Список найбільших вулканічних вивержень

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Виверження вулкана Пінатубо 1991 року є найбільшим у світі з 1912 року, але навіть воно мізерно в порівнянні з виверженнями в цьому списку.

Виверження вулкана — це процес викиду вулканом на земну поверхню розжарених уламків (вулканічні бомби та лапілі), попелу, вилив лави. У той час як більша частина вулканічних вивержень становить небезпеку тільки для навколишніх районів, найбільші виверження на Землі приводили до серйозних регіональних і навіть глобальних наслідків, впливаючи на клімат і сприяючи масовим вимиранням[1][2]. В цілому вулканічні виверження можна розділити на вибухові виверження, для яких характерним є раптовий викид породи і попелу, і лавові виверження, викид пухких пірокластичних продуктів при яких практично відсутнє[3]. Нижче наводяться окремі списки для кожного типу вивержень і список найбільших виливів траппів.

Всі виверження, перераховані нижче, викинули не менше 1000 км³ лави та тефри, для вибухових вивержень це відповідає 8 балів за шкалою вулканічних вивержень[4]. Це приблизно в тисячу разів більше, ніж виверження вулкана Сент-Хеленс 1980 року, яке викинуло близько 1 км³ матеріалу[5], і принаймні в шість разів більше, ніж виверження вулкана Тамбора в 1815 році, яке викинуло 150-180 км³ вулканічної породи та стало найбільшим виверженням за всю історію спостережень.

Можливо, за всю історію Землі сталося ще багато таких величезних вивержень, крім представлених в списках нижче. Проте ерозія та тектоніка плит взяли своє, і багато виверження минулого не залишили достатньої кількості свідчень, за якими геологи змогли б визначити їх розмір. Навіть для представлених в списках вивержень оцінка об'єму викинутого матеріалу приблизна[6][7].

Порівняння чотирьох великих (силою 7 і 8 балів за шкалою VEI) вивержень давнини (ліворуч) з сильними виверженнями XIX і XX століть

Вибухові виверження[ред. | ред. код]

Див. також: Супервулкан

Вибухове виверження починається через поступове підвищення тиску магми в магматичній камері під вулканом, яке врешті-решт призводить до її катастрофічного вивільнення. Руйнівна сила вибухового виверження зазвичай дуже велика, тому більшість відомих історичних вивержень належать саме цьому типу. Активна фаза виверження вибухового типу може складатися з одного виверження або послідовності з декількох, тривалість вибухового виверження не перевищує декількох місяців. Вибухові виверження зазвичай викидають в'язку магму з високим вмістом летких речовин, таких як водяна пара та вуглекислий газ. Пірокластичний матеріал відкладається у вигляді вулканічного туфу. Вибухові виверження, зіставні за силою з виверженням вулкана Тоба 74 000 років тому, відбуваються приблизно раз на 50 000-100 000 років

