Грандж

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Грандж
Стилістичні походження
Походження
Середина 1980-х років, Сіетл, США
Типові інструменти
Популярність Перша половина 1990-х років

Грандж (англ. Grunge) — музичний напрям, піджанр альтернативного року. Виник у середині 1980—х років у передмістях Сіетлу (штат Вашингтон, США), що зумовило альтернативну назву напрямку — «Звук Сіетлу» (англ. "Seattle Sound"). Формування гранджу відбувалося під впливом хардкор-панку, важкого металу та інді-року. Для гранджу є характерними перевантажене звучання електрогітар, часті зміни музичної динаміки протягом композиції, а також надривний вокал або вокал з характерним розтягуванням слів.

У 1980—х центром розвитку музичного напрямку була незалежна студія звукозапису Sub Pop. Комерційний успіх прийшов до гранджу на початку 1990—х років після паралельного виходу двох досить несхожих за звучанням альбомів Nevermind гурту Nirvana та Ten гурту Pearl Jam. Успішні продажі цих записів сприяли зростанню популярності альтернативного року та врешті-решт призвели до визнання гранджу найпопулярнішим напрямом рок-музики 1990—х.[1] Більшість грандж-гуртів втратили популярність наприкінці десятиріччя, однак їхній доробок продовжує впливати на розвиток сучасної рок-музики.

Походження назви[ред.ред. код]

Логотип студії звукозапису Sub Pop Records, своєрідної «колиски» гранджу.

Як правило, перше використання терміну «грандж» для опису цього жанру музики приписують Марку Арму, вокалісту сіетлського гурту Green River, а згодом гурту Mudhoney. Вперше Арм використав термін 1981 року, в листі до сіетлського фензіну Desperate Times, в якому описав свій тодішній гурт Mr. Epp and the Calculations як «чистий грандж». Кларк Хамфрі, редактор фензіна, стверджує, що це найперше використання терміну для визначення гурту з Сіетла, а також згадує, що Брюс Певітт, один із засновників лейбла Sub Pop, популяризував термін — неодноразово використовував його для опису музики Green River[2].

Роками пізнише Арм сказав: «Очевидно, що я не винайшов [термін]. Я почув його десь. Термін вже був відомий у всій Австралії в середині 1980-х і описував такі гурти, як King Snake Roost, The Scientists, Salamander Jim та Beasts of Bourbon»[3]. Арм використовував слово «грандж» як описовий термін, а не термін для жанру[4].

Характеристика[ред.ред. код]

Характерне звучання музики гранджу визначається його походженням від змішування елементів панк-року та важкого металу, однак деякі гурти робили акцент на перший або другий елемент. Типове для панку жорстке «брудне» звучання через вплив важкого металу стало складнішим та мелодійнішим, темп музики значно уповільнився[1]. Манера виконання гранджу складається з класичного набору — одна чи декілька електрогітар, бас-гітара, ударна установка. При цьому гітарний звук у більшості випадків піддається деформації за допомогою звукових ефектівдисторшну, фузз-боксу та фідбеку. Деякі особи, пов'язані з розвитком гранджу, зокрема музикант і продюсер Джек Ендіно та гурт Melvins, пояснили вплив гуртів важного року типу Kiss та інших — «музичною провокацією». Грандж-виконавці вважали подібні гурти «вбогими» (англ. cheesy), але попри це вони подобались їм. Базз Осборн із Melvins зобразив таке ставлення як спробу побачити, які кумедний речі можуть робити гурти і перейняти це самим[5]. На початку 1990-х, фірмовий формат пісень гурту Nirvana «стоп — старт», став звичайним для жанру[1]. Сайт Allmusic назвав грандж «гібридом важкого метала і панка»[1]. Не зважаючи на те, що зазвичай клавішні інструменти не застосовуються в гранджі, сіетлський гурт Gorrilla створив дискусію, зламав «тільки гітарний» підхід до жанру, використовуючи для своєї музики орган фірми Vox[6].

Тематика пісень[ред.ред. код]

Більшість грандж-композицій сповнені відчаю та звертаються до проблематики соціальної відчуженості, апатії, неможливості самореалізації, занепокоєності майбутнім. У своїй творчості грандж-музиканти висловлюють незадоволення станом суспільства та його упередженим ставленням до потреб особистості. У цьому плані грандж наслідує протестну ідеологію панку та є віддзеркаленням настроїв американської молоді періоду свого розквіту[1]. Водночас, деякі грандж-пісні мають іронічні та сатиричні тексти, нерідко об'єктом висміювання ставала естетика ґлем-року[7].

