Феодоро
|
|||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
Феодо́ро (Теодо́ро, грец. Θεοδόρο), або Го́тія (грец. Γοτθία) — середньовічна держава зі столицею у місті Мангуп, що існувала у південно-західній частині Криму в XII–XV століттях. Столиця князівства була міцною фортецею, яка впродовж XIII — XV століть боронила свою самостійність перед натиском генуезців і татар. Найдовше проіснувавша держава яку можна віднести до Візантійської цивілізації. У 1475 османське військо розгромило Мангуп та Феодоро.
Зміст |
Загальний історичний опис[ред.]
Територія князівства в основному збігалась із Готською єпархією у Криму. Столицею князівства було місто Мангуп (Феодоро), яке виникло близько IV ст. і у VI–X ст. носило назву Дорос (було центром візантійської області Дорі). З X ст. місто вперше згадується під назвою Мангуп. Близько XIII ст. воно стало адміністративно-політичним центром князівства, яке виокремилось зі складу візантійських володінь в Таврії й часто називалося Феодоро. У руських джерелах мало назву Мангуп. У Феодоро жили нащадки тавроскіфів, сарматоаланів, кримських готів, греки та караїми. Офіційною та найбільш вживаної мовою була грецька, релігією — православ'я. Основними заняттями населення було землеробство, виноградарство і скотарство. У містах (Феодоро, Каламіта, Ескі-Кермен) розвивалися ремесла (гончарство, обробка металів, шкір та ін.). Підтримувало політичні, економічні й культурні зв'язки з Константинополем, Херсонесом, Трапезундом, Молдовою, а з XIV ст. — з Судаком. Після занепаду Херсонеса у XIV ст. Феодоро зайняло його місце в Криму. Князівство вело тривалу боротьбу проти татар і генуезців. У 1427 році правитель Феодоро Олексій I збудував у гирлі ріки Чорної фортецю і торгівельний порт Каламіту (сучасний Інкерман), а в 1433 році тимчасово (до 1434 р.) здобув генуезьке місто Чембало (нині Балаклава). Після падіння Константинополя 29.05.1453 р. князі Феодоро стали вважати себе нащадками Візантійської імперії. Одночасно, зважаючи на османську загрозу, Феодоро та генуезці пішли на зближення, але це вже не врятувало ні тих і ні інших: в 1475 році в Криму висадився турецький десант, який захопив всі генуезські колонії-фортеці на узбережжі і після 6-тимісячної облоги — столицю князівства Феодоро.
Припинення існування[ред.]
За часів османсього панування (1475 — 1774 роки) колишні землі Феодоро складали окремий кадилик (округ). Створена у місті цитадель стала місцем утримання особливих політичних в'язнів. Місто як населений пункт перестало існувати у кінці XVIII ст. У Мангупі збереглися залишки базиліки (VI ст.), палацу (XV ст.), турецька цитадель (XVI ст.) та руїни оборонних споруд.
Сьогодні залишки столиці князівства — одна з відомих пам'яток Криму, куди можна потрапити з туристською екскурсією.
Правителі Феодоро[ред.]
- Дмитро (не раніше 1362 — не пізніше 1368)
- ?
- Василь
- Стефан, син Василя, (?—1402)
- Олексій I, син Стефана, (1402–1434)
- Олексій II, син Олексія I, (1434–1444)
- Іоанн (Олубей), син Олексія I, (1444–1460)
- ?
- Ісаак, син Олексія I, (1471–1474)
- Олександр, син Олексія II, (червень — грудень 1475)
Існує припущення, що керівничою династією були князі вірменського походження Гавраси.
В історії князівста Феодоро залишається досить багато «білих плям», тому наведена вище хронологія не є абсолютно точна й достовірна.
Література[ред.]
- Малий словник історії України / Відповідальний редактор Валерій Смолій. — К.: Либідь, 1997.
- Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.
- А. В. Васильев, М. Н. Автушенко «Загадка княжества Феодоро» Севастополь, 2006
- О. А. Гавриленко. Феодоро // Юридична енциклопедія. Т.6. Т-Я. — К.: Вид-во «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 2004. — С. 265–266.
- Т. М. Фадеева, А. К. Шапошников «Княжество Феодоро и его князья» Симферополь, 2005
- Коротка історія Феодорота глави, присвячені культурі і мистецтву середньовічного Криму на сайті авторів книги «Загадка князівства Феодоро»
|
|||||||
.svg){kind=small}
