Кацусіка Хокусай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кацусіка Хокусай
葛飾 北斎
Hokusai portrait.jpg
Кацусіка Хокусай в 1839 році. Автопортрет
Ім'я при народженні Токітаро Хокусай
Дата народження 31 жовтня 1760(1760-10-31)
Місце народження Едо (зараз Токіо), Японія
Дата смерті 10 травня 1849(1849-05-10) (88 років)
Місце смерті Токіо, Японія
Жанр живопис
Напрямок укійо-е
«Ніжний вітер, чудова погода» — картина червоної гори Фудзі восени (Збірка «Тридцять шість видів Фудзі»)
«Ножиці і горобець»

Кацусі́ка Хокуса́й (яп. 葛飾 北斎; 31 жовтня 1760 — 10 травня 1849) — майстер укійо-е, художник та ілюстратор. Один із найвідоміших митців домодерного японського мистецтва.

За своє життя Хокусай використовував не менше тридцяти псевдонімів. Незважаючи на те, що використання псевдонімів було звичайною практикою у японських художників того часу, за кількістю псевдонімів він істотно перевершує інших великих авторів. Псевдоніми Хокусая нерідко використовуються для періодизації етапів його творчості[1]. У 1814 році Кацусіка Хокусай створив першу серію робіт, яку він назвав «манга». Відтоді ця назва використовується на позначення японських коміксів[2][3]. На Заході Кацусіка Хокусай відомий передусім картиною Велика хвиля в Канаґава[4].

Біографія[ред.ред. код]

Дитинство[ред.ред. код]

Точна дата народження художника невідома, за японською системою літочислення це був 23-ій день 9-ого місяця 10-ого року періоду Хорекі, тобто у жовтні-листопаді 1760 року. Серед конкретних дат дослідники називають 31 жовтня[5]. Вважається, що Хокусай народився у кварталі Варагесуй району Хондзе в Едо (сучасний Токіо). Його справжнє ім'я було Токітаро[6], але протягом свого життя він творив під різними псевдонімами.

Вважається, що його батьком був Нікадзіма Ісе, що виготовляв дзеркала для сёгуна[6]. Хокусай не став наслідником свого батька, тому його матір’ю швидше за все була конкубіна[7]. За версією авторитетного дослідника творчості Хокусая Нарадзакі Мунесіге Нікадзіма Ісе був тільки прийомним батьком хлопчика, котрому він був відданий у навчання. Справжнім його батьком Мунесіге вважає селянина Кавамуру, котрий і віддав його Ісе у віці чотирьох-п’яти років. Це дозволяє зробити висновок, що сім’я Хокусая була з найбідніших і у батьків не було можливості самостійно виховати всіх дітей. Також можна припустити, що він не був старшим сином у сім’ї, оскільки на виховання у чужі сім’ї віддавали тільки молодших синів.

Почав малювати у шість років, можливо, навчаючись мистецтву у батька, чия робота над зеркалами включала в себе їх розпис[7].

« З шести років я став зображувати різні форми предметів.  »

В 1770 році хлопець влаштовується в книгарю рознощиком книг в район Йокомотьо. В цей період його звуть Тецудзо. Причини, через які він пішов із майстерні прийомного батька, залишаються невідомими. Вважається, що саме працюючи в книгарні Хокусай вчить грамоту, в тому числі кийській мові. Наступний етап в житті художника - робота в майстерні гравера (приблизно з 1773 року), що, по швидше всього, не було випадковістю. На даний момент приходиться розквіт гравюри в Японії, котра починає користуватися великою популярністю. В цілому, цей час в Японії характеризується значним розвитком культурної сфери: театр, образотворче мистецтво, література освоюють нові методи, розробляються нові стилі. Відбувається сплеск в книгодрукуванні. В цьому яскраво проявляється властивий японській культурі синтетизм, коли окремі види мистецтва і ремесел тісно взаємозв’язані і взаємопливають один на одного: театр в Японії міцно зв’язаний не тільки з літературою, але й з музикою, окремим важливим жанром в гравюрі є створення портретів акторів, гравюра безпосередньо пов’язана з книгодрукуванням, створенням малюнків на тканинах, масово використовується в побуті при створенні вітальних листівок і т. п.

