Небудь-де

«Небудь-де»

Українське видання 2017 року
Автор	Ніл Ґейман
Назва мовою оригіналу	Neverwhere
Мова	англійська
Жанр	міське фентезі
Місце	США
Видавництво	KM Books
Видано	16 вересня 1996
Видано українською	2017
Перекладач(і)	В. Ракуленко (2017)

Небудь-де (англ. Neverwhere) — фантастичний роман Ніла Ґеймана у жанрі міського фентезі. Новелізація однойменного телесеріалу для BBC. 1997 року роман став найкращою книгою року за версією сайту НФ (вибір редакторів), а 1999 року приніс авторові премію Жулі Верланже.

Книга розповідає про пригоди звичайного чоловіка на ім'я Ричард Мейг'ю, який цілком несподівано вплутується в дивну та надзвичайно небезпечну пригоду. Врятувавши дівчину на ім'я Дуері, Ричард провалюється крізь розколину світу та стає одним із мешканців Долішнього Лондона, де панують зовсім інші правила та порядки, аніж у Горішньому Лондоні.

Разом із врятованою раніше Дуері, Ричард вирушає на пошуки замовника, який найняв головорізів, аби ті вбили усю родину дівчини. На своєму шляху вони зустрічають чудовиськ, ченців, горлорізів («найманих вмертвителів»), ангела тощо. Однак, у цій нелегкій мандрівці їх супроводжує Маркіз де Карабас та Мисливиця, які всіляко допомагають героям досягти своєї мети.

Сюжет

Ричард Мейг'ю — молодий чоловік, який нещодавно переїхав з Шотландії до Лондона, де веде просте життя, працюючи в офісі у сфері фінансів. Його життя перевертається з ніг на голову, коли він вирішує допомогти таємничій дівчині, що лежала закривавлена на хіднику, яким Ричард саме йшов зі своєю нареченою Джесикою на зустріч з її босом, містером Стоктоном.

Ричард відносить поранену дівчину до своєї квартири, а вже наступного ранку неочікувано помічає, що на дівчині, яку звати Дуері, не залишилося жодного сліду від вчорашнього поранення. Вона посилає Ричарда на пошуки Маркіза де Карабаса, який може допомогти їй врятуватися від найманих убивць містера Крупа та містера Вандемара, які полюють на неї. За допомогою наданих йому інструкцій, Ричарду вдається відшукати Маркіза та привести його до свого помешкання, однак гості відразу неочікувано зникають. Невдовзі Ричард починає помічати на собі наслідки свого доброго вчинку — його не помічають інші люди, він втрачає свою роботу, а його квартиру здають в оренду іншим мешканцям.

Ричард вирішує повернути своє звичне життя та у пошуках Дуері занурюється у світ Долішнього Лондона. Зустрівши безхатька, який може його бачити, він питає у нього про дорогу на Плавучий ринок, єдине відоме йому місце в Долішньому Лондоні, куди прямувала леді Дуері. Безхатько натомість приводить його до щуровустів, які поклоняються та підкоряються щурам. Щуровусти спочатку нападають на Ричарда, а тоді й грабують, але за наказом свого Довгохвоста із клану Сірих відпускають його неушкодженим. Аби добутися Плавучого ринку, Ричарду доводиться перейти через нічний Лицарський міст, темрява якого поглинає щуровустку Анестезію, яка його супроводжувала. Прибувши на Плавучий ринок, Ричард знову зустрічає Дуері, яка саме влаштовує змагання серед кандидатів, які хочуть стати її охоронцем.

Посаду охоронця здобуває Мисливиця, яка перемогла у бою усіх інших кандидатів. У новому складі вони вирушають до Графського двору. Дуері та Маркіз раніше також знайшли у помешканні дівчини щоденник її батька, який у своїх записах радить доньці шукати допомоги в ангела Ізлінгтона. Добувшись до Графського двору, таємничого підземного потягу, який курсує своїм власним дивним маршрутом, Маркіз де Карабас відлучається від їхнього гурту, оскільки якось давно він побив горщики з Графом, який відтоді став нетерпимим до Маркіза. Граф віддає своїм гостям сувій, який повідомляє, що ангела Ізлінгтона можна знайти, пройшовши крізь Анґелус, що знаходиться на території Британського музею.

