Рудольф Вірхов

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Рудольф Людвиг Карл Вірхов
нім. Rudolf Ludwig Karl Virchow
Rudolf Virchow older portrait.jpg
Народився 13 жовтня 1821(1821-10-13)
Шивелбейн (зараз Свідвин)
Помер 5 вересня 1902(1902-09-05) (80 років)
Берлін
Громадянство Німецька імперія
Королівство Пруссія
Галузь наукових інтересів медицина
Alma mater Університет Фрідріха Вільгельма

Рудольф Людвиг Карл Вірхов (нім. Rudolf Ludwig Karl Virchow; 13 жовтня 1821, Шивелбейн, Померанія — 5 вересня 1902, Берлін) — німецький вчений-патолог, громадський і політичнй діяч другої половини XIX століття. Реформатор наукової і практичної медицини, основоположник сучасної патологічної анатомії та клітинної теорії. У 1855 році встановив, що клітини організму утворюються із інших клітин шляхом поділу[1]. Перший звернув увагу на оболонку навколо нерового волокна і дав їй назву — мієлінова оболонка (від грец. μυαλό — мозок). Був відомий також як археолог, антрополог, палеонтолог та політичний діяч.

Біографічні відомості[ред.ред. код]

Рудольф Вірхов народився 13 жовтня 1821 в містечку Шифельбейні прусської провінції Померанії (нині польське місто Свідвин).

Закінчивши курс в берлінському медичному інституті Фрідріха-Вільгельма в 1843 році, Вірхов спочатку поступив асистентом, а потім став прозектором при берлінській лікарні Шаріте.

У 1847 році отримав право викладання і разом з Бенно Рейнхардом († 1852) заснував журнал «Archiv für pathol. Anatomie u. Physiologie u. für klin. Medicin», що користується нині всесвітньою популярністю під ім'ям Вірховського Архіву. 1891 року вийшов 126 том цього видання, що містить більше 200 статей самого Вірхова і представляє живу піввікову історію найважливіших надбань медичної науки.

На початку 1848 року Вірхов був відряджений у Верхню Сілезію для вивчення пануючої там епідемії голодного тифу. Його звіт про цю поїздку, надрукований в Архіві і який має великий науковий інтерес, забарвлений в той же час політичними ідеями в дусі 1848 року. Ця обставина, так само як і взагалі участь його в реформаторських рухах того часу, викликали неприхильність до нього прусського уряду і спонукали його прийняти запропоновану йому ординарну кафедру патологічної анатомії у Вюрцбурзькому університеті, яка швидко прославила його ім'я.

1856 року він повернувся в Берлін професором патологічної анатомії, загальної патології і терапії та директором наново заснованого патологічного інституту, де залишався до кінця життя. Інститут цей незабаром став центром тяжіння для молодих вчених всіх освічених країн. Російські вчені-лікарі особливо багато зобов'язані Вірхову і його інститутові. Похований у Берліні, в Шенебурзі.

Досягнення в біології та медицині[ред.ред. код]

Рудольф Вірхов — засновник так званої целлюлярной (клітинної) патології, в якій хворобливі процеси зводяться до змін в життєдіяльності елементарних найдрібніших частин тваринного організму — його клітин. Погляди цієї наукової теорії в зв'язку з успіхами хімії та фізіології назавжди визволили медицину від різного роду умоглядних гіпотез і тісно пов'язали її з великою областю природознавства.

Як патологоанатом, і особливо гістолог, Вірхов самостійно вперше встановив гістолого-фізіологічну сутність вельми багатьох хворобливих процесів, таких як: білокрів'я, тромбоз, емболія, амілоїдне переродження органів, англійська хвороба, туберкульоз, більшість новоутворень, тріхіноз та ін.

Рудольф Вірхов роз'яснив нормальну будову багатьох органів і окремих тканин; показав присутність живих і діяльних клітин в сполучній тканині різних типів; відкрив, що патологічно змінені органи і новоутворення складаються із звичайних типів тканин, встановив скоротливість лімфатичних і хрящових клітин; з'ясував будову слизових оболонок і проміжної тканини нервової системи; довів можливість новоутворення сірої речовини мозку, роз'яснив залежність форми черепа від зрощення швів та ін.

Як антрополог, Вірхов багато сприяв своїми роботами встановленню анатомічних особливостей рас, як біолог взагалі, встояв проти захоплення настільки поширеними під час його молодості виключно механічними поглядами на явища життя і мав сміливість відстоювати ідею відособленості елементу життя як початку особливого роду. Звідси і його знаменита теза «omnis cellula e cellula» (клітина походить тільки від клітини), якою завершила собою довгу суперечку біологів про самозародження організмів. Як діяч в області громадської гігієни, Вірхов відомий своїми роботами з дослідження епідемій, що супроводжуються стражданнями і голодом, а також прокази, своєю участю в суспільно-гігієнічних заходах з облаштування лікарень, шкіл та ін.

Рудольф Вірхов доклав багато зусиль до зібрання патологоанатомічної колекції: в 1899 році на території клініки Шаріте ним організований Патологічний музей, на ьазі якого в 1998 році був створений Берлінський музей історії медицини.