Виверження[8][К 1] Час виверження
(млн років тому) 		Розташування Об'єм виверженого матеріалу (тис. км³) [К 2] Примітки Джерела
Гуарапуава—Тамарана—Сарусас 132 Трапи Парана-Етендека 8,6 Можливо, виверження не одного вулкана, а вулканічного пасма[6]. [6]
Санта-Марія—Фріа 132 Трапи Парана-Етендека 7,8 Можливо, виверження не одного вулкана, а вулканічного пасма[6]. [6]
Гуарапуава—Вентура 132 Трапи Парана-Етендека 7,6 Можливо, виверження не одного вулкана, а вулканічного пасма[6]. [6]
Ігнімбритові відкладення Сем та туфові відкладення Грін 29,5 Ємен 6,8 [9]
Магматичний комплекс Мессум 132 Трапи Парана-Етендека, Бразилія та Намібія 6,34 [10]
Кашіас-ду-Сул—Гроотберг 132 Трапи Парана-Етендека 5,65 [6]
Ла-Гаріта-Кальдера— Туф Фіш-Каньйон 27,8 Вулканічне поле Сан-Хуан, Колорадо 5 Туф Фіш-Каньйон є, найімовірніше, найбільшим відкладенням туфу на Землі. Каньйон також є частиною вулканічного поля Сан-Хуан, що сформувалося 35 - 26 млн років тому і складається принаймні з 20 великих кальдер. [11]
Жакуї 132 Трапи Парана-Етендека 4,35 [6]
Оріньюс 132 Трапи Парана-Етендека 3,9 [6]
Ігнімбритові відкладення Джебель 29,6 Ємен 3,8 [9]
Туфові відкладення Віндовс-Б'ютт 31,4 Вільям-Рідж, центральна Невада 3,5 Частина Середньо-третинного ігнімбритового спалаху [12][13]
Аніта-Гарібальді—Бікон 132 Трапи Парана-Етендека 3,45 [6]
Туфові відкладення Спрінгс 29,5 Східна Невада/Західна Юта 3,2 Загальний об'єм туфових відкладень становить 10 тис. км³. [14][15]
Ігнімбритові відкладення Оксайа 19 Чилі 3 Можливо, ці ігнімбритові відкладення утворені декількома виверженнями. [16]
Туфові відкладення Лунд 29 Великий Басейн, США 3 За своїм складом подібні туфому каньйону Фіш. [17]
Теорія катастрофи вулкана Тоба—Молодий туф Тоба 0,073 Зондська дуга, Індонезія 2,8 Найбільше відоме виверження четвертинного періоду[18], могло призвести до глобальних кліматичних змін та появи ефекту пляшкового горла. [19]
Пакана-Кальдера—ігнімбритові відкладення Атана 4 Чилі 2,8 [20]
Іфтар Аль-Калб 29,5 Північна Африка—Аравія 2,7 [6]
Єллоустонська кальдера—туф Гаклберрі-Рідж 2,059 Єллоустоунська гаряча точка 2,45 Найбільше виверження Єллоустонської гарячої точки Айленд-Парк [21]
Вакамару 0,254 Вулканічна зона Таупо, Нова Зеландія 2 Найбільше виверження у Південній півкулі в пізньому четвертинному періоді. [22]
Палмас—Верелдсенд 29,5 Трапи Парана-Етендека 1,9 [6]
Кілгор туф 4,3 Айдахо, США 1,8 Останнє виверження Вулканічного поля Хайсе. [23]
Ігнімбритові відкладення Сана 29,5 Північна Африка—Аравія 1,6 [6]
Виверження Міллбриг—Бентоніти 454 Англія 1,509 Одне з найдавніших відомих вивержень. [8][24][25]
Блектейл туф 6,5 Блектейл, Айдахо 1,5 Перше з декількох вивержень вулканічного поля Хайсе. [23]
Виверження Кальдери Еморі[en] 33 Південний захід Нью-Мексико 1,31 [7]
Тімбер-Маунтін туф 11,6 Південний захід Невади 1,2 [26]
Пейнтбраш туф 12,8 Південний захід Невади 1,2 [26]
Карпентер-Рідж туф 28 Вулканічне поле Сан-Хуан, Колорадо 1,2 Туфові відкладення Карпентер-Рідж є частиною вулканічного поля Сан-Хуан, що сформуваося 35 - 26 млн років тому і складається принаймні з 20 великих кальдер. [27]
Апач-Спрінгс туф 28,5 Південний захід Нью-Мексико 1,2 Частина туфу відноситься до відкладень каньйону Бладгуд. [28]
Таупо—Виверження Оруануї 0,027 Вулканічна зона Таупо, Нова Зеландія 1,17 Останнє мегавиверження. [29]
Ігнімбритові відкладення Валільяс 15 Болівія 1,1 Передує половині підняття центральних Анд [30]
Туфові відкладення каньйону Бладгуд 28,5 Південь Нью-Мексико 1,05 Частина туфу відноситься до відкладень Апач-Спрінгс. [28]
Єллоустонська кальдера—Лава-Крік туф 0,639 Єллоустоунська гаряча точка 1 Останнє велике виверження у районі Єллоустонського національного парку. [31]
Серро-Галан 2,2 Провінція Катамарка, Аргентина 1 Еліптична кальдера завширшки приблизно 35 км. [32]
Пейнтбраш туф (частина каньйону Тіва) 12,7 Південний захід Невади 1 Пов'язано з іншим виверженням в цій області, яке відбулося приблизно 12,8 мільйона років тому. [26]
Сапінеро-Меса туф 28 Вулканічне поле Сан-Хуан 1 Туфові відкладення є частиною вулканічного поля Сан-Хуан, що сформувалися 35 - 26 млн років тому і складаються принаймні з 20 великих кальдер. [27]
Діллон & Сапінеро-Меса туф 28,1 Вулканічне поле Сан-Хуан 1 Туфові відкладення є частиною вулканічного поля Сан-Хуан, що сформувалися 35 - 26 млн років тому і складаються принаймні з 20 великих кальдер. [27]
Чикіто-Пік туф 28,2 Вулканічне поле Сан-Хуан 1 Туфові відкладення є частиною вулканічного поля Сан-Хуан, що сформувалися 35 - 26 млн років тому і складаються принаймні з 20 великих кальдер. [27]
Гора Принстон[en]—Уолл-Маунтін туф 35,3 Колорадо 1 Виверження посприяло збереженню копалин в районі сучасного національного монумента Флоріссант-Фоссі-Бедс до наших днів. [33]

Лавові виверження[ред. | ред. код]

Лавові виверження ісландського вулкана Крапла.

