Аргос

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аргос
Άργος
Давньогрецький театр в Аргосі
Давньогрецький театр в Аргосі
Аргос (Греція)
Аргос
Аргос
Координати: 37°37′ пн. ш. 22°43′ сх. д. / 37.617° пн. ш. 22.717° сх. д. / 37.617; 22.717
Країна Греція
Децентр. адміністрація Адміністрація Пелопоннесу, Західної Греції та Іонічних островів
Периферія Пелопоннес
Периф. одиниця Арголіда
Колишні адмін. одиниці
 - Регіон Пелопоннес
 - Ном Арголіда
Розташування на мапі ному 
Dimos Argous.png
Уряд
 - мер Василіос Бурес
Висота над р.м. 42 м 
Населення (2001[1])
 - Усього 24 239
Часовий пояс EET/EEST (UTC+2/3)
Поштовий код 21200
Телефонний код(и) 2751
Авто AP
Веб-сайт: www.argos.gr

Аргос (грец. Άργος) — одне з найстаріших за віком міст Греції і однойменна давньогорецька держава. Розташоване у в Арголіді (Пелопоннес), поблизу Нафпліону.

Історія[ред.ред. код]

Від пеласгів до дорійців[ред.ред. код]

Лариса — акрополь Аргоса, сучасний вигляд

Першим населенням Арголіди, про яке залишилися історичні згадки, були пеласги. Власне, саму назву Аргос вважають пеласгійською за походженням — вона нібито означає «рівнину», а назва першого аргоського акрополя — Лариса — перекладається як «фортеця» (другий акрополь мав назву Дейрас, або ж Аспіс (дав.-гр. Ασπίς, «щит»)). Перекази називають засновником міста ватажка пеласгів Інаха — щоправда, це ім'я швидше за все є епонімом місцевої річки. Син Інаха Фороней є не менш міфічним персонажем — за переказами він був суддею в суперечці Посейдона і Гери, навчив місцевих мешканців користуватися вогнем й пекти хліб тощо. Щоправда, це не заважало місцевим, вже грецьким володарям вести свою генеалогію саме від Інаха і Форонея.

Останнім представником найдавнішої династії Аргоса міфи називають Геланора, сина Стенела. Його від влади усунув Данай — ватажок одного з грецьких загонів, що служив у наймах у Єгипті. Данай спорудив в Аргосі храм Аполлона, громадські криниці, оточив місто потужними мурами. За ім'ям царя і мешканці Аргоса згодом стали зватися данайцями. Щоправда, після смерті Даная Аргос поступається першістю в Арголіді і статусом царської резиденції сусіднім Мікенам, де царював зять Даная Лінкей. Повернув «царський» статус місту лише онук Лінкея Акрісій, який в суперечці за владу з братом Пройтом поділив Арголіду навпіл — сам жив в Аргосі, а брату віддав Тиринф.

Мури аргосської цитаделі

Персей (за легендами — онук Акрісія, за іншою версією — позашлюбний син Пройта, але цілком можливо уся генеалогія була вигадана, щоб випрадати права бастарда на царську корону) знову об'єднав Арголіду під владою Мікен, проте за його нащадків в Аргосі з'явилася власна династія, засновником якої був Біант. Син Біанта — Талай уславився як один з аргонавтів, а від влади його відсторонив ще один учасник експедиції на «Арго» — Амфіарай, що вигнав з міста сина Талая Адраста і одружився на донці Талая Еріфілі. І Амфіарай, і Адраст згодом замирилися, але обидва були втягнуті у війну за владу у Фівах, при чому першого — згідно з міфами — разом з колісницею поглинула земля, а другий — помер від туги за загиблим сином.


