, яку добувають з ядра горіха. Олія світло-жовтого кольору, високої якості, по смаку нагадує мигдалеву. За своїми властивостями вона не поступаються перед мигдалевою. Поживність (калорійність їжі) горіхів ліщини в 2 рази вище калорійності пшениці, в 3 рази — маку та у 8 разів — молока[1]. Горіхова олія чудова тим, що при горінні не коптить.
Отримання олії в домашніх умовах[ред. • ред. код]
Для отримання олії горіхи підсушують, розколюють. Ядра подрібнюють. Горіхову масу, звану «масельничкою», злегка розбавляють водою і підігрівають. Водяна пара розриває клітини, звільняючи олію, а підігріте олія стає більш рідкою і легше віджимається. Нагріту горіхову масу загортають в чисту ганчірочку і кладуть під прес, гвинтовий або клиновий. В останньому випадку «маслянку» кладуть між дошками, поміщеними в раму або виріз в колоді. Між рамою, або колодою, і дошками забивають клини. Під прес підставляють посудину для збору олії.[1]
У медицині[ред. • ред. код]
У народній медицині горіхи ліщини застосовують при нирковокам'яній хворобі, олію — проти глистів, висушену плюску — при проносах, кору — проти пропасниці, листки — як антисептичний засіб.
У народній медицині ядра горіхів використовують у харчуванні як засіб від гіполактації: 30-10 г на добу відразу ж підвищує лактацію на 40-80 мл на добу.[2]
У ветеринарії пилок використовують для лікування кишкових захворювань.
У промисловості[ред. • ред. код]
Листки й кора ліщини містять дубильні речовини (відповідно 10 і 7%), а в корі знаходяться природні барвники, якими можна фарбувати шкіру в жовтий колір.
Використовується і у парфумерії, для виготовлення високоякісних художніх фарб.
З вугілля ліщини роблять олівці для малювання[1]. Кора використовується для дублення і для виготовлення жовтої фарби.
Деревина ліщини відзначається рівномірною будовою, блискуча, пружна, гнучка. З неї виготовляють обручі, столярні й токарні вироби. Тонкі гілки придатні для грубого плетива (кошики, меблі), прямі пагони — для ціпків, вудок, держаків. При випалюванні деревини одержують рисувальне вугілля.
Декоративне використання[ред. • ред. код]
Як декоративна рослина ліщина заслуговує ширшого застосування в озелененні міст. Придатна для створення груп у парках і лісопарках, майже зовсім не пошкоджується шкідниками. Має ряд декоративних форм.
У сільському господарстві[ред. • ред. код]
Широко використовується як підщепа для виведення високоврожайних садових сортів. Як підліскова порода, що підвищує родючість ґрунту, добре його затінює, застосовується в прибалкових і протияружних лісомеліоративних насадженнях, має прекрасні вітрозахисні й ґрунтозахисні властивості.
Збирання, переробка та зберігання[ред. • ред. код]
Горіхи ліщини звичайної збирають у суху, ясну погоду в стадії повної стиглості, струшуючи їх з дерев. Зібрані плоди сушать на відкритому повітрі, на сонці (протягом шести-семи днів) або в плодово-овочевих сушарках за температури не вище 40° протягом кількох годин. Вологість висушених горіхів не повинна перевищувати 14-15%.
З 1 гектара можна зібрати до 2 тонн горіхів[1].
Шкідники[ред. • ред. код]
Див. також[ред. • ред. код]
Література[ред. • ред. код]
- В. И. Чопик, Л. Г. Дудченко, А. Н. Краснова. «Дикорастущие полезные растения Украины». Справочник; Киев, Наукова думка, 1983. — 400 с. (рос.)
Примітки[ред. • ред. код]
Джерела і посилання[ред. • ред. код]
- Єлін Ю. Я., Зерова М. Я., Лушпа В. І., Шаброва С. І. Дари лісів. — К.: «Урожай», 1979
- Українська горіхова Асоціація