Лавові, або еффузівні виверження є відносно стійке, без великих вибухів, виливання лави. Вони можуть тривати протягом багатьох років або навіть десятиліть, заливаючі великі терени лавовими потоками[34]. Наприклад, вулкан Кілауеа на Гаваях, який продовжує вивергатися з 1983 року по теперішній час, викинув за ці роки 2,7 км³ лави, яка покрила територію площею понад 100 км²[35]. Найбільшим лавовим виверженням за історичний час стало виверження ісландського вулкана Лакі в 1783-1784 роках, яке вивергнуло близько 15 км ³ лави і вбило п'яту частину населення Ісландії [34]. Наступні глобальні зміни клімату спричинили загибель ще мільйонів людей по всьому світу[36].

Виверження Час виверження (млн років тому) Розташування Об'єм виверженого матеріалу (тис. км³) Примітки Джерела
Трапи Махабалешвар-Раджамандрі 64,8 Деканські трапи, Індія 9,3 [6]
Лавовий вилив Вапшилла-Рідж 15,5 Базальтова група річки Колумбія[en], США 5-10 Є одним з 8-10 виливів із загальним об'ємом приблизно 50 тис. км³ [37]
Каньйон Маккой 15,6 Базальтова група річки Колумбія[en], США 4,3 [37]
Умтанум 15,6 Базальтова група річки Колумбія[en], США 2,75 Два виливи із загальним об'ємом 5,5 тис. км³ [6]
Вилив Сенд-Холлоу 15,3 Базальтова група річки Колумбія[en], США 2,66 [6]
Вилив Прюїтт-Дро 16,5 Базальтова група річки Колумбія[en], США 2,35 [37]
Вилив Мьюзейм 15,6 Базальтова група річки Колумбія[en], США 2,35 [37]
Дацитові відкладення Мунарі 1591 Гори Голер, Австралія 2,05 Одне з найдавніших відомих вулканічних вивержень у світі. [6]
Вилив Розалія 14,5 Базальтова група річки Колумбія[en], США 1,9 [6]
Вилив Джозеф-Крік 16,5 Базальтова група річки Колумбія[en], США 1,85 [37]
Базальти Гінкго 15,3 Базальтова група річки Колумбія[en], США 1,6 [6]
Вилив Каліфорнія-Крік 15,6 Базальтова група річки Колумбія[en], США 1,5 [37]
Вилив Стембер-Крік 15,6 Базальтова група річки Колумбія[en], США 1,2 [37]

Найбільші магматичні провінції[ред. | ред. код]

Сибірська трапова провінція

Періоди активного вулканізму в так званих магматичних, або трапових, провінціях приводили до появи величезних океанічних та базальтових плато у минулому. Ці активні періоди, також звані виливами трапів, включали в себе сотні великих вивержень, які виробляли в цілому мільйони кубічних кілометрів лави. В історії людства виливи трапів не відбувалися, останні події такого роду мали місце понад 10 мільйонів років тому. У геологічній історії виливи трапів часто пов'язані з розпадом суперконтиненту Пангея[38], і тоді вони, можливо, сприяли виникненню ряду масових вимирань. Встановити точний розмір трапових виливів неможливо, оскільки більшість великих магматичних провінцій або погано збереглося, чи мало вивчено. Багато хто з перерахованих вище вивержень пов'язані з двома великими магматичними провінціями: трапами басейну Парана-Етендека і базальтами річки Колумбія[en]. Виливи трапів у районі річки Колумбія є найостаннішими відомими подіями такого роду, а також одними з найменших[36]. Нижче наведено список відомих великих трапових виливів.