Дуері та Ричард вирушають до музею, а Мисливиця залишається у Долішньому Лондоні, оскільки на неї накладено прокляття, яке не дозволяє їй навідуватися до Горішнього Лондона. Після деяких пошуків вони все-таки знаходять Анґелус, велетенські двері собору, які Дуері відчиняє за допомогою свого сімейного дару. Потрапивши до кам'яної зали, Дуері та Ричард зустрічають там ангела Ізлінгтона, який обіцяє пролити світло на деталі вбивства родини Дуері, якщо героям вдасться роздобути для нього ключа, який знаходиться під охороною Чорних братів. Річ у тім, що цей ключ відмикає двері, що ведуть до раю.

Дуері та Ричард повертаються до Долішнього Лондона й возз'єднуються з Мисливицею. Тим часом, Маркіз де Карабас зустрічає містера Крупа та містера Вандемара та вимінює в них інформацію про замовника вбивства сім'ї Дуері на безцінну фігурку династії Тан. Однак справжньою платнею за цю інформацію стає його життя. Вбивці порушують умову про одну годину фори для втечі та наздоганяють Маркіза, а відтак вбивають його.

Мисливиця, Дуері та Ричард прибувають до Чорних братів, які влаштовують для них Випробування Ключа. Мисливиця проходить випробування на силу, Дуері — на інтелект, а Ричард стає єдиним, кому вдається пройти випробування на характер (його намагаються переконати, що всі його пригоди в Долішньому Лондоні всього лише сон і галюцинації, але йому вдається знову все пригадати, намацавши у своїй кишені кварцову намистину з намиста Анестезії). Роздобувши ключа, вони навідують на новий Плавучий ринок, де роблять копію ключа. Незнайшовши там Маркіза, Ричард зустрічає Ламію, одну з Оксамитових, яка погоджується стати їхньою провідницею до помешкання ангела Ізлінгтона.

Ламія провадить Дуері, Ричарда та Мисливицю вулицею Даун-Стріт, що веде до ангела Ізлінгтона. Тим часом, Старий Бейлі знаходить мертве тіло де Карабаса та воскрешає його за допомогою срібної коробочки, яка містить частину маркізового життя. Маркіз йде по слідах своїх друзів та надходить саме вчасно, аби врятувати Ричарда від Ламії, яка ледь не випила його життя і не перетворила на таку ж холодну істоту, як вона сама.

Мисливиця виявляється зрадницею, яка віддає Дуері в руки містера Крупа та містера Вандемара в обмін на магічний спис, що допоможе їй перемогти лондонського Великого Звіра. Вбивці за допомогою талісмана без перешкод проходять повз чудовисько, а Ричард, де Карабас та Мисливиця мусять пройти крізь великий лабіринт, де на них вже очікує Звір, з яким Ричард та Мисливиця вступають у бій. Мисливиця гине, а Ричарду все-таки вдається прохромити чудовисько магічним списом.

Прибувши до помешкання ангела, вони усвідомлюють, що Ізлітон — грішний ангел, який перебуває в ув'язненні у кам'яній залі, що слугує для нього цитаделлю-в'язницею. Виявляється, що Ізлітон і є тим самим замовником, який найняв головорізів містера Крупа та містер Вандемара, щоб ті убили родину Дуері, оскільки лорд Партико відмовився йому допомагати. Також стає відомо, що це він підробив щоденник батька Дуері, аби заманити дівчину до себе, щоб та за допомогою ключа, який вони здобули, та власному сімейному дару відчинила двері, що ведуть до раю. В його плани також входить помста іншим ангелам, які відповідальні за його вигнання.

Коли Ричарда починають катувати, Дуері погоджується відчинити двері, але вона використовує копію ключа, який замість раю відчиняє дорогу до пекла, яке поглинає Ізлінгтона, містера Крупа та містера Вандемара. Опісля Дуері використовує справжній ключ, щоб повернути Ричарда до Горішнього Лондона. Повернувшись, Ричард знову починає вести нормальне життя та ходить на роботу, однак тепер все навколо здається йому сірим та похмурим, через що він й вирішує знову повернутися до Долішнього Лондона, а Маркіз де Карабас робить це можливим.

