Криза Римської імперії у III столітті

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Caesar.jpg

Імператорські династії
Стародавнього Риму

Принципат
(27 до н. е.192 н. е.)
Юлії-Клавдії (27 до н. е. — 68 н. е.)
Громадянська війна (68—69)
Династія Флавіїв (69—96)
Династія Антонінів (96—192)
Бюрократизований принципат
(193235)
Громадянська війна (193—197)
Династія Северів (193—235)
Політична криза
(235284)
Солдатські імператори (235—284)
Галльска імперія (258—273)
Пальмірське царство (262—273)
Домінат
284)
Тетрархія (293—313)
Громадянські війни (306—323)
Династія Констянтина (306—364)
Династія Валентиніана-Феодосія (364—395)
Західна Римська імперія
(395476)
Династія Валентиніана-Феодосія
Східна Римська імперія
(Візантійська імперія)
Династія Феодосія (395—457)
Династія Левів (з 457)


У III столітті н. е. Римська цивілізація вступає в період, названий Кризою III століття, що характеризується рядом кризових явищ в економіці, ремеслі, торгівлі.

Стіна Авреліана, побудована наприкінці кризи для захисту Рима від зовнішніх загроз.

Рік п'яти імператорів[ред.ред. код]

Після вбивства останнього імператора династії Антонінів Коммода в Імперії починається громадянська війна 193 — 197 рр. Ряд відомих лідерів проголошують себе імператорами: Пертінакс і Дідій Юліан у Римі, командуючий армією дунайської Септіміус Северус, командувач сірійськими легіонами Песценній Нігер і Клодій Альбін у Британії. Імператорська влада була офіційно вручена сенатом вийшов з війни переможцем Септіміуса Северуса, який заснував імператорську династію Северів (193—235 рр.).

Правління Северів[ред.ред. код]

Северус спирався виключно на армію, а режим правління при ньому перетворився на військово-бюрократичну монархію. Зовнішня політика характеризувалася низкою успішних воєн з Парфією (195—199 рр.) і з племенами каледонців (208—211 рр.). Після смерті імператора його син Антонін Каракалла (211—217 рр.) вбив свого брата Ґету, зайняв престол, після чого почав війну з парфянами і був убитий змовниками. Його наступник префект преторіанців Макрін (217—218 рр.) також був убитий солдатами що йому зрадили, поступившись своїм місцем родичу Северів, що видавав себе за сина Каракалли, сирійському жерцеві Геліогабалу (Елагабал, 218—222 рр.), у березні 222 р. вбитому своїми воїнами. Імператором став 13-річний Олександр Северус (222—235 рр.), при якому загострилася фінансова криза, а також підвищилася загроза з боку Новоперсидського царства, з яким у 231 р. почалася війна. Олександр був убитий бунтівниками, що ознаменувало початок ще більш глибокої політичної та соціально-економічної кризи.

Ауреус Деція, на честь його перемог

Криза імперії[ред.ред. код]

З 235 р. почався період «імператорської чехарди». Бажанням вивести країну з кризи, а не насититися принадами імператорської влади відрізнялися Гай Децій (249—251 рр.), а також аристократ Публій Ліциній Валеріан (253—260 рр.) і його син Галлієн (253—268 рр.). Однак і за час їхнього правління активізувався місцевий сепаратизм, що привів до влади «династію іллірійців» (ці імператори не були родичами, але всі походили з військового стану Іллірії): Клавдій II Готський (268—270 рр.) поклав початок відродженню Імперії, передавши престол в руки Луція Доміції Авреліана (270—275 рр.). Авреліан відбив навалу германських племен, відновив римську адміністрацію в східних провінціях і підпорядкував Галльську імперію. Його влада носила абсолютний характер, що стало передумовою до подальшого оформлення імперського доміната.

Передумови Домінату[ред.ред. код]

Іллірійська династія" продовжилася в правлінні Марка Аврелія Проба (276—282 рр.), Який привів в порядок імперську владу в Іллірії, Фракії і Малій Азії. Його наступник Гай Марк Аврелій Кар (282—283 рр.) розбив германців, після чого на трон зійшов ілліріець Діокл, відомий під ім'ям Діоклетіана, і ознаменував початок періоду доміната (284—476 рр.).

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]