Глем-метал

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Глем-метал
Стилістичні походження
Походження
Пізні 1970-ті, ранні 1980-ті Лос-Анджелес і Нью-Йорк
Типові інструменти
Популярність Найбільша: з 1983 по 1991[1]
Помірне відродження з початку 2000-х років
Регіональні сцени
США (Лос-Анджелес, Нью-Йорк), Великобританія, Європа, Канада, Швеція, Фінляндія

Глем-метал (також відомий як хейр-метал[2] і поп-метал[3]) — піджанр хард-року[2] та хеві-металу. Він поєднує в собі елементи панк-року, а також складні хуки та гітарні рифи, запозичивши в той же час естетику глем-року 1970-х.

Глем-метал виник наприкінці 1970-х — початку 1980-х років в США. Особливо сильний розвиток він отримав в Лос-Анджелесі на музичній сцені Sunset Strip під впливом таких гуртів, як Kix, Night Ranger, Motley Crue та Quiet Riot. Глем-метал був популярний в 80-х і початку 1990-х років в результаті діяльності багатьох гуртів, включаючи Poison, Cinderella та Bon Jovi.

Жанр стрімко втратив своє панування з 1991 по 1994 рік у часи підйому гранджа та випуску таких альбомів, як Nevermind гурту Nirvana, однак почав відроджуватися на початку нового тисячоліття багато в чому завдяки шведському сліз-металу та діяльності ретро-гуртів, таких як The Darkness і Steel Panther.

Характеристики[ред.ред. код]

Twisted Sister — типові представники жанру

З точки зору музики глем-метал використовує традиційні пісні у жанрах хард-рок та хеві-метал, в яких також поєднувалися елементи панк-року[4], складні хуки та гітарні рифи[3][5]. Як і в багатьох метал-піснях 80-х років, в них часто фігурували шред-соло[6]. Для глем-металу характерно також широке використання гармоній, зокрема в метал-баладах, повільних емоційних піснях, якими зазвичай завершується альбом або концерт[7]. У глем-металі було багато комерційно успішних синглів, завдяки яким новий жанр відкрився для широкої публіки, що не хотіла знову приймати традиційний хеві-метал[8]. Лірика пісень глем-металу часто мала справу з любов'ю та хтивістю, успадкованої від блюзу, а також з піснями, що часто зачіпають особистість жінки[8].

Естетично глем-метал в значній мірі спирається на глем-рок 1970-х років[9], запозичивши від цього жанру дуже довгі начесані волосся, використання макіяжу, яскраві одяги та аксесуари (переважно бавовняні та шкіряні джинси, спандекс та пов'язки)[10]. Візуальні аспекти глем-металу привернули увагу музичних телевізійних програм, зокрема MTV, поява якого збіглася з підйомом жанру[11]. Глем-метал виконавці стали сумно відомими через свою розпусне життя в нічних вечірках, які широко висвітлювалися в бульварній пресі[12].

Історія[ред.ред. код]

Витоки[ред.ред. код]

Cheap Trick — гурт, що зробив сильний вплив на формування жанру.

Музичний журналіст Стівен Девіс стверджує, що вплив стилю можна простежити у творчості таких гуртів, як Aerosmith, Kiss, Boston, Cheap Trick та New York Dolls[13]. Особливо великий вплив на жанр надали гурт Kiss, а також шок-рок виконавці, такі як Еліс Купер[14]. Остаточно зовнішній вигляд виконавців хейр-метала був фактично оформлений фінським гуртом Hanoi Rocks[15].

Гурт Van Halen розцінювався критиками як найбільш впливовий на жанр, з'явившись з музичної сцени Лос-Анджелеса на Сансет Стріп в 1978 році, завдяки гітарним навичкам Едді Ван Галена[4]. Він популяризував техніку гри дворучного легато під назвою теппінг, наочно показавши її в пісні «Eruption» з альбому Van Halen[4]. Це звучання гітари та витівки співака Девіда Лі Рота на сцені, ймовірно, зробили вельми сильний вплив на глем-метал, хоча гурт ніколи не брав в повній мірі своє звучання, як естетику глему[16].