Магматична провінція Час виверження
(млн років тому) 		Розташування Об'єм виверженого матеріалу (млн км³) Примітки Джерела
Підводне плато Онтонг-Ява 121 Південний захід Тихого океану 59-77[К 3] Найбільша магматична формація на Землі, розділене на три віддалених один від одного океанічних плато. Четверта частина формації, ймовірно, злилася з Південною Америкою. Можливо, пов'язане з Луїсвільською гарячою точкою[en]. [39][40][41]
Кергеленське плато 112 Південь Індійського океану, Кергелен 17[К 3] Пов'язано з Кергеленська гаряча точка[en]. Формація має у своєму складі Південну і Центральну частини Кергеленського плато, що було утворено 125 - 90 мільйонів років тому, але не Північне плато що було утворено 40 млн. років тому [42][43]
Північно-Атлантична магматична провінція[en] 55,5 Північ Атлантичного океану 6,6[К 4] Пов'язано з Ісландською гарячою точкою. [8][44]
Середньо-третинний ігнімбритовий спалах 32,5 Південний захід США: здебільшого в Колорадо, Неваді, Юті і Нью-Мексико 5,5 Головним чином вибухові виверження, що відбулися 25 - 40 млн років тому. Включає в себе безліч вулканічних центрів, в тому числі вулканічне поле Сан-Хуан. [45]
Карибська магматична провінція[en] 88 Карибсько-Колумбійське океанічне плато[en] 4 Пов'язано з Галапагоською гарячою точкою[en]. [46]
Сибірські трапи 249,4 Сибір, Росія 1-4 Ймовірно, могло викликати Пермсько-тріасове вимирання, що стало найбільшою катастрофою біосфери в історії Землі. [47]
Кару-Феррар[en] 183 Головним чином Південна Африка та Антарктида 2,5 Відбулось після руйнації Гондвани. [48]
Трапи Парана-Етендека 133 Бразилія/Ангола та Намібія 2,3 Пов'язана з Тристанською гарячою точкою. [49][50]
Центрально-Атлантична магматична провінція[en] 200 Лавразія 2 Відбулось після руйнації Пангеї. [51]
Деканська трапова провінція 65,5 Плато Декан, Індія 1,5 Можливо, пов'язане з Крейдовим вимиранням. [52][53]
Емейшанські трапи 256,5 Південний захід Китаю 1 Разом з сибірськими трапами, можливо, посприяли пермсько-тріасовому масовому вимиранню. [54]
Група річки Коппермайн[en] 1267 Канадський щит 0,65 Складається з понад 150 окремих магматичних потоків. [55]
Афро-Аравійський вулканізм 28,5 Ефіопія/Ємен/Афар 0,35 Пов'язано з туфами вибухового типу. [56][57]
Базальтова група річки Колумбія[en] 16 Північний захід США 0,18 Останній великий прояв трапового магматизму на Землі. [58]

Коментарі[ред. | ред. код]

  1. ↑ Багато виверження названі на честь відкладень вулканічного туфу або ігнімбриту, або за назвою місцевості, в якій розташовані ці відкладення.
  2. ↑ У цьому стовпці вказано загальний об'єм всього виверженого вулканічного матеріалу, незалежно від його щільності та складу. Якщо доступні джерела повідомляють обсяг тільки твердої викинутої породи, то число в стовпці буде виділено жирним шрифтом.
  3. ↑ а б Тут вказано об'єм всього шару відкладень.
  4. ↑ Насправді формація включає в себе кілька центрів трапу магматизму.

