Анестезія

Анестезія
Дитину готують до анестезії
MeSH	E03.155
MedlinePlus	anesthesia
eMedicine	1271543

Практика проведення анестезії студентом-медиком на муляжі.

Анестезі́я (грец. αν — не, та грец. αισθησις — відчуття; знеболювання) — це стан контрольованої, тимчасової втрати відчуття або свідомості, викликаний у медичних або ветеринарних цілях. Може включати часткову або повну аналгезію (полегшення або запобігання болю), параліч (розслаблення м'язів), амнезію (втрату пам'яті) і втрату свідомості. Особа під дією анестетичних препаратів називається анестезованою.

Також, у неврології один із симптомів захворювання.

Анестезія дозволяє безболісно виконувати процедури, які в іншому випадку вимагали б фізичного знерухомлення для не анестезованої особи або були б технічно нездійсненними. Існує три широкі категорії анестезії:

• Загальна анестезія пригнічує діяльність центральної нервової системи та призводить до втрати свідомості та повної відсутності чутливості за допомогою ін'єкційних або інгаляційних препаратів.
• Седація меншою мірою пригнічує центральну нервову систему, зменшуючи рівень тривоги та формування довготривалих спогадів, не призводячи до втрати свідомості.
• Регіональна та місцева анестезія, яка блокує передачу нервових імпульсів від певної частини тіла. Залежно від ситуації може бути використана або самостійно (у цьому випадку людина залишається в повній свідомості), або в поєднанні із загальною анестезією або седацією.
  • Місцева анестезія — це просте введення препарата медичним працівником безпосередньо в потрібну ділянку тіла (наприклад, знеболювання зуба для стоматологічної роботи).
  • Периферична провідникова анестезія використовує препарати, спрямовані на периферичні нерви, щоб знеболити ізольовану частину тіла, наприклад, всю кінцівку.
  • Нейроаксіальна блокада, головним чином епідуральна та спінальна анестезія, може бути виконана в області самої центральної нервової системи, пригнічуючи всі вхідні відчуття від нервів, які обслуговують ділянку, що блокується.

Готуючись до медичної або ветеринарної процедури, медичний працівник обирає один або кілька препаратів для досягнення типу і ступеня анестезії, що відповідають типу процедури та конкретному пацієнту. Використовувані типи препаратів включають загальні анестетики, місцеві анестетики, снодійно-седативні засоби, дисоціативні речовини, суто седативні засоби, ад'юванти, нервово-м'язові блокатори, наркотики та анальгетики.

Ризики ускладнень під час або після анестезії часто важко відокремити від ускладнень процедури, для якої використовується анестезія, але в основному вони пов'язані з трьома факторами: здоров'ям людини, складністю та стресом самої процедури і методом анестезії. З цих факторів найбільший вплив має здоров'я людини. Серйозні періопераційні ризики можуть включати смерть, серцевий напад і емболію легеневої артерії, тоді як незначні ризики можуть включати післяопераційну нудоту і блювання та повторну госпіталізацію. Деякі стани, як-от токсичність місцевої анестезії, травма дихальних шляхів або злоякісна гіпертермія, можна більш прямо віднести до конкретних анестезуючих препаратів і методів.

Медичне використання

Мета анестезії може бути зведена до трьох основних цілей або бажаних ефектів^:236:

• гіпноз (тимчасова втрата свідомості і разом з нею втрата пам'яті. У фармакологічному контексті слово «гіпноз» зазвичай має це технічне значення, на відміну від його більш звичного або психологічного значення зміненого стану свідомості, не обов'язково спричиненого препаратами — див. гіпноз).
• аналгезія (відсутність чутливості, яка також притупляє автономні рефлекси)
• розслаблення м'язів

Різні типи анестезії мають різні бажані ефекти. Місцева анестезія, наприклад, впливає на аналгезію; седативні засоби бензодіазепінового типу (використовуються для седації або «сутінкової анестезії») сприяють амнезії; а загальні анестетики можуть досягати всіх типів бажаних ефектів. Метою анестезії є досягнення бажаного ефекту, необхідного для даної хірургічної процедури, з найменшим ризиком для суб'єкта процедури.

