Вітряна віспа

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вітряна віспа
Windpocken.jpg
Дитина з вітряною віспою
МКХ-10 B01
МКХ-9 052
DiseasesDB 29118
MedlinePlus 001592
eMedicine ped/2385
MeSH C02.256.466.175
вірус вітряної віспи/оперізуючого герпесу Varicella zoster virus
Micrograph of VZV.
Micrograph of VZV.
Класифікація вірусів
Група: I
Ряд: Herpesvirales
Родина: Herpesviridae
Підродина: Alphaherpesvirinae
Рід: Varicellovirus
Вид: Human herpesvirus 3 (HHV-3)
Синонім
  • Varicella zoster virus (VZV)

Вітряна́ ві́спа (просторічне — вітря́нка), англ. chikenpox[1], (лат. varicella)[2], грец. Ανεμοβλογιά) — контагіозне вірусне захворювання з групи герпесвірусних інфекцій, яке характеризується переважним ураженням дітей, помірною загальною інтоксикацією, поліморфною екзантемою з переважанням везикул.

Після клінічного видужання вірус тривало персистує у нейронах у вигляді латентної інфекції, при активізації якої розвивається оперізуючий герпес.

Історія[ред.ред. код]

Вітряна віспа протягом тривалого часу часто приймалася за натуральну віспу, незважаючи на те, що клінічні відмінності цих двох інфекцій були встановлені та описані ще в 1767 р. відомим англійським лікарем В. Геберденом[3]. Назву лат. varicella, яка відрізняє хворобу від натуральної віспи лат. variola, вперше ввів до медичного використання німецький лікар О. Фогель у 1772 р. Інфекційна природа вітряної віспи була доведена австрійським лікарем Г. Штейнером у 1875 р. в дослідах на добровольцях. У 1911 р. бразильський патолог Г. Арагао при мікроскопії вмісту пухирців вітряної віспі виявив вірусні тільця, які були потім названі на його честь. У 1952 р. видатний американський вірусолог, лауреат Нобелівської премії Т. Г. Веллер вперше виділив збудника на клітинних культурах від пацієнтів з обома клінічними формами інфекції: вітряною віспою і оперізуючим герпесом. У 1974 р. в Японії фармакологом М. Такахасі був одержаний ослаблений Oka-штам «дикого» вірусу вітряної віспи, а в 1980 р. у США було розпочато клінічне випробування вакцини проти вітряної віспи.

Незважаючи на відносно м'який перебіг вітряної віспи в 1 пацієнта з 4 000 захворілих відбувається розвиток енцефаліту.

Етіологія[ред.ред. код]

Збудник вітряної віспи та оперізувального герпесу (varicella-zoster virus/VZV, ГВЛ-3) належить до роду Varicellovirus, підсімейства Alphaherpesvirinae, сімейства Herpesviridae. Це нестійкий поза організмом людини, швидко інактивується дезінфекційними засобами, при висиханні та температурі понад 60°С, але добре зберігається при низькій температурі. Поза організмом, на відкритому повітрі вірус гине приблизно за 10 хвилин. Капсид оточений рядом слабо пов'язаних білків, відомих під загальною назвою оболонки. Багато з цих білків відіграють важливу роль в ініціюванні процесу розмноження вірусу в зараженій клітині. Оболонка, в свою чергу покрита ліпідним шаром, який покритий глікопротеїнами, які зумовлюють зовнішній вигляд віріону.

Епідеміологія[ред.ред. код]

Джерело і резервуар інфекції[ред.ред. код]

Джерелом інфекції при вітряній віспі є хворий, який стає небезпечним для оточуючих з кінця інкубаційного періоду (за 6-7 годин до появи висипу) і аж до 5-ої доби з моменту появи останніх елементів висипу. Особливо небезпечними джерелами інфекції є хворі із наявністю везикул на слизових ротової порожнини, тому що в них швидко лопаються пухирці і виділяються великі дози вірусу з слиною. Додатковим джерелом може бути хворий на оперізувальний герпес, але він виділяє значно менше вірусів. Зрідка від людей можуть заражатися вищі примати та від них інфекція може передаватися й людям.