Див також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Roy Britt, Robert (8 березня 2005). Super Volcano Will Challenge Civilization, Geologists Warn. LiveScience. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 27 серпня 2010.
  2. ↑ Self, Steve. Flood basalts, mantle plumes and mass extinctions. Geological Society of London. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 27 серпня 2010.
  3. ↑ Effusive & Explosive Eruptions. Geological Society of London. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 28 серпня 2010.
  4. ↑ How Volcanoes Work: Eruption Variabilty. San Diego State University. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 3 серпня 2010.
  5. ↑ Edward W. Wolfe and Thomas C. Pierson (17 липня 2002). Report: Volcanic-Hazard Zonation for Mount St. Helens, Washington, 1995. U.S. Geological Survey Open-File Report 95-497. Геологічна служба США. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 27 серпня 2010.
  6. ↑ а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц Scott E. Bryan; Ingrid Ukstins Peate; David W. Peate; Stephen Self; Dougal A. Jerram; Michael R. Mawby; J.S. Marsh; Jodie A. Miller (2010). The largest volcanic eruptions on Earth (PDF). Earth-Science Reviews. 102 (3–4): 207. Bibcode:2010ESRv..102..207B. doi:10.1016/j.earscirev.2010.07.001. Архів (PDF) оригіналу за 7 серпня 2020. Процитовано 11 березня 2020.
  7. ↑ а б Mason, Ben G.; Pyle, David M.; Oppenheimer, Clive (2004). The size and frequency of the largest explosive eruptions on Earth. Bulletin of Volcanology. 66 (8): 735—748. doi:10.1007/s00445-004-0355-9. Процитовано 20 вересня 2010.[недоступне посилання]
  8. ↑ а б в (Дані для цієї таблиці взяті у Ворда (2009), якщо не вказано інше джерело) Ward, Peter L. (2 квітня 2009). Sulfur Dioxide Initiates Global Climate Change in Four Ways (PDF). Thin Solid Films. Elsevier B. V. 517 (11): 3188—3203. doi:10.1016/j.tsf.2009.01.005. Архів оригіналу (PDF) за 20 січня 2010. Процитовано 19 березня 2010. Supplementary Table I: Supplementary Table to P.L. Ward, Thin Solid Films (2009) Major volcanic eruptions and provinces (PDF). Teton Tectonics. Архів оригіналу (PDF) за 13 лютого 2012. Процитовано 8 вересня 2010. Supplementary Table II: Supplementary References to P.L. Ward, Thin Solid Films (2009) (PDF). Teton Tectonics. Архів оригіналу (PDF) за 13 лютого 2012. Процитовано 8 вересня 2010.
  9. ↑ а б Ingrid Ukstins Peate; Joel A. Baker; Mohamed Al-Kadasi; Abdulkarim Al-Subbary; Kim B. Knight; Peter Riisager; Matthew F. Thirlwall; David W. Peate; Paul R. Renne; Martin A. Menzies (2005). Volcanic stratigraphy of large-volume silicic pyroclastic eruptions during Oligocene Afro-Arabian flood volcanism in Yemen. Bulletin of Volcanology. Springer. 68 (2): 135—156. Bibcode:2005BVol...68..135P. doi:10.1007/s00445-005-0428-4. S2CID 140160158.
  10. ↑ Ewart, A.; Milner, S.C.; Armstrong, R.A.; and Duncan, A.R. (1998). Etendeka Volcanism of the Goboboseb Mountains and Messum Igneous Complex, Namibia. Part II: Voluminous Quartz Latite Volcanism of the Awahab Magma System. Journal of Petrology. 39 (2): 227—253. doi:10.1093/petrology/39.2.227. Процитовано 29 серпня 2010.
  11. ↑ Ort, Michael (22 вересня 1997). La Garita Caldera. Northern Arizona University. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 августа 2010.
  12. ↑ Cannon, Eric. 4. Petrology – The Mid-Tertiary Ignimbrite Flare-Up. University of Colorado at Boulder. Архів оригіналу за 13 жовтня 2012. Процитовано 5 August 2010.
  13. ↑ Best, Myron G.; Scott R. B.; Rowley P. D.; Swadley W. C.; Anderson R. E.; Grommé C. S.; Harding A. E.; Deino A. L.; Christiansen E. H.; Tingey D. G.; Sullivan K. R. (1993). Oligocene–Miocene caldera complexes, ash-flow sheets, and tectonism in the central and southeastern Great Basin. Field Trip Guidebook for Cordilleran/Rocky Mountain Sections of the Geological Society of America. Crustal Evolution of the Great Basin and the Sierra Nevada: 285—312.
