Еритрея

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Держава Еритрея
тігр. ሃገረ ኤርትራ Hagere Ertra
араб. دولة إرترياDawlat Iritriyá

Прапор Еритреї Герб Еритреї
Прапор Герб
Гімн: Ертра, Ертра, Ертра
Розташування Еритреї
Столиця Асмера
Найбільше місто Асмера
Офіційні мови немає;
фактично:
тигринья та арабська,
в меншій мірі:
англійська та італійська
Етнос 2010 р.:[1]
55% тігрінья
30% тигре
4% сахо
2% кунама
2% рашаїда
2% білен
5% інші
Державний устрій Президентська республіка
Президент Ісайяс Афеверкі
Незалежність від Ефіопії 
 - де-факто 24 травня 1991 
 - де-юре 24 травня 1993 
Площа
 - Загалом 117,600 км² км² (101)
 - Води (%) 0,14%
Населення
 - оцінка 2012 р. 6,086,495 (107)
 - перепис 2008 р. 5,291,370
 - Густота 51,8/км²/км² (154)
ВВП (ПКС) 2012 р., оцінка
 - Повний $4,412 млрд.[2] (157)
 - На душу населення $780[2] (178)
ВВП (номінальний) 2012 р., оцінка
 - Повний $3,108 млрд.[2] (153)
 - На душу населення $549[2] дол. США (173)
ІРЛП  (2011) 0.349 (низький) (177)
Валюта Накфа (ERN)
Часовий пояс EAT (UTC+3)
Коди ISO 3166 ER
Домен інтернету .er
Телефонний код +291
Saheluzrasas.PNG

Політичні структури
Сахеля

XI-XIII ст.
Імперія Гана  ·  Канем  ·  Текрур
XIII-XVIII ст.
Джолоф (Волоф)  ·  Імперія Малі  ·  Імперія Сонгай  ·  Моси  ·  Міста-держави хауса  ·  Багірмі  ·  Вадан  ·  Дарфурський султанат  ·  Сеннар  ·  Борну  ·  Сокото  ·  Масина  ·  Такедда
XIX-XX ст.
(Колонії)
Британська колонія Нігерія  ·  Судан (колонія)  ·  Французька Західна Африка  ·  Французька Екваторіальна Африка
XX ст.
(Незалежні держави)
Сенегал  ·  Мавританія  ·  Буркіна-Фасо  ·  Малі  ·  Нігерія  ·  Нігер  ·  Камерун  ·  Чад  ·  Судан  ·  Еритрея


Еритре́я (повна назва — Держава Еритрея; у перекладі із грецької — червоний[3]) — держава в східній Африці, що межує на півдні з Ефіопією, на заході із Суданом, на південному сході з Джибуті. З півночі омивається Червоним морем.

Глава держави й уряду Іссаіас Афверкі з 1993 року.

Зміст

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Еритреї

Країна була частиною древнього Ефіопського царства до 7-го століття.

Територія знаходилася під впливом Ефіопії до завоювання турками в середині 16 століття. Італійська колонія 1889—1941, була базою італійського вторгнення в Ефіопію; під Британським правлінням 1941-52, потім — автономна частина Ефіопії. З 1962 почали формуватися сепаратистські рухи; під час громадянської війни в 70-х партизани утримували велику частину Еритреї. Ефіопський уряд, підтримуваний радянськими і кубинськими військовими силами, захопив більшість міст у 1978; опір продовжувався в 80-х; при падінні уряду Ефіопії в 1991 було визнане право Еритреї на незалежність. Після проведеного референдуму незалежність була отримана в 1993 і визнана Ефіопією й Англією.

У 1998 р. почалася нова війна з Ефіопією за спірні території, під час якої загинули десятки тисяч солдатів з обох боків. Війна привела до величезних економічних і соціальних потрясінь, залишивши після себе зруйновану економіку, а також величезні заміновані площі землі. Війна закінчилася в 2000 році поразкою Еритреї і укладенням мирного договору, згідно з яким за дотриманням припинення вогню мали спостерігати миротворчі сили ООН.