Влада над Аргосом врешті дісталася онуку Адраста Діомеду, проте він змушений був визнати зверхність царя Мікен Агамемнона, за наполяганням якого брав участь в Троянській війні. Надалі Аргос разом з усією Арголідою дістався синові Агамемнона Оресту, а від нього — сину самого Ореста Тісамену[2]. Трирічне царювання Тісамена майже усе пішло на боротьбу із дорійською навалою[3]. Цареві вдалося завдати поразки війську на чолі з Аристомахом, згодом — відбити напад сина Аристомаха Аристодема. Проте, коли нападників очолив Оксил, дорійці взяли гору, а сам Тісамен загинув у бою[4]. Жити під владою прибульців захотіли не всі, за переказами біженців з Аргосу було стільки, що вони заселили Родос, Кос і Самос (останній — разом з вихідцями із Фліунта і Епідавра).

Під владою Теменідів[ред.ред. код]

Руїни Герайона

Під час напівлегендарного розподілу Пелопоннеса Арголіду отримав Темен, який нібито обрав за столицю не Мікени, а Аргос (хоча ця легенда цілком може мати і пізніше походження, адже похований цар був у заснованому ним місті Теменій, що лише згодом став портом Аргоса). Показово, що споруджене Теменом святилище Гери, особливо шанованої саме дорійцями, — Герайон[5] розташоване поза міськими мурами. В самому Аргосі головним храмом і надалі залишалось святилище Аполлона Лікейського, і це може свідчити, що прибульці почувалися себе на новій батьківщині не надто впевнено. Тим більше, що місцеве населення вони суттєво обмежили в правах.

Фрагмент посуди, знайденої у Герайоні (VIII ст. до н. е.)

Деякі дослідники припускають, що переможених обернули на рабів — подібно до спартанських гелотів, проте швидше за все мова йде про статус, подібний до періеків — в самому Аргосі використовували термін πεδάfοικοι. Не виключено, що частина місцевих мешканців взагалі була інкорпорована до громади — принаймні пізніше в Аргосі було чотири філи, з яких лише три були дорійськими.

Коні біля ясел. Зображення на аргосській «геометричній» амфорі (VIII ст. до н. е.)

З іншого боку — непрямі дані свідчать, що Аргос у перші століття після дорійського завоювання не мав великого впливу, поступаючись, скажімо, Нафпліону. Лише за царювання Дамокріда, коли аргівяни перемогли нафплійців і зруйнували їхнє місто, ситуація змінюється на користь Аргоса. Цар Фідон вже міг оголосити себе «єдиним нащадком Темена» і під цим приводом об'єднати під своєю владою усю Арголіду, приєднавши до Аргоса Мікени, Тиринф і Епідавр.

Утім, межі «теменової долі» для Фідона швидко стали замалими. Він почав мріяти про славу Агамемнона і гегемонією над всією Грецією. Першим здобутком Фідона поза Арголідою стала Егіна. Саме на цьому острові зусиллями аргосського царя почали карбувати першу у балканський Греції срібну монету. Цар також запровадив у всіх своїх володіннях єдину систему мір — «фідонові міри», в основу яких лягли вавилонські стандарти. Розвиток торгівлі під егідою Аргоса мав продовження в активній колонізації — насамперед у південній Анатолії і на Сицилії. Самостійно аргівянами були засновані Аспендос, Тарс, а разом з родосцями — Соли, Гела і Фаселіда (останні дві — 688 р. до н. е.). Вихідці з Аргоса були також серед поселенців у Сіракузах і, можливо, Візантії.

Території, підпорядковані Аргосу Фідоном
Перше зображення фаланги. Так звана «ваза Кіджі», (650—640 рр. до н. е.)

Фідон першим в Елладі запровадив у своєму війську зімкнений порядок важкоозброєних піхотинців — фалангу, оснащену великими щитами, що з того часу називалися саме «аргосськими». Військова реформа далася взнаки — у 669 р. до н. е. біля Гісій спартанці зазнали приголомшливої поразки. Фідон відвоював усе східне узбережжя Лаконії до миса Малея, приєднав Кіферу, повністю відрізавши Спарту від Егейського моря. Надалі цар увів військо до Еліди, перебравши на себе керівництво Олімпійськими іграми — посилаючись на те, що був нащадком Геракла. Ще однією жертвою Фідона міг стати Коринф. Цар підтримував опозицію режиму Бакхіадів, відібрав у міста деякі навколишні землі і вже готувався до війни — але був вбитий гетайром із власного оточення.

