Васко да Гама

Васко (Вашку) да Гама Vasco da Gama
порт. Vasco da Gama
Ім'я при народженні	Vasco da Gama
Народився	біля 1469 Сінеш або Відігейра (Алентежу, Португалія)
Помер	24 грудня 1524(1524-12-24) Кочі (Індія) ·Малярія
Поховання	Жеронімуш
Країна	Португальське королівство
Національність	Португалець
Діяльність	Дослідник, морський командувач
Знання мов	португальська
Титул	граф Відіґейра
Посада	Віцекороль Португальської Індії
Військове звання	адмірал
Батько	Estêvão da Gamad
Мати	Izabel Sodred
Брати, сестри	Паулу да Гама
У шлюбі з	Катаріна ді Атаїді
Діти	Франсішку да Гама Ештеван да Гама Пауло да Гама Христфор да Гама Педро да Сілва да Гама Альваро ді Атаіда да Гама Ізабель де Атаіда да Гама
Автограф
Висловлювання у Вікіцитатах  Медіафайли у Вікісховищі

|віросповідування=

Ва́ско да Га́ма (порт. Vasco da Gama, вимовляється: Вашку да Ґама, МФА: ['vaʃku dɐ 'gɐmɐ], *1469 — †24 грудня 1524) — португальський дослідник і мореплавець, який відкрив морський шлях до Індії довкола Африки.

Раннє життя

Васко да Гама ймовірно народився в 1460 або 1469 році, в місті Сінеші, на південно-західному узбережжі Португалії, правдоподібно в домі біля церкви Саласької Богородиці. Сінеш, один з портів в провінції Алентежу, на той час являв собою лише купку білих домівок, мешканці яких переважно займалися рибальством.

Пам'ятник Васко да Гамі в рідному Сінеші

Батько Васко да Гами, Ештевау, був лицарем та служив при дворі дона Фернанду,герцога Візейського, на час народження Васко. Сам Ештевау був одружений з донькою Жуана Содре, донею Ізабелою Содре, яка мала англійське походження і була пов'язана з домом принца Дього, герцога Вієйського, сина короля Едуарда I і одного з офіцерів Ордена Христа. Дон Фернанду назначив Ештевау да Гама мером міста Сінеш та надав можливість отримувати деякий відсоток від зібраних там податків на мило.

Про раннє життя Васко відомо дуже мало: за даними португальського історика Тейшейра де Арагана, він навчався в місті Еворі, де вивчав математику та навігацію і добре знав астрономію — можливо, навчався у астронома Авраама Закуту.

У 1492 король Жуан II надіслав Васко да Гаму до порту Сетубал, на південь від Лісабона, а потім в Алгарве, південну провінцію Португалії, із завданням захоплення французьких кораблів, які нападали на мирні португальські судна — з цією задачею Васко впорався швидко і ефективно.

Дослідження

Шлях торговців прянощами (зелена лінія) та маршрути Васко да Гами (чорна), Перу да Ковільяна (помаранчева) і Алфонсу да Паїва (синя).

Ще з часів принца Генріха (Енріке) Мореплавця (1394–1460), португальці ретельно готувалися до відкриття шляху до Індії, адже з Індії в Європу постачалися прянощі, шовкові тканини, ювелірні вироби і слонова кістка. Проте на суходільному шляху з Індії до Європи лежало кілька арабських країн, які збирали високе мито з купців; далі товар потрапляв у руки генуезьких та венеціанських купців, які теж добре наживалися на посередницькій торгівлі, внаслідок чого первісна ціна на товари розкоші впродовж торговельного шляху зростала кількасоткратно. Відкриття прямого морського шляху до Індії обіцяло величезні прибутки, і саме тому принц Енріке впродовж 40 років готував і посилав морські експедиції на розвідку африканського узбережжя. Під час цих експедицій були відкриті Азорські острови і острів Мадейра, а венеціанець Альвізе да Кадамосто в 1455 році досягнув крайньої західної точки Африки — Зеленого мису.

Пам'ятник на честь переходу через мис Доброї Надії, Південна Африка (оригінальний хрест втрачено)

Проте, лише Бартоломеу Діашу вдалося зимою 1487–1488 досягти Мису Доброї Надії, найпівденнішого окраєчку Африки.