У 2006 р. еритрейські «добровольці» втрутилися в конфлікт в Сомалі проти міжнародно визнаного уряду на стороні так званих Ісламських судів, оскільки Ісламським судам протистояв їхній давній ворог, Ефіопія.

Географія[ред.ред. код]

Докладніше: Географія Еритреї

Рельєф[ред.ред. код]

Рельєф країни доволі неодноріний. Біля третини території країни знаходиться на Еритрейському нагір'ї, на захід від нього знаходиться велике плато, на схід — прибережні рівнини та впадини, в тому числі, частина впадина Афар. Тут знаходяться витоки багатьох притоків рік Гаш, Сетіт, Барка, Текезе та Мереб. Найвища точка Еритреї — гора Соїра (2989 м); знаходиться на південь від столиці країни Асмери, яка розташована на висоті 2374 м над рівнем моря. Найнижча точка країни знаходиться біля озера Кулул (75 м нижче рівня моря) в Афарській впадині. Низинні райони на заході Еритреї простягаються від Керена (на північний-захід від Асмери) до кордону із Суданом. Переважна частина прибережної полоси знаходиться в аридній чи семіаридній зоні.[4][5]

Клімат[ред.ред. код]

На узбережжі Червоного моря клімат сухий та жаркий. Середні зимні температури коливаються в діапазоні 20—35 °C, літні в межах 40—50 °C. Середньорічна норма опадів — 200 мм. В східній частині країни температури ще вищі. Західні рівнини на кордоні із Суданом розташовані на висоті 500—2000 м над рівнем моря, середньорічна норма опадів — 400 мм. В грудні температура інколи знижується до 15 °C. Еритрейське нагір'я відзначається більш вологим та прохолоднішим кліматом: середньорічна норма опадів — 500-850 мм, середні температури — 15—30 °C. Взимку вночі можливе зниження температури до 0 °C. В центральному та західному регіоні країни спостерігається два вологих періоди — головний літній із червня по вересень і менш виразний весінній із березня по квітень. Біля узбережжя опади випадають переважно взимку. В середньому по країні середньорічна норма опадів становить 400—600 мм.[4]

Природні ресурси[ред.ред. код]

Еритрея загалом не дуже багата природними ресурсами, які б сприяли розвиткові економіки. Переважну більшість території країни займають гори чи пустельні райони. Після багаторічної війни різко скоротилася кількість лісів та придатних для сільського господарства ґрунтів; обробляється близько 10-12% площі країни, ще 49% — пасовиська. Густонаселене Еритрейське нагір'я краще за все придатне для інтенсивного вирощування зернових, бобових та овочевих культур, для молочного тваринництва та птахівництва. Але для підтримки рівня виробництва необхідне зрошення та боротьба із ерозією. Також Еритрея має значні рибні ресурси. Серед корисних копалин країни слід відзначити золото, калійну сіль, цинк, мідь. Із середини 1990-х рр. в країні ведуться пошуки нафти.[4][5]

Економіка[ред.ред. код]

Докладніше: Економіка Еритреї

Еритрея є однією з найбідніших країн світу. У основі економіки — аграрний сектор. Експорт: кава, сіль, цитрусові, бавовна, зерно.

Сільське господарство[ред.ред. код]

Його частка у ВВП — 12,4% (2003). У аграрному секторі зайняте 80% населення. Країна відчуває гострий брак родючих земель, зокрема через інтенсивний процес ерозії ґрунтів. Обробляються близько 5% земель. Вирощують банани, картоплю, кукурудзу, кунжут (сезам), овочі, папайю, просо, пшеницю, сорго, теф, бавовну, цитрусові тощо. Розвиваються молочне тваринництво, птахівництво, а також рибальство (вилов анчоусів, лосося, сардин, тунця, щуки). Країни Європейського союзу і Японія надали країні фінансову допомогу для розвитку рибного господарства.

