Перша Пунічна війна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Перша Пунічна війна
Пунічні війни
First Punic War ua.PNG
Воєнні дії в Першій Пунічній війні
Дата: 264 до н. е.241 до н. е.
Місце: Середземне море, Сицилія, Сардинія, Північна Африка
Привід: конфлікт між Карфагеном і Римом з приводу мамертинського міста Мессана:
Результат: римська перемога
Територіальні зміни: Захоплення Римом Сицилії
Сторони
Vexilloid of the Roman Empire.svg Римська республіка Карфаген
Командувачі
Марк Атілій Регул
Гай Лутацій Катул
Гай Дуїлій
Гамількар Барка
Ганнон Великий
Газдрубал
Ксантипп

Перша Пунічна (Фінікійська) війна (264 до н. е. — 241 до н. е.) — перша із трьох Пунічних війн між Римом і Карфагеном.

Боротьба за Сицилію була її основною причиною. Приводом послужило втручання карфагенян в боротьбу мамертинців в Мессані проти сиракузького тирана Гієрона II. Римляни, що побоювалися, що заняття карфагенянами Мессани спричинить захоплення Сиракуз, почали військові дії і в 264 до н. е. захопили Мессану. З 263 до н. е. Сиракузи стали союзниками Риму. У 262 до н. е. римляни узяли Акрагант. Протягом перших років війни римлянам удалося створити флот, який в 260 до н. е. під керівництвом консула Г. Дуїлія отримав морську перемогу при Мілах. Після нової морської перемоги у мису Екном в 256 до н. е. римське військо під керівництвом Марка Регула висадилося біля р. Клупєї в Африці. Проте десант був розбитий, і з 254 до н. е. військових дії концентрувалися в західній частині Сіцілії. У 251 до н. е. римляни захопили Панорм, але спроби узяти Лілібей (облога з 250 до н. е.) і Дрепанум не мали успіху. Ці міста були захоплені римлянами лише в 242 до н. е. Полководцеві Карфагена Гамількару Барці удалося нанести римлянам ряд ударів в 247–241, але поразка флоту Карфагена при Егадських островах в 241 до н. е. вирішила результат війни. Мир було укладено на умовах відмови Карфагена від частини Сіцілії і островів, які лежали між Італією і Сіцілією, що належала йому, на користь Риму, а також видачі переможцям полонених і виплати грошової контрибуції у розмірі 3200 талантів в десятирічний термін.

Передісторія[ред.ред. код]

Висадка римлян і нейтралізація Сиракуз
Наступ Гамількара
Продовження римського наступу
Вторгнення в Африку
Перепочинок для Карфагена
Відновлення римського наступу
Відновлення римського наступу
Карфаген йде на мир

Відносини між Римом і Карфагеном довгий час були приязні. Вже близько 400 до н. е. обидві держави склали політично-торговельний договір, яким карфагенці віддали Римові в посідання Лаціум і допустили римських купців до Карфагена та Сицилії. На сто років пізніше, в 306 до н. е., обидві сторони порозумілися щодо сфери впливів, причому Карфаген обіцяв не втручатися у справи Італії, а Рим зобов'язався дотримуватися того самого стосовно Сицилії. Під час наїзду Пірра обидві держави знову стали союзниками і взаємно собі допомагали.

Але коли вже вся Італія опинилася в руках Риму, політика щодо Карфагена мусила змінитися. Народні збори виступили з домаганням поширити впливи Римської держави на морі і для їх забезпечення здобути сусідню Сицилію. Рим не міг погодитися з тим, щоб під його боком, на близькому острові, залишилася торгова база фінікіян. Римський історик Флор писав:

«Коли римляни опанували всю Італію й дійшли до сицилійської протоки, то затрималися там, подібні до полум'я, що, лютуючи, нищить усі ліси, аж поки не затримає його зустрічна ріка. Римляни бачили у найближчому сусідстві найбагатшу, але відокремлену й відрізану від Італії здобич. їх огорнула така жадоба здобути цю країну, що вони вирішили землі, яких не можна було прилучити до Італії, приєднати збройною силою».[1]

Конфлікт, що послужив початком Першої Пунічної війни (римляни називали карфагенян пунійцями, звідси і назва), стався у 264 р. до н. е. через сицилійське місто Мессану, захоплене мамертинцями («синами Марса»)- колишніми найманцями сиракузского тирана Агафокла. У 264 р. новий правитель Сиракуз — Гієрон II, бажаючи повернути місто, почав військові дії проти мамертинцев, які звернулися за допомогою одночасно до Риму і Карфагена. Карфагенці наспіли скорше й зайняли Месану. Між прибулими до Сіцілії римськими і Карфагенами військами сталося зіткнення. Ця подія дуже схвилювала римлян і, хоч обережний сенат відраджував мати союз із розбишацькими вояками, центуріальні збори вирішили підперти мамертинів й оголосили війну Карфагену.

