Орден Христа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Орден Христа
Лицарський орден Ісуса Христа
Хрест Ордену Христа
Церква Римо-Католицька Церква
Засновник король Дініш
Заснування 1319
Утвердження 1322

О́рден Христа́ (порт. Ordem de Cristo), або Ли́царський о́рден Ісу́са Христа́ (лат. Ordo Militiae Jesu Christo) — у 13191843 роках католицький чернечий лицарський орден в Португалії. Названий на честь Ісуса Христа. Заснований 14 березня 1319 року португальським королем Дінішем. Затверджений римським папою Іоанном XXII. Став правонаступником Ордену тамплієрів, діяльність якого на португальських теренах була припинена 22 березня 1312 року. Очолювався великим магістром, резиденція якого розташовувалося в Каштру-Маріні, а з 1356 року — в Томарі, колишній штаб-квартирі тамплієрів. Секуляризований 1789 року. Ліквідований 1834 року. 1917 року на честь Ордену створено держану нагороду і цивільний Військовий орден Христа. Повна назва — Орден лицарів Господа Нашого Ісуса Христа (порт. Ordem dos Cavaleiros de Nosso Senhor Jesus Cristo).

Історія[ред. | ред. код]

Файл:Castelo, Castro Marim - Portugal - panoramio (1).jpg
Каштру-Марінський замок.
Томарський замок

Орден Христа — духовно-лицарський орден, правонаступник тамплієрів на території Португалії. Започаткований у 1319 році португальським королем Дінішом. Папа Іоанн XXII дозволив передати ордену всі володіння португальських тамплієрів, включаючи замок Томар, що став у 1356 році резиденцією великого магістра. Звідси й друга назва ордена — Томарський.

Португалія стала першою з країн Західної Європи, де закріпились тамплієри. У 1160 році вони почали зведення неприступного замку Томар, який у 1190 році витримав облогу маврів на чолі з Якубом аль-Мансуром. Вже у 1318 році король Дініш організував лицарів, які лишились без справи, в «ополчення Христа», а за рік це його починання санкціонував своєю буллою Святіший Престол.

Первинно головною ставкою магістра був великий замок Кастро-Марін на півдні королівства, в Алгарве. Лицарі мали додержуватись обітниць бідноти, целібату й покори монарху. Принц Генріх Мореплавець як великий магістр ордену обернув їх проти мусульманських володарів Марокко, зобов'язавши купців сплачувати збір з усіх африканських товарів на користь ордену. На ці кошти велась реконструкція Томарського монастиря-замку.

Томарські лицарі, подібно до своїх авіських братів, взяли найактивнішу участь у заморських подорожах португальських мореплавців. Васко да Гама й інші мандрівні лицарі-томарці плавали під парусами з емблемою ордену. Комерційні прагнення негоціантів у рясах важко уживались з пережитками середньовічного устрою військово-лицарського життя. Багато членів ордену жили з жінками, що спонукало папу Олександра Борджіа замінити обітниці цноти й бідноти на обітниці подружньої вірності й відрахування певної частини прибутків до орденської казни.

Король Мануел I, який вбачав у томарцях одну з опор королівської влади, як великий магістр послідовно секуляризував орден Христа. Його наступник Жуан III оголосив пост великого магістра спадковим серед королів Португалії. Відхід від релігійних начал спричинив стурбованість Ватикану. Деякі папи, посилаючись на активну роль папства у започаткуванні ордена, почали вручати власний верховний орден Христа. Португальська монархія спочатку опиралась цьому; відомі випадки ув'язнення кавалерів папського ордену в Португалії.

У часи іспансько-португальської унії відбулась чергова реформа ордену. Віднині до нього міг вступити будь-який дворянин, що відслужив два роки в Африці чи три — на флоті. У 1789 році орден був остаточно секуляризований, у 1834 році було націоналізовано його майно. У 1822—1890 роках окремо від португальського існував бразильський орден Христа. Після падіння португальської монархії (1910) усі старовинні ордени було скасовано, проте у 1917 році президент Португалії відновив орден як суто цивільну нагороду.

Організація[ред. | ред. код]

Великі магістри[ред. | ред. код]

Після 1420 року на посаду великих магістрів Ордену призначалися винятково португальські інфанти. З 1495 року, за рішенням короля Мануела І, її обіймали усі наступні португальські королі.

  1. 1319—1321: Жіл Мартінш
  2. 1321—1327: Жуан Лоренсо
  3. 1327—1335: Мартін Гонсалвеш Лейтан
  4. 1335—1344: Ештеван Гонсалвеш Лейтан
  5. 1344—1356: Родрігу Анеш
  6. 1356—1372: Нуну Родрігеш Фрейре де Андраде
  7. 1359—1417: Лопу Діаш де Соза
  8. 1417—1420: Нуну Родрігеш Фрейре де Андраде
  9. 1420—1460: Енріке Мореплавець, інфант
  10. 1461—1470: Фернанду Візеуський, інфант
  11. 1470—1472: Жуан Візеуський
  12. 1472—1481: Афонсу V, король
  13. 1481—1484: Діогу Візеуський
  14. 1484—1495: Мануел I

Галерея[ред. | ред. код]

Хрест Ордену Христа став мотивом багатьох гербів та прапорів країн і міст, пов'язаних із португальськими географічними відкриттями.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Ackermann, Gustav Adolph. Ordensbuch sämmtlicher in Europa blühender und erloschener Orden und Ehrenzeichen. Annaberg 1855.
  • Guimarães, J. Vieira, A Ordem de Cristo. Lisboa, I.N., 1936.
  • Klenau, Arnhard Graf. Europäische Orden ab 1700. München 1978.
  • Moeller, Charles. Order of the Knights of Christ. The Catholic Encyclopedia. Vol. 3. New York: Robert Appleton Company, 1908.

Посилання[ред. | ред. код]

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Орден Христа