Гвінейська затока
| англ. Gulf of Guinea | |
|---|---|
 | |
.jpg) | |
| Карта Гвінейської затоки | |
| 1°00′ пн. ш. 4°00′ сх. д. / 1.000° пн. ш. 4.000° сх. д.Координати: 1°00′ пн. ш. 4°00′ сх. д. / 1.000° пн. ш. 4.000° сх. д. | |
| Частина від | Північна Атлантика |
| складники | Бенін і Біафра |
| Море | Атлантичний океан, |
| Прибережні країни |
Ліберія Кот-д'Івуар Гана Того Бенін Нігерія Камерун Екваторіальна Гвінея Габон Сан-Томе і Принсіпі |
| Площа | 1 533 000 км² |
| Максимальна глибина | 6 363 м |
| Середня глибина | 5000 м |
| Вливаються |
|
| Солоність | 34—35 ‰ |
| Температура | 25—27 °C |
| Острови | Біоко, Сан-Томе, Принсіпі |
| Міста та поселення | Абіджан, Аккра, Ломе, Котону, Лагос, Дуала, Лібревіль |
| ідентифікатори і посилання | |
| P3006/ідентифікатор Marine Regions Geographic | 4286 |
| GeoNames | 2363255 |
  Гвінейська затока Гвінейська затока (Земля) | |
 | |
 Гвінейська затока у Вікісховищі | |
Гвіне́йська зато́ка — затока в Атлантичному океані, біля берегів Екваторіальної Африки. Площа — 1 533 тис. км². Найбільша глибина — 6 363 м. Температура води — 25—27 °C.
На крайньому північному сході ділиться на дві затоки — Біафра і Бенін. У Гвінейській затоці розташовані острови материкового й вулканічного походження (Біоко (в минулому Фернандо-По), Принсіпі, Сан-Томе тощо).
Солоність — 34—35 ‰, поблизу гирл річок (Нігер, Вольта, Огове, Конго тощо) знижується до 20—30 ‰.
Припливи півдобові, їхня величина до 2,7 м.
Межі[ред. | ред. код]
Міжнародна гідрографічна організація встановила межі Гвінейської затоки[1]:
- Лінія прямує на південний схід від мису Пальмас, Ліберія до мису Лопес, Габон (0°38′ пд. ш. 8°42′ сх. д. / 0.633° пд. ш. 8.700° сх. д.)
Клімат[ред. | ред. код]
Акваторія затоки лежить в екваторіальному кліматичному поясі[2]. Увесь рік панують екваторіальні повітряні маси. Клімат спекотний і вологий зі слабкими нестійкими вітрами. Сезонні амплітуди температури повітря часто менші за добові. Вітри слабкі й нестійкі. Зволоження надмірне, часті зливи й грози[3].
Біологія[ред. | ред. код]
Акваторія затоки поділяється на 6 морських екорегіонів атлантичної тропічної зоогеографічної провінції (уздовж узбережжя з півдня на північ): ангольський, південногвінейський, центральногвінейський, островів Гвінейської затоки, гвінейського апвеллінгу, західногвінейський[4]. У зоогеографічному відношенні донна фауна континентального шельфу й острівних мілин до глибини 200 м відноситься до східної атлантичної області тропічної зони[5].
Острови Гвінейської затоки[ред. | ред. код]
Гвінейська затока має низку островів, найбільші з яких знаходяться у напрямку SW-NE, утворюючи Камерунську лінію.
Аннобон, також відомий як Пагалу або Пігалу, — острів, який є частиною Екваторіальної Гвінеї.
Острів Бобовасі[en] — острів біля західного узбережжя Африки у Гвінейській затоці, є частиною Західного регіону[en] Гани.
Біоко — острів біля узбережжя Амбазонії, Камерун у Гвінейській затоці під суверенітетом Екваторіальної Гвінеї.
Кориско — острів, що належить Екваторіальній Гвінеї.
Елобей-Гранде[en] та Елобей-Чіко[en] — два невеликі острови, що належать Екваторіальній Гвінеї.
Сан-Томе і Принсіпі (офіційно Демократична Республіка Сан-Томе і Принсіпі) — португаломовна острівна держава у Гвінейській затоці, яка стала незалежною від Португалії в 1975 році. Вона розташована біля західного екваторіального узбережжя Африки та складається з двох островів, Сан-Томе та Принсіпі. Вони розташовані приблизно за 250—225 км відповідно від північно-західного узбережжя Габону. Обидва острови є частиною вулканічного гірського масиву.
Головні порти[ред. | ред. код]
- Тема, Аккра, Такораді (Гана)
- Ломе (Того)
- Лагос (Нігерія)
- Лібревіль (Габон)
- Пуент-Нуар (Республіка Конго)
- Луанда (Ангола).
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Limits of Oceans and Seas, 3rd edition. International Hydrographic Organization. 1953. Архів оригіналу за 8 жовтня 2011. Процитовано 7 лютого 2010.
- ↑ Атлас. 7 клас. Географія материків і океанів. / Укладач Скуратович О. Я. — К.: ДНВП «Картографія», 2008.
- ↑ (рос.) Физико-географический атлас мира. — М.: Академия наук СССР и главное управление геодезии и картографии ГГК СССР, 1964. — 298 с.
- ↑ (англ.) Mark D. Spalding et al. Marine Ecoregions of the World: A Bioregionalization of Coastal and Shelf Areas. BioScience Vol. 57 No. 7. July/August 2007. pp. 573—583. doi: 10.1641/B570707
- ↑ (рос.) Жизнь животных. Том 1. Беспозвоночные. / Под ред. члена-корреспондента АН СССР профессора Л. А. Зенкевича. — М.: Просвещение, 1968. — с. 576.
Література[ред. | ред. код]
- Географический энциклопедический словарь. Москва. «Советская энциклопедия». 1989. стор. 125. (рос.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Ґвінейська затока // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
 |
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Гвінейська затока |
|