Механізм і шляхи передачі[ред.ред. код]

Механізм передачі збудника при вітряній віспі — повітряно-крапельний. Незважаючи на слабку стійкість вірусів у довкіллі, доведено можливість їх поширення з повітря за межі кімнати, де перебуває хворий, через відчинені двері, систему вентиляції тощо. Таким чином зараження може поширюватись на весь будинок. Не виключена можливість вертикальної передачі збудників вітряної віспи від матері до плоду, що може спричинити вади розвитку, але це трапляється дуже рідко.

Сприйнятливий контингент[ред.ред. код]

Вітряна віспа — типова дитяча інфекція. Новонароджені перших 2-х місяців життя мають пасивний материнський імунітет, пізніше вони стають сприйнятливими. Тому максимальне число захворілих припадає на вікову групу 2-4 років. Дошкільнята становлять близько 80% захворілих. У старших вікових групах через формування імунного прошарку захворюваність значно зменшується. Для вітряної віспи характерна осінньо-зимова сезонність, що пояснюється тіснішим контактуванням дітей при відвідуванні дитячих навчальних закладів. Захворюваність найчастіше спорадична. Трапляються спалахи вітряної віспи, зокрема у дитячих дошкільних закладах і лікарнях. Після перенесеної інфекції залишається тривалий імунітет. Повторні захворювання вітряною віспою трапляються рідко.

Патогенез[ред.ред. код]

Первинна інфекція проявляється у вигляді вітряної віспи, при цьому вхідними воротами інфекції є слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, де проходить реплікація та первинне накопичення вірусу. Потім по лімфатичних шляхах вірус проникає в кров. Вірусемія доведена виділенням вірусу з крові, а також екзантемою, генералізованою по всьому тілу. Після стихання гострих проявів первинної інфекції вірус латентно зберігається в організмі.

Клінічні прояви[ред.ред. код]

Класифікація[ред.ред. код]

В МКХ-10 вирізняють у розділі I «Деякі інфекційні та паразитарні хвороби», у блоці «Вірусні інфекції, які характеризуються ураженнями шкіри та слизових оболонок» «Вітряну віспу [varicella]» (код В01), в якій додатково виділяють:

  • вітряна віспа з менінгітом (В01.0);
  • вітряна віспа з енцефалітом (В01.1);
  • вітряна віспа з пневмонією (В01.2);
  • вітряна віспа з іншими ускладненнями (В01.8);
  • вітряна віспа без ускладнень (В01.9);

В розділі XVI «Певні розлади, характерні для перинатального періоду», блоці «Інфекції перинатального періоду» в «Уроджених вірусних хворобах» (Р35) виділяють «Інші уроджені вірусні хвороби» (Р35.8), куди саме рекомендують включати уроджену вітряну віспу.

Клінічний перебіг[ред.ред. код]

Інкубаційний період при вітряній віспі триває від 11-21 дня, найчастіше — 14 днів.

Типова везикула при вітряній віспі.

Продромальні явища у дітей або відсутні або зводяться до незначних симптомів загальної інтоксикації (нездужання, втрата апетиту, субфебрильна температура тіла тощо). У дорослих часто відмічаються сильніші і триваліші прояви загальноінтоксикаційного синдрому. На фоні цього на шкірі з'являються висипання, що локалізується на обличчі, волосистій частині голови, тулубі та кінцівках. При інтенсивному висипу елементи можна іноді знайти на долонях та підошвах. Елементи висипу, пройшовши через стадії плями та дрібної папули, швидко перетворюється на характерні для вітряної віспи елементи — везикули. Деякі плями зникають, папули розсмоктуються, не доходячи до стадії везикули. Везикули при вітряній віспі мають круглу або овальну форму та різну величину, розміщуються на неінфільтрованій основі, їхня стінка напружена, блискуча, вміст прозорий. Навколо везикули є вузька смужка гіперемії. При проколі везикула спорожнюється завдяки своїй однокамерності. Розриву везикул сприяє свербіння, що часто супроводжує висипання. Поодинокі везикули мають пупоподібні вдавлення. Везикули швидко підсихають (при цьому їх вміст мутніє через випадіння фібрину) й через 1-3 дні утворюються бурі кірочки, які відпадають за 1-3 тижні. Висип при вітряній віспі з'являється протягом кількох днів поштовхами, тому для вітряної віспи характерною є поліморфність висипань — на певній ділянці шкіри можна знайти елементи, що перебувають на різних стадіях розвитку. У деяких хворих одночасно з висипом на шкірі з'являються елементи висипу на слизових оболонках порожнини рота, носоглотки, гортані, статевих органах та в інших місцях. Це енантема, характерним елементом якої як і на шкірі є везикула. Енантема може випереджати висипання на шкірі. Везикул на слизових оболонках зазвичай мало. Вони не стійкі, швидко лопаються та утворюють поверхневі ерозії, які через кілька днів епітелізуються.