Персонажі

Горішній Лондон

• Ричард Мейг'ю або Дік — молодий шотландець, який переїхав до Лондона, де працює у сфері фінансів та веде просте життя типового мешканця столиці. Допомагає дівчині Дуері, коли ту переслідують головорізи містер Круп та містер Вандемар. Провалюється крізь розколину світу та потрапляє до Долішнього Лондона.
• Джесика Бартрем — Ричардова дівчина, яку він зустрів у Парижі, але та, на його здивування, виявилася англійкою. Бачить у Ричардові великий потенціал, який має керуватись твердою жіночою рукою. Джесика та Ричард заручені та перебувають за крок до одруження.
• Ґеррі — Ричардовий співробітник, який працює у відділі корпоративних клієнтів.
• Сильвія — помічниця генерального директора у фірмі, де працює Ричард.
• Містер Стоктон — бос Джесики; проводить виставку своїх колекційних ангелів (статуї, картини, фрески) у Британському музеї, місці, де знаходяться двері, що ведуть до справжнього ангела на ім'я Ізлінтон.
• Кларенс — асистент Джесики; чорношкірий гей, але, на подив Джесики, найефективніший, найкомпетентніший і найкращий помічник з тих, що в неї колись були.

Долішній Лондон

• Маркіз де Карабас — мешканець Долішнього Лондона; живе з того, що надає послугу взамін на послугу та навпаки. Допомагає леді Дуері через те, що заборгував її батькові, лорду Партико.
• Старий Бейлі — мешканець дахів. Має вигляд Робінзона Крузо, який зазнав кораблетрощі не на безлюдному острові, а на якомусь з дахів. Живе з того, що продає птахів та всіляку інформацію на Плавучому ринку. Допомагає воскресити де Карабаса, повернувши таким чином заборговану послугу.
• Гаммерсміт — коваль на Плавучому ринку; добрий знайомий леді Дуері.
• Лір — саксафоніст, який вказує маркізу де Карабасу дорогу до Графського двору, взамін на мотив Блеза (учителя Мерліна), що ледь не витрушує монети з кишень тих, хто слухає цю мелодію.
• Іліастер — безпритульний; друг щуровустів;
• Леді Дуері — належить до родини з Дому Арки; старша дочка лорда Партико. Як і решта членів її сім'ї, може створювати двері там, де ніяких дверей нема, відмикати замкнене та відчиняти двері, які ніхто не хотів, щоб вони колись відчинялись. Провинник «нещастя» Ричарда Мейг'ю. Після смерті своєї родини, аби помститися, вирушає на пошуки винуватця-замовника.
• Лорд Партико — батько леді Дуері. Мав намір об'єднати Спідній Лондон.
• Портія — матір леді Дуері.
• Арк — брат леді Дуері.
• Інґреса — молодша сестра леді Дуері.
• Варні — вважається найкращим охоронцем в усьому Долішньому з часів Мисливця. Володіє телекінезом. Вбитий містером Крупом та містером Вандемаром через те, що йому не вдалося перемогти у змаганні та стати підставним охоронцем леді Дуері.
• Франт Без Імені — бере участь у змаганні за посаду охоронця леді Дуері. Програє Райсліну.
• Райслін — учасник змагань за посаду охоронця леді Дуері. Його перемагає Варні.
• Мисливиця — отримала посаду охоронця леді Дуері, здобувши перемогу над Варні. Зраджує леді Дуері, аби здобути списа, яким можна здолати Звіра.
• Його величність Граф — граф; старий друг лорда Партико, через що й допомагає леді Дуері. Нетерпимий до де Карабаса, якому заборонено з'являтися у графовій присутності.
• Герольд — літній вартовий у Графському дворі.
• Тулі — графів блазень.
• Гальвард — пристаркуватий вартовий у Графському дворі.
• Володар щуровустів — головний серед щуровустів; дає наказ Анастезії супроводжувати Ричарда до Плавучого ринку.
• Анестезія — щуровустка, яка супроводжує Ричарда до Плавучого ринку, але гине під час переходу через міст.
• Містер Круп та містер Вандемар — наймані вбивці, які полюють на леді Дуері. Стверджують, що вони спалили Трою, занесли Чорну Смерть до Фландрії, вбили багатьох королів, пап, героїв та закатували до смерті монастир у Тоскані шістнадцятого сторіччя.
• Містер Росс — вбивця, якого найняли містер Круп та містер Вандемар на Плавучому ринку, що відбувався у Вестмінстерському абатстві, щоб убити леді Дуері, але сам загинув від рук дівчини.
• Брат Соболь — охоронець мосту; перша перепона на шляху до ключа, який відмикає кімнату, де в ув'язненні перебуває ангел Ізлінтон. Програв у бою з Мисливецею.
• Брат Сажус — другий чернець, який задає леді Дуері загадку, яка є другим випробуванням на шляху до ключа.
• Абат — презентує третю та фінальну перепону, яку має подолати Ричард.
• Серпентина — одна з Семи сестер, яка допомагає леді Дуері.
• Данникін — вождь Стічного народу. Витягнув тіло мертвого де Карабаса з каналу. Старий Бейлі обміняв у нього тіло на дезодорант «Шанель № 5».
• Ламія — оксамитова, яка працює провідницею, яка знає дорогу до ангела Ізлінтона. Якби не де Карабас, вона б за допомогою поцілунка забрала у Ричарда усе його тепло та перетворила на таку ж холодну істоту, якою сама є.
• Звір — чудовисько, яке охороняло лабіринт, що стояв на шляху до ангела Ізлінтона. Загинув від руки Ричарда, після того як смертельно поранив Мисливицю.
• Довгохвіст із клану Сірих — пацюк, який допомагає Дуері та Ричарду.
• Ізлінтон — грішний ангел, що відповідальний за вбивство родини леді Дуері.