Перша подорож

У середині 90-х років король Мануель I доручив довершити справу випробуваному в боях капітанові да Ґама. Експедиція була ретельно підготовлена. Спеціально для неї, ще за життя короля Жуана II під керівництвом досвідченого мореплавця Бартоломеу Діаша, який раніше розвідав шлях навколо Африки і знав кораблі якої конструкції потрібні для плавання в тих водах, були побудовані чотири кораблі. «Сан-Ґабріель» (флагманський корабель) і «Сан-Рафаель» під командуванням брата Васко да Гами, Пауло, представляли собою так звані «нау» — великі трищоглові кораблі водотоннажністю 120–150 тонн, з чотирикутними вітрилами, більш легка та маневрена каравела «Берріу» з косими вітрилами (капітан — Ніколау Коельо) і невідоме транспортне судно для перевезення припасів під командуванням Гонсалу Нуніша. Вже в 8 липня 1497 його експедиція в складі чотирьох кораблів із командою у 170 осіб, головним кормчим Перу ді Аленкером (раніше супроводжував Бартоломеу Діаша), з товмачами з арабської і банту вийшла з гирла річки Тежу (ісп. Тахо) неподалік Лісабона.

Незабаром кораблі португальців досягли Канарських островів, що належали Кастилії, але Васко да Гама наказав обійти їх стороною, не бажаючи видавати іспанцям справжню мету експедиції. Коротка зупинка була зроблена островах Кабо-Верде, що належали Португалії, де флотилія змогла поповнити припаси. Десь поблизу берегів Сьєрра-Леоне да Гама за порадою Бартоломеу Діаша (чий корабель перший час плив з ескадрою, а потім попрямував до фортеці Сан-Жоржі-да-Міна на Гвінейському узбережжі), аби уникнути зустрічних вітрів, рушив на південний захід і заглибився в Атлантичний океан, лише після екватора повернувши знову на південний схід. Минуло більше трьох місяців, перш ніж португальці знову побачили землю.

Після багатоденного шторму, 22-го листопада, ескадра обігнула Мис Доброї Надії, після чого вимушені були стати на ремонт в бухті Моссел-Бей. Вантажний корабель був пошкоджений так сильно, що ремонту вже не підлягав. Враховуючи те, що до того часу частина моряків експедиції загинула від цинги і людей для продовження плавання на всіх чотирьох кораблях не вистачало, да Гама вирішив його спалити. Члени екіпажу судна перевантажили припаси і самі перейшли на інші три кораблі. Тут же, зустрівши туземців, португальці змогли придбати у них провіант і прикраси зі слонової кістки в обмін на взяті із собою товари. Потім флотилія рушила далі на північний схід вздовж африканського узбережжя.

16 грудня португальці минули останній падран, встановлений Діашем, а 25 грудня 1497 досягли області, що нині входить до провінції Квазулу-Наталь ПАР. Протягом наступного місяця плавання тривало без пригод, хоча двічі кораблі зупинялися для ремонту та поповнення припасів.

Рухаючись уздовж східного берега Африки, досягла Мозамбіку 1-го березня 1498, де й зустріла добрий прийом. Але пізніше мавританські купці, що там перебували, впізнали в них своїх давніх ворогів і намовили місцевого шейха перешкодити португальцям у подальшому їхньому плаванні. Ледве уникнувши потоплення на рифах, експедиція нарешті досягла Малінді (сучасна Кенія), де тамтешній султан виявився приязнішим, — і надав португальцям до послуг досвідченого арабського морехода, з допомогою якого ескадра у травні 1498 досягла Калікути (сучасне Кожикоде) на Малабарському узбережжі Південної Індії. Заморін Калікута зустрів португальців з пошаною — військовим парадом 3000 солдатів, і удостоїв Васко да Гама аудієнцією. Васко да Гама передав Заморіну подарунки, однак, вони не справили враження на Заморіна. Мусульманські торговці, що були при дворі Заморіна, вказали, що подарунки (серед них не було золота та коштовностей) недостойні європейського правителя, а Васко да Гама схожий більше на пірата, ніж на королівського посла. Португальці отримали дозвіл Заморіна на відкриття торгової факторії, але їхні товари продавалися погано. З індійцями виникли суперечки з приводу мита, яке повинні були платити португальці. Роздратований, Васко да Гама відплив з Кожикоде, силою прихопивши з собою шістнадцять рибалок. Тим не менше, експедиція да Гама була успішнішою за всі розумні очікування, так як вони повертались із вантажем, який коштував в шістдесят разів більше ніж вартість експедиції.