Часто відноситься до нової хвилі британського хеві-метала, гурт Def Leppard в 1981 році випустили свій другий альбом High 'N' Dry, який являв собою суміш глем-року з хеві-металом, визначивши тим самим звучання протягом всього десятиліття[17]. Наступний альбом гурту Pyromania, проданий у кількості 10 мільйонів копій і став «діамантовим» згідно з Американською асоціацією звукозаписних компаній, досяг другого місця в Billboard 200, а сингли «Foolin», «Photograph» і «Rock of Ages» сприяли появі на MTV[18][19][20]. Йому широко наслідували багато гуртів каліфорнійської сцени[5].

Перша хвиля (1980–84)[ред.ред. код]

Гурт Kix на сцені в 1983 році.

На початку 80-х років ряд гуртів з усієї території США почав рухатися до того, що стало б називатися глем-металом. Серед них був і гурт Kix з Західного Меріленда, який випустила свій однойменний дебютний альбом у 1981 році[21]. З Сан-Франциско перший альбом гурту Night Ranger Dawn Patrol потрапив в американський Топ 40, однак їх справжнім проривом стала платівка 1983 року під назвою Midnight Madness, до якої увійшов сингл «Sister Christian»[22]. Нью-йоркський гурт Twisted Sister, який спочатку утворився як глем-рок гурт в 1972 році, випустив в 1982 році свій перший альбом під назвою Under the Blade[23].

Найбільш активною глем-метал сцена була в клубах на Сансет Стріп, серед яких були The Trip, Whisky a Go Go та Starwood[4]. Ці клуби почали уникати бронювання виступів панк-рок гуртів через страх насильства, і зосередилися на метал-гуртах, зазвичай на основі пропозиції «платити, щоб грати», створюючи яскраву сцену для хард-року[24][25]. Один з перших гуртів, що вийшли з цієї сцени, сталв Mötley Crüe, який випустив 2 альбоми: Too Fast for Love (1981) і Shout at the Devil (1983)[26]. Дебютний альбом американського колективу Quiet Riot під назвою Metal Health (1983) став першою глем-метал платівкою, яка досягла першої позиції в чартах Billboard та допомогла відкрити двері успіху подальшим групам[27]. Збільшення числа лос-анджелеських гуртів сприяло випуску інших дебютних альбомів в 1984 році, в тому числі Out of the Cellar колективу Ratt[28] та однойменної платівки W.A.S.P.[29]. В цей же час гурт Black 'n Blue, сформований в Портленді, випускає свій однойменний дебютний альбом[30], а нью-йоркський гурт White Lion в 1985 році — пластинку Fight to Survive[31]. Всі ці гурти відіграли важливу роль у формуванні загального іміджу та звучання глем-металу[32].

Друга хвиля (1985–1991)[ред.ред. код]

Перший гурт в жанрі християнський метал Stryper на сцені 1986 року.

До середини 80-х років почався великий успіх глем-металу в мейнстрімі. Лос-Анджелес продовжив стимулювати найважливішу глем-метал сцену навколо вулиці Сансет Стріп, такими гуртами, як London. London спочатку був утворений як глем-рок гурт в 70-х роках[33], однак свій дебютний альбом Non Stop Rock випустив лише в 1985 році[33]. Гурт примітний тим, що через його ряди пройшли майбутні учасники Mötley Crüe, Cinderella та Guns N' Roses[33]. Пенсильванія також не відставала від Лос-Анджелеса, випустивши такі успішні гурти, як Poison з Гаррісбурга[34] та Cinderella з Філадельфії[35]. Ці групи в 1986 році випустили 2 мультиплатинові альбоми: Look What the Cat Dragged In та Night Songs, відповідно[34][35]. Гурт Stryper, утворений в 1983 році в окрузі Орандж, здійснив свій прорив в мейнстрім 1986 року завдяки платиновому альбому під назвою To Hell with the Devil, а також вніс християнську лірику пісень в хард-рок та глем-метал виконання[36]. У 1986 році гурт Van Halen разом з новим вокалістом Семмі Хагар випустив альбом 5150, який досяг першої позиції в США за три тижні, і було продано більше шести мільйонів копій[16]. Альбом The Final Countdown шведського гурту Europe, який став неофіційним гімном глем-металу, потрапив в Топ 10 багатьох держав, у тому числі і США, а заголовний сингл досяг першої позиції в чартах 26 країн[37].

