Східна Вірменія
Перейти до навігації
Перейти до пошуку
Східна Вірменія[1][2] (вірм. Արևելյան Հայաստան Закавказька[3][4] (кавказька[5]) Вірменія, також Перс-Вірменія[6][7] для періоду IV—VII ст., Російська Вірменія[8] для періоду XIX, початку XX століть — термін, яким в історіографії позначаються східні області історичної Вірменії[9][10]. Кордоном між Західною і Східною Вірменією є Араратська долина, яка була центром культури і державності вірмен[11].
Спочатку термін використовувався для найменування східної частини Вірменського царства[6], розділеної між Римом і Сасанідською Персією][6] в 387 році. Після розділу регіону між Османською імперією і Персією за мировою угодою 1639 року, термін був введений географами, істориками і мандрівниками для позначення тієї частини вірменських земель, яка відійшла до Персії (на схід від річки Ахурян), яка включала в себе адміністративні одиниці Чухур-Саад (Єреван і Нахічевань) і Карабах (власне Карабах, а також Гянджа і Зангезур)[12].
Східна Вірменія займає область Араратської долини і прилеглих до неї гірських областей Малого Кавказу — Сюник, Лорі, Тавуш і т. д.[1], таким чином включає в себе всю територію Республіки Вірменія[10][13][14] і Нагірний Карабах[15][16][17][3]. У більш широкому сенсі становить східну половину Вірменського нагір'я/Вірменії — кавказьку частину (Південний Кавказ) і прилеглі області, історично заселялися або населені вірменами, повністю або частково включає в себе 7 історичних вірменських провінцій: Айрарат, Гугарк, Сюнік, Арцах, Утік, Нор -Шіракан, а також східні гавари провінції Васпуракан.
- Айрарат: Ангех, Ані, Армавір, Аршакаван, Арташаті, Багаран, Ервандакерт, Єрвандашат, Карс, Когб, Шіракаван, Вагаршапат, Єреван, Зарехаван, Ордору, Алвар, Кумайрі, Ду, Вагаршаван, Салкора, Мажанкерт, Арамана, Блур, Вагаршакерт, Ехегяк, Аравютан, Дзірав, Шаапіван, Татсон, Аруча, Ацюн, Ерінд, Тамбат, Угер гюх, Акорі, Парахот, Цолакерт, Кохба, Кагзван, Заріпат, Еразгаворс, Аргіна, Шіракашат, Мастару, Мрен, Талін, Кваш, Ахцк, Егвард, Ошакан, Мецамор, Тандзут, Касах, Бжні, Кечаруйк, ОВК, Гетиці, Портак, Артаваздакан, Айлаберк, Арамонк, НРЦ, Арац.
- Гугарк : Ардахан, Гадженк, Каджац, Каджатун, Кхарджк, Джавахк, Богнапор, Гогшен, Цахка, Штеа, Одзун, Дсех, Тавуш, Лорі .
- Сюнік — Мегри, Ковсакан, Капан, Шагат, Мозн, Горіс, Зангахан, Міджнаван, Накорзан, Алє, Унчанк, Ангехакот, Арпа, Єхегіс, Джермук, Васакашен, Сотка, Гехакуні, Норатус.
- Арцах: Астхаблур, Кохтев, Парісос, Геташен, Вайкунік, Цар.[18][19][20][21].
- Утік: Тигранакерт, Партай, Байлакана, Гардман, Шамхор, Гандзак, Ашу.[22][23]
- Васпуракан і Нор-Шіракан: Храм, Нахіджеван, Арксат, Ковакк, Сараван, Маку, Джуга, Бакуракерт, Гхер, Зарехаван, Урмія, Шарур.[24][25][26]
Термін «Східна Вірменія»[27] вперше був вжитий в кінці IV століття, коли Вірменське царство, ставши ареною суперництва між Римською імперією і Сасанідським Іраном було розділене в 387 році на Східну і Західну[6]. Приблизно 3/4 Вірменського царства (провінції Айрарат, Сюнік, Васпуракан, Туруберан, Мокк, Тайк, частина Гугарка) утворили васальну область, під пануванням Сасанідів.
На перших порах в Західній Вірменії та Східній Вірменії, була збережена номінальна влада вірменських царів, але вже в 428 році вона була скасована, і останній представник династії вірменських Аршакідів — Арташес IV, був позбавлений трону. З цього періоду Східну Вірменію також називали «Перс-Вірменією» і стала перським марзпанством[28].
У 591 році Вірменія знову була розділена[29][30][31][32]. Велика частина вірменських земель в складі держави Сасанідів була завойована Візантією в ході ірано-візантійської війни 571 -591 рр.[27] .
В середині VII століття Східна Вірменія потрапила під панування Арабського халіфату. Пізніше, в 639 році до халіфату були приєднані землі Західної Вірменії.
