Nirvana

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Nirvana
фотографія
Курт Кобейн (Зліва) та Кріс Новоселіч на MTV Video Music Awards в 1992 році
Основна інформація
Жанр Грандж, альтернативний рок
Роки 19871994
Країна США США
Звідки Абердін, штат Вашингтон
Мова Англійська
Лейбл Sub Pop, DGC
Склад Курт Кобейн
Кріс Новоселіч
Дейв Грол
Колишні
учасники
Аарон Буркхард
Чед Ченнінг
Дейл Кровер
Джейсон Еверман
Дейв Фостер
Ден Пітерз
Пет Смір

Nirvana (МФА: [nɪɹvɑnə]) — американський рок-гурт, створений вокалістом та гітаристом Куртом Кобейном та басистом Крісом Новоселічем в Абердині, штат Вашингтон, в 1987 році. У складі колективу змінилися кілька барабанщиків; довше за всіх з гуртом грав ударник Дейв Ґрол, який прилучився до Кобейна та Новоселіча в 1990 році.

В 1989 році Nirvana стала частиною сієтлської музичної сцени, випустивши на інді-лейблі Sub Pop дебютний альбом Bleach. Після підписання контракту з великим лейблом DGC Records Nirvana отримала несподіваний успіх з піснею «Smells Like Teen Spirit» зі свого другого альбому Nevermind, випущеного в 1991 році. Згодом Nirvana увійшла в музичний мейнстрім, популяризувавши піджанр альтернативного року, названий гранджем. Курт Кобейн зробився в очах ЗМІ не просто музикантом, а «голосом покоління», а Nirvana стала флагманом «покоління Х»[1]. У 1993 році вийшов третій та останній студійний альбом гурту, In Utero, композиції з якого в музичному плані сильно відрізнялися від попередніх робіт колективу.

Недовга, але яскрава історія гурту перервалася у зв'язку зі смертю Курта Кобейна 5 квітня 1994 року, але в наступні роки популярність команди лише зростала. У 2002 році незавершений демо-запис пісні «You Know You're Right», над якою гурт працював незадовго до смерті Кобейна, зайняв перші рядки світових хіт-парадів. З часу виходу дебютного альбому записи Nirvana були продані в кількості понад 90 мільйонів екземплярів у всьому світі[2][3].

Історія гурту[ред.ред. код]

Формування і ранні роки[ред.ред. код]

Логотип гурту, розроблений Куртом Кобейном.

Курт Кобейн та Кріс Новоселіч вперше зустрілися в Абердінській середній школі (англ. Aberdeen High School), але, за словами Кобейна, довгий час не спілкувалися[4]. Вони стали друзями, часто відвідуючи репетиційну базу гурту Melvins[5]. Кобейн хотів разом з Новоселічем створити власний музичний гурт, але Кріс довго не погоджувався. Через три роки після знайомства Кріс нарешті послухав запис Fecal Matter, першого проекту Кобейна, і запропонував Курту почати грати разом. Першим барабанщиком гурту став Боб МакФедден, що покинув колектив вже через місяць[6]. Взимку 1987 року Кріс і Курт найняли ударника Аарона Буркхарда[7]. Спочатку тріо виконувало композиції Fecal Matter, але незабаром музиканти почали писати новий матеріал[8].

Через кілька місяців Буркхард пішов з гурту, і його тимчасово замінив учасник Melvins Дейл Кровер[9]. За його участю були зроблені перші демозаписи. Кровера незабаром змінив новий барабанщик Дейв Фостер[10]. За перші місяці існування гурт змінив кілька назв: «Skid Row», «Pen Cap Chew», «Bliss Throad Oyster», «Windowpane» і «Ed Ted Fred». Зрештою, на початку 1988 року учасники зупинилися на назві Nirvana, яку, як говорив Кобейн, було вибрано, оскільки він «думав про назву, яка була б гарною, приємною або милою, замість грубої, брудної панк-рок назви, на кшталт Angry Samoans»[11]. Перший їх виступ під цим ім'ям відбувся в березні того ж року. Через пару місяців з'явився і постійний ударник Чед Ченнінг[12].

Перші випуски пластинок[ред.ред. код]

Першим офіційним релізом Nirvana став сингл «Love Buzz», що вийшов 1988 року[13]. У червні 1989 року гурт випустив свій перший альбом Bleach на лейблі Sub Pop. Альбом спродюсував Джек Ендіно[14]. У звучанні Bleach відчувався сильний вплив гуртів The Melvins, Mudhoney та таких відомих рок-колективів 1970-х років, як Black Sabbath та Led Zeppelin. В червні 1989 року Nirvana відправилася у велике американське турне, виступивши в 26 містах[15]. В 2001 році Новоселіч розповів в інтерв'ю журналу Rolling Stone, що, сидячи в своєму фургончику під час цього турне, гурт слухав касету, на одній стороні якої був записаний альбом команди The Smithereens, а на іншій — альбом гурту Celtic Frost, що грав в жанрі блек-метал, і що, можливо, ця комбінація теж сильно вплинула на їхню гру[16]. Bleach одразу став найпопулярнішим альбомом на невеликих радіостанціях американських коледжів[17].