Промисловість[ред.ред. код]

У 2003 частка у ВВП склала 25,3%. Налагоджено промисловий видобуток солі з морської води. Більшість підприємств обробної промисловості — взуттєвої, харчової, нафтопереробної, текстильної тощо — підлягають відновленню. Працюють підприємства з переробки риби і виробництва м'ясо-молочної продукції, виробництва скла, безалкогольних напоїв тощо. Добре розвинена кустарна промисловість.

Політичне життя[ред.ред. код]

Адміністративний поділ Еритреї[ред.ред. код]

Маекел Ансеба Гаш-Барка Дебуб Семіен-Кей-Бахрі Дебуб-Кей-Бахрі
Мапа регіонів Еритреї.
Для переходу на сторінку вибраного регіону, натисніть на цифру на мапі.

Еритрея складається з 6 регіонів («зоба»), які, в свою чергу, поділяються на 57 районів, в тому числі, 8 міських. Після здобуття незалежності, адміністративний устрій в 1996 році було реформовано, 10 старих провінцій були об'єднані в 6 нових регіонів. Кордони нових адміністративних утворень були засновані на водозбірних басейнах місцевих річок. Кожен регіон має виборний орган місцевого самоврядування — регіональні збори, губернатора призначає Президент Еритреї.

Регіони (зоби) Еритреї
Зоба № на мапі Населення Площа, км² Столиця Код ISO
Ансеба 2 893,587 23 200 Керен ER-AN
Гаш-Барка 3 1,103,742 33 200 Баренту ER-GB
Дебуб 4 1,476,765 8 000 Мендефера ER-DU
Дебуб-Кей-Бахрі 6 398,073 27 600 Ассеб ER-DK
Маекел 1 1,053,254 1 300 Асмара ER-MA
Семіен-Кей-Бахрі 5 897,454 27 800 Массава ER-SK

Міжнародні відносини[ред.ред. код]

Населення[ред.ред. код]

Докладніше: Населення Еритреї

Етнічний склад[ред.ред. код]

Еритрея — багатонаціональна країна, серед усього населення можна виокремити дев'ять основних етнічних груп, які різняться мовою, релігією, культурними традиціями: афари, гедареб, кунама, нара, рашейда, сахо, тігре та тігрінья. Найчисельніша група — тігрінья (близько 55%), найменш чисельна — рашейда, частка її становить менше 2%; рашейда розселилися на узбережжі країни лише в кінці XIX ст.[6]

Мови[ред.ред. код]

Жодна мова в Еритреї не має статусу офіційної, але для міжетнічного спілкування використовують найбільш розповсюджену — тігрінья. Усі етнічні групи розмовляють на власних мовах, окрім гедареб, які говорять на мові то-бедаує (або беджа) і рашейда, які користуються арабською. Багато еритрейців володіють двома або більше мовами. Арабську мову також знає велика кількість мусульман країни та біженців, які під час війни за незалежність Еритреї проживали в країнах Близького Сходу. В діловодстві та державних установах разом із тігрінья користуються арабською та англійською, яка до того ж вивчається в школі. [6]

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Еритреї

Освіта в Еритреї є обов'язковою для дітей у віці від 7 до 14 років.[7] Освіта в державних школах та університеті — безкоштовні.[8] Далі йде шестирічна середня школа, яка відбувається у два етапи — два і чотири роки. У Асмері та Накфі функціонують професійні технічні школи та медичний навчальний заклад.[8]

На кінець 1990-х років в країні загалом було 600 шкіл, з них 420 (70%) в сільській місцевості, кількість вчителів початкової школи за 1990-і роки зросла з 3,6 до 5,5 тис. чол, середньої — з 0,8 до 1 тис. чол. Вчителем середньої школи можна стати після 4-х річного навчального курсу в Асмерському університеті.[9]

В країні функціонує Асмерський університет, заснований в 1958 році італійським католицьким місіонерським товариством як коледж в період існування Ефіопо-еритрейської федерації. В 1967 році коледж трансформовано в університет.[8] В 1977 році університет перейшов під юрисдикцію ефіопської Комісії по вищій освіті. Коли стало зрозуміло, що Еритрея найближчим часом отримає незалежність, ефіопська влада в 1990 році закрила університет, професорсько-викладацький склад та рухоме майно переведені в Ефіопію. На зламі 1990–2000 років в Асмерському університеті навчалося близько 3.000 студентів всіх видів навчання.[9]

