Насильство проти чоловіків

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина циклу статей про
Насильство проти чоловіків
Вбивства
Фізичне насильство/калічення
Сексуальне насильство
Позитивна дискримінація
Фактори
Пов'язані теми

Насильство проти чоловіків (гендерно-зумовлене, -орієнтоване, -базоване, насильство на основі статі чи гендерне насильство) — це термін для насильницьких дій, які вчиняються непропорційно або виключно проти чоловіків або хлопчиків. Чоловіки надмірно представлені як кривдники, так і жертви насильства.[1][2]

Сприйняття та аспекти[ред. | ред. код]

Дослідження соціальних установок показують, що насильство сприймається як більш чи менш серйозне залежно від статі жертви та кривдника.[3][4] Сповіщення про насильство щодо чоловіків демонструють розбіжності. Люди рідше повідомлять поліції про те, що чоловік б'є іншого чоловіка, ніж про те, що чоловік б'є жінку.[5]

Правоохоронці-чоловіки виявляють більше небажання подавати звинувачення чи протоколи, коли чоловік є жертвою домашнього насильства.[6] Використання стереотипів правоохоронними органами є загальновизнаною проблемою[7], і вчений-міжнародник Соланж Маутан стверджує, що під час конфліктних ситуацій сексуальне насильство проти чоловіків ігнорувалося на користь сексуального насильства проти жінок і дітей.[8] Одним із пояснень такої різниці у фокусі є фізична сила, яку чоловіки мають над жінками, що робить людей більш схильними засуджувати насильство з такою гендерною конфігурацією.[9]

Концепція чоловіків, які пережили насильство, суперечить суспільним уявленням про чоловічу гендерну роль[10], що призводить до низького визнання.[11]

Через сприйняття зґвалтування як жіночої проблеми служби, спрямовані на допомогу жертвам сексуального насильства, не завжди готові працювати з жертвами чоловічої статі.[12][13]

Ризик стати жертвами насильницьких злочинів для чоловіків набагато вищий, ніж для жінок, тоді як жінки більше бояться насильницьких злочинів.[14][15] Це явище дослідники називають «гендерним парадоксом страху перед злочином».[16][17]

Насильство проти ЛГБТ-чоловіків[ред. | ред. код]

Докладніше: Насильство на ґрунті гомофобії

Протягом історії чоловіча гомосексуальність переслідувався, часто жорстоко. Під час середньовіччя та раннього Нового часу чоловіки, яких визнавали винними у «содомії», часто піддавали смертній карі за гомосексуальність.[18]

У своєму звіті за грудень 2020 року Міжнародна асоціація лесбіянок, геїв, бісексуалів, транссексуалів та інтерсексуалів (ILGA) виявила, що гомосексуалізм є кримінальним правопорушенням у 67 зі 193 держав-членів ООН і в одній незалежній юрисдикції, на Островах Кука, тоді як дві держави-члени ООН, Ірак і Єгипет криміналізували це де-факто, але не в законодавстві.[19] В Афганістані, Брунеї, Ірані, Іраку, Мавританії, Нігерії, Саудівській Аравії, Сомалі, Об'єднаних Арабських Еміратах і Ємені все ще допускається винесення смертної кари за гомосексуальні сексуальні дії.[20]

За даними Human Rights Campaign 26 відсотків чоловіків-геїв і 37 відсотків чоловіків-бісексуалів зазнають зґвалтування, фізичного насильства або переслідування з боку інтимного партнера, у порівнянні з 29 відсотками чоловіків-гетеросексуалів[21]. Крім того, 40 відсотків чоловіків-геїв і 47 відсотків чоловіків-бісексуалів зазнавали сексуального насильства, крім зґвалтування, у порівнянні з 21 відсотком чоловіків-гетеросексуалів.[21]

Домашнє насилля[ред. | ред. код]

Докладніше: Примусове обрізання крайньої плоті

Жінки та чоловіки, які вчиняють домашнє насильство, схильні вчиняти різні види насильства. Наприклад, жінки більш схильні кидати або бити предметами, бити ногами, кусати або бити, тоді як чоловіки частіше давить або душити.[22][23] У той час, як жінки нападають на чоловіків, чоловіки набагато частіше є злочинцями та мають значно більше шансів поранити, завдати шкоди або вбити своїх партнерів.[14] Чоловіки менш схильні бути вбитими інтимним партнером, ніж жінки. У Сполучених Штатах у 2005 році 329 чоловіків були вбиті своїми інтимними партнерами проти 1181 жінки.[24][25]

Під час карантину та розпоряджень, які були введені в дію, щоб допомогти стримати поширення COVID-19, у багатьох країнах різко зросла кількість випадків домашнього насильства вдома.[26][27] Таке зростання домашнього насильства відбулося в усьому світі, за оцінками, кількість дзвінків чоловіків до служб підтримки жертв домашнього насильства збільшилася на 16-40 %.[28][29][30] Водночас жінки залишились найпоширенішими жертвами насильства.[31][32]

