Аларіх I

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фотогравюра 1894 Аларіха I з картини Людвига Тірша.

Аларіх I (лат. Alaricus; 370(?) — 410) — полководець і король вестготів. Перший германський вождь, який захопив Рим.

На службі Риму[ред.ред. код]

Аларіх був народився на острові в гирлі Дунаю. Його батько належав до вестготського роду Балті.

У 394 році Аларіх бів вождем федератів (лат. foederati) на служб в римського імператора Феодосія I в кампанії в якій Феодосій розбив узурпатора Флавія Євгенія. Аларіх брав участь в битві над річкою Фрігід 6 вересня 395 року де було вбито Євгенія.

Після смерті Феодосія у 395 і змін у владі Аларіх очевидно сподівався на підвищення від простого командира федератів до командира регулярної армії. Але йому було відмовлено. Серед вестготів, шо жили в провінції Нижня Мезія (лат. Moesia Inferior), назрівало повстання. У битві над Фрігід вони зазнали непропорційно великих втрат в порівнянні з іншими частинами і згідно з чутками це було зроблено навмисно для ослаблення племені готів. Також по закінченню військовї кампанії воякам затримували платню. Тож готи Аларіх очолив повстання, а готи підняли на щиті і проголосили його королем.

Вторгнення до Греції[ред.ред. код]

Спочатку Аларіх наніс удар на східну імперію. Готи підійшли до Константинополя але не в змозі зробити облогу відступили на захід а потім пішли на південь через Фессалію і пройшли через залишену без прикриття Фермопільську ущелину до середньої Греції. Аларіх спустошив Аттіку але Афіни врятувалися від розорення багатим викупом. Потім він пройшов до Пелопонесу і захопив його найзнаменитіши міста — Коринф, Аргос і Спарту. У 397 році римський полководець Стіліхон прибув морем до Греції і успішно оточив готів в Еліді. Звідти Аларіх з труднощам відступив, існує версія, що це сталося з непрямого дозволу самого Стіліхона. Аларіх перетнув Корінфську затоку і дійшов до провінції Епір, яку готи грабували, аж доки східно-римський імператор Аркадій не змирився з Аларіхом і призначив його намісником провінції Іллірія, а самих вестготів було поселено в Іллірії як федератів.

Перше вторгнення до Італії[ред.ред. код]

В 401 році Аларіх повстав і разом з іншим готським вождем — Радагайсусом (лат. Radagaisus) вторгся в Італію. Вестготи спустошили Північну Італію, але 6 квітня (на Великдень) 402 під Полленцею Стіліхон розбив війська Аларіха. В наступній битві під Вероною Стіліхон знову розбив вестготів. Після цих поразок Аларіх змушений був відступити і покинув Італію.

Хоч Аларіх і досяг Риму, але його вторгнення Італії мало важливі наслідки: по-перше, змусило перемістити імперську резиденцію з Мілана до Равенни, по-друге, було відкликано легіон XX Valeria Victrix з Британії, по-третє, ймовірно полегшило велике вторгнення Вандалів, Свевів і Аланів до Галії.

Друге вторгнення до Італії[ред.ред. код]