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Поширені інфекційні і шлунково-кишкові захворювання, виникненню яких сприяє недостача чистої питної води (постійний доступ до неї мають 46% населення). У 2003 налічується 60 тис. хворих на СНІД і ВІЛ-інфікованих, померло 6,3 тис. ос. Темпи зростання захворюваності на СНІД — 2,7% за рік. У 2000 доступ до медичного обслуговування мали 13% населення, а витрати на охорону здоров'я становили 4,3% від ВВП. Згідно з даними доповіді ООН про гуманітарний розвиток планети (2001) Ерітрея в рейтингу країн перебувала на 155 місці.

Релігія[ред.ред. код]

Докладніше: Релігія в Еритреї

Серед населення Еритреї приблизно однакова кількість християн та мусульман. Більшість християн проживає на Еритрейському плато, мусульмани ж населяють прибережні райони, західні та східні рівнини і плато. Невелика кількість еритрейців притримується традиційних африканських вірувань. Більшість християн належить до Ефіопської монофізитської православної церкви, хоча є якась частина католиків та протестантів. Після проголошення незалежності, Еритрейська православна церква відокремилася від Ефіопської і налагодила офіційні стосунки із Коптською православною церквою Єгипту. Всі еритрейські мусульмани притримуються суннітської гілки ісламу. [6]

Культура[ред.ред. код]

Докладніше: Культура Еритреї

Архітектура[ред.ред. код]

Вигляд столиці багато в чому зберіг риси італійського архітектурного стилю. Раніше будинки будувалися з блоків мадрепора (місцевий будівельний матеріал коралового походження). У сучасних містах будівлі будують з цегли і залізобетонних конструкцій.

Образотворче мистецтво і ремесла[ред.ред. код]

У печері Аді Алауті (розташована недалеко від району археологічних розкопок Кохаїтто) знайдено 100 скульптурного панно, вирубаних з навколишньої гірської породи. Недалеко від столиці виявлено наскельні багатоколірні й монохромні (жовта охра) розписи, зроблені давньою людиною до початку нової ери.

Поширені ремесла і художні промисли: плетіння з тростини і трави поліхромних підносів, тарілок та інших предметів домашнього побуту, добре розвинений ювелірний промисел.

Література[ред.ред. код]

Формується на основі творів усної народної творчості. У поезії популярний жанр під назвою «кине» (нагадує церковний спів).

Музика[ред.ред. код]

Національна музика має давні традиції, сформувалася під впливом культурних традицій народів Африки і Азії. Популярна творчість бродячих співаків «хаміна».

Преса, радіомовлення, телебачення та Інтернет[ред.ред. код]

Видаються: англійською, арабською і мовою тігринья — урядова газета «Хадас Ерітра» (Hadas Eritra, New Eritrea — «Нова Ерітрея»), що виходить двічі на тиждень, а також «Чамбер ньюз» (Chamber News — щомісячне видання Асмерської торгової палати); англійською мовою — «Ерітреан проуфайл» (Eritrean Profile — «Ерітрейський контур»). Національного інформаційного агентства немає. Підконтрольні уряду радіомовлення і телебачення (працюють з 1993) ведуть передачі арабською мовою, а також мовою тігрінья і тігре (передачі транслюються тільки на столицю та її передмістя). У 2003 налічується 9,5 тис. Інтернет-користувачів.

Визначні пам'ятки Еритреї[ред.ред. код]

Католицький собор Асмери[ред.ред. код]

Католицький собор (Cathedral) було побудовано в 1923 р. Асоціацією Каппучіні. Він розташований на головній вулиці Асмери — Ліберасьон Авеню, в центрі міста. Собор побудовано в італійському стилі. Висота вежі — 25 м, угорі вежі знаходяться 8 дзвонів, вагою 100 кг кожен. Велику частину внутрішнього розпису зроблено вручну, з великими зображеннями ангелів і 14 зупинками Христа на хресному шляху.