Початок шляху[ред.ред. код]

У віці 18 років Хокусай поступив до школи Кацукави Сюнсе (17261792), відомого художника укійо-е, що прославився портретами акторів кабукі. У 1779 молодий митець зробив серію цілком впевнено скомпонованих театральних портретів.

Робота та навчання Хокусая в майстерні були відзначені її творцем. Сюнсе благоволить працьовитому та акуратному учневі, який якісно виконує і складні замовлення. При загальній атмосфері незаперечної покірності та схиляння перед учителем, що панувала в майстерні, Хокусай користується особливою увагою Сюнсе, що виражається у тому, що Хокусаї дозволено підписуватися як «Сюнро» — ім'ям, утвореним від імені вчителя («Сюн» — від Сюнсе, «ро» — від імені «кекури», яке раніше носив Сюнсе).

Хокусаї дозволено виступити з самостійними роботами, і першим його досвідом в 1784 — 1785 роках стають гравюри в жанрі якуся-е (один з видів театральної гравюри). Гравюри, переважно, належать до типу Хосо-е (вузькі поздовжні гравюри, з яких складалися диптихи та триптихи, що представляють одного актора). Відомі роботи Хокусая цього періоду, що зображують популярних акторів того часу Ітікавою Дандзюро П'ятого[[:Ichikawa Danjūrō V|]], Сегаву Кікудзіро. Роботи відзначені безсумнівним впливом Сюнсе, однак до цього часу популярність Хокусая в жанрі якуся-е вже порівнянна з популярністю його вчителя. Тонкий смак, вміння передати, вхопити найважливіше, ретельне опрацювання творів — все це веде до появи власного стилю, який не може стримуватися рамками школи Кацугави.

У період Сюнро Хокусай багато трудиться над ілюструванням книг. Здебільшого це популярна недорога продукція, так звана «кібесі» («книжки в жовтих обкладинках»). Багатство сюжетів цих видань вимагало від художника зображати як побутові сценки, присвячені життю городян, так і створювати малюнки з історії Японії та Китаю. В 1791 Хокусай був запрошений зробити кілька гравюр для видавця Цутая Дзюдзабуро.

Після смерті Сюнсе в 1792 школу Кацукава очолив інший учень Сюнсе, Кацукава Сюн'ей (1762 — 1819). Приблизно в 1795 — 1796 Хокусай залишає будинок Кацугава. Точні причини цього не до кінця зрозумілі. Ясно, що вже цілком сформований художник, яким був Хокусай на той момент, обтяжувався роллю учня. Рамки школи були для нього тісні, і лише неймовірна критичність до власних здібностей не дозволяла Хокусаї визнати себе художником, що відбувся. Можливо, вплинув на це і підхід нових управителів школи, більше зацікавлених наживою, ніж творчістю. Окремі джерела посилаються на те, що зі школи Кацугава Хокусай був вигнаний за «зраду» — він шукає нових шляхів самовираження, вивчає мистецтво школи Кано, намагаючись використовувати прийоми живопису в китайському стилі.

Власний шлях. Сурімоно і публічні виступи[ред.ред. код]

17931794 роки стали переломними в кар'єрі Хокусая. Художник відмовився потурати смакам тодішньої публіки, яка вимагала звичайних робіт у жанрі укійо-е, і став виробляти свій власний стиль, запозичивши деякі прийоми японських шкіл живопису Рімпа й Тоса, а також застосувавши європейську перспективу.

У 1795 році вийшли його ілюстрації до поетичної антології «Кека Едо мурасакі». Між 1796 і 1799 роками Хокусай створив багато одиночних гравюр на альбомних аркушах. Останні називалися «сурімоно» і мали колосальний успіх. У результаті цього, інші художники відразу ж заходилися імітувати їх. Саме в 1796 році митець почав використовувати широко відомий псевдонім Хокусай. З 1798 року, він вже підписував гравюрні аркуші і художні роботи цим іменем. Твори, які виконувалися на замовлення, майстер підписував псевдонімом Тацумаса, ілюстрації для комерційних романів виходили під іменем Токітаро, а інші багатотиражні гравюри й ілюстрації до книг були підписані як Како або Соробеку. У 1800 році, у віці 41 року, художник став називати себе Ґакедзін Хокусай — «Хокусай-малювальник».