У 885 році було утворено Вірменське царство Багратидів. Воно охоплювало більшу частину Східної Вірменії[33]. У Східній Вірменії знаходилась частина Анійського царства — Сюнік (пізніше Сюнікське царство), Гугарк (пізніше Ташир-Дзорагетське царство) і Хачен (в Нагірному Карабасі). У 1045 році єдине Вірменське царство впало, але територіальна цілісність Вірменії зберігалася в умовах іноземного панування.
У XVI — XVII століттях величезного лиха завдали Вірменії безперервні турецько-перські війни, які велися за контроль над Вірменією. Згідно з Амасійським договором 1555 року Східна Вірменія відійшла до сефевідського Ірану, а Західна Вірменія — до Османської Туреччини[34]. Турецько-перський кордон на вірменських землях проходив по річці Ахурян, горах Вірменський ланцюг і Загрос. Після цього розділу терміни «Східна Вірменія» і "Західна Вірменія " знову увійшли у вжиток.
 |
 |
.jpg) |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
 |
- ↑ а б Н. Г. Волкова. «Этнические процессы в Закавказье в XIX—XX веках», Кавказский Этнографический сборник, IV часть, Институт Этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, Москва, Наука, 1969, стр. 23:Оригінальний текст (рос.)Восточная Армения — Араратская долина с прилегающими к ней горными областями Малого Кавказа (Лори, Иджеван, Зангезур и др.) — была центром формирования армянской нации.
- ↑ Rudolph P. Matthee. The politics of trade in Safavid Iran: silk for silver, 1600—1730 [Архівовано 24 жовтня 2014 у Wayback Machine.], Cambridge University Press, 1999, p.23: Оригінальний текст (англ.)Their activity centered on various towns in eastern Armenia, of which Julfa was the most prominent
- ↑ а б Michael P. Croissant. The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications, p. 9: Оригінальний текст (англ.)«At the time, much of the focus was on the heartland of Turkish Armenia, but two regions in Transcaucasian Armenia also stirred significant irredentist feelings: Nagorno-Karabakh and Nakhichevan—both of which were attached to Azerbaijan under the imperial Russian system of administration.»
- ↑ name="Ronald Grigor Suny"
- ↑ Ch. Carter, Y. L. Arbeitman. La zoologie des Montagnais, Peeters Publishers, 2000, p. 85:Оригінальний текст (англ.)With the exception of the period of Arabic influence over Armenia during the Caliphate (7th-9th centuries A.D.), this Persian power extended from the time Darius the Great until the early 19th century, when the Russian Empire took over the control of Caucasian Armenia and, increasingly under the Soviet period ….
- ↑ а б в г Східна Вірменія — стаття з Ираника
- ↑ Iran Chamber Society: History of Iran: Armano-Iranian Relations in Pre-Islamic Period. Архів оригіналу за 27 липня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
- ↑ Charles Knight. The English cyclopaedia, Volume 2 [Архівовано 20 жовтня 2014 у Wayback Machine.], 1866, p.1145:Оригінальний текст (англ.)The province of Nakhichevan, which forms the south-eastern part of Russian Armenia, is divided into two districts— Nakhichevan and Ordoobad
- ↑ James Stuart Olson. An Ethnohistorical Dictionary of the Russian and Soviet Empires. — Greenwood Publishing Group, 1994. — С. 40.:Оригінальний текст (англ.)In present-day terms, historic Armenia comprised a large parts of eastern Turkey, the northeastern corner of Iran, parts of the Azerbaijan and Georgian republics, as well as the entire territory of the Armenian Republic. It was defined by a number of natural boundaries: the Kura River, separating the Armenian highlands from Caspian and Georgian lowlands in the east and northeast; the Taurus-Zagros chains, connecting to the Iranian Plateau and separating Armenia from Kurdistan and Iran in the south and southwest, and Euphrates River, marking and western boundary of historic Armenia
- ↑ а б Thomas M. Leonard. Encyclopedia of the developing world, Volume 1,p 87:Оригінальний текст (англ.)Historic or Greater Armenia includes not only the Republic of Armenia but also a small area in northeastern Iran, most of the eastern part of Turkey, and secitions of the present republics of Azerbaijan and Georgia
- ↑ В. А. Гадло / mer.info/bibliotek_Buks/Culture/gadlo/08.php Армяне[недоступне посилання з Июнь 2018] /Народы Закавказья/ «Этнография народов Средней Азии и Закавказья: традиционная культура» Изд-во Санкт-Петербургского университета, 1998г.— Стр.64-73 (94) ISBN 5288021619, 9785288021619
- ↑ G. Boumoutian, раздел «Eastern Armenia from the 17th Century to the Russian Annexation» из «The Armenian People from Ancient to Modern Times, Volume II» под редакцией Richard G. Hovannisian. Стр. 81—82: Оригінальний текст (англ.)At the start of the sixteenth century, Armenia became the center of conflict between the Ottoman sultans and the Safavid shahs of Persia. After continuous warfare between the two empires, a compromise was finally leached by the Treaty of Zuhab in 1639. Under this agreement, the Ottomans recognized almost all of Transcaucasia as being part of Persia. The plain of Shuragial and the Arpachai River became a sort of boundary; Armenian lands east of that zone were considered part of Persia, and all lands west of it fell into the Ottoman sphere. The terms "Eastern" or "Persian" Armenia and 'Turkish" or "Western" Armenia were soon coined by contemporary travelers, geographers, and historians.