Анестезіологічна зона операційної

Для досягнення цілей анестезії препарати діють на різні, але взаємопов'язані відділи нервової системи. Гіпноз, наприклад, створюється шляхом впливу на ядра в мозку і схожий на активацію сну. В результаті люди стають менш свідомими та менше реагують на шкідливі подразники^:245.

Втрата пам'яті (амнезія) виникає внаслідок дії препаратів на кілька (але специфічних) ділянок мозку. Спогади створюються як декларативні або недекларативні в кілька етапів (короткочасний, довготривалий, тривалий) міцність яких визначається міцністю зв'язків між нейронами, що називається синаптичною пластичністю^:246. Кожен анестетик викликає амнезію завдяки унікальному впливу на формування пам'яті у різних дозах. Інгаляційні анестетики надійно викликають амнезію через загальне пригнічення ядер у дозах, нижчих від необхідних для втрати свідомості. Такі препарати, як мідазолам, викликають амнезію різними шляхами, блокуючи формування довгострокових спогадів^:249.

Тим не менш, людина може бачити сновидіння під час анестезії або усвідомлювати процедуру, не проявляючи жодних ознак цього. Підраховано, що 22 % людей бачать сновидіння під час загальної анестезії і в 1–2 випадках на 1000 мають певну свідомість, що називається «усвідомленням під час загальної анестезії»^:253. Невідомо, чи бачать сни тварини, під час загальної анестезії.

Методики

Анестезія унікальна тим, що вона не є прямим засобом лікування; скоріше вона дозволяє медичному працівнику виконувати процедури діагностування, полегшення симптомів або лікування, які в іншому випадку були б болючими або складними. Таким чином, найкращим анестетиком є той, який має найменший ризик для пацієнта, але досягає бажаного ефекту, необхідного для завершення процедури. Першим етапом анестезії є передопераційна оцінка ризику, яка складається з медичної історії, фізичного огляду та лабораторних досліджень. Діагностика передопераційного фізичного стану пацієнта дозволяє мінімізувати ризики анестезії. Правильно складена історія хвороби дозволяє поставити правильний діагноз у 56 % випадків, це значення збільшується до 73 % після фізичного огляду. Лабораторні тести допомагають поставити діагноз, але лише в 3 % випадків, що підкреслює необхідність повного збору анамнезу та фізичного огляду перед анестезією. Неправильна передопераційна оцінка або підготовка є основною причиною 11 % усіх несприятливих подій, пов'язаних з анестезією^:1003.

Безпечна анестезіологічна допомога значною мірою залежить від добре функціонуючої групи висококваліфікованих медичних працівників. Медична спеціальність, зосереджена навколо анестезії, називається анестезіологією, а лікарі, які спеціалізуються в цій галузі, називаються анестезіологами. Додаткові медичні працівники, залучені до надання анестезії, мають різні посади та ролі залежно від юрисдикції, і включають періопераційних медсестер, медсестер-анестезіологів, асистентів анестезіологів, техніків-анестезіологів, асоційованих спеціалістів з анестезії, практикуючих лікарів відділу операцій та технологів анестезії. Міжнародні стандарти безпечної практики анестезії, спільно схвалені Всесвітньою організацією охорони здоров'я та Всесвітньою федерацією товариств анестезіологів, настійно рекомендують, щоб анестезія здійснювалася, контролювалася або проводилася анестезіологами, за винятком мінімальної седації або поверхневих процедур, які виконуються під місцевою анестезією. Підготовлений, пильний анестезіолог повинен постійно доглядати за пацієнтом; якщо постачальник анестезії не є анестезіологом, їм повинен керувати та контролювати місцевий анестезіолог, а в країнах або в умовах, де це неможливо, допомога повинна надаватися найбільш кваліфікованою місцевою особою в межах регіональної чи національної структури під керівництвом анестезіолога. Ті самі мінімальні стандарти безпеки пацієнтів застосовуються незалежно від постачальника, включаючи постійний клінічний і біометричний моніторинг оксигенації тканин, перфузії та артеріального тиску; підтвердження правильності розміщення пристроїв для проходження дихальних шляхом аускультації та визначення вуглекислого газу; використання контрольного списку хірургічної безпеки ВООЗ; і безпечний подальший догляд за пацієнтом після процедури.