Мечеть Джамі аль Хулафа ель Рашедін[ред.ред. код]

Мечеть Джамі аль Хулафа ель Рашедін (Jaie al Khulafa'e el Rashedin Mosque) побудовано в 1938 р. у період італійської колоніальної ери, знаходиться в центрі Асмери, навпроти рибного ринку. Це найбільша мечеть в Асмері, її побудовано із злегка пофарбованого каменю, з невеликою кількістю прикрас. Навпроти мечеті знаходиться велика площа, де по п'ятницях збираються віруючі.

Кладовище танків[ред.ред. код]

Кладовище танків (Tank Graveyard) розташоване за військовим табором Денден, місце відоме як кладовище танків, де зібрано «останки» військових танків, бронетанкової техніки та іншої військової техніки різних періодів і виробників.

Британське кладовище[ред.ред. код]

Британське кладовище (British Cemetery) військове кладовище, що з'явилося внаслідок битви 1941 р. Знаходиться на магістралі Асмера — Массауа.

Православна церква Святої Марії[ред.ред. код]

Православна церква Святої Марії (St. Mary's Orthodox Church) — це одна з найбільш цікавих і привабливих православних церков, було побудовано в 1938 р., знаходиться на відстані 1 км на півночі від Асмери. Церква розташована на вершині пагорба, і її високі вежі, що підіймаються до блакитного неба Асмери, видно практично з будь-якої частини міста. Будівлю церкви побудовано з червоної цегли, навпроти входу в церкву розташовуються дві величезні дзвіниці. У церкві зібрано велику кількість ікон, включаючи ікону Святої Марії, і зображень ангелів, виконаних візантійськими майстрами. Медебер (Medeber) розташований на півночі від головної вулиці, що йде від центра міста до Едага Арбі і православного кладовища. На території Медебера розташувалися сотні приватних наметів, де працелюбні робітники займаються виготовленням різних виробів.

Вулиця Ліберасьйон Аве[ред.ред. код]

Головна вулиця — Ліберасьйон Аве, перетинає столицю зі сходу на захід, і всі прогулянки по Асмері звичайно починаються тут — навколо корінфських колон неокласичного Палацу Губернатора, романських портиків Опера Хаус (1920 г), Католицького собору (одного з найпрекрасніших прикладів стилю «ломбард-романески» поза Італією), міської мечеті і значного фасаду Сінема Імперо. Італійський стиль, однак, відсутній на північному сході міста, де місцеве населення було розміщено протягом колоніального періоду в бідних халупах, що стоять тут і в наші дні. Чудовий Національний Музей Асмери все ще чекає повної реконструкції його нового приміщення, але коли її буде завершено, експозиція включатиме виставки, присвячені боротьбі за незалежність, опис культури дев'яти етнічних груп країни та її головних археологічних ділянок. Цікаві також околиці Міського Парку або Тенк Семетрі («Кладовище танків»), де можна виявити «останки» сотень списаних танків, бронеавтомобілів та іншої військової техніки найрізноманітніших періодів і виробників.

Кохайто[ред.ред. код]

Кохайто — один із найкращих археологічних районів країни. Улюблена тема бесіди серед регіональних істориків — те, чи дійсно руїни Кохайто, що лежить за 120 км на південь від Асмери, були раніше древнім містом Колое, легендарним і комерційно важливим містом великого королівства Аксум. Навіть якщо це і не так, місто залишається великою і виразною ділянкою історичної зони Африки — розміри в 2,5 на 15 км і велика висота, а також те, що розкопано тільки приблизно 20% руїн, дозволяє сподіватися, що згодом Кохайто складе гідну конкуренцію навіть Долині Царів в Єгипті. Чотири унікальних історичних пам'ятники вже звільнено від багатовікових наносів і вони є гордістю Кохайто.