Хоча Хокусай жив дистанціюючись від суспільства, приблизно з цього часу, завоювавши певний авторитет, він часто демонстрував своє мистецтво на публіці. У 1804 на території одного храму Едо художник намалював зображення Бодхідхарми розміром 240 м². Між 1804 і 1813 роками Хокусай проілюстрував комічні повісті, так звані «еміхон», відомих авторів Кекутея Бакіна і Рютея Танехіко.

Альбоми і серії. Усамітнення в Міура[ред.ред. код]

З 1812 року почался його тісна дружба з художником Бокусеном (17751824), у результаті чого між 1814 і 1834 роками у місті Наґоя вийшла серія ілюстрованих альбомів " Манґа Хокусая " («Вільні картинки Хокусая»). Знаменита серія пейзажних гравюр «Фуґаку сандзюроккей» («36 пезажів гори Фудзі») була опублікована у 1831, а на початку 1830-х років Хокусай створив гравюри відомих водоспадів, мостів, птахів і примар, тобто ті роботи, за якими він відомий найбільше в наш час. Наприкінці 1834 року, безпосередньо перед виходом його серії «Фуґаку хяккей» («100 пейзажів гори Фудзі»), шедевра його книжкової гравюри, художник полишив Едо і впродовж року жив у робочому районі поблизу Ураґа на півострові Міура, південніше Едо.

У цей же час, у 1835 році, почала видаватися його остання, серйозна серія гравюр «Хякунін іссю уба ґа етокі» — «Сто віршів у викладі няньки» (Ілюстрації до збірника «100 віршів 100 поетів»). Усього до цієї серії художник виконав 28 гравюр і 62 ескізів тушшю. Вихід серії ксилографій до поетичної антології «Хякунін іссю» був перерваний після публікації 28 робіт. Випуск серії так і залишився незавершеним.

Знову в Едо. Бідність[ред.ред. код]

У 1836 році художник повернувся до Едо, коли місто було розгромлено місцевою біднотою, і йому довелося заробляти на їжу продажем власних картин. У 1839 у майстерні Хокусая трапилася пожежа, яка знищила всі ескізи і робочі матеріали. Після цього митець, як видно, малював зовсім небагато, і практично не випускав гравюр та книжкових ілюстрацій. Найвідомішим з його учнів, напевно, став Тотоя Хоккей (17801850), який ілюстрував книжки та «сурімоно».

Смерть[ред.ред. код]

Помер Хокусай у бідності, в оточенні своїх учнів. Розповідають, що перед смертю він вигукнув: «Якби я мав ще п'ять років життя, я би міг стати справжнім художником». Поховали митця у храмі Сейкьодзі у Едо.

Творчість[ред.ред. код]

Сурімоно[ред.ред. код]

Hokusai Carps.jpg

сурімоноen — вид традиційного японського мистецтва, кольорова ксилографія специфічного, цілком певного призначення — служити подарунком у середовищі японської міської інтелігенції. Приводом могло бути що завгодно: ювілей, народження сина, наступ пори цвітіння вишень, зміна прізвища, наступаючий Новий рік. Жанрова різноманітність суріномо було дуже значною, мальовничий план творів міг відноситися до багатьох жанрів: дзінбуцу (зображення фігур), Добуцу (зображення тварин), кате (зображення квітів та птахів), сансуй (краєвид).