Влада аристократії. Сепейська катастрофа[ред.ред. код]

Аргоська аристократія, що відчувала себе цілком самодостатньою, і справді була невдоволена Фідоном, який не надто рахувався з її привілеями. За царювання фідонового сина Лакеда знать вже почала диктувати володарю свої умови, а онук Фідона Мелтас взагалі став останнім царем Аргосу. Надалі басилей залишився лише жерцем-епонімом [6], натомість владу на себе перебрала колегія даміоргів (дав.-гр. δαμιοργοί), яка спершу складалася з дев'яти, а згодом — з шести посадовців, наділених судовими і фінансовими повноваженнями.

Поранена амазонка, копія скульптури Поліклета, Капітолійський музей

Аристократія не надто переймалася зовнішньою політикою. За останніх царів Аргос втратив Егіну і Епідавр, а спартанці згодом відвоювали Кіферу і узбережжя Лаконії. У 546 р. до н. е. вони захопили Фіреатіду — територію, яку зазвичай вважали частиною Арголіди. Вирішальна битва біля Фірей (544 р. до н. е.) увійшла в історію як «битва чемпіонів» — щоб не ризикувати усім своїм військом, аргівяни запропонували вирішити долю спірної території битвою двох рівних за чисельністю загонів з трьохсот вояків з кожного боку. За переказами живими після цього бою залишилися два гопліти з Аргосу і один — із Спарти. Проте лакедемонянин здогадався встановити на поле бою трофей — і спартанці оголосили себе переможцями, залишивши Фіреатіду під своїм контролем[7]. Аргівяни продовжувати війну не стали, фактично змирившись із втратою гегемонії на Пелопоннесі.

Справжня катастрофа спіткала Аргос через півстоліття. У 494 р. до н. е. біля Сепеї спартанський цар Клеомен завдав війську аргівян несподіваного, але підступного удару. Ті, хто залишився при зброї, відступили до священного лісу. Клеомен оточив ліс, оголосив, що отримав за переможених викуп і, обіцяючи відпустити, почав викликати аргівян одного за одним по іменах. Як тільки хтось виходив — його вбивали. Коли ж підступ відкрився, спартанці просто підпалили ліс. Загалом загинуло шість тисяч аргосців[8]. Проте місто спартанці не здобули — на захист Аргоса піднялися жінки на чолі з поеткою Телесиллою, що взяли трофейні обладунки у храмах. Вороги відступили, але й Аргос втратив майже всі свої володіння в Арголіді. Тройзен, Тиринф, Епідавр, Герміона, Фліунт і Мікени стали союзниками Спарти.

Утвердження демократії[ред.ред. код]

«Аполлон Мантуанський», копія скульптури Поліклета, Лувр

Зіткнувшись із незвичною для грецьких міст проблемою — нестачею дорослих громадян, аргівяни знайшли незвичний вихід. Дружини загиблих одружилися на періеках, а за твердженням Геродота — навіть на рабах, які отримали з цього приводу свободу і громадянство. Аристотель стверджує, що багато періеків просто отримали права громадянства — без умови одружитися на вдовах. Невдовзі військо з «нових аргівян» вирушило війною на сусідній Тиринф і захопило його. Проте в самому Аргосі спалахнуло повстання «дітей загиблих», які повернули владу до своїх рук і вдновили дію старої аристократичної конституції[9]. Конфлікт із Тиринфом тривав ще кілька років, але врешті сторни визнали «статус кво».