Храм Маріам Уакіро[ред.ред. код]

Храм Маріам Уакіро, як гадають учені, — одна з найранніших християнських церквов у світі, нині його буквально оточено кільцем битого каменю, що залишився від напівдюжини інших храмів. На північ від нього лежить підземна, висічена в товщі пісковика Єгипетська Могила, названа так не тому що її було побудовано єгиптянами, а через значні розміри самої могили, що не має аналогів в древньому світі. Найбільша споруда в Кохайто — Дамба Сафіра 60 м завдовжки, побудована близько 1000 років тому. Біля Кохайто розташовано також і кілька мальовничих скельних міст старовини, серед них знаменита печера Аді Алауті з більш як 100 найкрасивішими скульптурними панно, вирубаними прямо з навколишньої гірської породи. Область навколо маленького села Метера, на 20 км на південь від Кохайто, також була важливим центром древнього Аксумського королівства майже 2000 років тому. Зараз це третя за величиною історична ділянка в країні. Деякі з розсіяних руїн, спочатку виявлених французами наприкінці 1860-х років, було, очевидно, побудовано близько V ст. до н. е., в період, що передує піднесенню Аксума. Хоч є вже довгий список об'єктів, великих і маленьких, на яких зроблено археологічні розкопки, безліч унікальних ділянок все ще чекає дослідження.

Унікальна Стела Метери[ред.ред. код]

Унікальна Стела Метери — вертикальна кам'яна колона, прикрашена написами, є центром розкопок. Нині вона має 2,5 м висоти і була встановлена біля підніжжя пагорба Амба Саїм як дохристиянський символ сонця і місяця, які й викарбувані зверху на східній частини обеліска. Інші археологічні відкриття в Метері включають Королівський палац або віллу, численні могили (цікаво, що вони пусті) і залишки підземного тунелю, який, згідно з місцевою легендою, колись йшов на кілька сотень кілометрів на південь, до Аксума.

Гірське місто Керен[ред.ред. код]

Гірське місто Керен є третім за величиною містом Еритреї з населенням в 120,000 осіб і обласною столицею регіону Ансеба. Більшість населення — мусульмани і тому місто насичене ісламською культурою. Сприятливий клімат Керена особливо корисний для тих, хто страждає від ревматизму. Місто розташоване на висоті 1392 м над рівнем моря. Середня температура тут близько 30С тримається майже весь рік. Керен — гарне місто і відрізняється від Асмери і Массауа. Назва «Керен» означає високогір'я. Сонце встає і заходить у горах, які оточують Керен. Незалежно від того, де Ви зупинилися, Вас розбудять на світанку заклики муедзина (служителя мечеті). Керен — один з найбільших сільськогосподарських центрів в Еритреї. У місті є ринок, де продаються вироби із срібла, дерева і худоба (верблюди, велика рогата худоба, вівці, кози й осли). У Керені багато прикладів італійської й ефіопської колоніальної спадщини. Керен, охороняється неприступною єгипетською фортецею 19 століття (Тігу), в якій досі знаходиться дуже багато ефіопських військових гармат. Гордістю фортеці є вишукані громадські будинки і Католицька церква, побудована в римському стилі. З даху фортеці (1460 м) відкривається мальовничий пейзаж на місто і, зокрема, на руїни стародавнього Королівського Палацу, який було зруйновано під час битви в 1977 році. Колись у Керені було дві залізничні станції. Одна з них використовується й нині як місцева автобусна станція і для автобусів, що йдуть в Асмеру, Накфу і Баренту, і для жовтих таксі Тойота, які перетинають Керен.

Біля міського ринку розташована місцева святиня Святого Маріама, а також стародавній баобаб, який є символом достатку. Вважається, якщо мандрівник прийме в тіні цього дерева з рук місцевих жінок чашечку кави, то обидві сторони чекає благословення мудрості і достатку. Тому будь-якого дня тут можна абсолютно безкоштовно продегустувати чудову дуже міцну місцеву каву і порадувати тим самим місцевих жителів. Стара житлова область Керена насичена італійською архітектурною спадщиною. Чудове уявлення про життя цього регіону можна також отримати просто піднявшись на вершину гори Тігу або відвідавши Єгипетський форт на північний схід від міста.