Чоловіки, які постраждали від домашнього насильства, іноді не бажають повідомляти про це чи звертатися за допомогою.[33] Шаміта Дас Дасгупта та Ерін Піцці є одними з тих, хто стверджує, що, як і інші форми насильства над чоловіками, насильство з боку інтимного партнера зазвичай менше визнається суспільством, якщо жертвами є чоловіки.[34][35] Поліція часто тривіалізує або применшує звинувачення чоловіків у домашньому насильстві проти жінок.[2][36][37] Дослідження, починаючи з 1990-х років, виявили проблеми уявної та фактичної упередженості, де залучається поліція, коли факт того, що чоловік постав жертвою заперечується навіть у разі поранення.[38][39] Багато людей, як чоловіків, так і жінок, вагаються повідомляти про домашнє насильство, наприклад, 1,9 мільйона людей віком від 16 до 59 років повідомили у Дослідженні злочинності в Англії та Уельсі (за рік, що закінчився березнем 2017 року), що вони були жертвами домашнього насильства, а 79 % — не повідомляли про свого чи колишнього партнера. З 1,9 мільйона приблизно 713 000 були чоловіками, тоді як 1,2 мільйона були жінками.[40]

Примусове обрізання[ред. | ред. код]

Докладніше: Примусове обрізання крайньої плоті

Примусове обрізання — це обрізання хлопців та дорослих чоловіків проти їх волі.[41] Примусове обрізання відбувалося в широкому діапазоні ситуацій, особливо при обов'язковому наверненні немусульман в іслам[42] і останнім часом особливо в Кенії.[43][44] У Південній Африці звичай дозволяє необрізаним чоловікам, які розмовляють мовою коса, старшім віку обрізання (себто 25 років або старше), пересилювати інших чоловіків та примусово обрізати.[45] Деякі вчені вважають примусове обрізання дорослих чоловіків сексуальним насильством зумовленим статтю.[43][44] Міжнародний кримінальний суд постановив у 2011 році, що такі дії не є «сексуальним насильством», а скоріше підпадають під значення «інших нелюдських дій».[41]

Примусове обрізання хлопчиків без медичної причини було описано як насильство над дітьми та порушення їхніх прав, а деякі медичні організації називають обрізання, виконане з немедичних причин, «каліченням».[46][47][48][49][50] Ці практики, однак, залишаються предметом тривалих і енергійних етичних дебатів.[51] Прихильники базують свої аргументи на свободі віросповідання, а також на аргументі про те, що криміналізація була б переважно неефективною, змусила б батьків, які наполягають на процедурі, звертатися до погано підготовлених практиків, а не до медичних працівників, і сприяла б стигматизації або заохочувала б переслідування групи меншин.[52][53][54][55] У той час, як нерелігійне регулярне обрізання є незаконним у деяких країнах,[55][56] релігійне обрізання неповнолітніх є законним у будь-якій державі.[53]

Масові вбивства[ред. | ред. код]

У ситуаціях структурного насильства, включаючи війну та геноцид, чоловіків і хлопчиків часто виділяють і вбивають.[57] Виділення чоловіків і хлопців призовного віку відбувається через припущення, що вони є потенційними учасниками бойових дій, і є формою гендерно зумовленого насильства, через поширеність чоловічого призову до армії та непоширеність жінок у армії.[58][59] Ці акти насильства розглядаються як природні та виходять із припущень про гендерну роль чоловіків у бойових ситуаціях.[60] Ця практика сягає корінням глибоко в історію: римські записи про завоювання громад вказують на масове вбивство чоловіків поселень і поневолення жінок.[61][62]

Вбивства цілей за статтю під час війни в Косово, оцінки цивільних чоловіків-жертв масових вбивств свідчать про те, що вони становили понад 90 % усіх жертв серед цивільного населення.[57] Також чоловіки та хлопці, які не брали участі в бойових діях, були об'єктами масових убивств під час війни.[63] Примусовий призов також можна вважати гендерним насильством, що скоюється державами проти чоловіків[59]. Крім того, приклади можуть включати фільтраційні табори, створені Росією на окупованих територіях під час російського вторгнення в Україну у 2022 році.[64]

Сексуальне насильство[ред. | ред. код]

Відповідно до звіту SAVI (Сексуальне насильство та насильство в Ірландії) за 2002 рік, 9,7 % ірландських чоловіків повідомили, що зазнали контактного сексуального насильства у зрілому віці (у віці 17 років або старше); 0,9 % тих, хто був насильно залучений у секс з проникненням. Ще 2,7 % повідомили про небажаний безконтактний сексуальний досвід. Для порівняння, 20,4 % ірландських жінок повідомили, що зазнали контактного сексуального насильства в дорослому віці, 6,1 % з яких стосувалися проникливого сексу; ще 5,1 % повідомили про небажаний безконтактний сексуальний досвід.[65]

Згідно зі звітом про сімейне, домашнє та сексуальне насильство в Австралії за 2018 рік, у 2016 році австралійська поліція зафіксувала 4100 чоловіків, які стали жертвами сексуального насильства, на відміну від 18 900 жінок того року (таким чином, чоловіки становили 17,8 % усіх жертв). Серед жертв сексуального насильства чоловічої статі, починаючи з 15 років, 55 % повідомили про кривдника-жінку, тоді як 51 % повідомили про кривдника-чоловіка (деякі, хто зазнавав сексуального насильства кілька разів, були жертвами чоловіків і жінок); для порівняння, 98 % жінок-жертв, починаючи з 15 років, повідомили про чоловіка, тоді як 4,2 % повідомили про жінку (тут також дещо збігається).[66]