Субкультура[ред.ред. код]

Зростання популярності гранджу серед молоді очікувано спричинило появу на початку 1990-х окремої молодіжної субкультури. Як і у випадку інших субкультур, що розвивалися на основі того чи іншого музичного напряму, представники субкультури гранджу — гранджери (англ. grungers в Британії або англ. grungies в США)[8] намагалися максимально наслідувати музикантів своїх улюблених гуртів в усьому, від стилю одягу до світосприйняття.

Грандж-концерти були відомі за свою простоту та енергійність. На противагу представникам популярних у 1980-х рок-течій, насамперед ґлем-року, музиканти грандж-гуртів уникали застосування на свої концертах будь-яких візуальних (світлових або піротехнічних) ефектів та не розробляли для своїх виступів окремих сценічних образів. Своїм сценічним одягом вони підкреслювали єдність зі своєю аудиторією, яку на перших етапах розвитку гранджу здебільшого складала молодь з робітничих родин невеличких міст Північного Заходу США. У документальному фільмі «Істерія!» зазначається, що сіетлські гурти були мінливими виконавцями, адже їх метою було не розважати, а просто «відірватися»[5].

Типовий одяг сіетлського грандж-музиканта складався з блакитних джинсів, теніски та теплої фланелевої сорочки, тобто відповідав повсякденному вбранню мешканців цого регіону з досить прохолодним кліматом. Варіантами вбрання були штани (або шорти) та сорочки (або теніски) темних кольорів. Все це купувалося в найдешевших магазинах знеціненого одягу або, навіть, в магазинах секонд-хенду. Пізніше, коли субкультура гранджу набула популярності і знайшла своїх прихильників серед заможних верств населення, до естетики гранджу звернулися представники індустрії моди. Відомі виробники молодіжного одягу почали випускати колекції грандж-одягу, речі з яких виглядали підкреслено дешевими, але продавалися за досить високу ціну[8]. Бред Моррелл, у своєму дослідженні «Nirvana та звук Сіетлу», пізніше писав: «У той час світ високої моди, який важко назвати реальним світом, вирішив, що грандж — це шикарно. Дизайнери розробили дурнуваті моделі светрів ціною по 500 доларів кожний, точні копії десятидоларових»[9].

Одна з філософських позицій гранджу була «справжність». Дейв Риммер, музичний журналіст і критик, пише, що разом з відродженням ідеалів панк-року в музиці початку 1990-х років, з «Кобейном і купою дітей, яким він подобається, рок-н-рол… кинув їм виклик: чи можете ви бути досить чистими, кожен день, кожен рік, щоб довести свою справжність, щоб жити музикою [та] жити будучи позером, фальшивкою, запроданцем?»[10].

Історія[ред.ред. код]

Ранній розвиток (1986—1990)[ред.ред. код]

Обкладинка альбому Deep Six

Появу гранджу як відомого широкому загалу музичного феномену пов'язують з випуском у 1986 році студією звукозапису C/Z Records альбому Deep Six, до якого увійшли записи шести сіетлських гуртів — Green River, Soundgarden, The Melvins, Malfunkshun, Skin Yard та The U-Men. Для більшості з цих гуртів збірка стала першим випущеним студійним записом. Вибір творів саме цих виконавців для об'єднання на одній платівці пояснюється схожістю звучання їхньої музики, яку не можна було віднести до будь-якого з відомих музичних стилів, але можна було характеризувати як суміш панку та важкого металу.

Цього року вийшов перший альбом гурту Green River Dry As a Bone. Альбом було випущено створеною Брюсом Павіттом студією Sub Pop, за місію якої було визначено просування «звуку Сіетлу». Згодом флагманським гуртом студії став найуспішніший грандж-гурт 1980-х Mudhoney, створений музикантами Green River після розпаду останнього. Оригінальне звучання сіетлських гуртів та грамотна політика Sub Pop з популяризації їхньої музики за декілька років зробило Сіетл столицею андеґраундної музики, до якої з'їжджалися гурти з інших частин США, переймаючи гранджове звучання та стиль.

Період розквіту (1990–1994)[ред.ред. код]

Входження гранджу до мейнстриму музикальної культури пов'язують з підписанням наприкінці 1980-х гуртом Soundgarden контракту зі звукозаписувальною студією A&M Records. Контракти з великими студіями також уклали Alice in Chains та Screaming Trees, а в 1990 році — Nirvana. Сам факт підписання контрактів з великими звукозаписувальними компаніями свідчить про перетворення гранджу на складову масової культури, проте справжня широка відомість приходить до цього музикального напряму з випуском у вересні 1991 року альбому Nirvana Nevermind. Альбом, на який продюсерами покладалися досить невеликі надії, виявився надзвичайно успішним — наприкінці 1991 його продажі сягали 400 тисяч примірників на тиждень. А вже в січні 1992 року Nevermind сягнув першої сходинки рейтингу Billboard 200.[11]. Пісня «Smells Like Teen Spirit» презентувала грандж світові.