Літературний аналіз

Жанр

Роман «Небудь-де» належить до жанру міського фентезі, оскільки його події відбуваються у магічному місті, яке відоме нам як Долішній Лондон. Більше того, у творі використано мотиви, що притаманні міським легендам, а на певному моменті оповіді навіть сам Ніл Гейман звертається до міської міфології та згадує про алігаторів, що живуть у нью-йоркській каналізації.

Книга посідає чільне місце серед інших романів зі схожою тематикою та мотивами, як-от: «Підсвіт» (1983; англ. Subworld) Філіс Ейзенштейн, «Ворота Анубіса» (1983; англ. The Anubis Gates) Тіма Пауерса, «Гламур» (1984, англ. The Glamour) Крістофера Пріста, романи «Трансмутації» (1985; Trunsmutations) та «Кабал» (1988; англ. Cabal) Клайва Баркера, «Дахосвіт» (1988; англ. Roofworld) Крістофера Фаулера та «Будинок щурів» (1991; англ. The House of Rats) Стівена Елбоза.

Алюзії

У передмові до видання Ніл Гейман пише:

Чого я хотів, то це написати таку книжку, яка б зробила для дорослих те, що зробили для мене такі книжки як «Аліса в Дивокраї», книжки про Нарнію чи «Чарівник з країни Оз», коли я був малим. А ще я хотів завести мову про людей, що провалюються в розколини, про знедолених — використавши для цього дзеркало фантазії, яке іноді може показати нам те, що ми вже бачили безліч разів і через те перестали його помічати.

Тож, у романі «Небудь-де» простежуються мотиви казки-роману «Аліса в Дивокраї» Льюїса Керрола. Зокрема, помітні паралелі між персонажами обох творів. Алісі зіставляється Ричард Мейг'ю, дорослий чоловік, що провалюється крізь розколину світу та потрапляє до Долішнього Лондона. Джесика та Дуері уособлюють Білого Кролика, оскільки вони обоє у певний спосіб перевертають життя Ричарда з ніг на голову. Роль Чеширського кота виконує ексцентричний Маркіз де Карабас, а Серпентина уособлює одночасно Герцогиню та Червону королеву. Миші протиставляються Довгохвіст із клану Сірих та щуровустка Анестезія, які допомагають головному персонажу..