Гроші на запис альбому, в сумі 606 доларів і 17 центів, дав Джейсон Еверман. З Кобейном його познайомив Ділан Карлсон, а Ченнінга Еверман знав з п'ятого класу. Еверман став проводити вільний час з гуртом, і, коли музикантам знадобилися гроші на запис Bleach, він, пропрацювавши до того часу кілька літніх сезонів рибалкою на Алясці, легко позичив їм необхідну суму[18]. На обкладинці альбому, у списку музикантів, що брали участь в записі, зазначено: «Джейсон Еверман — гітара», хоча сам Еверман в записі участі не приймав. Пізніше Кріс Новоселіч розповідав, що учасники Nirvana «хотіли, щоб Еверман відчув себе в гурті своїм»[19]. Після завершення запису Еверман ненадовго залишився в складі команди в якості другого гітариста, але пішов після першого американського турне. Згодом він грав на бас-гітарі в гурті Soundgarden, а пізніше приєднався до колективу Mind Funk[20]. Гроші за альбом Nirvana так йому і не повернула.

В кінці 1989 року Кобейн зазначив в інтерв'ю, що музика гурту змінюється: «Наші перші пісні були по-справжньому злими… Але з часом вони стають попсовішими та попсовішими в той час, як я стаю все щасливішим та щасливішим. Тепер в піснях йдеться про конфлікти у відносинах, емоціях по відношенню до інших людей»[21]. На початку 1990 року Nirvana почала працювати над матеріалом для нового альбому з продюсером Бутчем Вігом на Smart Studios в Медісоні, штат Вісконсин[22]. Під час студійної роботи Курт і Кріс вирішили, що Чед — не той барабанщик, який потрібен гуртові; сам Ченнінг висловлював невдоволення тим, що він майже не впливав на процес написання пісень[23]. В результаті Чед покинув гурт. Кілька тижнів на барабанах грав Дейл Кровер з The Melvins, після чого його замінив ударник гурту Mudhoney Ден Пітерз. З ним Nirvana записала пісню «Sliver», яка 1990 року вийшла в якості синглу. Через кілька тижнів Базз Озборн з The Melvins познайомив Курта та Кріста з Дейвом Гролом, який тоді грав у вашингтонській хардкор-команді Scream[24], яка розпалася у вересні 1990 року. Через кілька днів після приїзду Грола в Сієтл Курт і Кріс влаштували йому прослуховування, і, як згодом говорив Новоселіч, «через дві хвилини знали, що він був підходящим барабанщиком»[25].

Успіх[ред.ред. код]

Кріс Новоселіч (зліва) та Курт Кобейн на MTV Video Music Awards в 1992 році

Після роботи на Smart Studios Nirvana вирішила підшукати мейджор-лейбл[26]. Слідуючи рекомендаціям Кім Гордон з Sonic Youth, гурт в 1990 році підписав контракт з DGC Records[27] та почав записувати свій наступний альбом Nevermind. Лейбл запропонував команді кілька продюсерів на вибір, але Nirvana зажадала Бутча Віга[28]. Цього разу музиканти вирішили записуватися не в Медісоні, а відправитися на студію Sound City, розташовану в районі Лос-Анджелеса Ван-Найс. За два місяці роботи в студії Nirvana створила безліч пісень. Деякі з них, такі як «In Bloom» та «Breed», були присутні в репертуарі гурту кілька років, в той час як інші, наприклад, «On a Plain» і «Stay Away», ще не мали закінчених текстів[29]. Після завершення запису Віг і учасники гурту почали мікшування, однак безпосередньо запис матеріалу зайняв занадто багато часу, в результаті чого створені в поспіху мікси були полічені незадовільними. Nirvana запросила Енді Воллеса, мікшера гурту Slayer, щоб він зробив фінальне зведення. Після виходу Nevermind учасники гурту висловили невдоволення «відполірованим» звуком, який надав альбому Воллес[30].

Спочатку менеджери DGC Records планували продати 250 тисяч примірників Nevermind, тобто забезпечити приблизно той же рівень продажів, що і для альбому Goo гурту Sonic Youth[31]. Однак перший сингл з альбому, «Smells Like Teen Spirit», дуже швидко став популярним, головним чином завдяки тому, що кліп на цю пісню часто показували на MTV. Під час турне в кінці 1991 року музиканти Nirvana почали помічати, що квитки на їхні виступи стрімко розкуповувалися, тележурналісти регулярно з'являлися на всіх концертах, а «Smells Like Teen Spirit» постійно грала майже на всіх радіостанціях та музичних каналах[32]. До різдва 1991 року Nevermind в Америці продавався по 400 тисяч примірників на тиждень[33]. 11 січня 1992 року він досяг першого місця в чартах Billboard, змістивши альбом Dangerous Майкла Джексона[34]. Платівка також очолила чарти багатьох країн у всьому світі[35]. У той місяць, коли Nevermind досяг першого місця, Billboard заявив: «Nirvana — це один з тих рідкісних гуртів, у яких є все: визнання критиків, повага музичної індустрії, поп-привабливість та значна коледж-альтернативна основа»[36].

У лютому 1992 року після великого турне по країнах тихоокеанського басейну Кобейн одружився на лідері рок-гурту Hole Кортні Лав. 18 серпня того ж року у них народилася дочка Френсіс Бін Кобейн. Посилаючись на втому, учасники гурту вирішили не проводити ще один тур по Америці в підтримку Nevermind. Замість цього вони дали лише кілька концертів в тому ж році[37]. Через кілька днів після народження Френсіс Бін Nirvana провела одне з найкращих своїх виступів у якості хедлайнера на фестивалі Редінг в Англії[38]. На той момент ходили чутки про погане здоров'я Кобейна і про можливий розпад гурту. Заради жарту Курта ввезли на сцену на інвалідному візку, після чого він піднявся і приєднався до інших членів колективу, зігравши на концерті велику кількість пісень, як старих, так і зовсім нових[39].