  14. ↑ Best, Myron G.; Eric H. Christiansen and Richard H. Blank, Jr (1989). Oligocene caldera complex and calc-alkaline tuffs and lavas of the Indian Peak volcanic field, Nevada and Utah. GSA Bulletin. Geological Society of America. 101 (8): 1076—1090. doi:10.1130/0016-7606(1989)101<1076:OCCACA>2.3.CO;2. Архів оригіналу за 25 лютого 2016. Процитовано 5 серпня 2010.
  15. ↑ Woolf, Kurtus S. (2008). Pre-Eruptive Conditions of the Oligocene Wah Wah Springs Tuff, Southeastern Great Basin Ignimbrite Province. Архів оригіналу за 11 червня 2011. Процитовано 18 серпня 2010.
  16. ↑ Wörner, Gerhard; Konrad Hammerschmidt, Friedhelm Henjes-Kunst, Judith Lezaun, Hans Wilke (2000). Geochronology (40Ar/39Ar, K-Ar and He-exposure ages) of Cenozoic magmatic rocks from Northern Chile (18–22°S): implications for magmatism and tectonic evolution of the central Andes. Revista geológica de Chile. 27 (2). Архів оригіналу за 7 липня 2011. Процитовано 5 серпня 2010.
  17. ↑ Maughan, Larissa L.; Eric H. Christiansen, Myron G. Best, C. Sherman Grommé, Alan L. Deino and David G. Tingey (March 2002). The Oligocene Lund Tuff, Great Basin, USA: a very large volume monotonous intermediate. Journal of Volcanology and Geothermal Research. 113 (1–2): 129—157. doi:10.1016/S0377-0273(01)00256-6. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 5 серпня 2010.
  18. ↑ Global Volcanism Program page on Toba. Архів оригіналу за 16 березня 2019. Процитовано 16 лютого 2018.
  19. ↑ Ambrose, Stanley H. (June 1998). Late Pleistocene human population bottlenecks, volcanic winter, and differentiation of modern humans (PDF). Journal of Human Evolution. Elsevier. 34 (6): 623—651. doi:10.1006/jhev.1998.0219. PMID 9650103. Архів оригіналу (PDF) за 28 вересня 2010. Процитовано 5 серпня 2010.
  20. ↑ Lindsay, J. M.; S. de Silva, R. Trumbull, R. Emmermann and K. Wemmer (April 2001). La Pacana caldera, N. Chile: a re-evaluation of the stratigraphy and volcanology of one of the world's largest resurgent calderas. Journal of Volcanology and Geothermal Research. Elsevier. 106 (1–2): 145—173. doi:10.1016/S0377-0273(00)00270-5. Архів оригіналу за 12 вересня 2017. Процитовано 23 серпня 2010.
  21. ↑ Topinka, Lyn (25 червня 2009). Description: Yellowstone Caldera, Wyoming. USGS. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 6 августа 2010.
  22. ↑ Froggatt, P. C.; Nelson, C. S., Carter, L., Griggs, G., Black, K. P. (13 лютого 1986). An exceptionally large late Quaternary eruption from New Zealand. Nature. 319 (6054): 578—582. doi:10.1038/319578a0. Архів оригіналу за 2 квітня 2011. Процитовано 23 августа 2010.
  23. ↑ а б Morgan, Lisa A.; McIntosh, William C. (March 2005). Timing and development of the Heise volcanic field, Snake River Plain, Idaho, western USA. GSA Bulletin. Геологічна служба США. 117 (3–4): 288—306. doi:10.1130/B25519.1. Архів оригіналу за 22 липня 2011. Процитовано 22 серпня 2010.
  24. ↑ Stetten, Nancy. Plate Tectonics from the Middle of the Plate. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 серпня 2010.
  25. ↑ Huff, W.D.; Bergstrom, S.M.; Kolata, D.R. (October 1992). Gigantic Ordovician volcanic ash fall in North America and Europe: Biological, tectonomagmatic, and event-stratigraphy significance. Geology. Geological Society of America. 20 (10): 875—878. doi:10.1130/0091-7613(1992)020<0875:GOVAFI>2.3.CO;2.
  26. ↑ а б в Bindeman, Ilya N.; John W. Valley (May 2003). Rapid generation of both high- and low-δ18O, large-volume silicic magmas at the Timber Mountain/Oasis Valley caldera complex, Nevada. GSA Bulletin. Geological Society of America. 115 (5): 581—595. doi:10.1130/0016-7606(2003)115<0581:RGOBHA>2.0.CO;2. Архів оригіналу за 27 лютого 2006. Процитовано 18 серпня 2010.
  27. ↑ а б в г Lipman, Peter W. (2 листопада 2007). Geologic Map of the Central San Juan Caldera Cluster, Southwestern Colorado. USGS Investigations Series I-2799. Архів оригіналу за 31 серпня 2010. Процитовано 6 серпня 2010.