Шкала АТА (англ. ASA)

Клас АТА (ASA)	Фізичний статус
АТА 1	Здорова людина
АТА 2	Легке системне захворювання
АТА 3	Важке системне захворювання
АТА 4	Важке системне захворювання, що є постійною загрозою для життя
АТА 5	Вмираюча людина, яка, як очікується, не виживе без операції
АТА 6	Людина, мозок якої оголошений мертвим, чиї органи вилучаються для донорських цілей
E	Суфікс додано для пацієнтів, які проходять Екстрену процедуру

Частина оцінки ризику базується на стані здоров'я пацієнта. Американське товариство анестезіологів (АТА, англ. ASA) розробило шестирівневу шкалу, яка розділяє фізичний стан пацієнта перед операцією на класи. Вона називається «Система класифікації фізичного стану АТА (ASA)». Шкала оцінює ймовірність того, що під час або після анестезії виникнуть ускладнення або проблеми, на основі загального стану здоров'я пацієнта та типу анестезії.

Більш детальний передопераційний анамнез має бути спрямований на виявлення генетичних розладів (таких як злоякісна гіпертермія або дефіцит псевдохолінестерази), звичок (вживання тютюну, наркотиків і алкоголю), фізичних атрибутів (таких як ожиріння або утруднені дихальні шляхи) і будь-яких супутніх захворювань (особливо серцевих та респіраторних захворювань), які можуть вплинути на анестезію. Фізичне обстеження допомагає кількісно визначити вплив будь-яких факторів, знайдених в історії хвороби на додаток до лабораторних тестів^:1003–09.

Окрім загальної оцінки стану здоров'я пацієнта, для анестезії також необхідно враховувати оцінку конкретних факторів, які стосуються операції. Наприклад, анестезія при пологах повинна враховувати не тільки мати, але і дитину. Злоякісні пухлини та новоутворення, які знаходяться в легенях або в горлі, створюють особливі виклики для загальної анестезії. Після визначення стану здоров'я пацієнта, який проходить анестезію, і бажаного ефекту, необхідного для завершення процедури, можна вибрати тип анестетика. Вибір хірургічного методу та техніки анестезії має на меті знизити ризик ускладнень, скоротити час, необхідний для відновлення, та мінімізувати реакцію на хірургічний стрес.

Загальна анестезія

Випарник містить рідкий анестетик і перетворює його на газ для інгаляції (у цьому випадку севофлуран)

Пацієнт отримує інгаляційний наркоз

Анестезія є комбінацією бажаних ефектів (обговорюваних вище), які досягаються за допомогою препаратів, що діють на різні, але пов'язані між собою, ділянки центральної нервової системи. Загальна анестезія (на відміну від седації або місцевої анестезії) має три основні цілі: відсутність рухів (параліч), втрату свідомості та притуплення реакції на стрес. На ранніх етапах використання анестезії анестетики могли надійно досягати перших двох цілей, дозволяючи хірургам виконувати необхідні процедури, але багато пацієнтів помирали через те, що екстремальні значення артеріального тиску та пульсу, викликані хірургічним ушкодженням, врешті-решт були шкідливими. Зрештою, Гарві Кушинг виявив необхідність притуплення реакції на хірургічний стрес, коли він зробив ін'єкцію місцевого анестетика перед вправлення грижі^:30. Це призвело до розробки інших ліків, які могли б притупити реакцію на стрес, що призвело до зниження рівня хірургічної смертності.