Місто Массауа[ред.ред. код]

Массауа, головний порт Еритреї, розташовується на континенті і двох островах, які пов'язані між собою двома переїздами (дамбами). Мабуть, найцікавішими місцями на основній частині Массауа, розташованій на континенті, є солоні озера. На цій самій території проживає велика частина населення Массауа. На острові Таулуд (один з двох островів) знаходиться військовий меморіальний комплекс, Храм Св. Маріама, стара залізнична станція, готель «Дахлак» та імператорський палац. Проїзд по другій дамбі веде в «мавританську» портову частину міста, на острів Батсе, яка дуже гарна, особливо ввечері, коли оживають провулки між турецькими, італійськими та єгипетськими будинками. Одними з найпривабливіших місць у Массауа як вдень, так і вночі є місцеві бари і ресторани. Порт Массауа, який знаходиться за 100 км на північний схід від Асмери, довго був культурним центром прибережної області країни. Ця глибока гавань Червоного моря використовувалася протягом багатьох століть іноземними торговцями і загарбниками, в тому числі турками, які протрималися тут більш як 300 років, єгиптянами й італійцями. Всі вони залишили тут власний слід індивідуального архітектурного впливу. За це, а також за чудові пляжі в околицях, його часто називають «Перлиною Червоного моря». Місто лежить у межах двох островів — Массауа і Таулуд (адміністративний центр), плюс невелика частина його (значною мірою — житлові райони) розташована на материку. Острів Массауа з його подібними до лабіринту вулицями і мішаниною цікавих будинків, готелів, площ і релігійних споруд — чудове місце, яке заслуговує на те, щоб дослідити його пішки. На бокових вуличках навпроти гавані Ви знайдете будинки з коралових блоків (в основному — XVII-го століття). Корал колись був традиційним будівельним матеріалом для будинків Массауа, так як і для давніх будинків в оттоманському стилі Маммуба Мохаммеда Нахарі й Абу Хамдума. Сховані в житловій зоні міста і кілька старих закритих ринків, 500-річна мечеть Шейх Ханафі, з її вражаючою люстрою Мурано, і розкішна Кампо — велика площа, оточена будинками, прикрашеними розкішними турецькими та єгипетськими різьбленими фасадами.

Руїни аксумського міста Адуліс[ред.ред. код]

Далеко в північній частині непривітної вулканічної пустелі, відомої як Данкалія, майже за 60 км на південь від Массауа, лежать стародавні руїни аксумського міста Адуліс. Заснований у шостому столітті до н. е., і таким чином — найстаріша пам'ятка стародавніх цивілізацій в Еритреї, Адуліс був великим портом Аксумського королівства і вже тоді торгував з Середземномор'ям, Африкою й Індією. Майже всі його споруди (98%) ще приховують надра землі, але археологічні дані свідчать, що це було одне з найбільших міст старовини, суперник Гізи і Фінікії, чия велич ще буде розкрита майбутніми вченими.

Місто Накфа[ред.ред. код]

Приблизно за 150 км на північ від Керена розташована столиця провінції Сахел — Накфа. Вона має особливе значення для еритрейців, як неприступна фортеця Фронту Національного Визволення Еритреї (ФНВЕ) під час війни і протягом довгого часу місто було форпостом опору ФНВЕ. Ефіопська авіація бомбила все місто, за винятком мінарету мечеті, яка служила пунктом орієнтації для пілотів. У результаті цього Накфа була дуже сильно зруйнована. Після визволення Еритреї місто було повністю відновлено. Еритрейська грошова одиниця була названа в честь цього міста і введена в обіг в 1997 році.