Роман «Небудь-де» також містить особливу манеру оповіді, що зводиться до діалогів та дії. Оскільки твір є новелізацією однойменного телесеріалу, для реплік у романі характерна певна стислість викладу. За своєю структурою роман «Небудь-де» нагадує чарівну казку, позаяк містить традиційний для цього жанру сюжетні лінії: подорож в «інший світ», зустріч з надзвичайними попутниками і створіннями, подолання на своєму шляху різних перепон, які ведуть до здобуття нових знань тощо.

Сюрреалізм та абсурдизм

Врятувавши поранену дівчину з незвичайним іменем Дуері, Ричард неочікувано потрапляє до Спіднього Лондона, що існує паралельно до звичайного Горішнього Лондона. На перший погляд два світи існують окремо один від одного, тобто головний персонаж потрапляє в іншу реальність. Однак, така думка помилкова, оскільки навіть географічні назви Спіднього Лондона дублюють назви станцій метро зі звичайного Лондона — «Чорні браття», «Лицарський міст», а деякі події минулого, що трапились у Горішному Лондоні, знаходять свій відгомін у Долішньому Лондоні. Наприклад, у Долішньому Лондоні досі можна знайти туман, який 1952 року забрав життя чотирьох тисяч людей в реальному Лондоні. Дуері дає цьому таке пояснення, яке видається Ричарду цілком логічним:

— В Лондоні є такі кишеньки старих часів, де речі й місця залишаються незмінними, як бульбашки в бурштині, — пояснила вона. — В Лондоні багато часу, і він не використовується геть увесь, тож має кудись подітися. — Мабуть, у мене й досі похмілля, — зітхнув Ричард. — Бо я майже вловив сенс.''

Гра з часом і простором — одна з візитівок Ніла Геймана. Наприклад, піднімаючись східцями з каналізації, можна неочікувано опинитися на даху; будинок Дуері влаштований таким чином, що його кімнати розкидані по всьому Долішньому Лондону. Реальний та нереальний світи доторкаються та перетинаються, тому інколи навіть важко провести між ними певну межу та зрозуміти, в якому зі світів знаходиться персонаж в той чи інший момент оповіді.

Ніл Гейман також часто використовує мотив сну. Персонажі роману бачать сни, що описуть минуле (ангелу Ізлінгтону сниться влаштоване ним занурення Атлантиди під воду), можливе майбутнє (Ричард передбачає свій бій зі Звіром), мрії (Мисливиці сниться, що вона перемогла Звіра, але отримала смертельне поранення) тощо.

У романі «Небудь-де» Ніл Гейман часто вдається до лінгвістичного абсурду, бавлячись багатозначністю слів. Наприклад, на сторінках роману часто можна зустріти такі діалоги:

— Я вражений. Який розум, містере Вандемар. Меткий і гострий — але ці слова надто слабкі для нього. Такий гострий, — сказав він, нахилившись до Ричарда і ставши навшпиньки, щоб наблизитися до обличчя, — що порізатися можна. — Ричард мимохіть відступив назад. — Чи можемо ми увійти? — спитав містер Круп.

Окрім лінгвістичного абсурду, Ніл Гейман поєднує етичні та естетичні акценти й створює свій абсурдний світ, який існує за законами, що неприпустимі для звичайного світу. Як приклад, епізод з містером Крупом, який спочатку милується, а потім знищує фігурку династії Тан:

— О, чудово, чудово, — шепотів він. — Справді династія Тан. Їм по дванадцять сотень років, це найкращі керамічні фігурки, що коли-небудь бачив світ. Ця була створена руками Кай Луня, найпершого серед гончарів: рівноцінної їй не існує. Зверніть увагу на колір поливи, на відчуття пропорції, на життя… — Тепер він усміхався, мов немовля; невинна усмішка виглядала загубленою і спантеличеною на непривітному ландшафті обличчя містера Крупа. — Вона додає трохи чуда і краси цьому світові. А тоді він надто широко вискалився, нахилив обличчя до фігурки й роздробив її голову зубами, дико трощачи й подрібнюючи, ковтаючи непрожовані уламки. Його зуби перетирали порцеляну на дрібний порошок, що притрусив нижню частину його обличчя.''