Найпоширенішим підходом до досягнення бажаних ефектів загальної анестезії є використання інгаляційних загальних анестетиків. Кожен анестетик має власну силу, яка залежить від його розчинності в олії. Ця залежність пояснюється тим, що препарати зв'язуються безпосередньо з порожнинами в білках центральної нервової системи, хоча існує декілька теорій дії загального наркозу. Вважається, що інгаляційні анестетики впливають на різні відділи центральної нервової системи. Наприклад, іммобілізуючий ефект інгаляційних анестетиків є наслідком впливу на спинний мозок, тоді як седація, гіпноз і амнезія залучають ділянки в мозку^:515. Ефективність інгаляційного анестетика кількісно визначається його мінімальною альвеолярною концентрацією (МАК). МАК — це відсоткова доза анестетика, яка запобігає реакції на больовий подразник у 50 % суб'єктів. Як правило, чим вище МАК, тим менш потужний анестетик.

Шприци з препаратами, які, як очікується, будуть використовуватися під час операції під загальною анестезією за допомогою газа севофлуран:
– Пропофол, снодійний
– Ефедрин, при гіпотензії
– Фентаніл, для знеболення
– Атракуріум, для нервово-м’язової блокади
– Глікопіронію бромід (в даному випадку під торговою назвою «Робінул»), зменшує виділення

Ідеальний анестетик забезпечував би гіпноз, амнезію, аналгезію та розслаблення м'язів без небажаних змін артеріального тиску, пульсу чи дихання. У 1930-х роках лікарі почали доповнювати інгаляційні загальні анестетики загальними внутрішньовенними анестетиками. Препарати, які використовувалися в комбінації, забезпечували кращий профіль ризику для суб'єкта під анестезією та швидше одужання. Пізніше було показано, що комбінація препаратів знижує ймовірність смерті в перші сім днів після анестезії. Наприклад, пропофол (ін'єкція) може використовуватися для початку анестезії, фентаніл (ін'єкція) використовується для притуплення реакції на стрес, мідазолам (ін'єкція) для забезпечення амнезії та севофлуран (інгаляція) під час процедури для підтримки ефекту. Нещодавно було розроблено кілька препаратів для внутрішньовенного введення, які, за бажання, дозволяють повністю відмовитися від інгаляційних загальних анестетиків^:720.

Обладнання

Основним інструментом у системі постачання інгаляційної анестезії є наркозний апарат. Він має випарники, вентилятори, дихальний контур анестезії, систему видалення відпрацьованих газів і манометри. Призначення наркозного апарату полягає в тому, щоб подавати анестетичний газ під постійним тиском, кисень для дихання та видалити вуглекислий газ або інші відпрацьовані анестетичні гази. Оскільки інгаляційні анестетики легкозаймисті, було розроблено різні контрольні списки, щоб підтвердити, що апарат готовий до використання, що функції безпеки активні та небезпеки, пов'язані з електрикою, усунено. Внутрішньовенна ін'єкція анестетика здійснюється болюсними дозами або інфузійним насосом. Існує також багато менших інструментів, які використовуються для управління дихальними шляхами та спостереження за пацієнтом. Загальною рисою сучасного обладнання в цій галузі є використання безвідмовних систем, які зменшують шанси катастрофічного неправильного використання апарата.

Моніторинг

Наркозний апарат з вбудованими системами моніторингу кількох життєво важливих параметрів.

Пацієнти під загальним наркозом повинні проходити постійний фізіологічний моніторинг для забезпечення безпеки. У США Американське товариство анестезіологів (АТА) встановило мінімальні вказівки щодо моніторингу пацієнтів, які отримують загальну анестезію, регіональну анестезію або седацію. До них відносяться електрокардіографія (ЕКГ), частота серцевих скорочень, артеріальний тиск, гази, що вдихаються і видихаються, насичення крові киснем (пульсоксиметрія) і температура. У Великобританії Асоціація анестезіологів (англ. AAGBI) встановила мінімальні рекомендації щодо моніторингу загальної та регіональної анестезії. Для невеликих хірургічних втручань це, як правило, включає моніторинг частоти серцевих скорочень, насичення крові киснем, артеріального тиску, а також концентрації кисню, вуглекислого газу та інгаляційних анестетиків у вдиху та видиху. Для більш інвазивних операцій моніторинг може також включати температуру, виділення сечі, артеріальний тиск, центральний венозний тиск, тиск у легеневій артерії та тиск оклюзії легеневої артерії, серцевий викид, церебральну активність і нервово-м'язову функцію. Крім того, в операційній необхідно контролювати температуру та вологість навколишнього середовища, а також накопичення видихуваних інгаляційних анестетиків, які можуть бути шкідливими для здоров'я персоналу операційної.