Повернення до Португалії

Васко да Гама залишив Калікут 29 серпня 1498. Бажаючи чимскорше відправитися додому, він проігнорував попередження місцевих мешканців про те що мусонні вітри дмутимуть в сторону берега. Флот спочатку повільно рухався на північ уздовж узбережжя Індостану, а потім зупинився на островах біля південного Гоа, щоб перечекати деякий час. 3 жовтня 1498 року да Гама вирішує перетнути Індійський океан. Проте, з початком зимових мусонів — це була жахлива подорож. Влітку, перетин Індійського Океану в зайняв 23 дні, тепер, пливучи проти вітру, подорож зайняла 132 дні. Тримісячний маршрут до берегів Африки супроводжували спека і хвороби екіпажу. І лише 2 січня 1499 моряки побачили багате місто Могадішо. Не наважуючись висадитись з нечисленною змученою стражданнями командою, да Гама наказав «для остраху» обстріляти місто з гармат. 7 січня 1499 року флот да Гами прибув в Малінді. Команда була у жахливому стані — близько половини загинуло, решта були вражені цингою. За п'ять днів завдяки гарній їжі та фруктам, наданими шейхом, моряки зміцніли, про все рівно екіпажі кораблів так зменшилися, що 13 січня на стоянці південніше Момбаси довелося спалити «Сан-Рафаель». 28 січня минули острів Занзібар, а 1 лютого зробили зупинку біля острова Сан-Жорже, 20 березня кораблі обігнули мис Доброї Надії.

16 квітня попутний вітер доніс суду до островів Кабо-Верде. Звідти Васко да Гама послав вперед корабель, який 10 липня доставив до Португалії звістку про успіх експедиції. Сам капітан-командир затримався через хворобу брата — Пауло да Гама. У серпні або у вересні 1499 Васко да Гама урочисто повернувся в Лісабон. Експедиція зазнала чималих витрат: повернулися лише два судна і 55 чоловік, крім того, да Гама зазнав невдачі у своїй основній місії забезпечення торгового договору з Калікутом. Тим не менш, спеції привезені з Індії на останніх двох кораблях були продані з величезним прибутком для королівської скарбниці(виручка від продажу в 60 разів перевищувала витрати на експедицію). Васко да Гама був справедливо нагороджений, як першовідкривач прямого морського торгового шляху до Азії. Цей шлях тепер стали повторювати щорічні португальські армади, а спеції із Індії стали основою багатства Португальської корони.

Друга подорож

Малабарський берег Індії, маршрут очолюваной Васко да Гама 4-ї Індійської армади Португалії (1502 рік)

Відразу після відкриття морського шляху до Індії, португальське королівство стало організовувати щорічні експедиції до Індії. Експедиція 1500 року (2-га Індійська армада Португалії) під командою Педру Алваріса Кабрала уклала торговельний договір з заморіном Калікута (нині Кожикоде) і заснувала там торгову факторію. Але португальці посварилися з арабськими купцями Калікути, факторія була спалена, Кабрал відплив з міста обстрілявши його з гармат. Союз з Калікутою змінився на війну.

Для того, щоб навести порядок в Індії та заснувати там нові укріплення, в 1502 році король Мануель I відправив ескадру на чолі з Васко да Гамою. Експедиція включла двадцять суден, з яких безпосередньо адміралу виділялись лише десять; п'ять повинні були перешкоджати арабській морській торгівлі в Індійському океані, а ще п'ять, під командою небожа адмірала, Ештевана да Гама, призначалися для охорони факторій. Експедиція виступила 10 лютого 1502 року.

По дорозі Васко да Гама заснував форти і факторії в Мозамбіку, підкорив арабського еміра Кілви і наклав на нього данину. Проводив жорстокими заходами боротьбу з арабським судноплавством, він наказав спалити арабське судно з усіма пасажирами-паломниками у Малабарського берега.