Виникнувши в першій половині 18 століття, сурімоно стають надзвичайно популярним в наступному столітті. Особливості кола поширення зумовили і відмінні властивості: порівняно з іншими гравюрами, сурімоно друкувалися на якіснішому папері і сам технологічний процес їх створення був складніший. Сурімоно, за своєю суттю, являє собою характерне для Японії привітання — послання, виражене за допомогою зображення, тексту (найчастіше у формі віршів), каліграфії. Невелике за розмірами, просте за змістом, це послання, при всьому цьому, могло бути надзвичайно складним за змістом. Створюваний образотворчими, віршованими та технічними засобами образ повинен був володіти цілісністю, органічно синтезуючи всі складові частини в єдине ціле. Саме ця синтетичність, що дозволяє проявити власні таланти, блиснути розумом, тонким смаком, явити у простоті вишуканість та глибину філософського підтексту, і цінувалася творцями суріномо. Це і мистецтво, і гра — створення суріномо стає однією з розваг, способом приємно провести час. Як і змагання у додаванні хайку або кеку, суріномо стає частиною побуту городян, членів «поетичних клубів», вельми популярних в Едо.

Заслуга Хокусая в злеті популярності суріномо безсумнівна, він робить його найважливішим з видів японської ксилографіїen. До нього в цьому напрямку створювали твори такі майстри як Тоехіроen, Сюмман, Утамаро.

З певною умовністю можна виділити три етапи, пройдених Хокусай при створенні суріномо: ранній етап — роботи, створені в 1783 — 1797 роках, етап 1797 — 1805 років, де художник тяжіє до традиційного стилю, і творчість після 1805, роки розквіту та створення власного неповторного стилю.

Ранній етап характерний створенням злегка подовжених суріномо маленького розміру. Підписував їх автор іменами Могура Сюіро, Хякурін Сорі (іноді з додаванням Хісікава). До початку XIX століття Хокусай переходить до створення довгих горизонтальних суріномо. Ці роботи часто підписуються ім'ям Гакедзін Хокусай. Незважаючи на те, що при їх створенні Хокусай орієнтувався на традиції, закладені попередниками, у нього виходить збагатити художні прийоми та закласти основи для майбутніх відкриттів. До цього періоду належать такі роботи як «Схід сонця», «У фонтана», «Жінка з підносом» та інші. Композиція суріномо цього періоду зазвичай однотипна: справа розташовується група людей, а в лівій частині зображується пейзаж.

Відрізняє роботи майстра від робіт інших відомих творців гравюр, насамперед, дивовижна увага до зображуваних речей, природи, навколишнього світу. Подібна увага насамперед обертається тим, що кожна деталь збагачується власним змістом. Зображуючи на дальньому плані природу, Хокусай може раптом створити картину настільки природну, що вона перестає служити фоном, вона стає цінна сама по собі. І хоча це особливо властиво більш пізнім роботам художника, у творчості початку XIX століття вже можна відчути майбутню витонченість та багатство задумів.

Люди на суріномо Хокусая перш всього «живі», а не лише зображення. Показані на тлі пейзажу, вони активно з ним взаємодіють: прикривають рукою очі від сонця, вказують на хмари, вдивляються в безкраї простори, іноді навіть повернувшись спиною до глядача. Важливість внутрішньої суті явищ і дій, що показуються, зацікавленість деталями, природним чином приводять Хокусая до камерності сюжетів. На суріномо з'являється інтер'єр, що теж було не ново саме по собі (інтер'єри можна знайти, наприклад, у творчості Моронобу), але те, що художник прийшов до його відображення внаслідок власної внутрішньої роботи, а не бездушного наслідування, додає роботам Хокусая особливу інтимність. Незважаючи на те, що зображення інтер'єру не стало темою подальших творчих пошуків майстра, воно підготувало народження Хокусая як унікального, ні на кого не схожого творця, здатного створити новий, перш невідомий тип суріномо.

Манґа[ред.ред. код]

Споглядання гори Фудзі. 1814. Манґа.
Вітер. 1820. Манґа.

«Манґа» (Малюнки Хокусая (яп. 北斎漫画?)) — одна з головних робіт у творчому спадку художника, створена ним у зеніті слави. Вона має великий об'єм та складність, надзвичайно багата матеріалом, «Манга» — відображння поглядів Хокусая на творчість, його філософію, розкриває секрети майстерності. «Манґа» має цінність не лише, як віха в житті Хокусая, але й як безцінне джерело інформації про культуру та мистецтво Японії епохи пізнього феодалізму. «Манґу» Хокусая часто називають «Енциклопедією японського народу».