Седація

Седація (також відома як диссоціативна анестезія або сутінкова анестезія) створює гіпнотичні, седативні, анксіолітичні, амнезійні, протисудомні властивості та властивості розслаблення м'язів, які створюються завдяки впливу на центральну нервову систему. З точки зору людини, яка надає седативний засіб, пацієнт виглядає сонним, розслабленим і забудькуватим, що дозволяє легше завершити неприємні процедури. Заспокійливі, такі як бензодіазепіни, зазвичай дають разом із знеболюючими (такими як наркотики, або місцеві анестетики або обидва), оскільки вони самі по собі не забезпечують значного полегшення болю.

З точки зору суб'єкта, який отримує заспокійливий засіб, ефектами є відчуття загального розслаблення, амнезія (втрати пам'яті) і швидкий плин часу. Багато препаратів можуть мати седативний ефект, включаючи бензодіазепіни, пропофол, тіопентал, кетамін та інгаляційні загальні анестетики. Перевага седації перед загальною анестезією полягає в тому, що вона, як правило, не вимагає підтримки дихальних шляхів або дихання (без інтубації трахеї чи штучної вентиляції легенів) і може мати менший вплив на серцево-судинну систему, що може збільшити запас безпеки для деяких пацієнтів^:736.

Місцева анестезія

Блокада стегнового нерва під контролем ультразвукового дослідження

Зворотний відтік спинномозкової рідини через спинномозкову голку після пункції павутинної оболонки під час спінальної анестезії

У хірургічній практиці з метою знеболювання застосовують тимчасову анестезію (місцеву або загальну, тобто наркоз). Початок методу місцевої анестезії поклав російський вчений В. К. Анреп, який відкрив знеболювальні властивості кокаїну (1879)^{[джерело?]}.

З 1885 анестезію почали широко використовувати. У СРСР її всебічно розробив радянський хірург О. В. Вишневський.

Коли біль блокується з частини тіла за допомогою місцевих анестетиків, це зазвичай називають регіональною анестезією. Існує багато типів регіональної анестезії — ін'єкція в саму тканину, в вену, яка живить область або в місце навколо нервового стовбура, який забезпечує відчуття в цій області. Останні називаються нервовими блокадами і поділяються на периферичні або центральні нервові блокади.

Нижче наведені види регіонарної анестезії^:926–31:

• Інфільтраційна анестезія: невелика кількість місцевого анестетика вводиться в невелику ділянку, щоб припинити будь-які відчуття (наприклад, під час закриття рваної рани, у вигляді безперервної інфузії або «заморожування» зуба). Ефект практично миттєвий.
• Блокада периферичного нерва: місцевий анестетик вводять поблизу нерва, який забезпечує відчуття певної частини тіла. Існують суттєві варіації у швидкості початку та тривалості анестезії залежно від потужності препарату (наприклад, блокада нижньої щелепи, фасційно-клубова блокада).
• Внутрішньовенна регіонарна анестезія (також називається блок Біра): розведений місцевий анестетик вливають у кінцівку через вену з накладеним турнікетом, щоб запобігти дифузії препарату з кінцівки.
• Блокада центрального нерва: місцевий анестетик вводять або вливають у частину центральної нервової системи або навколо неї (більш докладно обговорюється нижче у спинальній, епідуральній та каудальній анестезії).
• Топічна анестезія: місцеві анестетики, які спеціально розроблені для дифузії через слизові оболонки або шкіру, щоб створити тонкий шар аналгезії на ділянці (наприклад, пластирі EMLA).
• Тумесцентна анестезія: під час ліпосакції в підшкірні тканини вводять велику кількість дуже розведених місцевих анестетиків.
• Системні місцеві анестетики: місцеві анестетики застосовують системно (перорально або внутрішньовенно) для полегшення невропатичного болю.