У 2012 році Агентство ООН у справах біженців випустило рекомендації для співробітників УВКБ ООН і гуманітарних працівників щодо того, як підтримувати та поводитися з чоловіками, які стали жертвами сексуального насильства та зґвалтування під час війни, а також у ситуаціях з порушенням прав людини. Керівні принципи «включають поради щодо складного завдання ідентифікації жертв сексуального та насильства, що коїться з певних причин тільки проти одного гендеру, враховуючи стигму, пов'язану зі зґвалтуванням».[67]

Військове насильство[ред. | ред. код]

Військова повинність[ред. | ред. код]

Жінки протестують проти військової служби та війни під час маршу до Всесвітнього дня миру біля готелю «Австралія», вулиця короля Вільяма, Північна Аделаїда, 1969 рік

Військовий обов'язок, який іноді називають «драфтом», — це обов'язковий призов людей на державну службу, найчастіше — військову службу. Історично склалося так, що лише чоловіки були піддані військовому призову, і наразі лише три країни призивають жінок і чоловіків на однакових формальних умовах: Норвегія, Швеція та Нідерланди.

Призов лише для чоловіків, або обов'язкова військова служба, критикували як сексистську.[68][69] Критики вважають дискримінацією примушувати тільки чоловіків, та не жінок, до військової служби. Вони кажуть, що призов чоловіків нормалізує чоловіче насильство, призовникам індоктринують сексизм і насильство проти чоловіків, а військовий вишкіл соціалізує призовників у патріархальних гендерних ролях.[70][71] Однак, деякі феміністичні організації чинили опір залученню жінок до призову, особливо Норвезька асоціація прав жінок.[72]

Сексуальне насильство під час війни[ред. | ред. код]

Сексуальне насильство під час війни, вчинене чоловіками над чоловіками, використовується як психологічна війна з метою деморалізації ворога.[73] Ця практика є стародавньою, і зафіксовано, що вона мала місце під час хрестових походів.[74] Під час збройних конфліктів чоловіки можуть бути зґвалтовані, сексуально калічені, сексуально принижені, примушені до кровозмішання або навіть залучені у рабство.[75][76] Зокрема, кастрація використовується як засіб фізичних тортур із сильним психологічним ефектом, а саме втратою здатності до продовження роду та втратою статусу повноцінної людини.[74] Під час останніх конфліктів, таких як боснійська війна та ряд менших конфліктів у Східній Африці, актом сексуального насильства, про який найчастіше повідомлялося, було генітальне насильство.[76][77] Також, як сексуальне насильство в усіх його формах криміналізовано міжнародним правом, культура мовчання навколо сексуального насильства над чоловіками часто залишає чоловіків-жертв без підтримки.[78]

В одному дослідженні менше ніж 3 % організацій, які розглядають зґвалтування як зброю війни, згадують чоловіків або надають послуги жертвам чоловічої статі.[79][80][81]

Вбивство[ред. | ред. код]

Статистика вбивств за даними Бюро статистики юстиції США[82]
Чоловік злочинець/Чоловік жертва 65,3 %
Чоловік злочинець/Жінка жертва 22,7 %
Жінка злочинець/Чоловік жертва 9,6 %
Жінка злочинець/Жінка жертва 2,4 %

Статистика злочинів у США, починаючи з 1976 року, показує, що чоловіки перевищують кількість жертв у вбивствах, у яких беруть участь як чоловіки, так і жінки (74,9 % жертв — чоловіки). Чоловіки також складають більшість (88 %) виконавців вбивств, незалежно від того, жінка чи чоловік жертви.[82] За даними Бюро статистики юстиції, жінки, які вбивають чоловіків, швидше за все, вбивають знайомих, подружжя або хлопця, тоді як чоловіки частіше вбивають незнайомців.[83] У багатьох випадках жінки вбивають чоловіків через те, що вони стали жертвами насильства з боку інтимного партнера[84], однак це дослідження проводилося на жінках у камері смертників, розмір вибірки становив приблизно 97 осіб протягом останніх 100 років.[85]

В Австралії чоловіки також перевищують кількість жертв[86], при цьому Австралійський інститут кримінології виявив, що чоловіки в 11,5 раза частіше, ніж жінки, будуть убиті незнайомцями.[87]

Дані з Великої Британії також показують, що рівень вбивств серед чоловіків вдвічі перевищує рівень вбивств серед жінок.[88] Хоча частка жертв вбивств у Великій Британії в 1960-х роках була досить рівномірно розподілена між чоловіками та жінками, відтоді гендерні тенденції демонстрували різні тенденції: у той час, як кількість жертв жінок залишалася незмінною, кількість чоловіків зросла.[88]

Вбивства поліціянтами[ред. | ред. код]