Перебіг за ступенем тяжкості[ред.ред. код]

  • За легкого перебігу температура тіла підвищується до 37,5-38°С, симптоми інтоксикації практично відсутні, висипання не рясні.
Вітряна віспа з середньотяжким перебігом у підлітка.
  • За середньотяжкого перебігу температура тіла підвищується до 39°С, симптоми інтоксикації виражені помірно, висипання рясні, в тому числі і на слизових оболонках.
  • За тяжкого перебігу спостерігаються висока температура тіла (39,5-40°С), висипання дуже рясні, великі, застиглі в одній стадії розвитку. На висоті захворювання при цьому можливий нейротоксикоз із судомним синдромом і проявами набряку-набухання головного мозку (ННГМ). Одночасно з підсиханням елементів висипу при вітряній віспі знижується температура тіла і поліпшується загальний стан хворого.

Особливі форми перебігу[ред.ред. код]

При появі ускладнюючих факторів розвиваються форми вітряної віспи з тими чи іншими проявами:

  • Для менінгіту характерний серозний ліквор з помірним цитозом та відносно швидким зворотнім розвитком.
  • Енцефаліт перебігає з виразними вогнищевими симптомами ураження ЦНС, парезами, виразним ННГМ.
  • Пневмонія при вітряній віспі у маленьких дітей часто носить безпосередньо вірусний характер, у певній кількості випадків у дорослих приєднується бактеріальна флора.

У ослаблених дітей раннього віку, особливо на тлі інших інфекційних захворювань, у дорослих людей з імунодефіцитами хвороба може набути злоякісного характеру. При цьому спостерігаються такі висипання:

  • пустульозні, коли везикули перетворюються на пустули, і хвороба нагадує натуральну віспу;
  • бульозні, коли з'являться великі пухирці (діаметром до 2-3 см) із серозним та каламутним вмістом;
  • геморагічні з кров'янистим вмістом пухирців та петехіями на шкірі, з тромбоцитопенічною пурпурою;
  • гангренозні, які характеризуються змертвінням шкіри навколо везикул і утворенням трофічних виразок.

Ці прояви захворювання погіршують прогноз.

Генералізована або вісцеральна вітряна віспа частіше зустрічається в новонароджених, в тих, хто отримує глюкокортикостероїди. Хвороба проявляться гіпертермією, тяжкою інтоксикацією та ураженням внутрішніх органів: печінки, легень, нирок тощо. Перебіг хвороби дуже тяжкий і досить часто з летальним кінцем.

Атипова або рудиментарна вітряна віспа зазвичай зустрічається в осіб, яким в період інкубації ввели імуноглобулін або плазму. Вона характеризується появою розеольозно-папульозного висипу з окремими недорозвиненими, ледь помітними пухирцями, температура тіла нормальна. Загальний стан не порушується.

Ускладнення[ред.ред. код]

Ускладнення вітряної віспи можуть бути специфічними (зумовлені вірусом) і внаслідок приєднання бактеріальної інфекції. Найчастіше спостерігається лариноготрахеобронхіт, пневмонія, ураження нервової системи (енцефаліт, менінгоенцефаліт, міеліт, параліч лицьового нерва), бульозна стрептодермія, флегмона, абсцес, імпетиго, лімфаденіт, стоматит, кон'юнктивіт, кератит, сепсис.

Діагностика[ред.ред. код]

Зазвичай ґрунтується на сукупності анамнестичних (контакт з хворим на вітряну віспу, оперізуючий герпес), клінічних (характерні везикульозні висипання на волосистій частині голови і по всьому тілу, загальноінтоксикаційні прояви, гіпертермія, можливе ураження внутрішніх органів (печінки, нирок, мозку) частіше у імуноскомпроментованих осіб, лабораторних даних. Діагностика вітряної віспи та оперізувального герпесу при типових проявах не складна. Значні труднощі виникають при генералізації процесу, ураженні ЦНС тощо.