Менш ніж через два тижні Nirvana виступила на MTV Video Music Awards. Керівництво MTV хотіло, щоб гурт зіграв «Smells Like Teen Spirit», але музиканти побажали виконати нову пісню, яка називалася «Rape Me». Керівники MTV були незадоволені піснею, так як, за словами продюсера шоу Емі Фіннерті, вони вирішили, що в тексті йдеться про них. Вони наполягли на тому, що Nirvana не гратиме «Rape Me», пригрозивши, що не дадуть гурту виступити на шоу і перестануть показувати їх кліпи по MTV. Після напружених суперечок MTV та Nirvana домовилися, що гурт зіграє пісню «Lithium» з останнього на той момент синглу[40]. Коли Nirvana почала виступ, Курт несподівано зіграв та заспівав свій початок з «Rape Me», після чого заграла «Lithium». На церемонії гурт отримав нагороди у номінаціях «Краще альтернативне відео» і «Кращий новий виконавець»[41].

У грудні 1992 року Nirvana випустила збірку раритетних записів та бісайдів під назвою Incesticide[42]. Багато радіозаписів та ранніх невиданих матеріалів гурту ходило по руках, і метою випуску альбому була боротьба з такими піратськими підробками[43].

In Utero, останні місяці та смерть Кобейна[ред.ред. код]

Nirvana на MTV Unplugged в 1993 році

У лютому 1993 року Nirvana випустила «Puss/Oh, the Guilt», спліт-сингл з The Jesus Lizard на незалежному лейблі Touch & Go[42]. Для запису альбому 1993 року In Utero гурт запросив продюсера Стіва Альбіні, який вже отримав популярність завдяки своїй роботі над альбомом Surfer Rosa гурту Pixies. Nevermind здобув визнання у аудиторії, яка в більшості своїй не мала поняття про тих альтернативних, невідомих та експериментальних музикантів, яких Nirvana вважала своїми попередниками. Тому запрошення Альбіні виглядало добре обдуманим ходом учасників Nirvana, бажаючих, щоб альбом звучав грубо, сиро і без зайвої обробки. До прикладу, в одній з пісень, іронічно названої «Radio Friendly Unit Shifter»[44], чується тривалий різкий звук фідбеку. Однак Кобейн підкреслював, що звучання Альбіні — якраз те, про яке він завжди мріяв: «натуральний» звук без зайвих накладень та студійних ефектів[45]. Студійні сесії з Альбіні були короткими, але вельми насиченими та продуктивними: альбом був записаний та зведений протягом двох тижнів на Pachyderm Studio в місті Каннон-Фолс. Його виробництво обійшлося в 25 тисяч доларів[46].

Через кілька тижнів після запису альбому журнали Chicago Tribune та Newsweek надрукували інформацію про те, що керівництво DGC Records не задоволено записаним матеріалом і може відмовитися від його випуску[47]. В результаті шанувальники вирішили, що на вільну творчість гурту впливають боси лейблу[48]. Хоча чутки про відмову DGC випускати альбом були недостовірними, учасники Nirvana дійсно були не згодні з деякими музичними рішеннями Альбіні, які він прийняв при мікшуванні альбому. Зокрема, вони вважали, що продюсер занадто сильно приглушив частоти бас-гітари[49]. Кобейн також вважав, що «Heart-Shaped Box» і «All Apologies» не звучать «ідеально»[50]. Довгий час продюсував R.E.M. Скотт Літт був запрошений для скорочення цих двох пісень. В результаті були додані додаткові інструменти та бек-вокал[51].

In Utero дебютував в хіт-параді Billboard 200 у вересні 1993 року, зайнявши там перше місце[52]. Крістофер Джон Фарлі в своєму огляді альбому в журналі Time писав: «Незважаючи на те, що фанати альтернативної музики боялися, Nirvana не пішла в мейнстрім, хоча цей потужний новий альбом може ще раз змусити мейнстрім піти у Nirvana»[53]. Однак, будучи комерційно успішним, альбом все ж не досяг успіху Nevermind. Восени група вирушила у перший великий тур по США за два роки. Для його проведення Nirvana запросила в якості другого гітариста Пета змиритися з панки-гурту Germs[54].

У листопаді 1993 року Nirvana разом зі Сміром виступали на акустичному концерті MTV Unplugged. Гурт зіграв лише два своїх хіта — «All Apologies» і «Come As You Are». Грол пізніше сказав: «Ми знали, що не будемо робити акустичну версію „Teen Spirit“… це було б жахливо безглуздо»[55]. Серед пісень були також кілька відносно маловідомих, наприклад, три композиції гурту Meat Puppets, яка приєдналася до Nirvana для їх виконання. У той час як репетиції були проблематичними, продюсер MTV Unplugged Алекс Колетт сказав, що сам виступ пройшло достатньо добре, кожна пісня була записана з першої спроби. Сам концерт тривав менше години, що було нехарактерно для звичайних unplugged-виступів. Після виконання заключної пісні (кавер-версії «Where Did You Sleep Last Night?» Лідбеллі) Колетт попросив групу зіграти на біс, однак Кобейн відмовився. Колетт згадував згодом: "Курт сказав: "Я не зможу перевершити цю останню пісню «. І, коли він вимовив це, я відступив. Бо знав, що він правий»[55]. Виступ гурту вперше показали на MTV 14 грудня 1993 року.