У Сполучених Штатах застосування поліцією сили зі смертельними наслідками є однією з головних причин смерті молодих чоловіків. Ймовірність смерті в результаті застосування сили поліцією становить 1 з 2000 чоловіків і 1 з 33 000 жінок.[89] Дослідження з використанням останніх даних виявили, що чорношкірих, латиноамериканців та індіанців/аляскинців непропорційно зупиняє поліція та вбиває під час зіткнень.[90][91][92] Ці нерівності демонструють вищі показники смертності поліціянтами для кольорових людей, особливо темношкірих чоловіків, які мають шанс бути вбитими через застосування сили поліціянтами 1 на 1000.[89][93]

Дані з Австралії, Європейського Союзу та Сполученого Королівства також показують, що смерть під час затримання поліціянтами частіше трапляється серед чоловіків.[94][95][96]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ Felson, Richard (2002). Abstract. Violence & gender reexamined. Washington, DC: American Psychological Association. ISBN 9781557988959.
  2. ↑ а б Young, Cathy (25 червня 2014). The surprising truth about women and violence. TIME. Процитовано 24 лютого 2015.
  3. ↑ Golden, Tom. Male Bashing in Mental Health Research (PDF). Men Are Good. Архів (PDF) оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 2 березня 2015.
  4. ↑ Feather, Norm T. (October 1996). Domestic violence, gender, and perceptions of justice. Sex Roles. Springer. 35 (7–8): 507—519. doi:10.1007/BF01544134.
  5. ↑ Felson, Richard B.; Feld, Scott L. (November–December 2009). When a man hits a woman: moral evaluations and reporting violence to the police. Aggressive Behavior. Wiley. 35 (6): 477—488. doi:10.1002/ab.20323. PMID 19746441.
  6. ↑ Fagerlund, Monica (15 січня 2021). Gender and police response to domestic violence. Police Practice and Research (англ.). 22 (1): 90—108. doi:10.1080/15614263.2020.1749622. ISSN 1561-4263.
  7. ↑ Brown, Grant A. (June 2004). Gender as a factor in the response of the law-enforcement system to violence against partners. Sexuality and Culture. Springer. 8 (3–4): 3—139. doi:10.1007/s12119-004-1000-7.
  8. ↑ Mouthaan, Solange (2013). Sexual violence against men and international law – criminalising the unmentionable. International Criminal Law Review. Brill. 13 (3): 665—695. doi:10.1163/15718123-01303004.
  9. ↑ Hamby, Sherry; Jackson, Amy (September 2010). Size does matter: the effects of gender on perceptions of dating violence. Sex Roles. Springer. 63 (5–6): 324—331. doi:10.1007/s11199-010-9816-0.
  10. ↑ Schaaf, Sarah; Lamade, Raina V.; Burgess, Ann W.; Koss, Mary; Lopez, Elise; Prentky, Robert (3 жовтня 2019). Student views on campus sexual assault. Journal of American College Health (англ.). 67 (7): 698—705. doi:10.1080/07448481.2018.1500476. ISSN 0744-8481. PMID 30365913.
  11. ↑ Onyango, Monica Adhiambo; Hampanda, Karen (2011). Social constructions of masculinity and male survivors of wartime sexual violence: an analytical review. International Journal of Sexual Health. Taylor and Francis. 23 (4): 237—247. doi:10.1080/19317611.2011.608415.
  12. ↑ Depraetere, Joke; Vandeviver, Christophe; Beken, Tom Vander; Keygnaert, Ines (2020). Big Boys Don't Cry: A Critical Interpretive Synthesis of Male Sexual Victimization. Trauma, Violence, & Abuse (англ.). 21 (5): 991—1010. doi:10.1177/1524838018816979. ISSN 1524-8380. PMC 7444022. PMID 30554559.
  13. ↑ Sable, Marjorie R.; Danis, Fran; Mauzy, Denise L.; Gallagher, Sarah K. (2006). Barriers to Reporting Sexual Assault for Women and Men: Perspectives of College Students. Journal of American College Health (англ.). 55 (3): 157—162. doi:10.3200/JACH.55.3.157-162. ISSN 0744-8481. PMID 17175901.
  14. ↑ а б Tjaden, Patricia; Thoennes, Nancy (2000). Full Report of the Prevalence, Incidence, and Consequences of Violence Against Women (PDF). Washington, DC: National Institute of Justice.
  15. ↑ Lane, Jodi; Fisher, Bonnie S. (2009). Unpacking the Relationship Between Gender and Fear of Crime. Journal of Contemporary Criminal Justice. 25 (3): 260—263. doi:10.1177/1043986209334986.
  16. ↑ Most predators lurk in plain sight, not at dark streets corners. independent.ie.
  17. ↑ Noon, Michelle (2018). Exploring the fear of crime gender paradox using quasi-experimental methods (PDF) (PhD). Swinburne University of Technology.
  18. ↑ Reggio, Michael (9 лютого 1999). History of the Death Penalty. PBS Frontline. Процитовано 6 лютого 2020.