  28. ↑ а б Ratté, J. C.; R. F. Marvin, C. W. Naeser, M. Bikerman (27 січня 1984). Calderas and Ash Flow Tuffs of the Mogollon Mountains, Southwestern New Mexico. Journal of Geophysical Research. Американський геофиізичний союз. 89 (B10): 8713—8732. Bibcode:1984JGR....89.8713R. doi:10.1029/JB089iB10p08713. Архів оригіналу за 24 жовтня 2021. Процитовано 18 серпня 2010.
  29. ↑ Wilson, Colin J. N.; Blake, S.; Charlier, B. L. A.; Sutton, A. N. (2006). The 26.5 ka Oruanui Eruption, Taupo Volcano, New Zealand: Development, Characteristics and Evacuation of a Large Rhyolitic Magma Body. Journal of Petrology. 47 (1): 35—69. doi:10.1093/petrology/egi066.
  30. ↑ Thouret, J. C.; Wörner, G.; Singer, B.; Finizola, A. (6 квітня 2003). EGS-AGU-EUG Joint Assembly, held in Nice, France; chapter: Valley Evolution, Uplift, Volcanism, and Related Hazards in the Central Andes of Peru (PDF): 641—644. Архів оригіналу (PDF) за 21 July 2011. Процитовано 5 August 2010.
  31. ↑ Morgan, Lisa (30 березня 2004). The floor of Yellowstone Lake is anything but quiet: Volcanic and hydrothermal processes in a large lake above a magma chamber. National Park Service and United States Geological Survey. Архів оригіналу за 14 лютого 2012. Процитовано 5 серпня 2010.
  32. ↑ How Volcanos Work: Cerro Galan. San Diego State University. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 августа 2010.
  33. ↑ Wall Mountain Tuff. National Park Service. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 серпня 2010.
  34. ↑ а б VHP Photo Glossary: Effusive Eruption. USGS. 29 грудня 2009. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 25 серпня 2010.
  35. ↑ Ruben, Ken (6 січня 2008). A Brief History of the Pu`u `O`o Eruption of Kilauea. Гавайський університет в Маноа. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 27 серпня 2010.
  36. ↑ а б Frank Press & Raymond Siever (1978). Volcanism. Earth (вид. 2nd). San Francisco: W. F. Freeman and Company. с. 348—378. ISBN 0-7167-0289-4.
  37. ↑ а б в г д е ж Martin, B. S.; Petcovic, H. L.; Reidel, S. P. (May 2005). Goldschmidt Conference 2005: Field Trip Guide to the Columbia River Basalt Group (PDF). Архів (PDF) оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 1 вересня 2010.
  38. ↑ Coffin, Millard F.; Millard F. Coffin and Olav Eldholm (1994). Large igneous provinces: Crustal structure, dimensions, and external consequences. Reviews of Geophysics. 32 (1): 1—36. Bibcode:1994RvGeo..32....1C. doi:10.1029/93RG02508. Архів оригіналу за 28 жовтня 2011. Процитовано 27 серпня 2010.
  39. ↑ T. Worthington; Tim J. Worthington, Roger Hekinian, Peter Stoffers, Thomas Kuhn, and Folkmar Hauff (30 мая 2006). Osbourn Trough: Structure, geochemistry and implications of a mid-Cretaceous paleospreading ridge in the South Pacific. Earth and Planetary Science Letters. Elsevier B. V. 245 (3–4): 685—701. Bibcode:2006E&PSL.245..685W. doi:10.1016/j.epsl.2006.03.018. Архів оригіналу за 2 листопада 2017. Процитовано 20 вересня 2010.
  40. ↑ Taylor, Brian (31 января 2006). The single largest oceanic plateau: Ontong Java-Manihiki-Hikurangi (PDF). Earth and Planetary Science Letters. Elsevier B. V. 241 (3–4): 372—380. Bibcode:2006E&PSL.241..372T. doi:10.1016/j.epsl.2005.11.049. Архів оригіналу (PDF) за 20 листопада 2008. Процитовано 20 сентября 2010.
  41. ↑ Kerr, Andrew C.; Mahoney, John J. (2007). Oceanic plateaus: Problematic plumes, potential paradigms. Chemical Geology. 241 (3–4): 332—353. Bibcode:2007ChGeo.241..332K. doi:10.1016/j.chemgeo.2007.01.019.
  42. ↑ Weis, D.; Frey, F. A. Kerguelen Plateau—Broken Ridge: A Major Lip Related to the Kerguelen Plume (PDF). Seventh Annual V. M. Goldschmidt Conference. Архів оригіналу (PDF) за 5 червня 2011. Процитовано 5 августа 2010.
  43. ↑ Coffin, M.F.; Pringle, M.S.; Duncan, R.A.; Gladczenko, T.P.; Storey, M.; Müller, R.D.; Gahagan, L.A. (2002). Kerguelen Hotspot Magma Output since 130 Ma. Journal of Petrology. 43 (7): 1121—1137. doi:10.1093/petrology/43.7.1121. Архів оригіналу за 6 червня 2010. Процитовано 9 вересня 2010.