На початку 1994 року команда вирушила на гастролі до Європи. Після концерту 1 березня в залі Terminal Eins в Мюнхені Кобейн захворів бронхітом та важким ларингітом[56]. Наступне шоу, яке повинно було відбутися в тому ж залі на наступну ніч, відклали. Вранці 4 березня в Римі Кортні Лав знайшла Кобейна без свідомості у кімнаті готелю, і його відвезли в лікарню. Пізніше доктор на прес-конференції заявив, що Кобейн прийняв прописаний йому рогіпнол та велику дозу алкоголю. Гастролі, включаючи численні концерти в Великої Британії, остаточно скасували[57]. У наступні тижні давня залежність Кобейна від героїну знову дала про себе знати. Його вмовили відправитися в реабілітаційну клініку. Через кілька днів він переліз через огорожу клініки та полетів на літаку в Сієтл. У п'ятницю 8 квітня 1994 року Кобейна знайшли мертвим в його будинку в Сієтлі: офіційно вважається, що він вистрілив собі в рот з дробовика. Гурт розпався[58].

Після Nirvana[ред.ред. код]

Після розпаду Nirvana Кріс Новоселіч та Дейв Грол не залишили музичну діяльність. Через деякий час після смерті Кобейна Грол зробив кілька демо-записів, які пізніше стали дебютним альбомом його нового гурту Foo Fighters, який в наступні роки випустив кілька комерційно успішних альбомів. Крім Foo Fighters, Грол грав на барабанах у таких гуртах, як Tom Petty and the Heartbreakers, Queens of the Stone Age, Tenacious D, Nine Inch Nails та Killing Joke. Також він співпрацював з Полом Маккартні та Майком Уаттом. Під ім'ям Probot Грол записав альбом в стилі хеві-метал, на якому виконав кавер-версії пісень своїх улюблених виконавців початку 80-х. Останнім часом він також є барабанщиком супергрупи Them Crooked Vultures.

Кріс Новоселіч після Nirvana створив групу Sweet 75[59]. Пізніше разом з Куртом Кірквуд з Meat Puppets та Бадом Гафом з Sublime він заснував колектив Eyes Adrift[60]. Новоселич також виступив на єдиному концерті проіснувала всього один день групи No WTO Combo з Кімом Тайілом з Soundgarden і Джелло Біафрою з Dead Kennedys, з якими випадково зустрівся на акції протесту на саміті СОТ 1999 року. У грудні 2006 року він замінював бас-гітариста Бруно ДеСмартаса з групи Flipper під час їх турне по Великої Британії та Ірландії та кількох американських шоу[61]. Крім того, Новоселич став політичним активістом, заснувавши комітет JAMPAC для захисту прав музикантів[62]. В 2004 році він випустив книгу під назвою «Of Grunge and Government: Let's Fix This Broken Democracy», в якій розповів про свій музичний минулому та політичних прагненнях в сьогоденні.

12 грудня 2012 року, Грол, Новоселіч та Смірнов приєдналися до Пола Маккартні на концерті на користь постраждалих від урагану Сенді[63], для дебютного виконання пісні написаною четвіркою «Cut Me Some Slack». Студійний запис пісні буде випущений на саундтреку до фільму Грола Sound City[64].

Випуски пластинок після смерті Курта Кобейна[ред.ред. код]

Кілька альбомів Nirvana були випущені вже після смерті Кобейна. Перший з них, MTV Unplugged in New York, вийшов в листопаді 1994 року та містив повністю записаний виступ гурту на акустичному концерті MTV Unplugged 1993 року. Через два тижні після його виходу була випущена відеозбірка виступів Nirvana під назвою Live! Tonight! Sold Out!!. Курт сам відбирав значну частину відеоматеріалу для нього: туди увійшли багато записів, зроблених під час турне в підтримку альбому Nevermind. Спочатку MTV Unplugged планували випустити разом з другим диском, на якому містився б матеріал з «електричних» концертів групи — на противагу акустичному виступу. Однак решта членів колективу змушені були скасувати своє рішення, оскільки не знайшли тоді в собі сил працювати з записами померлого Кобейна[65]. Диск із записами живих виступів команди все ж побачив світ в жовтні 1996 року під назвою From the Muddy Banks of the Wishkah.

У серпні 1997 року на присвяченому музичним новинам сайті Wall of Sound з'явилася інформація про те, що Грол і Новоселич працюють над збірником раритетних записів Nirvana[66]. через чотири роки лейбл гурту оголосив, що збірник повністю готовий та вийде у вересні, через десять років після випуску альбому Nevermind. Однак перед самою датою виходу бокс-сету Кортні Лав добилася судової заборони на його випуск та подала позов до суду на Новоселича та Грола, звинувативши їх в незаконному використанні творів Курта. Почався затяжний судовий процес за право володіння музичним спадком Курта Кобейна, що продовжився більше року[67].

Основна суперечка розгорілася навколо невиданої раніше пісні «You Know You're Right», останньої студійної роботи гурту. Грол і Новоселич хотіли включити її в збірник, тим самим випустивши всі раритетні записи за один раз. Однак Лав оскаржила цей намір, заявивши, що ця пісня важливіше записів, зазвичай званих раритетними, і її слід видати на збірнику найкращих робіт групи. Судові суперечки тривали більше року, і в результаті сторони прийшли до компромісу: було вирішено, не відкладаючи, випустити диск з найкращими піснями гурту(включаючи і «You Know You're Right»). Диск називався просто — Nirvana. Лав погодилася віддати касети з демозаписи Кобейна для використання матеріалу у збірнику.