Найбільш комерційно значущим релізом ери глем-металу став альбом Slippery When Wet гурту Bon Jovi з Нью-Джерсі, який являв собою суміш хард-року та поп-музики і провів в загальній складності майже вісім тижнів на вершині чарту Billboard 200[38]. Було продано більше 12 мільйонів копій цього альбому[38]. Ця платівка стала першим хард-рок альбомом, який породив три сингли, два з яких досягли номер один[38]. Альбом ознаменував собою розширення аудиторії глем-металу, залучаючи як жінок, так і чоловіків, ознаменувавши прорив на MTV і комерційний успіх серед інших груп в кінці десятиліття[39]. У середині-кінці 80-х років глем-метал гурти мали сильну ротацію на каналах, особливо в щоденних новинах MTV, а деякі колективи з'являлися на таких передачах, як Headbanger's Ball, яка стала однією з найпопулярніших програм з кількістю переглядів більш 1,3 мільйони на тиждень[40][41]. Гурти також отримали сильну ротацію на радіостанціях, таких як KNAC в Лос-Анджелесі[42]. У другій половині десятиліття, незважаючи на переважно негативні критичні рецензії та остереженія деяких відділів музичної індустрії[43], глем-метал став найбільш надійною формою комерційної поп-музики США[44].

Іззі Стредлін на сцені з Guns N' Roses 2006 року.

Гурт Mötley Crüe в 1987 році з альбомом Girls, Girls, Girls продовжив свій успіх[26], а Def Leppard з платівкою Hysteria досяг свого комерційного піку, останнім створивши хард-рок запис з 7 хіт-синглів[18]. В 1987 році гурт Faster Pussycat випускає свій однойменний дебютний альбом, проте найбільшого успіху досяг колектив Guns N' Roses, спочатку сформувався в результаті з'єднання L.A. Guns та Hollywood Rose, який випустив бестселер під назвою Appetite for Destruction[45]. Альбом з більш сильним та жорстким звуком, ніж у більшості глем-метал платінок, породив три успішних хіт-сингла, включаючи пісню «Sweet Child o' Mine», який досяг першої позиції[45]. Перевага стилю було таким, що каліфорнійська хардкор гурт TSOL в цей період рушив в бік глем-металу[46][47].

В останні роки десятиліття найбільш помітні успіхи були у альбомів New Jersey[48], OU812[16] та Open Up and Say... Ahh!, останній з яких породив хіт-сингл «Every Rose Has Its Thorn», і було продано вісім мільйонів копій у всьому світі[34][49]. Гурти Britny Fox з Філадельфії[50] та Winger з Нью-Йорка[51] випустили свій однойменний дебютний альбоми в 1988 році. 1989 року Mötley Crüe випустила свій найбільш комерційно успішний альбом, мультиплатиновий номер один під назвою Dr. Feelgood[26]. У тому ж році однойменний дебютні альбоми були випущені групами Danger Danger з Нью-Йорка[52] та Dangerous Toys з Остіна, для яких був характерний сатерн-рок[53]. Свої дебютні альбоми, Dirty Rotten Filthy Stinking Rich та Skid Row, відповідно, 1989 року також випустили групи Warrant[54] та Skid Row[55], останній з яких досяг шостій позиції в чарті Billboard 200[55]. Ці колективи стали одними з останніх великих груп, які з'явилися в еру глем-металу[55]. Глем-метал увійшов в 90-х роках як один з самих комерційно успішних жанрів поп-музики. В 1990 році дебютні альбоми Stick It to Ya[56] та FireHouse гуртів Slaughter з Лас-Вегаса та FireHouse з Північної Кароліни, відповідно, досягли 18 і 21 місць в Billboard 100[57]. Вони, ймовірно, є піком комерційного досягнення глем-металу. Альбоми Guns N' Roses Use Your Illusion I, Use Your Illusion II[45] та Van Halen — For Unlawful Carnal Knowledge[16] лише закріпили 1991 року популярність глем-металу[16]. 1992 року Def Leppard, слідом за альбомами Hysteria та Adrenalize, які стали мультиплатиновим, створила чотири хіт-сингли, що займали перше місце в американських чартах протягом п'яти тижнів, а їх єдиний хард-рок альбом протягом року досяг тієї ж позиції, що і пісні[58].

Падіння популярності (1993–1996)[ред.ред. код]

W.A.S.P. на сцені в Ставангері в 2006 році.