  44. ↑ D. W. Jolley; B. R. Bell, ред. (2002). The North Atlantic Igneous Province: Stratigraphy, Tectonic, Volcanic and Magmatic Processes. Special Publication No. 197. Geological Society of London. ISBN 1-86239-108-4. ISSN 0305-8719.
  45. ↑ Cannon, Eric. Introduction – The Mid-Tertiary Ignimbrite Flare-Up. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 9 сентября 2010.
  46. ↑ Hoernle, Kaj; Folkmar Hauff, and Paul van den Bogaard (Август 2004). 70 m.y. history (139–69 Ma) for the Caribbean large igneous province. Geology. Geological Society of America. 32 (8): 697—700. doi:10.1130/G20574.1. Процитовано 23 серпня 2010.
  47. ↑ Goodwin, Anna; Wyles, Jon; and Morley, Alex (2001). The Siberian Traps. Palaeobiology and Biodiversity Research Group, Department of Earth Sciences, University of Bristol. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 августа 2010.
  48. ↑ Segev, A. (4 березня 2002). Flood basalts, continental breakup and the dispersal of Gondwana: evidence for periodic migration of upwelling mantle flows (plumes) (PDF). Європейський союз наук про Землю Special Publication Series. 2: 171—191. Архів оригіналу (PDF) за 24 липня 2011. Процитовано 5 серпня 2010.
  49. ↑ O'Neill, C.; Müller, R. D.; Steinberger, B. (2003). Revised Indian plate rotations based on the motion of Indian Ocean hotspots (PDF). Earth and Planetary Science Letters. Elsevier B. V. 215: 151—168. Архів оригіналу (PDF) за 26 липня 2011. Процитовано 20 сентября 2010.
  50. ↑ O'Connor, J. M.; le Roex, A. P. (1992). South Atlantic hot spot-plume systems. 1: Distribution of volcanism in time and spac. Earth and Planetary Science Letters. Elsevier B. V. 113: 343—364. Bibcode:1992E&PSL.113..343O. doi:10.1016/0012-821X(92)90138-L. Процитовано 23 августа 2010.
  51. ↑ McHone, Greg. CAMP site introduction. Auburn University. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 серпня 2010.
  52. ↑ India's Smoking Gun: Dino-Killing Eruptions. Science Daily. 10 серпня 2005. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 серпня 2010.
  53. ↑ Chatterjee, Sankar; Mehrotra, Naresh M. (2009). The Significance of the Contemporaneous Shiva Impact Structure and Deccan Volcanism at the KT Boundary. Abstracts with Programs. 2009 Annual Meeting of the Geological Society of America. Т. 41 (7). Portland. с. 160. Архів оригіналу за 6 квітня 2010. Процитовано 22 вересня 2010.
  54. ↑ Lo, Ching-Hua; Sun-Lin Chung, Tung-Yi Lee, Genyao Wu (2002). Age of the Emeishan Flood magmatism and relations to Permian-Triassic boundary events (PDF). Earth and Planetary Science Letters. Elsevier. 198: 449—458. Bibcode:2002E&PSL.198..449L. doi:10.1016/S0012-821X(02)00535-6. Архів оригіналу (PDF) за 25 липня 2011. Процитовано 5 серпня 2010.
  55. ↑ Gittings, Fred W. (жовтень 2008). Geological Report on the Muskox Property: Coppermine River Area, Nunavut (PDF). Т. NTS 86 O/6. Архів оригіналу (PDF) за 15 липня 2011. Процитовано 20 вересня 2010.
  56. ↑ Peate, Ingrid Ukstins та ін. (2005). Volcanic stratigraphy of large-volume silicic pyroclastic eruptions during Oligocene Afro-Arabian flood volcanism in Yemen. Bulletin of Volcanology. Springer. 68 (2): 135—156. Bibcode:2005BVol...68..135P. doi:10.1007/s00445-005-0428-4. S2CID 140160158.
  57. ↑ Peate, Ingrid Ukstins; et. al. (30 червня 2003). Correlation of Indian Ocean tephra to individual Oligocene silicic eruptions from Afro-Arabian flood volcanism (PDF). Earth and Planetary Science Letters. Elsevier B. V. 211 (3–4): 311—327. Bibcode:2003E&PSL.211..311U. doi:10.1016/S0012-821X(03)00192-4. Архів оригіналу (PDF) за 20 листопада 2008. Процитовано 5 вересня 2010.
  58. ↑ Topinka, Lyn (27 серпня 2002). Columbia Plateau, Columbia River Basin, Columbia River Flood Basalts. USGS. Архів оригіналу за 13 лютого 2012. Процитовано 5 серпня 2010.
Теми
Списки
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Список_найбільших_вулканічних_вивержень&oldid=41877744