Пізніше Аларіх став другом і союзником свого старого супротивника Стіліхона. Відчуженість між східною і західною імперіями в 407 році загрожувала громадянською війною, і Стіліхон запропонував використовувати сили Аларіха для того, щоб посилити вимоги західно-римського імператора Гонорія щодо провінції Ілірії. Смерть східно-римського імператора Аркадія в травні 408 році призвело до покращення відношень. Але Аларіх вже фактично ввів військо до Епіру і вимагав відшкодувати військові витрати. Сума вимог біла вельми значною — 4,000 лібр золота. Під сильним тиском Стіліхона Римський сенат погодився виплатити ці гроші. Але три місяці пізніше Стіліхон і головні міністри його партії були зрадницькі убиті на замовлення Гонорія. Внаслідок заворушень у Італії загинули дружини і діти багатьох воїнів федератів. 30 тисяч федератів кидаються до табору Аларіха, вимагаючи помсти. Так невиплата обіцяних грошей та помста за загиблих були використані Аларіхом для походу на Італію. Він провів готів через Юлійські Альпи, і у вересні 408 його військо почало облогу Риму. Готи не йшли на штурм, намагаючись виморити римлян голодом. Коли посли Сенату пробували злякати Аларіха натяками на те, що можуть зробити громадяни у розпачі, він зі сміхом відповів: «Чим густіша трава тим легше косити!». Після перемовин римські громадяни були згодні заплатити викуп в понад дві тисячі лібр золота, а також дати як відкупне дорогоцінний одяг з шовку та три тисячі лібр перцю. Так закінчилась перша облога Риму Аларіхом.

Аларіх намагався отримати якнайбільше на переговорах з римськими правителями. Його вимоги були великими — поступка ряду території між Дунаєм і Венеційською затокою, що було ймовірно бо деякі з них лише номінально належали імперії, і пост головнокомандуючого імперської армії. Коли усі переговори з імператором закінчились невдачею Аларіх вдруге обложив Рим у 409 році. Після цієї облоги він уклав угоду з Сенатом. За сприяння Аларіха сенатори призначили нового Цезаря — грека Приска Атала (лат. Priscus Attalus) на противагу Гонорію. Аларіх призначив його командиром військ. Аларіх захотів собі ще у управління і провінцію Африка, у чому йому було відмовлено. Атал виявився абсолютно непридатним для ролі Цезаря. Відмовившись від військової допомоги Аларіха він втратив провінцію Африку, житницю Риму, яку захищали прихильники Гонорія. Позицію Гонорія також дуже підсилило прибуття шести легіонів які відправив з Константинополя його племінник Феодосій II.

Похорони Аларіха в його ліжку на ріці Бузенто. літографія 1895

Аларіх скинув свого маріонеткового цезаря, після одинадцяти місяців безрезультатного правління, і ще раз пробував відкрити переговори з Гонорієм. Ці переговори ймовірно мали б успіх якби не вплив іншого гота, Саруса (лат. Sarus), спадкового ворога Аларіха і його роду. Коли Аларіх зрозумів, що йому не вдасться досягти свого дипломатичним шляхом він пішов на південь і почав третю облогу Риму. 24 серпня 410 року Аларіх і його вестготи увірвались до Риму через Саларські ворота на північному сході міста. Є непідтверджені повідомлення, що це сталося завдяки зраді. Рим було пограбовано але не спалено. Не були пограбовані церкви.

Покинувші місто, готи пішли на південь, до Калабрії. Аларіх бажав захопити Сицилію та Африку, які як житниці Риму були ключем до Італії, але його кораблі були розбиті штормом, а багато воїнів загинуло.

Аларіх помер в 410 році після хвороби, ймовірно лихоманки. Тіло його, за Іорданом, було опущене, разом з багатьма скарбами в могилу на дні річки, а полонених які її копали вбили, щоб ніхто не міг дізнатися про місце поховання. Королем після Аларіха був вибраний його зять Атаульф.

Головні джерела життєопису Аларіху — історик Орозій і поет Клавдіан (Claudius Claudianus) — обидва сучасники; упереджений язичницький історик Зосима, який жив ймовірно півсторіччя після смерті Аларіха; і Йордан, гот, який написав історію свого народу в 551, спираючися на раннішій історії Кассіодора (зараз втраченій), яка була написана близько 520 року.

Джерела[ред.ред. код]

  • Советская историческая энциклопедия, Москва, 1961

Література[ред.ред. код]

  • Голубцова Н. И. Италия в начале V века и вторжение Алариха в Рим, «ВДИ», 1949, № 4,

Посилання[ред.ред. код]


Титули
Попередник:
Атанаріх
король вестготів
395410
Наступник:
Атаульф