Історія створення та видання

На початку 1990-х Ленні Генрі запросив Геймана написати сценарій фентезійного телесеріалу для BBC, запропонувавши ідею про гурт безхатченків, які живуть під Лондоном. Письменник погодився, а вже 1996 року світ побачив британський міні-серіал «Небудь-де».

Зважаючи на те, що Гейман вбачав, «що зображуване на екрані було далеким від того, як він все бачив у своїй голові», він вирішив одночасно написати однойменну новелізацію, яка вийшла у серпні 1996 року у видавництві «BBC Books» з обкладинкою, яку створив ілюстратор Дейв Маккін. 2 вересня 1996 року також вийшла однойменна аудіокнига, яку начитав Гарі Бейквелл, актор, який виконав роль Ричарда Мейг'ю в міні-серіалі.

1997 року світ побачило американське видання книги, яке опублікувало видавництво «Avon Books». Гейман фактично зробив другу версію книги, адаптувавши її до американських реалій. «На час завершення книги з'ясувалося, що я додав близько двадцяти тисяч слів і видалив інші кілька тисяч». Невдовзі світ побачила також авторська версія тексту, що поєднує британське і американське видання.

У період між 1 серпня 2005 року і 1 вересня 2006 року вийшло 9 випусків однойменного коміксу — «Небудь-де», який 14 лютого 2007 року вийшов під одною палітуркою у форматі графічного роману. Автором став Майк Кері, а художником — Глен Фебрі.

2007 року у видавництві «HarperCollins Publishers» вийшла однойменна аудіокнига, яку начитав сам Ніл Гейман.

2010 року видавництва «William Morrow» та «HarperCollins» презентували лімітоване видання книги «Небудь-де» тиражем у 1000 пронумерованих примірників, що містили автограф автора, спеціальний обшитий тканиною сліпкейс з вирізаною апертурою крізь яку видно відштамповані на обкладинці золоті двері, мапу лондонської підземки на форзацах, авторське видання тексту з спеціальним вступом від автора, «Файли Небудь-де» — авторські матеріали, які проливають світло на залаштункову історію створення роману.

2016 року вийшло ілюстроване видання роману «Небудь-де» з ілюстраціями Кріса Ріделла. Цього ж року світ побачило видання у белетристичному стилі ретро з м'якою обкладинкою, над якою трудилися Роберт Е. МакГінніс (художник) та Тодд Кляйн (написи та лого).

2017 року світ побачив український переклад авторської версії тексту «Небудь-де» у видавництві «КМ-Букс» (перекладач — Віталій Ракуленко).

Адаптації та продовження

Під час страйку Гільдії сценаристів Америки 2008 року, Ніл Гейман написав на одному зі своїх блогів:

Страйк Гільдії сценаристів Америки продовжується. Я у захваті від того, що кінокомпанія «Weinstein Company» підписала контракт з Гільдією сценаристів Америки, погодившись на всі умови, а це означає, що тепер я знову можу повернутися до роботи над фільмом «Небудь-де». (Коротка історична довідка: у 1997-2000 роках я написав близько восьми варіантів кіносценаріїв для фільму «Небудь-де», але зрештою залишив цю справу. З'явилися інші люди, які взялись за написання сценарію <...>, однак проект довелося призупинити. Минулого року мої літературні агенти надіслали зацікавленим людям версію сценарію, який я написав 2000 року. Прочитавши, вони зацікавилися і проект отримав нове життя за участі продюсера Генсона та кінокомпанії «Weinstein Company». Ще потрібен режисер, але я щонайменше знову можу взятися за сценарій.) Оригінальний текст (англ.) The Writer's Strike continues. I was delighted that the Weinstein Company has just made a deal with the WGA, agreeing to all the terms, as that means I can now go back to work on the Neverwhere movie. (A short history -- I wrote about eight drafts of Neverwhere-the-movie between 1997 and 2000, and then retired. Other people came in and wrote scripts, some of which were hated and some of which weren't, but it died. Last year my agents sent someone who asked about it the version of the script they had, which was the last draft script I did in 2000, and people read it, got excited and suddenly it came back to life, with the Hensons producing and doing it with the Weinstein Company. It needs to find a director, but at least I can work on it now.)