Успіх альбому Nevermind став справжнім сюрпризом для музикальної індустрії. Пізніше один з керівників студії Geffen, що випустила цей диск, Гері Герш писав: «Ті, хто зараз стверджує, що заздалегідь знав, наскільки цей диск стане популярним, кажуть неправду».[9] Nevermind не лише популяризував грандж, але й довів « культурну та комерційну життєздатність альтернативного року загалом.»[12] Успіх альбому Nirvana привернув увагу меломанів до «звуку Сіетлу» і за результатами 1992 року до сотні найуспішніших музичних альбомів за версією Billboard також увійшли Dirt гурту Alice in Chains, Ten від Pearl Jam, Badmotorfinger гурту Soundgarden, а також альбом Temple of the Dog, записаний спільно музикантами Pearl Jam та Soundgarden. Причому Ten став не менш успішним за Nevermind — на кінець літа 1992 року він розійшовся сукупним тиражем понад 4 мільйони примірників.

Піком світової популярності гранджу вважають 1992-93 роки. Упродовж цих років музиканти провідних грандж-гуртів активно гастролюють, збирають тисячі прихильників на концертних майданчиках по обидва боки Атлантики, їхня творчість та особисте життя активно обговорюється у пресі, на радіо та телебаченні. У цей же період на музичному горизонті один за одним з'являються нові або до того часу маловідомі грандж-виконавці.

Падіння популярності гранджу[ред.ред. код]

До зменшення популярності гранджу призвела ціла низка внутрішніх та зовнішніх факторів. З одного боку, значний комерційний успіх музичного напрямку створив суттєву внутрішню суперечність. Виходило, що музиканти, які здобули прихильність молоді не в останню чергу за рахунок демонстративного протесту проти тотальної комерціалізації усіх сфер життя, стали невід'ємною і досить прибутковою складовою шоу-бізнесу. З іншого боку, в середині 1990-х на музичному небосхилі з'явилися нові стилі — в Північній Америці сходила зірка пост-гранджу з його м'якішим, розрахованим на ширшу аудиторію, звучанням, а на Британських островах набирав популярності брит-поп, який своєю життєствердною позицією у певному сенсі став протилежністю гранджу. Врешті-решт грандж став зайвим доказом того, що вкрай рідко той чи інший напрямок рок-музики може утриматися на вершині успіху більше трьох років.[9]

Від початку широкої популярності гранджу уособленням його субкультури був лідер Nirvana Курт Кобейн, тому не дивно, що завершення ери гранджу прийнято пов'язувати у часі з самогубством Кобейна у 1994 році. Того ж року вийшло декілька ще по-справжньому комерційно успішних альбомів розкручених грандж-гуртів, останні ж повноцінні грандж-альбоми, що пройшли поміченими музикальним загалом, датуються 1996 роком.

Найвідоміші грандж-гурти…[ред.ред. код]

…з Сіетлу та передмість[ред.ред. код]

…з інших міст[ред.ред. код]

Українські[ред.ред. код]

Найвідомішими українськими ґрандж-гуртами є "Димна Суміш"[13] та Скрудж

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  1. а б в г д «Грандж на порталі Allmusic.com». Архів оригіналу за 2013-06-27. (англ.)
  2. Кларк Хамфрі {{{Заголовок}}}. — ISBN 1-929069-24-3
  3. [http://www.thestranger.com/seattle/no-end-in-sight/Content?oid=6267 No End in Sight Mudhoney Is Alive and Well]
  4. Клінтон Хейлін {{{Заголовок}}}. — ISBN 1-84195-879-4
  5. а б Документальний фільм 1996 року «Істерія!» (англ. Hype!)
  6. Powerful, Melodic Gorilla Rises Above A Sea Of Grunge
  7. Grunge
  8. а б Англомовна Вікіпедія — Grunge fashion(англ.)
  9. а б в Брэд Моррелл (1997). Nirvana и саунд Сиэтла. "Локид". ISBN 5862170634. (рос.)
  10. RRC: Archives
  11. «Сайт журналу Billboard». (англ.)
  12. Ерік Олсен (2004-04-09). «10 years later, Cobain lives on in his music». Архів оригіналу за 2013-06-27.  Текст « Сайт » проігноровано (довідка)(англ.)
  13. Пісні козаків