Фільм 1988 року під назвою «Занепад Західної Цивілізації Частина II: Роки метала» охопив тему лос-анджелеської глем-метал сцени успішних та початкових гуртів. Цей фільм підкреслив надлишки глем-металу, особливо сцену, в якій гітарист гурту W.A.S.P. Кріс Холмс дав інтерв'ю, випиваючи горілку на надувному матраці в басейні в присутності матері[59][60]. Результатом всього побаченого стала негативна реакція на музичний жанр[59][60]. На початку 90-х популярність глем-металу різко впала після майже десятирічного успіху. Деякі музичні критики та музиканти почали висміювати виконавців глем-металу, називаючи їх «волохатими фермерами»[61][62], натякаючи на незабаром поширився термін хейр-метал. Іншою причиною зниження популярності стилю могло бути зміна позицій павер-балад. Використання цих балад, особливо в якості хард-рокового гімну, вважалося первісною формулою успіху, проте в кінці 80-х та початку 1990-х років аудиторія втратила до них будь-який інтерес[63][64].

Ще одним важливим фактором спаду став підйом гранджу з Сієтла завдяки таким гуртам, як Alice in Chains, Pearl Jam і Soundgarden. Це стало особливо очевидним 1991 року після успіху альбому Nevermind гурту Nirvana, в якому поєднувалися елементи хардкор-панку, «брудного» звучання хеві-металу, використавши дисторшн, фузз та фідбек, а також похмура лірика пісень, показавши естетику та повну протилежність глем-металу з його пишнотою та виконанням[2][65]. Багато великих лейблів були збентежені несподіваним успіхом гранджу та почали набирати персонал на користь молодих виконавців, які були більш обізнаними в музичному плані[66]. Як наслідок, MTV переключив свою увагу на новий стиль, внаслідок ефір глем-метал гуртів був відведений на нічний час доби, і в кінці 1994 року програма Headbanger's Ball припинила своє мовлення[66], в той час як станція KNAC перейшла на іспаномовне радіомовлення[42]. Враховуючи брак повноцінної присутності на радіо, глем-метал гурти не досягали своєї аудиторії. Інші альтернативні рок-гурти, такі як Red Hot Chili Peppers і Jane's Addiction також сприяли падінню глем-металу[67].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Pierce, Olga. (5 травня 2008). «Hair metal grows back on the 'Net». The Seattle Times uken (англ.). Процитовано 13 вересня 2013. 
  2. а б в «Hair Metal» (англ.). Allmusic. Процитовано 13 вересня 2013. 
  3. а б «Pop-Metal» (англ.). Allmusic. Процитовано 13 вересня 2013. 
  4. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Moore2009 не вказаний текст
  5. а б C. Smith, 101 Albums that Changed Popular Music (Oxford: Oxford University Press, 2009), ISBN 0-19-537371-5, pp. 160-2.
  6. D. Bukszpan, The Encyclopedia of Heavy Metal (London: Barnes & Noble Publishing, 2003), ISBN 0-7607-4218-9, p. 63.
  7. G. T. Pillsbury, Damage Incorporated: Metallica and the Production of Musical Identity (New York, NY: CRC Press, 2006), ISBN 0-415-97374-0, p. 45.
  8. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Weinstein2000pp45-7 не вказаний текст
  9. P. Auslander, Performing Glam Rock: Gender and Theatricality in Popular Music (Ann Arbor, MI: University of Michigan Press, 2006), ISBN 0-7546-4057-4, p. 232.
  10. D. Bukszpan, The Encyclopedia of Heavy Metal (London: Barnes & Noble Publishing, 2003), ISBN 0-7607-4218-9, p. 60.
  11. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Walser1993 не вказаний текст
  12. R. Batchelor and S. Stoddart, The 1980s (London: Greenwood Publishing Group, 2007), ISBN 0-313-33000-X, p. 121.
  13. Davis, 2008, p. 30
  14. Scaruffi, 2003, p. 274
  15. Macdonald, Harrington, Dimery, 2006, p. 508