Збірник Nirvana вийшов 29 жовтня 2002 року. Крім пісні «You Know You're Right», в альбом були включені хіти з усіх трьох студійних альбомів, а також деякі альтернативні версії знайомих пісень. Збірник With The Lights Out був випущений в листопаді 2004 року. Збірка включала в себе безліч ранніх демозаписів Кобейна, зйомок репетицій та записів живих виступів з різних періодів історії колективу. Вибрані композиції збірки були видані окремим альбомом під назвою Sliver: The Best of the Box восени 2005 року. Компакт-диск містив дев'ятнадцять композицій із збірки та три раніше невиданих записів, включаючи версію пісні «Spank Thru» з демозаписи 1985 року ранньої групи Кобейна Fecal Matter. В інтерв'ю Джиму Де Рогатісу, Лав розповіла про незліченні записи репетицій, демо- і просто домашніх записів (багато з яких Курт робив прямо у власній спальні), що залишилися після смерті Кобейна[68].

У квітні 2006 року Лав оголосила про своє рішення продати за 50 мільйонів доларів 25 відсотків, із приналежних їй, пісень Nirvana. Покупцем став Ларрі Местель, колишній виконавчий директор «Virgin Records» та нинішній голова видавництва «Primary Wave Music Publishing». Щоб попередити занепокоєння шанувальників з приводу комерціалізації спадщини групи, що вважається незалежною, Лав звернулася до них із запевненнями, що права на музику не будуть просто продані тому, хто дасть більшу ціну. У своєму зверненні Лав написала: «Ми залишимося вірними духу Nirvana і будемо дуже розбірливими при передачі музики в нові руки»[69].

2006 року Live! Tonight! Sold Out!! був перевиданий на DVD; повна необрізаних версія MTV Unplugged in New York вийшла на DVD 2007 року. Live at Reading, виступ групи 1992 року на фестивалі Редінг в Англії, був випущений на Компакт-диск та DVD в листопаді 2009 року. Перший альбом Nirvana Bleach був перевиданий 2009 року на CD і вінілі, через 20 років після виходу оригінального видання. Крім заново зведених пісень, на альбомі була присутня композиція, яка раніше не випускалася — запис концерту групи 9 лютого 1990 року в Pine Street Theatre, Портленд, Орегон. У вересні 2011 року було випущено ювілейне видання Nevermind, присвячене 20-річчю з дня виходу альбому.[70]

Музичний стиль[ред.ред. код]

Курт Кобейн описував раннє звучання гурту як «копіювання Gang Of Four та Scratch Acid»[72]. Коли Nirvana записувала Bleach, Кобейн вирішив, що їм потрібно було відповідати очікуванням Sub Pop в плані гранж-звучання; це пригнічувало його бажання писати більш легкі пісні[73].

Кобейн прагнув створити суміш важкого та легкого звучання. Він говорив: «Я хотів бути схожий на Led Zeppelin, грати екстремальний панк-рок та робити повільні поп-пісні». Коли після запису Bleach Курт почув альбом Surfer Rosa гурту Pixies (вийшов в 1988 році), то відчув, що на ньому був саме той звук, якого він хотів домогтися, але не міг, намагаючись грати більш важкі гранж-пісні. Подальша популярність The Pixies переконала Кобейна в необхідності слідувати своїм музичним інстинктам[74].

Nirvana в своїх піснях використовувала різкі переходи від повільного, тихого звуку до гучного[49]. Незадовго до смерті Кобейн говорив, що гуртові набридла одноманітна формула написання музики, але в той же час висловлював думку, що учасники колективу навряд чи були достатньо вправні, щоб пробувати що-небудь інше[49]. Стиль гри Кобейна на ритм-гітарі, який грунтувався на павер-акордах, низьких рифах і недбалої грі правою рукою, містив у собі ключові компоненти пісень гурту. Кобейн часто грав риф куплета пісні в чистому тоні, потім подвоював його з дисторшн-гітарою, повторюючи вже зіграну частину. Він рідко виконував гітарні соло, які у нього являли собою легкі варіації головної мелодії пісні. Його соло в більшості своїй були засновані на блюзі та звуці розстроєної гітари.

Гра на барабанах Грола «підняла звук Nirvana на новий, більш енергійний рівень»[75]. Азеррад, біограф гурту, пише, що «могутня гра Грола підняла рівень гурту на вищу планку, як у візуальному плані, так і в музичному», відзначаючи, що «хоча Дейв і грає на барабанах дуже жорстко, він достатньо музикальний — неважко визначити, яку пісню він грає, навіть якщо йому ніхто не акомпанує» [76].

Під час живих виступів Кобейн та Новоселіч завжди настроювали свої гітари на лад E flat[77]. Кобейн якось сказав: «Ми граємо так сильно, що не встигаємо налаштовувати наші гітари»[78]. У гурті була звичка трощити апаратуру після концертів. Новоселіч говорив, що він і Кобейн створили цю «фішку», щоб швидше піти зі сцени[79]. Кобейн заявив, що все це почалося як вираз його негативних емоцій, які з'являлися через те, що вони з Чедом Ченнінгом робили помилки під час концертів[80].