У жовтні 1502 року флот прибув в Каннанур. Місцевий раджа урочисто зустрів португальців і дозволив побудувати велику факторію. Завантаживши судна прянощами, адмірал попрямував до Калікуту. Тут він діяв рішуче і жорстоко. Незважаючи на обіцянки заморіна відшкодувати збитки і повідомлення про арешт винуватців нападів на португальців, адмірал зажадав, виселення всіх мусульман із міста. На це заморін піти не міг. Да Гама захопив міський порт і протягом двох днів бомбардував місто, перетворивши його на руїни. Він наказав повісити на щоглах захоплених індійців, відправив на берег заморіну відрубані у нещасних руки, ноги і голови, а тіла викинув за борт, щоб їх винесло на берег. Через два дні Васко да Гама знову обстріляв Калікут і приніс морю нові жертви. Заморін втік із зруйнованого міста, проте не капітулював перед португальцями. Залишивши для блокади Калікута сім кораблів під командуванням свого дядька Вісенте Содре, Васко да Гама вирушив до Кочі. Тут він довантажив кораблі і залишив у новій фортеці гарнізон. Заморін за допомогою арабських купців зібрав велику флотилію, яка 12 лютого 1503 виступила назустріч португальцям, що знову наближалися до Калікута. Проте корабельною артилерією легкі судна були вимушені рятуватись втечею.

Васко да Гама повернувся до Португалії у вересні 1503 року. Не зважаючи на велику здобич, да Гама не зумів приборкати бунтівливого заморіна. Ця невдача, а також відмова Вісенте Содре захищати факторію в Кочі, призвели до того, що коли у 1505 році призначали першого губернатора і віце-короля Португальської Індії, замість Васко да Гами король обрав Франсішку де Алмейда.

Третя подорож

Портрет Васко да Гама роботи худ. Грегоріо Лопеса (1490–1550)

Усипальня Васко да Гама в монастирі Жеронімуш в лісабонському передмісті Санта-Марія-де-Белен

У 1519 він отримав звання графа ді Відіґейра. Король Португалії Жуан III отримував все менше прибутку від своїх нових колоній. Аби побороти корупцію в старій адміністрації, він вирішує призначити п'ятим віце-королем 64-річного суворого і непідкупного Васко да Гаму. В квітні 1524 Васко да Гама разом із синами Ештаваном та Паоло вирушає в свою останню подорож до Індії. Він володів флотом в кількості чотирнадцяти кораблів на чолі із флагманом Санта-Катаріна. Після важкої подорожі (загинуло чотири або п'ять кораблів) в вересні 1524 експедиція прибуває в Індію. Відразу ж після прибуття до Індії, використовуючи свої повноваження, Васко да Гама прийняв тверді заходи проти зловживань колоніальної адміністрації та наводить новий порядок в Португальській Індії. Проте, через три місяці після прибуття, да Гама захворів малярією, і напередодні Різдва 1524 року помирає у місті Кочі. Відповідно до королівського наказу, наступником да Гами на посту губернатора Індії став один з капітанів, котрі прибули з ним, Енріке де Менезеш. Сини Васко втратили свої пости і приєдналась до флоту, що повертався на початку 1525 року. У 1539 році тіло Васко да Гама було перевезено до Португалії і поховано в монастирі Жеронімуш в лісабонському передмісті Санта-Марія-де-Белен.

Новітні географічні знання, що отримала наприкінці XV ст. Португалія, зберігалися в суворій таємниці і тривалий час залишалися невідомими для решти країн Європи. Більшість мореплавців вважали неможливим обігнути Африку, оскільки за давніми уявленнями вона простягалась до Південного полюсу. Це стимулювало інші спроби дістатися в Індію морем, зокрема пливучи в західному напрямку (ідея італійського географа та астронома Паоло Тосканеллі, яка виходила з уявлення про кулясту форму Землі). Це завдання стало мрією й стрижнем життя досвідченого мореплавця і натхненного шукача золота Христофора Колумба.

