Чайниче
| Містечко
Чайниче
Čajniče/Чаjниче
Координати 43°33′26″ пн. ш. 19°04′18″ сх. д.H G O
|
Ча́йниче (босн. Čajniče, серб. Чаjниче) — містечко на крайньому сході Боснії і Герцеговини, на території Республіки Сербської, на кордоні з Чорногорією. Центр однойменної громади в регіоні Істочно-Сараєво. Розташоване на 20-му кілометрі дороги Горажде—Плєвля, на висоті 816 м.
За даними перепису населення 2013 року, в містечку проживає 2 401 особа.[4]
Історія[ред. | ред. код]
Цією місцевістю в Середньовіччя володів Хранич. Місто було вперше згадано в 1477 році, коли Чайниче було єдиним місцем у Герцеговинському санджаку, де видобувалася залізна руда. Рудні поклади і положення на торговельному шляху між Дубровником та Стамбулом[5] посприяли розвитку місцевості за тих часів.
Згідно з турецькими офіційними дефтерами, які донині зберігаються у Стамбулі, 1477 року, через 14 років після падіння Боснії, базар (торговельний центр) Чайниче налічував 190 сімей та 5 одинаків. Назва «Чайниче» вказує на перське походження і має значення «хороша і холодна вода». Справді, Чайниче дуже багате на воду. Багато людей, відкривши це, оселялися там. Пізніше це виявляли чимало подорожніх різних років. Докладніші відомості та опис Чайнича того часу знаходиться у подорожніх записах відомого турецького мандрівного письменника Евлії Челебі, який побував у цьому містечку в 1664 році. Він описує Чайниче як «дивне місце, хвилясте і горбисте, якого ще ніде не бачив. Оточене великими пагорбами з величезними деревами та жахливими понорами, своїм положенням одночасно навіює веселість, небезпеку і страх, тоді як із другого боку справжні райські сади. Про сам «шехер» (місто) мандрівник зазначає, що в ньому 5 мусульманських і 3 християнські махали (житлові міські квартали), 700 великих і малих одноповерхових і двоповерхових будівель, укритих черепицею, дошками, ґонтом і кам'яними плитами. Водночас автор відзначає, що місто має 50 водяних млинів, три медресе, п'ять мектебів, чотири текії дервішів, три хани, імарет (кухня для бідних), один хамам і близько 200 крамниць.
У складі Герцеговинського санджаку містечко пробуло до 1572 року. Тільки в 1582 році воно згадується як окремий кадилук.
Містечко відоме своїми майстрами обробки металів і випуском срібних монет XVIII ст. (срібні акче)[5]. Воно також багате в культурно-історичному сенсі. XV століттям датується написане на пергаменті хорватською кирилицею четверне євангеліє, яке за місцем знахідки називається Чайницьким євангелієм[6]. Османське панування тривало до 1878 року, коли містечко окупувала Австро-Угорщина.
У Королівстві Югославії в 1922—1929 рр. Чайниче входило в Сараєвську область, а з 1929 по 1941 рік — у Дринську бановину. Упродовж Другої світової війни належало до Великої жупи Врхбосна, де було центром однойменного району. Біля містечка закінчувалася німецько-італійська демаркаційна лінія, що проходила через усю НДХ. Чайниче також потрапило у межі Ужицької Республіки. Згодом у цій місцевості проходила операція «Тріо» (Третій антипартизанський наступ). Після падіння Ужицької Республіки містечко перейшло під владу Югославських військ на батьківщині. Після війни опинилося у складі НР БіГ.
Під час сербської агресії проти Боснії і Герцеговини містечко потрапило під окупацію військ Республіки Сербської, частиною якої є і донині. Протягом цієї війни було вигнано велику кількість несербського населення. Було зруйновано і досі не відбудовано стародавню мечеть Сінан-Беґа з 1570 року та ще чотири інші мечеті.
Населення[ред. | ред. код]
| Чайниче | ||||||
| Рік перепису | 1991[7] | 1981[8] | 1971[9] | 1961 [10] | ||
| Серби | 1 802 (57,17%) | 1 304 (51,01%) | 1 051 (52,15%) | 518 | ||
| Мусульмани | 1 192 (37,81%) | 931 (36,42%) | 857 (42,53%) | 566 | ||
| Хорвати | 2 (0,06%) | 6 (0,23%) | 19 (0,94%) | 15 | ||
| Югослави | 51 (1,61%) | 203 (7,94%) | 8 (0,39%) | 1 | ||
| Інші | 105 (3,33%) | 112 (4,38%)[11] | 80 (3,97%)[12] | 56[13] | ||
| Усього | 3 152 | 2 556 | 2 015 | 1 156 | ||
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Općina Čajniče. nasbih.com. Архів оригіналу за 15 серпня 2016. Процитовано 3. 11. 2016.
- ↑ Офіційний сайт громади [Архівовано 2 жовтня 2018 у Wayback Machine.] (серб.)
- ↑ Sistematski spisak općina i naselja (PDF). fzs.ba. Архів оригіналу (PDF) за 05.03.2016. Процитовано 27.05.2018.
- ↑ Перепис населення, домогосподарств та жител у Боснії та Герцеговині 2013 року на території Республіки Сербської – попередні результати, Республіканський інститут статистики, Баня-Лука, 2013 р. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 19 березня 2015. Процитовано 27 травня 2018.
- ↑ а б Hrvatska enciklopedija [Архівовано 28 травня 2018 у Wayback Machine.] Čajniče, izdavač LZMK
- ↑ Hrvatski leksikon A-K, Naklada Leksikon d.o.o., Zagreb, 1996., str. 207.
- ↑ Nacionalni sastav stanovništva - rezultati republike po općinama i naseljima 1991., Bilten br.234, Sarajevo 1991., Zavod za statistiku Bosne i Hercegovine, Sarajevo
- ↑ Savezni zavod za statistiku i evidenciju FNRJ i SFRJ: Popis stanovništva 1981. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], str. 77
- ↑ Savezni zavod za statistiku i evidenciju FNRJ i SFRJ: Popis stanovništva 1971. [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.], str. 51
- ↑ Savezni zavod za statistiku i evidenciju FNRJ i SFRJ: Popis stanovništva 1961. [Архівовано 20 грудня 2013 у Wayback Machine.], str. 61
- ↑ 82 чорногорці, 18 албанців
- ↑ 56 чорногорців, 18 албанців
- ↑ 50 чорногорців, 5 албанців
Література[ред. | ред. код]
- Čelebija Evlija, Putopis odlomci o Jugoslovenskim zemljama, priredio i komentarisao Hazim Šabanović, Sarajevo 1957
|