Проект, однак, призупинили на стадії розробки. 2015 року з'явилася інформація, що режисер Френсіс Лоуренс візьметься за нову телеадаптацію «Небудь-де».

У квітні 2010 року Роберт Каузларич на основі роману написав однойменну п'єсу, яку поставили на сцені театру Лайфлайн в Чикаго. Пол С. Голмквіст став режисером постановки, яка зрештою отримала фінансовий успіх, а також позитивну оцінку критиків. Більше того, постановку відвідав сам Ніл Гейман, а також Ленні Генрі (продюсер міні-серіалу «Небудь-де»).

2013 року на BBC 4 вийшла шестисерійна радіоадаптація «Небудь-де», над якою працювали Бенедикт Камбербетч (ангел Ізлінтон), Джеймс Мак-Евой (Ричард Мейг'ю), Наталі Дормер (Дуері), Софі Оконедо (Мисливиця), Девід Гервуд (Маркіз де Карабас) тощо. Адаптація отримала позитивну оцінку критиків і самого Геймана, який навіть заявив, що не проти, аби у такому ж акторському складі зняли голлівудський фільм.

Опісля Ніл Ґейман вирішив повернутися до написання оповідання «Як маркіз повернув собі пальто», яке розпочав 2002 року. Зрештою, 2014 року розповідь з'явилася на сторінках збірки «Негідники» за редакцією Джорджа Мартіна та Гарднера Дозуа.

2006 року німецький музикант Йоахім Вітт записав пісню про одного з персонажів роману — «Vandemar», яка увійшла до альбому-триб'юту творчості Ніга Геймана «Where's Neil When You Need Him?» .

Наразі автор працює над продовження, яке матиме назву «Сім сестер». У лютому 2017 року під час промоутингу своєї останньої книги під назвою «Скандинавська міфологія» в Лондоні, Ніл Ґейман повідомив читачам, що вже написав перші три розділи майбутньої книги-сиквела.

Критика

На сторінках журналу «Кіркус Рев'ю» роман «Небудь-де» описано такими словами:

Загалом, Гейманова історія незмінно дотепна, повна пригод, страхітливо новаторська у своїй сучасній реалізації схожого міфологічного та фольк матеріалу (можливе прочитання «Небудь-де» як панк-постмодерністської «Королеви фей»). Рекомендується читачам, яким до вподоби фентезійні романи Тіма Пауерса та Вільяма Спенсера. Оригінальний текст (англ.) Altogether, Gaiman's story is consistently witty, suspenseful, and hair-raisingly imaginative in its contemporary transpositions of familiar folk and mythic materials (one can read Neverwhere as a postmodernist punk Faerie Queene). Readers who've enjoyed the fantasy novels of Tim Powers and William Browning Spencer won't want to miss this one.

На сторінках газети «Сан Дієго Юніон Триб'юн» зустрічається твердження, що «Небудь-де» — це «історія, зіткана однаковою мірою з кошмарів і мрій», а у рубриці «Книжковий світ» газети «Вашингтон Пост» відмічено, що Гейману вдалося створити «детальне й захоплююче альтернативне місто під Лондоном, яке цікаво досліджувати».

Музикантка Торі Еймос, подруга Ніла Геймана, так висловилась щодо цього роману:

Я не хотіла, щоб ця книга закінчувалася... Мисливиця, Ізлінгтон, Дуері — ці персонажі стали частиною мого життя... Я шалію від цієї книжки.

Нагороди

Літературні премії	Рік	Результат
Найкраща книга року за версією сайту НФ (вибір редакторів)	1997	Перемога
Премія академії наукової фантастики, фентезі та жахів	1998	Перемога
Премія Жулі Верланже	1999	Перемога
Міфопоетична премія	1998	Номінація

Посилання

• Небудь-де на Neilgaiman.com