У загальному аналізі крові часом визначається незначна лейкопенія з лімфомоноцитозом. При тяжкому перебігу спостерігається тромбоцитопенія, іноді — анемія. При менінгіальному синдромі характерне підвищення лікворного тиску та лімфоцитарний цитоз. Специфічна діагностика. Найбільш специфічними та достовірними є мікроскопія вмісту везикул (тільця Арагао), імуноферментний аналіз, полімеразна ланцюгова реакція, культуральний метод. Інші серелогічні реакції є менш специфічними та достовірними, тому їхні позитивні результати слід перевіряти в динаміці з використанням «парних сироваток».

Лікування[ред.ред. код]

Хворі з легким неускладненим перебігом вітряної віспи лікуються переважно в домашніх умовах. Висип тушують кріпким розчином марганцевокислого калію («бурякового» забарвлення). Вважається, що таким чином кисень, що вивільняється з марганцевокислого калію, згубно діє на вірус, попереджається приєднання вторинної інфекції, зменшується свербіння. При невеликій кількості елементів на шкірі може застосовуватися розчин брильянтової зелені. Застосування цієї анілінової речовини при великій кількості висипань на тлі тяжкого перебігу не рекомендується через можливість спричинення гострого отруєння за рахунок підвищеного всмоктування через пошкоджену шкіру. Тушування висипки дає можливість спостерігати подальші можливі підсипання та, таким чином, виявити той день хвороби, коли вже підсипань не відбувається. При задовільному загальному стані можна використовувати хвойні ванни для заспокоєння свербіння. Призначають також антигістамінні засоби, мазі з карбонатом цинку. Вогнища на слизових оболонках змочують розчинами лейкоцитарного інтерферону, пізніше змащують обліпиховою та шипшиновою олією. При вираженій інтоксикації проводять детоксикаційну терапію. У імуноскомпрометованих хворих з ризиком тяжкого перебігу і приєднання ускладнень використовують ацикловір.

Профілактика[ред.ред. код]

Протиепідемічні заходи, спрямовані на нейтралізацію джерела збудника в осередку вітряної віспи, такі:

  • Виявлення та ізоляція хворих (вдома або за показаннями у стаціонарі);
  • Ізоляція припиняється лише через 9 днів від початку захворювання (після відпадання кірок або через 5 діб з моменту появи останнього елементу висипки);
  • З метою розриву механізму передачі здійснюють часте провітрювання і вологе прибирання приміщення, де перебувають хворі.

Найважливішим профілактичним заходом є недопущення контакту з хворими на вітряну віспу або оперізувальний герпес. Хворих на оперізуючий герпес необхідно ізолювати від дітей, які не хворіли на вітряну віспу. Специфічна профілактика проводиться живими вакцинами з ослабленого вірусу вітряної віспи, що рекомендовані для імунізації дітей раннього віку. Ці ж вакцини в США рекомендуються для осіб літнього віку з метою профілактики оперізувального герпесу та постгерпетичної невралгії.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Незважаючи на таке ім'я, що начебто означае «віспа курчат», насправді це не так. Відносно англомовної назви існує дві версії. Можливо назва англ. chiken походить від фр. chiche — нут, тому що на одній стадії хвороби, папули дещо нагадують нут. Інше припущення — що можливо англ. chiken еволюціонувало від староанглійського слова gigan — чесання.
  2. Цей термін є зменшувальним словом, утвореним від назви натуральної віспи лат. variola. Натуральна віспа є більш смертельною і вона на відміну від вітряної віспи спричиняє тяжке рубцювання шкіри.
  3. http://pediatrics.aappublications.org/content/45/4/588.full.pdf THE FIRST DESCRIPTION OF CHICKENPOX AS A DISEASE, BY WILLIAM HEBERDEN THE ELDER (1710–1801) IN 1767

Джерела[ред.ред. код]

  • Інфекційні хвороби (підручник) (за ред. О. А. Голубовської). — Київ: ВСВ «Медицина». — 2012. — С. 778 — 12с. кольор. вкл. (О. А. Голубовська, М. А. Андрейчин, А. В. Шкурба та ін.) ISBN 978-617-505-214-3
  • Возіанова Ж. І.  Інфекційні і паразитарні хвороби: В 3 т. — К.:"Здоров'я",2001. — Т.1.— 856 с. ISBN 5—311—01 169—6.