Огляд Кокранівської співпраці 2018 року виявив докази помірної якості, що регіонарна анестезія може зменшити частоту стійкого післяопераційного болю від 3 до 18 місяців після торакотомії та від 3 до 12 місяців після кесаревого розтину. Докази низької якості були знайдені щодо періоду через 3-12 місяців після операції, пов'язаної з раком молочної залози. В огляді згадуються певні обмеження, які впливають на його застосування за межами розглянутих хірургічних втручань і методів регіональної анестезії.

Методи місцевої анестезії

Методи місцевої анестезії достатньо різноманітні. Анестезією, залежно від потреби, можна викликати змазуванням або зрошуванням (закапуванням) слизових оболонок: ока(кон'юнктиви), носа, рота, гортані, трахеї, бронхів, стравоходу 1-3 % розчином дикаїну, лідокаїну або іншими знеболювальними засобами. Анестезія шкіри досягається охолодженням її за допомогою ефіру або хлоретилу, рідше холодовими пакетами (вода, лід). Ефективніше місцеве знеболювання — введення за допомогою шприца та голки в тканини місцевого знеболювального (наприклад, 0,25-0,5 % розчину новокаїну).

Також при хірургічних втручаннях застосовують інфільтраційну анестезію, суть якої полягає в просяканні тканин значною кількістю 0,25 % розчину новокаїну («повзучий інфільтрат» за О. В. Вишневським). Для складніших оперативних втручань використовують провідникову анестезію (за Лукашевичем-Оберстом), яка створює знеболювання певної (анатомічної) ділянки (або декількох ділянок) тіла. Виконують цей вид знеболення ін'єкцією анестезійного розчину по ходу нервів, у нервові сплетіння, в кровоносні судини (блокада Бієра англ. Biera), в кістку, в підпавутинний простір спинного мозку (спинномозкова анестезія), в клітковину між листками твердої оболони спинного мозку (епідуральна анестезія).

Блокада нервів

Коли місцевий анестетик вводять навколо нерва більшого діаметру, який передає відчуття від усієї області, це називається блокадою нерва або блокадою регіонального нерва. Нервові блокади зазвичай використовуються в стоматології, коли блокується нижньощелепний нерв для проведення процедур на нижніх зубах. З нервами більшого діаметру (наприклад, міжлусковинний блок для верхніх кінцівок або блок поперекового відділу для нижніх кінцівок) нерв і положення голки локалізуються за допомогою ультразвукової або електричної стимуляції. Існують докази, які підтверджують, що використання ультразвукового контролю окремо або в поєднанні зі стимуляцією периферичних нервів, є найкращим використанням для покращення сенсорної та моторної блокади, зменшення потреби в добавках і меншої кількості ускладнень. Через велику кількість місцевого анестетика, необхідного для впливу на нерв, слід враховувати максимальну дозу місцевого анестетика. Нервові блокади також використовуються як безперервна інфузія після серйозних операцій, таких як операція по заміні коліна, стегна та плеча, і можуть бути пов'язані з меншою кількістю ускладнень. Нервові блокади також пов'язані з меншим ризиком неврологічних ускладнень порівняно з більш центральними епідуральними або спінальними нейроаксіальними блоками^:1639–41.

Спинномозкова, епідуральна та каудальна анестезія

Центральна нейроаксіальна анестезія – це ін'єкція місцевого анестетика навколо спинного мозку для забезпечення знеболення в черевній порожнині, тазі or нижніх кінцівках. Поділяється на спінальну (ін'єкція в субарахноїдальний простір), епідуральну (ін'єкція за межі субарахноїдального простору в епідуральний простір) і каудальну (ін'єкція в кінський хвіст або хвіст спинного мозку). Спінальна та епідуральна є найбільш часто використовуваними формами центральної нейроаксіальної блокади.