For the next eight decades Eastern Armenia remained under the control of the Safavids, who divided it into two administrative units: Chukhur-i Sa'ad, or the territory of Erevan and Nakhichevan; and Karabagh, formed from the combined regions of Karabagh, Zangezur (Siunik) and Ganja. - ↑ Richard G. Hovannisian. The Armenian People from Ancient to Modern Times: Foreign dominion to statehood: the fifteenth century to the twentieth century [Архівовано 2 жовтня 2016 у Wayback Machine.], Palgrave Macmillan, 2004, p.89:Оригінальний текст (англ.)«Hence by the second haf of the eighteenth century, Eastern Armena was composed of four khanates: Erevan, Nakhichevan (which included a number of settlements south of Araxes River), Karabakh (which included Zangezur), and Ganja.»
- ↑ Edmund Wright, Thomas Edmund Farnsworth Wright. A dictionary of world history, p. 34:Оригінальний текст (англ.)«The Republic of Armenia comprises the north-eastern part of the historic kingdom of Armenia»
- ↑ Michael P. Croissant, The Armenia-Azerbaijan conflict: causes and implications, p.11:Оригінальний текст (англ.)Importantly, disunion amongst the five princes allowed the establishment of a foothold in mountainous Karabakh by a Turkic tribe around 1750. This event marked the first time that Turks were able to penetrate the eastern Armenian highlands…»
- ↑ James Stuart Olson, Lee Brigance Pappas, Nicholas Charles Pappas. An Ethnohistorical dictionary of the Russian and Soviet empires [Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.], p.44:Оригінальний текст (англ.)Only pockets such as Karabagh (Karabakh) and Zangezur in eastern Armenia and Sasun and Zeitun in western Armenia remained autonomous
- ↑ James Minahan. Encyclopedia of the Stateless Nations: Ethnic and National Groups Around the World (t. 4) [Архівовано 23 жовтня 2014 у Wayback Machine.], Greenwood Publishing Group, 2002: Оригінальний текст (англ.)After repeated rebellions, independence, and reconquest, the last of the Armenian kingdom was conquered by the Arab Mamelukes in 1375. The only reamaining autonomous pockets of Armenian were in Karabakh and Zangezour, bothe in eastern Armenia
- ↑ Страбон. География [Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.], XI, XIV, 4:
- ↑ Еремян С. Т., Армения согласно «Географии» 7-го века, Ереван, 1963г. (на армянском — Երեմյան Ս.Տ., Հայաստանը ըստ «Աշխարհացոյց»-ի, Երևան, 1963).
- ↑ Анания Ширакаци. Армянская география. Архів оригіналу за 8 липня 2017. Процитовано 10 травня 2020.
- ↑ Карту провінції див. тут [Архівовано 9 травня 2008 у Wayback Machine.].
- ↑ Cyril Toumanoff. Studies in Christian Caucasian History. — Georgetown University Press, 1963. — С. 129.
- ↑ Анания Ширакаци. АРМЯНСКАЯ ГЕОГРАФИЯ VII ВЕКА ПО Р. Х. (приписывавшаяся Моисею Хоренскому). Пер. с др.-арм. и коммент. К.П.Патканова. Вступит. ст. К.П.Патканова = Աշխարհացույց. VII վ. — СПб : Типография Императорской Академии Наук, 1877.
- ↑ Страбон. География, XI, XIV, 5
- ↑ История всемирной литературы: в 9 т.. — М.: 1983—1994. — Т. 2. — С. 285—288. Архів оригіналу за 11 вересня 2019. Процитовано 10 травня 2020.
- ↑ Корюн, «Житие Маштоца». Архів оригіналу за 12 березня 2020. Процитовано 10 травня 2020.