  19. ↑ ILGA World updates State-Sponsored Homophobia report: "There's progress in times of uncertainty". ILGA (англ.). 15 грудня 2020. Процитовано 21 квітня 2022.
  20. ↑ Avenue, Human Rights Watch | 350 Fifth; York, 34th Floor | New; t 1.212.290.4700, NY 10118-3299 USA |. Country Profiles: Sexual Orientation and Gender Identity. Human Rights Watch. Процитовано 21 квітня 2022.
  21. ↑ а б Sexual Assault and the LGBTQ Community. Human Rights Campaign (амер.). Процитовано 21 квітня 2022.
  22. ↑ Archer, John (2000). Sex differences in aggression between heterosexual partners: A meta-analytic review. Psychological Bulletin (англ.). 126 (5): 651—680. doi:10.1037/0033-2909.126.5.651. ISSN 1939-1455. PMID 10989615.
  23. ↑ Archer, John (2002). Sex differences in physically aggressive acts between heterosexual partners. Aggression and Violent Behavior (англ.). 7 (4): 313—351. doi:10.1016/S1359-1789(01)00061-1.
  24. ↑ Intimate partner violence: consequences. cdc.gov/ncipc. National Center for Injury Prevention and Control, Centers for Disease Control and Prevention. Архів оригіналу за 29 січня 2010. Процитовано 9 лютого 2010.
  25. ↑ Wheel gallery. The Duluth Model. Архів оригіналу за 28 липня 2011. Процитовано 9 лютого 2010.
  26. ↑ Richards, Tara N.; Nix, Justin; Mourtgos, Scott; Adams, Ian (4 жовтня 2021). Comparing 911 and Emergency Hotline Calls for Domestic Violence in Seven Cities: What Happened When People Started Staying Home Due to COVID-19?. CrimRxiv. doi:10.21428/cb6ab371.cdec20ab.
  27. ↑ Mahase, Elisabeth (11 травня 2020). Covid-19: EU states report 60% rise in emergency calls about domestic violence. BMJ (англ.). 369: m1872. doi:10.1136/bmj.m1872 (неактивний 2022-08-30). ISSN 1756-1833. PMID 32393463.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки із неактивним DOI станом на серпень 2022 (посилання)
  28. ↑ Oloniniyi, Ibidunni Olapeju; Ibigbami, Olanrewaju; Oginni, Olakunle Ayokunmi; Ugo, Victor; Adelola, Aderopo; Esan, Olufemi Abiodun; Amiola, Ayomipo; Daropale, Oluwatosin; Ebuka, Matthew (18 серпня 2022). Prevalence and pattern of intimate partner violence during COVID-19 pandemic among Nigerian adults. Psychological Trauma: Theory, Research, Practice, and Policy (англ.). doi:10.1037/tra0001335. ISSN 1942-969X. PMID 35980718.
  29. ↑ Sun, Shufang; Sun, Xiaoming; Wei, Chongyi; Shi, Lingen; Zhang, Ying; Operario, Don; Yan, Hongjing; Zaller, Nicholas; Yang, Cui (19 січня 2022). Domestic Violence Victimization Among Men Who Have Sex with Men in China During the COVID-19 Lockdown. Journal of Interpersonal Violence (англ.): 088626052110721. doi:10.1177/08862605211072149. ISSN 0886-2605. PMC 9502019. PMID 35044888.
  30. ↑ House of Commons Home Affairs Committee, 2020. Home Office preparedness for Covid 19 (Corornavirus) domestic abuse and the risk of harm in the home. Second Report of Session 2019-21 HC321 April 27th. https://committees.parliament.uk/committee/83/home-affairs-committee/
  31. ↑ Piquero, Alex R.; Jennings, Wesley G.; Jemison, Erin; Kaukinen, Catherine; Knaul, Felicia Marie (2021). Domestic violence during the COVID-19 pandemic - Evidence from a systematic review and meta-analysis. Journal of Criminal Justice (англ.). 74: 101806. doi:10.1016/j.jcrimjus.2021.101806. PMC 9582712. PMID 36281275.
  32. ↑ Boserup, Brad; McKenney, Mark; Elkbuli, Adel (2020). Alarming trends in US domestic violence during the COVID-19 pandemic. The American Journal of Emergency Medicine (англ.). 38 (12): 2753—2755. doi:10.1016/j.ajem.2020.04.077. PMC 7195322. PMID 32402499.
  33. ↑ Huntley, Alyson L; Potter, Lucy; Williamson, Emma; Malpass, Alice; Szilassy, Eszter; Feder, Gene (2019). Help-seeking by male victims of domestic violence and abuse (DVA): a systematic review and qualitative evidence synthesis. BMJ Open (англ.). 9 (6): e021960. doi:10.1136/bmjopen-2018-021960. ISSN 2044-6055. PMC 6585830. PMID 31186243.
  34. ↑ Das Dasgupta, Shamita (November 2002). A framework for understanding women's use of nonlethal violence in intimate heterosexual relationships. Violence Against Women. Sage. 8 (11): 1364—1389. doi:10.1177/107780102237408.
  35. ↑ Pizzey, Erin (2011). This way to the revolution: a memoir. London Chicago: Peter Owen. с. 114. ISBN 9780720615210.
  36. ↑ Schlesinger Buzawa, Eva; Buzawa, Carl G. (2003), «Factors affecting police response», in Schlesinger Buzawa, Eva; Buzawa, Carl G., ред. (2003). Domestic violence: the criminal justice response (вид. 3rd). Thousand Oaks, California: Sage. с. 150. ISBN 978-0-7619-2448-7.