Спінальна анестезія — це «одноразова» ін'єкція, яка забезпечує швидкий початок і глибоку сенсорну анестезію меншими дозами анестетика та зазвичай пов'язана з нервово-м'язовою блокадою (втратою контролю над м'язами). Епідуральна анестезія використовує більші дози анестетика, введеного через постійний катетер, що дозволяє підсилити анестезію, якщо ефекти починають розсіюватися. Епідуральна анестезія зазвичай не впливає на контроль м'язів.

Оскільки центральна нейроаксіальна блокада викликає артеріальну та венозну вазодилатацію, падіння артеріального тиску є поширеним явищем. Це падіння значною мірою продиктовано венозною частиною кровоносної системи, яка містить 75 % об'єму циркулюючої крові. Фізіологічні ефекти набагато сильніші, коли блок розміщується над 5-м грудним хребцем. Неефективна блокада найчастіше виникає через неадекватний анксіоліз або седацію, а не через неспрацювання самої блокади^:1611.

Історія

За часів Стародавнього Єгипту намагалися використовувати різні настоянки опіуму, беладони, мандрагори, тощо. Та все ж майже всі хірургічні втручання закінчувались плачевно внаслідок больового шоку.

16 жовтня 1846 молодий американський дантист Вільям Томас Мортон продемонстрував операцію з видалення пухлини у піднижньощелепній ділянці під ефірним знеболенням. Цю дату англомовна медична спільнота вважає датою народження анестезіології.

Проте ще в 1844 році у газеті «Російський інвалід» була опублікована стаття Я. Чистовича «Про ампутацію стегна при посередництві сірчаного етеру».^{[джерело?]} Провідником застосування передопераційної та операційної анестезії був Микола Іванович Пирогов.

У 1859 році був відкритий кокаїн — алкалоїд листя кокаїнового куща. У 1879 році В. Анреп запропонував використовувати кокаїн як анестезійний засіб^{[джерело?]}, а в 1884-му австрієць Коллер застосував кокаїнове знеболювання під час операції на очах. Але, при тривалому прийманні, кокаїн викликав хворобливе звикання. Новий етап в місцевому знеболюванні розпочався з появою новокаїну, що створений на основі кокаїну, але не викликає звикання. З введенням в практику розчинів новокаїну стали розвиватися різні способи місцевого знеболювання: інфільтраційна, провідникова і спинномозкова анестезія.

Також в 1867 році британський медик і анестезіолог Бенджамін Уорд Річардсон створив розпилювач Річардсона, який за допомогою пульверизатора розпилював сірчаний етер на шкіру, після чого вона біліла і заморожувалася. На той час це був один з найбільш досконалих методів місцевої анестезії.

Явище анестезії може виникати при ураженні патологічними процесами будь-якої ланки чутливого нервового шляху — від периферичних сприймальних рецепторів до центрів головного мозку. Якщо провідність не втрачається, а тільки знижується — виникає зниження чутливості, так звана гіпостезія.

Див. також

• Загальна анестезія
• Місцева анестезія
• Всесвітній день анестезіолога
• Анестезіологія

Література

• Палій Л. В. Анестезіологія та інтенсивна терапія/K.: Медицина, 2008. — 224 с. ISBN 978-966-10-0020-8
• Класифікація анестезій. В. В. Суслов, Ю. І. Налапко, 2012
• Скрипниченко Д. Ф. Хірургія : підручник. — 4-е вид., випр. і доповн.. — Київ : Вища школа, 1992. — 581 с. — ISBN 5-11-003837-6.(С.52–89)
• Harold Carron, M.D. and others. Regional Anesthesia: Techniques and Clinical Applications/Grund&Stratton, 1984.- 198 p. ISBN 0-8089-1654-8 (англ.)
• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985. (С.?)
• Ищенко И. Н. Наркоз и анестезин. Сборник, посвященный 50-летию научной деятельяости А. П. Крымова. — К., 1950. (рос.)
• Вишневский А. В. Местное обезболивание по методу ползучего инфильтрата. — Изд. 5. — М., 1956. (рос.)

Посилання

• Анестезія [Архівовано 10 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Поняття про анестезіологію та реаніматологію. Види