Місто Ассаб[ред.ред. код]

Ассаб: Місто стало важливим портом, коли було куплене в 1869 році судноплавною компанією Рубаттіно за 8,100 доларів у місцевих султанів від імені італійського уряду. Ассаб був обраний, завдяки своєму стратегічному положенню поблизу Баб ель Мандебської протоки — він міг стати важливим пунктом торгівлі між Еритреєю та Аравійським півостровом. Нині Ассаб — сучасний великий порт з нафтоперегінним заводом, побудованим ще за сприяння Радянського Союзу.

Місто Агордат[ред.ред. код]

Агордат розташований за 75 км на захід від Керена, в західній низовині на річці Барк, яка мілка і має широкі піщані береги. Агордат є древнім містом, яке раніше було столицею району Барк. Місто є кінцевою станцією залізниці, що йде з Массауа в західному напрямі. У області міста бувають високі температури повітря і піщані бурі, які відомі як «хабуб».

Архіпелаг Дахлак[ред.ред. код]

Архіпелаг Дахлак: Північна частина Червоного моря, де знаходяться респектабельні курорти Єгипту, Ізраїлю та Йорданії вже досить добре досліджена як любителями пірнання із затримкою дихання: сноркелінгу (snorkeling) і фри-дайвінгу (free-daiving), так і аквалангістами. Але якщо ми заглянемо в атлас регіону Червоного моря, то виявимо, що основні скупчення коралів розташовані не в північній його частині, а набагато південніше — в районі Еритреї. І чим далі ми віддаляємося від стандартних регіонів, тим більше можливості зустріти цікаві об'єкти і подивитися первісну підводну фауну. Саме в цих місцях вас чекають незайманий підводний світ, справжні, не порушені цивілізацією корали, тут мешкають величні велетні морів — кити і манти, а затонулі кораблі повні скарбів. Архіпелаг Дахлак є національним парком Еритреї. З 200 островів архіпелагу нині населені тільки чотири. На інших господарює безліч морських птахів з усього Червоного моря (рифові чаплі, рожеві пелікани, арабські дрохви, чаплі-голіафи, скопи, сріблястий чеглок та ін.). Тут знаходяться одні з найдревніших коралових рифів у регіоні Червоного моря. Світ ссавців представлений кількома породами дельфінів і китів. Ареол мешкання китів — таких, як кашалот або полосатик, не поширюється північніше широти Судану або порту Джедда (Саудівська Аравія), тому при всьому бажанні Вам не вдасться зустріти китових, за винятком хіба пляшконосих дельфінів або афалин, ні в районі Шарм-эль-Шейха, ні в районі Хургади або Сафагі. Зате південніше Халаїба (Єгипет) кашалот і пропорційні з ним товариші — часті гості.

Острів Дохул[ред.ред. код]

Дахлакський острів Дохул — найкраще місце для спостереження за дюгонями і зеленими черепахами, яких приваблюють сюди мілині, де росте морська рупія. Та ж історія з акулами. Зустріч з акулою в північній частині Червоного моря швидкоплинна і рідкісна. Побачити що-небудь, крім дрібних рифових різновидів, там неможливо. Зате в центральних і південних районах китова і великі акули — мако, бик, молот і тигрова — широко поширені. Цих хижаків приваблює сильна течія біля західної сторони вкритого акацією і хвойними деревами острова Дургам. Тут же серед різноманітних коралів зустрічаються зграї мант і індійських бичкорилів, а також морські їжаки і зірки. У північній частині острова Діссеї Вас чекають коралові сади з вогненних і вузликових коралів, гідрофор, турбінарій, аліцій, актиній і альціонарій, які відвідують зграйки каранксів і луціанів.

Острів Нокра[ред.ред. код]

Острів Нокра був сумнозвісною італійською в'язницею смерті, а пізніше — російською військовою базою. Всі споруди збережені досі і дуже популярні у туристів.

Острів Кебір[ред.ред. код]

Найбільший острів архіпелагу Дахлак — Кебір, де розташовані дев'ять колоритних етнічних селищ, а також безліч археологічних руїн — основне місце для мисливців за перлами в південній частині Червоного моря. Острів настільки багатий історичними і природними визначними пам'ятками, що його вже включили в кандидати у список об'єктів світової спадщини ЮНЕСКО.


Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]