  37. ↑ Dutton, Donald G. (1 січня 2011). Rethinking Domestic Violence (англ.). UBC Press. ISBN 978-0-7748-5987-5.
  38. ↑ Buzawa, Eve S.; Austin, Thomas (May 1993). Determining police response to domestic violence victims: the role of victim preference. American Behavioral Scientist. Sage. 36 (5): 610—623. doi:10.1177/0002764293036005006.
  39. ↑ Bates, Elizabeth A.; Kaye, Linda K.; Pennington, Charlotte R.; Hamlin, Iain (18 липня 2019). What about the Male Victims? Exploring the Impact of Gender Stereotyping on Implicit Attitudes and Behavioural Intentions Associated with Intimate Partner Violence. Sex Roles (англ.). 81 (1–2): 1—15. doi:10.1007/s11199-018-0949-x. ISSN 0360-0025.
  40. ↑ ONS (2017). Domestic abuse in England and Wales: year ending March 2017. Crime Survey for England and Wales, Office for National Statistics. Процитовано 5 грудня 2017.
  41. ↑ а б Glass, Michael (September 2013). Forced circumcision of men (abridged). Journal of Medical Ethics. 40 (8): 567—571. doi:10.1136/medethics-2013-101626. PMID 24014634.
  42. ↑ Lerner, Natan (2006). Religion, Secular Beliefs, and Human Rights: 25 Years after the 1981 Declaration. Brill. с. 142.
  43. ↑ а б 'Not men enough to rule!': politicization of ethnicities and forcible circumcision of Luo men during the postelection violence in Kenya. Ethnicity & Health. Taylor & Francis. 18 (5). 2013.
  44. ↑ а б Auchter, Jessica (2017). Forced male circumcision: gender-based violence in Kenya. International Affairs. 93 (3): 1339—1356. doi:10.1093/ia/iix183.
  45. ↑ Funani, Lumpka Sheila (1990). Circumcision among the Ama-Xhosa: A Medical Investigation. с. v.
  46. ↑ Male circumcision does not result in inferior perceived male sexual function – a systematic review. Ugeskriftet.dk. Архів оригіналу за 15 липня 2020. Процитовано 21 серпня 2020.
  47. ↑ Non-Therapeutic Circumcision of Male Minors [Архівовано 2012-05-13 у Wayback Machine.]. Utrecht: Royal Dutch Medical Association, 2010.
  48. ↑ Nordic Association of Children's Ombudsmen (30 вересня 2013). Let the boys decide for themselves. Архів оригіналу за 19 лютого 2014. Процитовано 22 жовтня 2013.[] Tuesday, 1 October 2013
  49. ↑ Statement on Non-Therapeutic Circumcision of Boys. [Архівовано 2016-01-14 у Wayback Machine.]. Nordic Association of Clinical Sexologists, Helsinki, 10 October 2013.
  50. ↑ VIOLATING CHILDREN'S RIGHTS: Harmful practices based on tradition, culture, religion or superstition (PDF). October 2012.
  51. ↑ Clinical Ethics in Pediatrics: A Case-Based Textbook. Cambridge University Press. 8 вересня 2011. с. 43. ISBN 978-0-521-17361-2. Архів оригіналу за 18 січня 2016.
  52. ↑ Current Circumcision Trends and Guidelines. Surgical Guide to Circumcision. London: Springer. 2012. с. 3—8. doi:10.1007/978-1-4471-2858-8_1. ISBN 978-1-4471-2857-1. Outside of strategic regions in sub-Saharan Africa, no call for routine circumcision has been made by any established medical organizations or governmental bodies. Positions on circumcision include "some medical benefit/parental choice" in the United States, "no medical benefit/parental choice" in Great Britain, and "no medical benefit/physical and psychological trauma/parental choice" in the Netherlands.
  53. ↑ а б Cohen-Almagor, Raphael (9 листопада 2020). Should liberal government regulate male circumcision performed in the name of Jewish tradition?. SN Social Sciences (англ.). 1 (1): 8. doi:10.1007/s43545-020-00011-7. ISSN 2662-9283. Protagonists and critics of male circumcision agree on some things and disagree on many others... They also do not underestimate the importance of male circumcision for the relevant communities.... Even the most critical voices of male circumcision do not suggest putting a blanket ban on the practice as they understand that such a ban, very much like the 1920–1933 prohibition laws in the United States, would not be effective... Protagonists and critics of male circumcision debate whether the practice is morally acceptable... They assign different weights to harm as well as to medical risks and to non-medical benefits. The different weights to risks and benefits conform to their underlying views about the practices... Protagonists and critics disagree about the significance of medical reasons for circumcision...