  16. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок AllmusicVanHalen не вказаний текст
  17. Bogdanov, Woodstra, Erlewine, 2002, pp. 293-294
  18. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Bogdanov2002DefLeppard не вказаний текст
  19. «American album certifications-Def Leppard-Pyromania». RIAA. Процитовано 17 листопада 2011.
  20. «Pyromania» (англ.). Allmusic. Процитовано 11 вересня 20113. 
  21. J. Franck. «Kix» (англ.). Allmusic. Процитовано 14 вересня 2013. 
  22. S. T. Erlewine. «Quiet Riot» (англ.). Allmusic. Процитовано 14 вересня 2013. 
  23. S. T. Erlewine and G. Prato. «Ratt» (англ.). Allmusic. Процитовано 14 вересня 2013. 
  24. E. Rivadavia. «W.A.S.P.» (англ.). Allmusic. Процитовано 14 вересня 2013. 
  25. W. Ruhlmann. «Black 'n Blue» (англ.). Allmusic. Процитовано 14 вересня 2013. 
  26. Prato, Greg. «White Lion» (англ.). Allmusic. Процитовано 14 вересня 2013. 
  27. Moore, 2009, pp. 105-106
  28. а б в D. Stone, «London»
  29. а б в B. Weber, «Poison», Allmusic. Retrieved 19 June 2010.
  30. а б W. Ruhlmann, «Cinderella», Allmusic. Retrieved 19 June 2010.
  31. G. Prato, «Stryper», Allmusic. Retrieved 19 June 2010.
  32. «RIAA — Gold & Platinum». RIAA. Архів оригіналу за 2012-11-20. Процитовано 24 червня 2008. 
  33. а б в Flick, Larry. Bon Jovi bounce back from tragedy // Billboard, 114 (28 вересня 2002) (39) С. 81. Процитовано 15 вересня 2013.
  34. Nicholls, 1998, p. 378
  35. Walser, 1993, p. 13
  36. Marshall, Clay. Where do all the Videos Go? // Billboard, 113 (23 червня 2001) (25) С. 32. Процитовано 15 вересня 2013.
  37. а б M. Moses and D. Kaye, «What did you do in the war daddy?», Billboard, vol. 111, no. 23, 5 June 1999, ISSN 0006-2510, p. 82.
  38. D. Weinstein, «Rock critics need bad music», in C. Washburne and M. Derno, eds, Bad Music: the Music we Love to Hate (London: Routledge, 2004), ISBN 0-415-94366-3, p. 297.
  39. Holden, Stephen. The Pop Life // The New York Times, (27 грудня 1989). Процитовано 15 вересня 2013.
  40. а б в S. T. Erlewine and G. Prato, «Guns N' Roses», Allmusic. Процитовано 19 червня 2010.
  41. B. Torreano, «TSOL» Allmusic. Процитовано 7 липня 2010.
  42. Sharpe-Young, 2005, p. 302
  43. S. T. Erlewine, «Bon Jovi», Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  44. «Poison Artist information», Billboard.com. Retrieved 18 June 2012.
  45. J. Ulrey, «Britny Fox», Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  46. S. T. Erlewine, «Winger», Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  47. G. Prato, «Danger Danger», Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  48. G. Prato, «Dangerous Toys», Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  49. S. T. Erlewine, «Warrant», Allmusic. Retrieved 20 June 2010.
  50. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок AllmusicSkidRow не вказаний текст
  51. S. Huey, «Slaughter», Allmusic. Retrieved 18 June 2010.
  52. S. T. Erlewine, «Firehouse», Allmusic. Retrieved 6 July 2010.
  53. «Def Leppard — the Band» BBC h2g2. Retrieved 18 June 2010.
  54. а б Danville, Mott, 2009, p. 16
  55. а б Hurd, 2007, p. 79
  56. Thompson, Dave. (Березень 1994). «I Slept With Soundgarden and Other Chilling Confessions» (англ.). Alternative Press uken. Процитовано 16 вересня 2013. 
  57. Magnuson, Ann. (Лютий 1992). «Sub Zep?» (англ.). Spin. Процитовано 15 вересня 2013. 
  58. Pillsbury, 2006, p. 45
  59. C. Aaron Don't fight the power // Spin, 17 (Листопад 2001) (11) С. 90. Процитовано 15 вересня 2013.
  60. «Grunge» (англ.). Allmusic. Процитовано 16 вересня 2013. 
  61. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Marshall2001 не вказаний текст
  62. Moore, 2009, p. 117