Нащадки

Васко да Гама та його дружина Катаріна де Атаіда мали шість синів і доньку:

1. Дон Франсішку да Гама, старший син, котрий успадкував титул 2-го графа Відіґейра і 2-го «Адмірала морей Індії, Аравії та Персії». Він прожив все життя у Португалії
2. Дон Ештеван да Гама, супроводжував батька в 3-м плаванні до Індії в 1524 році. Капітан Малакки в 1534–1539 роках. Губернатор Португальської Індії в 1540–1542 роках.
3. Дон Пауло да Гама, супроводжував батька в 3-м плаванні до Індії в 1524 році. Капітан Малакки в 1533–1534 роках. Вбитий в морській битві біля Малакки.
4. Дон Христфор да Гама, в 1532 році прибув до Індії разом з братом Ештеваном да Гама, в 1535 знову повернувся до Португалії. У 1538 році приєднався до експедиції в Діу. Ештеван, вже будучи віце-королем Індії, в 1541 році доручив йому командування кораблем під час рейду по османським військовим базам в Суецькій затоці. У 1542 році очолював експедицію в Ефіопію, під час якої був убитий.
5. Дон Педро да Сілва да Гама, капітан Малакки в 1548–1552 роках
6. Дон Альваро ді Атаіда да Гама, капітан Малакки в 1552–1554 роках
7. Дона Ізабель де Атаіда да Гама, єдина донька. Вийшла заміж за Ігнасіо де Норона — сина першого графа Лінареса.

Чоловіча лінія роду да Гама обірвалася у 1747 році, титул графа Відігейра перейшов через жіночу лінію.

Пам'ять

На честь Васко да Гама назване місто Васко да Гама в Індії, місячний кратер Васко да Гама, бразильський футбольний клуб Васко да Гама, міст Вашку да Гама.

Література

• Ames, Glenn J. (2004). Vasco da Gama: Renaissance Crusader. Longman. ISBN 0-321-09282-1.
• Ames, Glenn J. (2007). The Globe Encompassed: The Age of European Discovery, 1500–1700. Prentice Hall. ISBN 978-0-13-193388-0.
• Castanhoso, M. de (1898) Dos feitos de D. Christovam da Gama em Ethiopia Lisbon: Imprensa nacional. online
• Corrêa, Gaspar (2001). The Three Voyages of Vasco da Gama, and His Viceroyalty. Adamant Media Corporation. ISBN 1-4021-9543-5. Facsimile reprint of a 1869 edition by the Hakluyt Society, London.
• Disney, Anthony; Emily Booth (eds.) (2000). The Indian Ocean in World History. New Delhi and New York: Oxford University Press.
• Fernández-Armesto, Felipe (2001). Civilizations. Basingstoke and Oxford, U.K.: Macmillan. ISBN 0-7432-0248-1.
• Fernández-Armesto, Felipe (2006). Pathfinders: A Global History of Exploration. W. W. Norton. с. 177—181. ISBN 978-0-393-06259-5.
• Jayne, Kingsley Garland (1910). Vasco Da Gama and His Successors 1460 to 1580 (PDF). London, England: Meuthen & Co.Ltd. ISBN 978-0-548-00895-9.
• Panikkar, K. M. (1959). Asia and Western Dominance: A Survey of the Vasco da Gama Epoch of Asian History, 1498–1945 (вид. new ed.). London: Allen & Unwin.
• Ravenstein, E. G.; ed. and trans. (1898). A Journal of the First Voyage of Vasco da Gama, 1497–1499. London: Hakluyt Society. (reissued by Cambridge University Press, 2010. ISBN 978-1-108-01296-6)
• Russell-Wood, A. J. R. (1993). A World on the Move: The Portuguese in Africa, Asia, and America, 1415–1808. Macmillan. ISBN 978-0-312-09427-0.
• Subrahmanyam, Sanjay (1997). The Career and Legend of Vasco da Gama. Cambridge University Press. ISBN 978-0-521-47072-8.
• Teixeira de Aragão, A.C. (1887) Vasco da Gama e a Vidigueira: um estudo historico. Lisbon: Sociedade de Geografia de Lisboa online
• Towle, George Makepeace (c. 1878). Vasco da Gama, his voyages and adventures. Boston: Lothrop, Lee & Shepard.