  54. ↑ Non-therapeutic circumcision of male minors – KNMG Viewpoint. Процитовано 7 березня 2018.
  55. ↑ а б Circumcision of Infant Males (PDF). The Royal Australasian College of Physicians. Sep 2010. Архів (PDF) оригіналу за 12 серпня 2015. Процитовано 11 вересня 2013.
  56. ↑ Male circumcision: Global trends and determinants of prevalence, safety and acceptability (PDF). World Health Organization. 2007. Архів (PDF) оригіналу за 22 грудня 2015.
  57. ↑ а б Jones, Adam (June 2000). Gendercide and genocide. Journal of Genocide Research. Taylor and Francis. 2 (2): 185—211. doi:10.1080/713677599. View online. [Архівовано 2015-05-16 у Wayback Machine.]
  58. ↑ Lindsey, Charlotte (2001). Women Facing War (PDF). Geneva, Switzerland: International Committee of the Red Cross.
  59. ↑ а б Carpenter, R. Charli (2006). Recognizing Gender-Based Violence Against Civilian Men and Boys in Conflict Situations. Security Dialogue (англ.). 37 (1): 83—103. doi:10.1177/0967010606064139. ISSN 0967-0106.
  60. ↑ Boomen, Marcus (2019), Ratuva, Steven; Compel, Radomir; Aguilar, Sergio (ред.), Guilty by Association: The Issue of Gender Violence and the Targeted Killing of Men of Fighting Age in Times of Conflict, Guns & Roses: Comparative Civil-Military Relations in the Changing Security Environment (англ.), Singapore: Springer Singapore: 343—364, doi:10.1007/978-981-13-2008-8_18, ISBN 978-981-13-2007-1, процитовано 31 серпня 2022
  61. ↑ Gaca, Kathy L. (1 грудня 2011). Telling the Girls from the Boys and Children: Interpreting Παȋδεϛ in the Sexual Violence of Populace-Ravaging Ancient Warfare. Illinois Classical Studies (англ.). 35—36: 85—109. doi:10.5406/illiclasstud.35-36.0085. ISSN 0363-1923.
  62. ↑ Colwill, David (2017). 'Genocide' and Rome, 343-146 BCE: state expansion and the social dynamics of annihilation (Дипломна робота PhD) (англ.). Cardiff University.
  63. ↑ HSR (2005), «Assault on the vulnerable», in HSR, ред. (2005). Human security report 2005: war and peace in the 21st century. New York Oxford: Published for the Human Security Center, University if British Columbia, Canada by Oxford University Press. с. 111. ISBN 9780195307399. Citing Jones (2000), «Gendercide and genocide [Архівовано 2015-05-16 у Wayback Machine.]» p. 186.
  64. ↑ Russian troops in Mariupol to ban all movement in the city in preparation for "filtration" and mobilisation operation. Українська правда (англ.). Процитовано 16 квітня 2022.
  65. ↑ Hannah McGee, Rebecca Garavan, Mairéad de Barra, Joanne Byrne and Ronán Conroy (2002). The SAVI (Sexual Abuse and Violence in Ireland) Report (PDF). The Liffey Press & Dublin Rape Crisis Centre. Архів оригіналу (PDF) за 24 травня 2019. Процитовано 11 червня 2020.
  66. ↑ Family, domestic and sexual violence in Australia 2018. Australian Institute of Health and Welfare. 2018. Процитовано 11 червня 2020.
  67. ↑ Press release (Пресреліз). Архів оригіналу за 14 листопада 2012. Процитовано 14 листопада 2022.{{cite press release}}: Обслуговування CS1:Сторінки з посиланнями на джерела, що мають непридатні URL (посилання)
  68. ↑ Феміністки виступають проти призову та війни:
  69. ↑ Вчені виступають проти призову та війни:
  70. ↑ Michalowski, Helen (May 1982). Five feminist principles and the draft. Resistance News (8): 2.
  71. ↑ Neudel, Marian Henriquez (July 1983). Feminism and the Draft. Resistance News (13): 7.
  72. ↑ No to female conscription – International Alliance of Women (англ.). 24 травня 2015. Процитовано 17 травня 2020.
  73. ↑ Storr, Will (17 липня 2011). The rape of men: the darkest secret of war. The Guardian. Процитовано 28 лютого 2015.
  74. ↑ а б Sivakumaran, Sandesh (April 2007). Sexual violence against men in armed conflict. European Journal of International Law. Oxford Journals. 18 (2): 253—276. doi:10.1093/ejil/chm013.
  75. ↑ Eichert, David (2019). 'Homosexualization' Revisited: An Audience-Focused Theorization of Wartime Male Sexual Violence. International Feminist Journal of Politics. 21 (3): 409—433. doi:10.1080/14616742.2018.1522264.
  76. ↑ а б Touquet, Heleen; Chynoweth, Sarah; Martin, Sarah; Reis, Chen; Myrttinen, Henri; Schulz, Philipp; Turner, Lewis; Duriesmith, David (1 вересня 2020). From 'It Rarely Happens' to 'It's Worse for Men': Dispelling Misconceptions about Sexual Violence against Men and Boys in Conflict and Displacement. Journal of Humanitarian Affairs. 2 (3): 25—34. doi:10.7227/JHA.049. ISSN 2515-6411.