Написання пісень та тексти[ред.ред. код]

Еверетт Тру сказав в 1989 році: «Пісні Nirvana розглядають банальне і пішохідне з унікальним ухилом»[81]. Музичну основу кожної пісні, манеру виконання та тексти створював Кобейн. Зазвичай він складав мелодії за допомогою акустичної гітари. Він підкреслював, що Новоселіч і Грол «відігравали велику роль у прийнятті рішень щодо того, наскільки довгою і зі скількох частин повинна бути пісня. Тому я не люблю, коли мене вважають єдиним автором пісень»[82]. На запитання, яку частину композиції він пише першої, Кобейн відповів: «Я не знаю. Я правда не знаю. Напевно, я починаю з куплета, а потім переходжу до приспіву»[49].

Зазвичай Кобейн писав слова для пісень за кілька хвилин до того, як записувати їх у студії[82]. Він говорив: «Коли я пишу пісню, слова для мене найменш важливі. У моїй пісні можуть перетинатися дві або три різні теми, а назва може абсолютно нічого не означати»[83]. В 1993 році в інтерв'ю журналу Spin Кобейн сказав, що йому «глибоко по фігу», про що говориться в словах до пісень з альбому Bleach, в той час як слова до пісень з Nevermind були взяті з написаних ним за два роки віршів, які він нарізав та вибрав найбільш вподобані рядки. Що стосується останнього альбому In Utero, Кобейн заявляв, що тексти були «більш сфокусовані на певних темах»[84].

Вплив[ред.ред. код]

Стівен Томас Ерлевайн, музичний критик сайту Allmusic.com, писав, що до Nirvana «альтернативна музика не сприймалася всерйоз великими звукозаписними компаніями». Після випуску Nevermind «все помінялося, незрозуміло, до гіршого або до кращого»[85]. Успіх Nevermind не лише зробив гранж популярним, але і показав «культурний та комерційний потенціал альтернативного року в цілому»[86]. В інших гуртів були хіти і раніше, але, за словами Ерлевайна, саме Nirvana «назавжди зламала бар'єри» між світом альтернативного року та популярної музики. Ерлевайн також зазначає, що прорив Nirvana «не знищив андеграунд», а «прочинив його» для слухачів[87]. 1992 року Джон Парелес, журналіст The New York Times, писав, що після прориву Nirvana звукозаписні компанії зацікавилися групами, граючими альтернативну музику. Представники компаній укладали з ними угоди та намагалися швидко досягти мейнстріму[88].

Ерлевайн стверджує, що прорив Nirvana «популяризував так зване Покоління X та культуру нероб»[87]. Одразу ж після смерті Кобейна про фронтменом Nirvana заговорили як про «голосі покоління», хоча він сам за життя заперечував цей ярлик[89]. Через десять років після смерті Кобейна Ерік Олсен з новинного каналу MSNBC писав: «За минуле десятиліття Кобейн, маленький, кволий, але привабливий чоловік по життю, став абстрактною іконою Покоління X, на яку багато хто дивиться, як на останню справжню рок-зірку […] месія та мученик, кожний вислів якого було розтягнули та аналізувати»[86].

Багато музичні групи та виконавці не раз стверджували, що Nirvana зробила великий вплив на їхню творчість і на їх рішення почати займатися музикою. серед них Limp Bizkit[90], Джаред Лето з 30 Seconds to Mars[91][92], Seether[93], Flyleaf[94] та інші[95]. Тім Рітчі, музичний директор Radio National, порівнюючи творчість Sex Pistols та Nirvana (тим самим порівнюючи кульмінації панки-руху та грандж-руху відповідно), писав, що «вплив Nirvana набагато більше Sex Pistols», оскільки Nirvana не просто справила вплив на музикантів, вона вплинула на весь мейнстрім в цілому[96]. Крейг Метьесон, автор двох книг про підйом австралійської інді-сцени в 90-ті роки, писав (як і Ерлевайн), що головна заслуга Nirvana полягає в тому, що вона прибрала бар'єри між корпоративними лейблами та інді-музикою[96].

Визнання[ред.ред. код]

Публікатор Країна Список Рік Місце
Rolling Stone США США 100 найкращих виконавців всіх часів[97] 2011 27
Classic Rock Велика Британія Велика Британія 50 найкращих концертних виконавців всіх часів[98] 2008 34
VH1 США США 100 найкращих виконавців всіх часів[99] 1998 42
100 найкращих виконавців всіх часів[100] 2010 14
100 найкращих хард-рок виконавців[101] 2000 6
Acclaimed Music США США Найвідоміші виконавці всіх часів[102] 19
Q Велика Британія Велика Британія 50 гуртів, які змінили світ![103] 2004

Склад гурту[ред.ред. код]

Класичний склад
Входили в основний склад в різні роки
  • Аарон Буркхард — ударні (1987–1988)
  • Дейв Фостер — ударні (1988)
  • Чед Ченнінг — ударні (1988–1990)
  • Ден Пітерс — ударні (1990)
Музиканти, які грали з гуртом під час турів
  • Джейсон Еверман — гітара (1989)
  • Пет Смірнов — гітара (1993–1994)
  • Лорі Голдстон — віолончель (1993–1994)
  • Мелорі Крігер — віолончель (1994)

Схема[ред.ред. код]

Дискографія[ред.ред. код]

Докладніше: Дискографія Nirvana

Література[ред.ред. код]

  • Azerrad, Michael. Come as You Are: The Story of Nirvana. — Doubleday, 1994. — ISBN 0-385-47199-8. (англ.)
  • Cross, Charles. Heavier Than Heaven: A Biography of Kurt Cobain. — Hyperion, 2001. — ISBN 0-7868-8402-9. (англ.)
  • DeRogatis, Jim. Milk It!: Collected Musings on the Alternative Music Explosion of the 90's. — Da Capo, 2003. — ISBN 0-306-81271-1. (англ.)
  • Gaar, Gillian G. In Utero. — Continuum, 2006. — ISBN 0-8264-1776-0. (англ.)
  • Morell, Brad. Nirvana & The Sound Of Seattle. — Omnibus Press, 1996. — ISBN 0-7119-5221-3. (англ.)
  • Rocco, John. The Nirvana Companion: Two Decades of Commentary. — Schirmer, 1998. — ISBN 0-02-864930-3. (англ.)