Основні праці з медицини[ред.ред. код]

  • «Gesammelte Abhandlungen zur wissenschaftl. Medizin» (1856);
  • «Untersuchungen über die Entwicklung des Schädelgrundes» (1857);
  • «Die Cellularpathologie in ihrer Begründung auf physiol. und pathol. Gewebslehre» (1858) [1];
  • «Die krankhaften Geschwülste» (1863–1867) [2];
  • «Vier Reden über Leben und Kranksein» (1862);
  • «Lehre von den Trichinen» (1865);
  • «Ueber einige Merkmale niederer Menschenrassen» (1875);
  • «Gräberfeld von Koban im Lande der Osse ten» (Берлин, 1883);
  • «Gesammelte Abhandl. aus dem Gebiete der öffentl. Medicin und der Seuchenlehre» (1879).

Археологічна діяльність[ред.ред. код]

Антропологічні дослідження Вірхова привели його і до археологічних розвідок, які він здіснював по всій Німеччині і в інших країнах Європи. У нього є твори про бронзову добу, про кургани, про урни й ін. У 1879 році він брав участь в знаменитих розкопках Генріха Шлімана легендарного міста Трої, і в результаті з'явилися його твори: «Zur Landeskunde дер Troas» (Берлін, 1880; «Руїни Трої» в «Історичному віснику», 1880 р № 2) і «Alttrojanische Gräber унд Schädel» (Берлін, 1882).

У 1888 р він разом зі Шліманом об'їздив Єгипет, Нубію і Пелопоннес, де здійснював свої цікаві дослідження над царськими муміями в Булакському музеї, причому порівнював їх зі збереженими зображеннями царів. Свої роботи по доісторичним старожитностям він завершив заснуванням в Берліні «Німецького музею одягу і домашнього начиння». Існує також його твір «Про древні могили і про споруди на сваях» (1886).

Політична діяльність[ред.ред. код]

На політичний шлях Рудольаф Вірхова привели не жадоба слави, а гуманні почуття. Під час поїздки у Верхню Сілезію, про яку сказано вище, він прийшов до переконання, що «лікарі — природні адвокати бідних, і значна частина соціального питання входить в їх юрисдикцію». З тих пір наука і політика йшли у Вірхова паралельно, з'єднуючись в одне ціле в області громадської медицини. Щоб сприяти розвитку санітарної справи, він став брати участь у виборних міських установах. Зусилля Вірхова в цьому відношенні увінчалися повним успіхом. Німецький уряд дослухався до його красномовних умовлянь і прийнявся поступово здійснювати його плани у санітарній частині. Завдяки його невтомній діяльності Німеччина і особливо міста досягли мало-помалу того високого ступеня досконалості в санітарному відношенні, на якому вони стояли до 1890-м років. Особливо був зобов'язаний йому Берлін, в муніципальному управлінні якого він брав участь з 1859 року. Цієї теми стосуються такі твори Вірхова:

  • «Kanalisation Одер Abfuhr» (Берлін, 1869);
  • «Reinigung унд Entwässerung Берліна» (Берлін, 1870–1879);
  • «Die Anstalten дер Stadt Berlin für померти Öffentliche Gesundheitspflege» (Берлін, 1886).

Поряд з участю в міському самоврядуванні важливе значення мала й його діяльність у парламенті, де знову-таки санітарні питання становили його особисту спеціальність; але й в обговоренні питань загальнополітичних він брав дуже активну участь. Обраний у депутати Прусського сейму негайно після повернення з Вюрцбурга, він у тому ж 1856 році став одним із засновників і вождів прогрессистської партії, що згодом з'єдналася з сецессіоністами і що перетворилася на Партію вільнодумців. Своїм впливом на хід справ ця партія значною мірою зобов'язана Вірхову, його неухильній твердості у переконаннях, невтомній діяльності і бездоганній чистоті його імені, якого ніколи не смів торкнутися наклеп. Під час відомого конфлікту прусського уряду з сеймом (1862–1866) Вірхов був одним з головним вождів опозиції.

Після створення Німецької імперії Вірхов на час пішов із політичної арени. Гучні перемоги німецької зброї його не захоплювали, в благодійність імперії, що залізом і кров'ю об'єднала німецький народ, він не вірив. «Я не годжуся тепер, — говорив він депутації виборців, що неодноразово просили його прийняти депутатські повноваження, — у представники країни; при існуючому настрої мені нічого робити в парламенті. Можливо, я доживу до того часу, коли мій голос знову знадобиться народу; тоді я з'явлюся, якщо він покличе мене, але тепер ні». Цей час настав на початку 1880-х років, в самий розпал реакційної політики Бісмарка. Тоді Вірхов вперше вступив в імперський парламент в якості депутата від міста Берліна і з тих пір займав одне з перших місць в Партії вільнодумців.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Тейлор Д., Грин Н., Стаут У. Биология: В 3-х т. Т.1: Пер.с англ./Под ред. Р.Сопера — 3-е изд. — М.:Мир,2004 —454с.

Посилання[ред.ред. код]