  77. ↑ "We Have a Broken Heart": Sexual Violence against Refugees in Nairobi and Mombasa, Kenya. Women's Refugee Commission (амер.). Процитовано 26 серпня 2022.
  78. ↑ Staff writer (13 жовтня 2011). HEALTH: Rape as a "weapon of war" against men. Irin News. Cape Town. Процитовано 24 лютого 2015.
  79. ↑ . New Orleans, LA. {{cite conference}}: |archive-date= вимагає |archive-url= (довідка); Вказано більш, ніж один |archivedate= та |archive-date= (довідка); Пропущений або порожній |title= (довідка)Обслуговування CS1: Сторінки з параметром url-status, але без параметра archive-url (посилання)
  80. ↑ Stemple, Lara (February 2009). Male rape and human rights. Hastings Law Journal. Hastings College of the Law. 60 (3): 605—647. Pdf.
  81. ↑ Rauhala, Emily (3 серпня 2011). Rape as a weapon of war: men suffer, too. TIME. Процитовано 3 серпня 2011.
  82. ↑ а б Homicide trends in the United States (PDF). Bureau of Justice Statistics.
  83. ↑ Greenfeld, Lawrence A.; Snell, Tracy L. (December 1999). Bureau of Justice Statistics – Special Report – Women Offenders (PDF). Bureau of Justice Statistics. с. 14. Процитовано 6 березня 2015.
  84. ↑ Farr, Kathryn Ann (July 1997). Aggravating and differentiating factors in the cases of white and minority women on death row. Crime & Delinquency. Sage. 43 (3): 260—278. doi:10.1177/0011128797043003002. They [women on death row] typically kill people they know, primarily men - most often husbands or lovers in domestic encounters (Mann 1996; Campbell 1993; Silverman et al. 1993; Weisheit 1993; Browne 1987; Goetting 1987; Wilbanks 1983). ... Many female murderers have killed husbands or boyfriends who battered them repeatedly (Gillespie 1989; Browne 1987).
  85. ↑ Women and the death penalty: facts and figures. deathpenaltyinfo.org. Death Penalty Information Center.
  86. ↑ Men are killed at a greater rate than women in Australia – what can we do to reduce their risk?.
  87. ↑ Myth Busting: The true picture of gendered violence.
  88. ↑ а б Homicide in England and Wales - Office for National Statistics. www.ons.gov.uk. Процитовано 29 серпня 2022.
  89. ↑ а б Esposito, Michael; Lee, Hedwig; Edwards, Frank (31 липня 2019). Risk of being killed by police use of force in the United States by age, race-ethnicity, and sex. Proceedings of the National Academy of Sciences of the United States of America (англ.). 116 (34): 16793—16798. Bibcode:2019PNAS..11616793E. doi:10.1073/pnas.1821204116. ISSN 0027-8424. PMC 6708348. PMID 31383756.
  90. ↑ Ross, Cody T.; Hills, Peter James (5 листопада 2015). A Multi-Level Bayesian Analysis of Racial Bias in Police Shootings at the County-Level in the United States, 2011–2014. PLOS ONE. 10 (11): e0141854. Bibcode:2015PLoSO..1041854R. doi:10.1371/journal.pone.0141854. PMC 4634878. PMID 26540108.
  91. ↑ Ross, Cody T.; Winterhalder, Bruce; McElreath, Richard (18 червня 2020). Racial Disparities in Police Use of Deadly Force Against Unarmed Individuals Persist After Appropriately Benchmarking Shooting Data on Violent Crime Rates. Social Psychological and Personality Science (амер.). 12 (3): 323—332. doi:10.1177/1948550620916071. ISSN 1948-5506.
  92. ↑ Knox, Dean; Lowe, Will; Mummolo, Jonathan (2020). Administrative Records Mask Racially Biased Policing. American Political Science Review (англ.). 114 (3): 619—637. doi:10.1017/S0003055420000039. ISSN 0003-0554.
  93. ↑ Lett, Elle; Asabor, Emmanuella Ngozi; Corbin, Theodore; Boatright, Dowin (2021). Racial inequity in fatal US police shootings, 2015–2020. Journal of Epidemiology and Community Health (англ.). 75 (4): 394—397. doi:10.1136/jech-2020-215097. ISSN 0143-005X. PMID 33109524.
  94. ↑ Independent Office for Police Conduct. Deaths during or following police contact: Statistics for England and Wales 2019/20 (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 10 серпня 2018. Процитовано 14 листопада 2022.
  95. ↑ Dalton, Vicki (1999). Death and Dying in Prison in Australia: National Overview, 1980–1998. Journal of Law, Medicine & Ethics (англ.). 27 (3): 269—274. doi:10.1111/j.1748-720X.1999.tb01461.x. ISSN 1073-1105. PMID 11067604.
  96. ↑ Frater, Alison (19 квітня 2008). Deaths in custody. BMJ (англ.). 336 (7649): 845—846. doi:10.1136/bmj.39546.635729.80. ISSN 0959-8138. PMC 2323041. PMID 18420666.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Насильство_проти_чоловіків&oldid=42261777