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Azerrad, Michael. (16.04.1992). «Inside the Heart and Mind of Nirvana». Rolling Stone. Процитовано 2011-04-30.  (англ.)
  2. Armstrong, Mark. (17.11.2002). «Nirvana Tops 50 Million Mark In Worldwide Sales, 'Journals' Number One». Yahoo! Music. Процитовано 2011-04-30. 
  3. «Top Selling Artists». RIAA.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30.  (англ.)
  4. Azerrad, 1994, p. 209
  5. Azerrad, 1994, p. 36
  6. Azerrad, 1994, pp. 44-50
  7. Azerrad, 1994, p. 57
  8. Azerrad, 1994, p. 58
  9. Azerrad, 1994, p. 67-8
  10. Azerrad, 1994, p. 73
  11. Azerrad, 1994, p. 62
  12. Azerrad, 1994, p. 79
  13. Azerrad, 1994, p. 85
  14. Azerrad, 1994, p. 90–91
  15. Azerrad, 1994, p. 111
  16. Fricke, David. «Krist Novoselic». Rolling Stone. 13 вересня 2001 року.
  17. Young, Charles; O'Donnell, Kevin. «Nirvana: Album Guide». Rolling Stone. Процитовано 5 квітня 2014.  (англ.)
  18. Azerrad, 1994, p. 91
  19. Azerrad, 1994, pp. 91, 92
  20. Tarver, Clay (2 липня 2013). «The Rock ’n’ Roll Casualty Who Became a War Hero». The New York Times. Процитовано 16 травня 2014.  (англ.)
  21. Robb, John. (21 жовтня 1989). «White Heat». Sounds. Процитовано 31 жовтня 2013.  (англ.)
  22. Azerrad, 1994, p. 137
  23. Azerrad, 1994, p. 138
  24. Azerrad, 1994, p. 151
  25. Azerrad, 1994, p. 154
  26. Azerrad, 1994, pp. 136, 137
  27. Azerrad, 1994, p. 162
  28. Azerrad, 1994, pp. 164, 165
  29. Azerrad, 1994, pp. 176, 177
  30. Azerrad, 1994, pp. 179, 180
  31. Wice, Nathaniel. (Квітень 1993). «How Nirvana Made It». Spin. Процитовано 29 січня 2014.  (англ.)
  32. Azerrad, 1994, p. 203
  33. Lyons, James. Selling Seattle: Representing Contemporary Urban America. Wallflower, 2004 рік. ISBN 1-903364-96-5, стр. 120
  34. «The Billboard 200». Billboard. 11 січня 1992 року.
  35. Azerrad, 1994, p. 239
  36. «Nirvana Achieves Chart Perfection!» Billboard. 25 січня 1992 року.
  37. Azerrad, 1994, p. 256
  38. «Nirvana's Reading Festival gig to be released on DVD». NME. 20 квітня 2009. Процитовано 8 квітня 2014.  (англ.)
  39. Azerrad, Michael. Rolling Stone. 29 жовтня 1992 року.
  40. Cross, 2001
  41. Azerrad, 1994, p. 276–78
  42. а б Gaar, Gillian G. (14 лютого 1997). «Verse Chorus Verse: The Recording History of Nirvana». Goldmine 23 (432). Процитовано 29 січня 2014.  Проігноровано невідомий параметр |lang= (можливо, |language=?) (довідка)
  43. Erlewine, Stephen. «Incesticide». Allmusic. Процитовано 29 січня 2014.  (англ.)
  44. (рос. Альбом, звучний на всіх радіохвилях; в американській радіоіндустрії терміном «radio-friendly unit shifter» називають «ідеальний» альбом, відповідний для того, щоб часто ставити його в ефір, і продається максимально великим числом екземплярів, тобто «одиниць», або «units»).
  45. Azerrad, 1994, p. 317
  46. DeRogatis, 2003, p. 4
  47. DeRogatis, 2003, p. 17
  48. Azerrad, 1994, p. 332
  49. а б в г Fricke, David. «Kurt Cobain: The Rolling Stone Interview». Rolling Stone. 27 січня, 1994 рік.
  50. Azerrad, 1994, pp. 336, 337
  51. Azerrad, 1994, p. 338
  52. «IN NUMERO UNO» (англійською). Entertainment Weekly. 8 жовтня 1993 року. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30 року. [недійсне посилання]
  53. Farley, Christopher John. Time. 20 вересня 1993 року.
  54. Azerrad, 1994, p. 352
  55. а б Di Perna, Alan. «Behind Unplugged». Guitar World. Березень 1995 року.
  56. «Kurt Cobain». ILoveIndia.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30.  (англ.)
  57. Sanz, Cynthia. «Hardly Nirvana» (англійською). People.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30. 
  58. Humphrey, Clark (10 травня 2001 року). «Kurt Cobain: Seven Years Later--a Reflection by Clark Humphrey» (англійською). HistoryLink.org. Процитовано 2011-04-30. 
  59. «Sweet 75» (англійською). VH1.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30. [недійсне посилання]
  60. «General Info» (англійською). Novoselic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30. 
  61. «Flipper Background Info». Novoselic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30.  (англ.)
  62. «Nirvana Bass Player Advocates PR». Fairvote.org. Процитовано 2011-04-30.  (англ.)
  63. «Paul McCartney to replace Kurt Cobain in Nirvana reunion». Guardian.co.uk
  64. «Nirvana Reunites with Paul McCartney, Record New Song 'Cut Me Some Slack'». Consequence of Sound