Матеріалом для першого випуску «Манґи» стали замальовки Хокусая, зроблені ним під час подорожі в район Кансай у 1812 році. Учні Хокусая — Кеккотей Бокусен, Хокуун і Хокутей, — вмовили вчителя видати їх окремою книгою, так вони були вражені побаченим.

Перше видання «Манґи» вийшло в 1814 році в Едо (видавець Какумаруя) та Нагоя (видавець Ейракуя). Підписано воно була іменем Тамекадзу, яким користувався Хокусай у 1812—1814 роках. Об'єм першого видання становив 54 сторінки. Всього за життя художника вийшло 12 видань, а після його смерті — ще 3.

Вплив на мистецтво і культуру[ред.ред. код]

Хокусай, як і японське мистецтво в цілому, справив істотний вплив на європейське мистецтво XIX століття: ар-нуво (югендстиль) і французький імпресіонізм. У характерних для югендстилю напружених і звивистих лініях, названих критиками «ударом батога» (нім. Peitschenhieb) помітно вплив мотивів Хокусая. Тематика гравюр Хокусая присутня в роботах Клода Моне і П'єра Огюста Ренуара.

На честь Кацусіки Хокусая названий кратер на Меркурії Хокусай (en), астероїд.

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Weston, Mark (1999). Giants of Japan: The Lives of Japan's Most Influential Men and Women. New York: Kodansha International. P. 116. ISBN 1-56836-286-2.
  2. Космацька Н. В. Нарис з історії виникнення і становлення жанру коміксу // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка № 9 (220), Ч. ІІ, 2011 — С. 46
  3. Bouquillard, Jocelyn; Marquet, Christophe (1 June 2007). Hokusai: First Manga Master. New York: Abrams. ISBN 0-8109-9341-4
  4. Kleiner, Fred S. and Christin J. Mamiya, (2009). Gardner's Art Through the Ages: Non-Western Perspectives, p. 115.
  5. Weston, Mark (1999). Giants of Japan: The Lives of Japan's Most Influential Men and Women. New York: Kodansha International. ISBN 1-56836-286-2. - С. 116
  6. а б Nagata, Seiji (1995). Hokusai: Genius of the Japanese Ukiyo-e. Kodansha International, Tokyo.
  7. а б Weston, Mark (1999). Giants of Japan: The Lives of Japan’s Most Influential Men and Women. New York: Kodansha International. P. 116. ISBN 1-56836-286-2.

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

російською мовою
  • Коломиец А.С. Сборник рисунков Хокусая // Манга. — М.: 1967.
  • Хокусай К. Альбом репродукций. — Випуск 1. — М.: 1970.
  • Хокусай К. Альбом репродукций. — Випуск 2. — М.: 1972.
  • Воронова Б. Г. Кацусика Хокусай // Графика. — М.: 1975. — 103, 87 л. илл. с.
  • Орлова Є. Г. Японське мистецтво. Кацусіка Хокусай та його гравюри // Мистецтво в школі: музика, образотворче мистецтво, художня культура: науково-методичний журнал. — 2011. — № 9. — С. 13-16
іншими мовами
  • Bowie, Theodore (1964). The Drawings of Hokusai. Indiana University Press, Bloomington.
  • Forrer, Matthi (1988). Hokusai Rizzoli, New York. ISBN 0-8478-0989-7.
  • Forrer, Matthi; van Gulik, Willem R., and Kaempfer, Heinz M. (1982). Hokusai and His School: Paintings, Drawings and Illustrated Books. Frans Halsmuseum, Haarlem. ISBN 90-70216-02-7
  • Hillier, Jack (1955). Hokusai: Paintings, Drawings and Woodcuts. Phaidon, London.
  • Hillier, Jack (1980). Art of Hokusai in Book Illustration. Sotheby Publications, London. ISBN 0-520-04137-2.
  • Lane, Richard (1989). Hokusai: Life and Work. E.P. Dutton. ISBN 0-525-24455-7.
  • van Rappard-Boon, Charlotte (1982). Hokusai and his School: Japanese Prints c. 1800—1840 (Catalogue of the Collection of Japanese Prints, Rijksmuseum, Part III). Rijksmuseum, Amsterdam.

Посилання[ред.ред. код]