- ↑ а б Глава VIII. Возникновение и развитие феодализма в Средней Азии и в странах Закавказья (V — первая половина IX в.) [Архівовано 22 червня 2008 у Wayback Machine.]: Оригінальний текст (рос.)Иран вынужден был заключить с Византией договор о дружбе и уступить ей часть Картли до Тбилиси и часть Восточной Армении до озера Ван. На освобождённой от персов части Картли утвердился местный князь. В Албании в конце VI в. возродилась местная государственность во главе с наследственным князем. В оставшихся под властью Ирана частях Картли и Армении иранское правительство также должно было пойти на значительные уступки местной знати. Но положение крестьянства оставалось по-прежнему тяжёлым. После победы Византии над сасанидским Ираном (628 г.) его владычество в странах Закавказья фактически пало, хотя и власть Византии являлась там лишь номинальной.
- ↑ Society for the Diffusion of Useful Knowledge (Great Britain). The Biographical dictionary of the Society for the Diffusion of Useful Knowledge--, Volume 3, Part 2 [Архівовано 19 грудня 2014 у Wayback Machine.], p.680:Оригінальний текст (англ.)Having seized Artasires, he deposed him and united his dominions with Persia (A.D. 428). Eastern Armenia was then called Persarmenia
- ↑ Східна Вірменія — стаття з Ираника. R. H. Hewsen:Оригінальний текст (англ.)After the Byzantine-Persian partition of Armenia in A.D. 591, the emperor Maurice organized his newly acquired territories in east central Armenia into a Byzantine province, which, probably from its elevation relative to the rest of Armenia, was designated Lower Armenia (Armenia Inferior).
- ↑ Roderick Beaton, David Ricks. Digenēs Akritēs: new approaches to Byzantine heroic poetry, p. 86:Оригінальний текст (англ.)Armenian dignitaries moved to Byzantium again after the second partition of Armenia in 591
- ↑ Richard G. Hovannisian. The Armenian People From Ancient to Modern Times, Volume I: The Dynastic Periods: From Antiquity to the Fourteenth Century [Архівовано 29 червня 2014 у Wayback Machine.], Palgrave Macmillan, 2004, p.15:Оригінальний текст (англ.)Nine of these territories were lost in 387, most of them forever; there others — Vaspurakan, Turuberan, and Tayk — emerged only after the Byzantine-Persian partition of Armenia in 591, when the districts of which they were comprised passed under Byzantine control»
- ↑ Huberta von Voss. Portraits of hope: Armenians in the contemporary world [Архівовано 29 червня 2014 у Wayback Machine.], p.314: Оригінальний текст (англ.)591
In the partition of Armenia between Perisa and Byzantium, most Armenian territory becomes a dependency of Eastern Rome - ↑ Східна Вірменія — стаття з Ираника. R. H. HewsenОригінальний текст (англ.)During the almost 250 years of Arab rule in Armenia (7th-9th cents.), the Bagratids gradually assumed the paramount position among the surviving Armenian princes and ca. 884 were able to establish a new monarchy in central Armenia which included all of Lower Armenia and considerably more territory in eastern Armenia as well.
- ↑ George A. Bournoutian. Eastern Armenia in the last decades of Persian rule, 1807—1828: a political and socioeconomic study of the khanate of Erevan on the eve of the Russian conquest, Undena Publications, 1982
- Західна Вірменія
- Вірменія (історичний регіон)
- Велика Вірменія
- Східна Вірменія в складі Російської імперії
- Історія Вірменії
- George A. Bournoutian . Eastern Armenia in the last decades of Persian rule , 1807—1828: a political and socioeconomic study of the khanate of Erevan on the eve of the Russian conquest, Undena Publications, 1982
- Ананія Ширакаци . ВІРМЕНСЬКА ГЕОГРАФІЯ VII СТОЛІТТЯ ПО Р. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] Х. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] (приписувалася Мойсеєві Хоренський). [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] Пер. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] з ін. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] -армия. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] і коммент. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] К. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] П. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] Патканова. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] Вступить. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] ст. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] К. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] П. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] Патканова. [Архівовано 2 грудня 2017 у Wayback Machine.] = Աշխարհացույց. VII վ. — СПб: Друкарня Імператорської Академії Наук, 1877.
- Східна Вірменія [Архівовано 12 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Східна Вірменія в складі Російської імперії [Архівовано 28 березня 2009 у Wayback Machine.]
- Вірменія в другій половині XVII—XVIII ст. [Архівовано 5 лютого 2008 у Wayback Machine.] Внутрішня історія Вірменії [Архівовано 5 лютого 2008 у Wayback Machine.]
- Г. [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] Г. [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] Саркісян. [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.] Населення Східної Вірменії в XIX-початку XX ст. Етнодемографічний дослідження, Єреван, Изд-во Гітутюн "НАН РА, 2002 [Архівовано 28 січня 2020 у Wayback Machine.]
- Звільнення Східної Вірменії від ханського ярма [Архівовано 28 березня 2009 у Wayback Machine.]