  65. Ali, Lorraine. «One Last Blast». Rolling Stone. 17 жовтня 1996 року.
  66. Graff, Gary. «Nirvana Box Set Coming Someday». Wall of Sound. 28 серпня 1997 року.
  67. Heath, Chris. «The Nirvana Wars: Who Owns Kurt Cobain?». Rolling Stone. 6 червня 2002 року.
  68. DeRogatis, Jim (10 березня 2002 року). «A piece of Kurt Cobain» (англійською). Jimdero.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30. 
  69. Vineyard, Jennifer (13 квітня 2006 року). «Courtney Love Sells Substantial Share Of Nirvana Publishing)» (англійською). MTV. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 2011-04-30. 
  70. «Deluxe Edition of Nirvana's Nevermind Coming Out This Year». UpVenue.com. June 22, 2011. Retrieved on July 30, 2011.
  71. Chappell, Jon. (Червень 1993). «Nirvana's music». Guitar. Процитовано 6 квітня 2014.  (англ.)
  72. Azerrad, 1994, p. 294
  73. Azerrad, 1994, p. 102
  74. Azerrad, 1994, pp. 103, 104
  75. di Perna, Alan. «Nevermore». Guitar World. Березень 1999.
  76. Azerrad, 1994, pp. 231, 232
  77. Cross, Charles R. «Requiem for a Dream». Guitar World. Жовтень 2001.
  78. Gilbert, Jeff. «Cheap Tricks». Guitar World. Лютий 1992.
  79. Classic Albums — Nirvana: Nevermind [DVD]. Isis Productions, 2004.
  80. Azerrad, 1994, p. 140
  81. True, Everett. (18 березня 1989). «Seattle: Rock City». Melody Maker. 
  82. а б di Perna, Alan. (Осінь 1996). «The Making of Nevermind». Guitar World. Процитовано 27 липня 2013.  (англ.)
  83. Robb, John. (21 жовтня 1989). «White Heat». Sounds. Процитовано 27 липня 2013.  (англ.)
  84. Steinke, Darcey. (Жовтень 1993). «Smashing Their Heads on That Punk Rock». Spin.  (англ.)
  85. Erlewine, Stephen Thomas. «Nirvana biography» (англійською). Allmusic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 28 квітня 2011 року. 
  86. а б Olsen, Eric. «10 years later, Cobain lives on in his music» (англійською). MSNBC.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 28 квітня 2011 року. 
  87. а б Erlewine, Stephen Thomas. «American Alternative Rock/Post-Punk» (англійською). Allmusic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 28 квітня 2011 року. 
  88. Pareles, Jon (14 червня 1992> року.). «POP VIEW; Nirvana-bes Awaiting Fame's Call» (англійською). Нью-Йорк Таймс. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 28 квітня 2011 року. 
  89. Rich, Frank (14 квітня 1994> року.). «Journal — Far From Nirvana]».» (англійською). Нью-Йорк Таймс. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 28 квітня 2011 року. 
  90. John Bush. «Limp Bizkit. Influenced By» (англійською). Allmusic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  91. «Jared Leto on Nirvana "Come As You Are"» (англійською). Mtvhive.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  92. Andrew Leahey. «30 Seconds to Mars. Influenced By» (англійською). Allmusic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  93. darkstar. «Interview With Shaun Morgan And Pat Callahan From Seether» (англійською). Metalunderground.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  94. Tammy La Gorce. «Flyleaf. Influenced By» (англійською). Allmusic.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  95. Rachel Rodriguez (11 грудня 2008 року). «17 years later, Nirvana record still an icon for rock lovers» (англійською). CNN.com. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  96. а б «Searching for Nirvana» (англійською). Smh.com.au. 2 квітня 2004 року. Архів оригіналу за 2012-05-22. Процитовано 29 квітня 2011 року. 
  97. «100 Greatest Artists of All Time: 1-50 (2011)». Rolling Stone. 2011. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-09-04. 
  98. «50 Best Live Acts of All Time». Classic Rock. Квітень 2008. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-04-18. 
  99. «VH1's 100 Greatest Artists 1998». VH1. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-11-24. 
  100. «VH1's 100 Greatest Artists 2010». Music.spreadit.org. 2010-08-28. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2010-11-24. 
  101. «VH1: '100 Greatest Hard Rock Artists': 1-50 (2000)». rockonthenet.com. 2010. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-09-04. 
  102. «The Top 1000 Artists of All Time». Acclaimed Music. Архів оригіналу за 2013-06-25. Процитовано 2012-11-03. 
  103. «Rocklist.net...Q Magazine Lists». Rocklistmusic.co.uk. Архів оригіналу за 2012-06-04. Процитовано 2012-03-31.