Зосереджений на внутрішніх проблемах Аргос під час вторгнення Ксеркса до Еллади зберігав поблажливий до персів нейтралітет — за цілковитої підтримки дельфійських жерців. З огляду на позицію Дельф, навіть традиційні супротивники Аргоса — спартанці — жодних публічних претензій до політики аргівян не висували. Проте «зрадництвом» аргосської аристократії був невдоволений місцевий демос. Скориставшись цим, у 476 р. до н. е. владу в місті здобула опозиція, що встановила режим демократії[10]. Тепер влада належала народним зборам (дав.-гр. άλιαία τελεία), що збиралися зазвичай щомісяця і ухвалювали рішення «від імені народу» (дав.-гр. ό δάμος τών Αργείων). Керувала зборами президія, керівників якої — аби уникнути зосередження влади — змінювали раз на півроку. Виконавчу владу здійснювала рада (βωλά). Військом керувала колегія з 5 стратегів і 2 командувачів кіннотою (ілархів). Релігійні функції виконували чотири єромнемони, які опікувалися Герайоном. Запроваджено було також процедуру остракізму за афінським зразком[11]. В місті розпочалося масштабне громадське будівництво, причому одним з перших збудували новий булевтерій.

Діадумен, копія скульпури Поліклета, Національний археологічний музей (Афіни)

Політика нової влади була доволі агрессивною, а головної метою стало відновлення контролю над Ароглідою. Мешканців поселень, що їх повертали під владу Аргоса, взагалі намагалися переселити до міста — в обмін на надання громадянських прав. Так, зокрема, зробили з Мікенами. Водночас аргівяни дотримувалися жорсткої антиспартанської лінії, намагаючись залучити на свій бік інші держави Пелопоннеса, зокрема елейців і аркадців, серед яких одночасно «розповсюджували» ідеї демократії. У дипломатичній грі влада Аргоса навіть спробувала використати таланти Фемістокла, якому місто надало притулок після вигнання у 471 р. до н. е. з Афін. Щоправда, антиспартанська стратегія виявилася загалом невдалою. Спартанці розтрощили спільне тегейсько-аргосське військо під Тегеєю, а аркадців — під Діпеєю (468 р. до н. е.). Аргос змушений був відмовитися від всіх своїх завоювань, зокрема і від Мікен.

Втім, як тільки Спарта була послаблена внаслідок землетрусу 460 року до н. е. і повстання гелотів, аргівяни взялися за старе. Найперше — взяли в облогу Мікени, мешканці яких забарикадувалися за циклопічними мурами, але виявилися безсилими проти голоду. У 458 р. до н. е. місто було здобуто, мешканці обернені на рабів, а землі розподілені між Аргосом і його союзниками — Тенеєю і Клеонами. Наступною жертвою став Тиринф. Аргосці надіслали на допомогу Афінам 1000 гоплітів, що брали участь в битві під Танагрою (458 р. до н. е.)

Середина V ст. до н. е. стає добою найвищого розквіту Аргосу, який перетворюється на торговий, ремісничий і культурний центр усього Пелопоннесу. Тут сформувалася своя художня школа, засновником якої був Агелад Старший, що уславився скульптурами переможців Олімпійських ігор, і був наставником не лише місцевих творців, але й, скажімо, славнозвісного Мирона. Утім, представники так званого «другого покоління» аргосських скульпторів — Полімед, Агелад Молодший і особливо Поліклет — пішли далі вчителя. Поліклетів Дорифор (близько 440 р. до н. е.) — став справжнім гімном демократії, яка звичайного громадянина піднімала до рівня епічного героя. Не дивно, що місто замовило скульптору колосальну хрисоелефантинну статую Гери для Герайона. Скульптор намагався теоретично обґрунтувати своє розуміння пропорцій і гармонії згідно з піфагорійськими принципами, виклавши свої міркування у трактаті «Канон». Цими принципами керувалися і представники наступних поколінь аргосських митців — Перикліт, Фрадмон, Антифан, Поліклет Молодший.

Конфлікти і занепад[ред.ред. код]

З початком Пелопоннеської війни, попри те, що симпатії аргосської влади були на боці Афін, місто зберігало нейтралітет. Лише після укладання Нікієвого миру аргівяни розпочали складну дипломатичну гру, з метою вступити у війну за найсприятливіших умов. У 421 р. до н. е. Аргос погодився укласти союз із Коринфом, до якого мали увійти також Мантинея, Еліда і Халкіда . Коли проект розвалився, аргівяни уклали союз з тією ж Мантинеєю і Елідою, але на цей раз за участю Афін (420 р. до н. е.) і захопили Епідавр[12]. Утім, проти Аргоса знову виступили спартанці. У битві біля Мантинеї (418 р. до н. е.) аргівяни разом із союзниками втратили 700 гоплітів.

Аргосський театр

Поразки змінили настрої у місті і в лютому 417 р. до н. е. гору взяли прихильники союзу зі Спартою, що встановили в Аргосі режим олігархії[13]. Щоправда протримався він лише півтора роки. Повстання аргівян завершилося тим, що частину олігархів просто перебили, більшість — втекла до Спарти, демократію відновили і новий уряд, уклавши союз з Афінами, почав у 416 р. до н. е. будувати власні «довгі мури» — між Аргосом і його портом Теменієм — за якими могли відсидітись до завершення війни.

Перемогу Пелопоннеського союзу аргівяни сприйняли лише як тимчасове явище і вже у 395 р. до н. е. уклали новий союз — тепер з Афінами, Беотією і Коринфом. Коринфська війна стала часом несподіваного зовнішньополітичного злету — після демократичного перевороту в Коринфі (392 р. до н. е.) найбагатше грецьке місто опинилося… у складі Аргоса. Проте тривало це недовго — у 387 р. до н. е. аргивяни залишили Істм і надалі коринфяни завжди з підозрою дивилися у бік сусідів. Натомість Аргос включив до свого складу Клеони, що контролювали Немею — місце проведення престижних Немейських ігор.

Срібна монета з Аргоса (90 р. до н. е.)

У 370 р. до н. е. прихильники олігархії знову підняли голову. Заколот був вчасно розкритий, попереджений і придушений. Але фінал виявився несподівано кривавим. Радикально налаштовані аргівяни — переважно незаможні — озброїлися палицями (дав.-гр. σκυτάλη) і влаштували у місті погром, що отримав назву «скіталізм». Жертвами ненависті стали 1200 найзаможніших громадян[14]. З величезними труднощами владі вдалося вгамувати пристрасті і навести лад у місті, але Аргос назавжди втратив статус самостійного гравця у грецькій політиці.

У 340-338 рр. до н. е. місто дотримувалося дружнього нейтралітету щодо Македонії. Зрештою Аргос приєднався до коаліції Афін, Фів і Коринфа, проте після поразки під Херонеєю швидко визнав македонську владу. Після цього знаходився у владі тиранів Аристіппа I, Арістомаха I, Аристіппа II, Аристомаха II. В 229 р. до н. е. увійшов до Ахейського союзу, в 225-196 р. до н. е. перебував під спартанською окупацією. З 146 р. до н. е. — під владою Рима. У 297 і 395 рр. давній Аргос був зруйнований готами.

Розкопки Аргоса з 1902 року активно велись голландськими та французькими археологами. Донині збереглись залишки давньогрецького театру в Аргосі, який вміщував до 30 тисіч глядачів. Сучасне місто Аргос є одним із центрів туризму в Греції.

Персоналії[ред.ред. код]

Міста-побратими[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Δείτε τη Διοικητική Διαίρεση». Міністерство внутрішніх справ, децентралізації та електронного управління Греції (гр.). www.ypes.gr. Процитовано 2009-09-09. 
  2. Павсаній. Опис Еллади, II, 18, 6
  3. Веллей Патеркул. Римська історія, I, 1, 4
  4. Аполлодор. Бібліотека, II 8, 2-3
  5. Пізніше заснування храму приписували царю Форонею, проте достовірні згадки про нього відносяться лише до VIII ст. до н. е.
  6. Геродот, VII 149, 2
  7. Геродот, I, 82
  8. Геродот, VI, 76-83
  9. Діодор Сицилійський, 10, 26
  10. Gehrke H.-J. Stasis. Untersuchungen zu den inneren Kriegen in den griechischen Staaten des 5. und 4. Jahrhunderts V. Chr. Muenchen, 1985, с. 361—363
  11. Аристотель, Політика, 1302b, 18-19
  12. Фукідід, 5.47.8.
  13. Фукідід, 5.81.2
  14. Діодор Сицилійський, 15.57.3 — 15.58.4

Джерела[ред.ред. код]