Початок війни[ред.ред. код]

Військові дії в Сицилії в початковий період війни розвивалися для римлян досить успішно. Римське військо у 264 р. без труднощів здобуло Мессану й рушило в глибину Сицилії. Грецькі міста, налякані недавньою перемогою Рима над Тарентом, піддавалися одне за другим, а навіть могутні Сиракузи розірвали зв'язки з Карфагеном і визнали над собою протекторат Римської держави. А сиракузький тиран Гієрон перейшов на їх бік. У 262 р. за його підтримки римляни після піврічної облоги оволоділи одним з найбільших міст Сицилії, що знаходилося в руках карфагенян, — Акрагантом. Це був серйозний успіх, але вже тоді римлянам стало зрозуміло, що подальша боротьба з Карфагеном не обмежиться діями військ на суші і що необхідно створити свій власний флот. В західній частині острова карфагенці укріпилися сильно, а їхній полководець Гамількар Барка, тобто Грім, успішно відбивав римські напади. Побережні міста Карфаген боронив за допомогою свого флоту який також блокував береги Сицилії і Південної Італії.

Залишки морської бази міста Карфагена. Перед війною Карфаген мав найпотужніший флот у західній частині Середземного моря.

Створення римського флоту[ред.ред. код]

Це був поворотний момент в ході війни і, певною мірою, в історії Римської республіки. Аграрна країна, сильна своєю селянською армією, повинна була стати морською державою або відмовитися від своїх домагань на панівне положення в Західному Середземномор'ї. З великим напруженням за допомогою грецьких інструкторів римлянам вдалося в надзвичайно короткий термін створити флот зі 120 великих військових кораблів. Історик Полібій оповідає про це так:

«Римляни бачили, що війна затягується, і вперше вирішили побудувати воєнні кораблі: 100 з п'ятьма рядами весел і 20 з трьома рядами. Але це справляло їм багато труднощів, бо ніхто в Італії не будував таких суден, а ремісники зовсім не були обізнані зі способами, як будувати п'ятирядовики. І тут найкраще можна пізнати енергійну і сміливу вдачу римлян. Хоч дотепер вони ніколи не звертали уваги на море, враз, коли про це подумали, так відважно взялися за діло, що, не випробувавши добре ще сил, уже вирішили видати морський бій карфагенцям, що від предків тримали владу на морі».[1]

Погано ще володіючи технікою морського бою, римляни ввели дотепне технічне пристосування, яке забезпечило їм надалі перевагу в морських битвах. Це були так звані «ворони» — абордажні містки, забезпечені гострим крюком. При зближенні з ворожим кораблем місток перекидався на його палубу, корабель позбавлявся можливості маневрувати, і римські легіонери, перебігши по містку, могли вступити в бій на палубі ворожого корабля в звичній для себе обстановці, тобто як на суші.

Схематичне зображення «ворона» (corvus). Хоча Рим дуже успішно застосовував «ворони» в пунічній війні, пізніше ця зброя вийшла з ужитку через проблеми з маневровістю кораблів, оснащених нею

Вже в 260 р. до н. е. молодий римський флот отримав свою першу перемогу при Ліпарських островах. На честь цієї перемоги в Римі була споруджена мармурова колона, прикрашена носами захоплених кораблів Карфагенів (ростральна колона). Зберігся уривок напису з цієї колони, де перераховується кількість узятих і знищених ворожих кораблів.

Провід над римським флотом мав Гай Дуїлій. Карфагенці спочатку легковажили важкими й неповороткими римськими кораблями, але римляни атакували сміливо й при зустрічі з ворогом закидали свої помости на карфагенські судна, і по них легіонери вдиралися на карфагенські кораблі і зводили з ворогом бій, немов на суходолі. Так несподівано римляни перемогли на морі. Карфагенці втратили 50 кораблів: почасти їх було затоплено, почасти — взято в полон. На пошану першого переможця на морі — Дуїлія — римляни виставили на ринку колону, яку прикрасили дзьобами здобутих кораблів.

Африканська авантюра Регула[ред.ред. код]

Рим, заохочений першим успіхом, зважився розбудувати морську силу й заатакувати сам Карфаген. У 256 р. в море виплив римський флот, що мав до 350 кораблів. Карфагенці заступили йому шлях під Екномом на півдні Сицилії. Тут відбувся великий бій, в якому сили обох сторін нарахували 300 тисяч вояків і гребців (очевидно, цифра значно перебільшена). Римляни перемогли тут ворога й попливли до африканського побережжя, щоб оволодіти самим Карфагеном.

Спочатку справи їх йшли блискуче. Консул Регул, що командував римською армією, наніс військам Карфагену ряд поразок і зайняв надморські міста, а передусім Туніс, під самим Карфагеном. Здавалося, що Фінікійській державі прийшов уже кінець. Справа дійшла до того, що карфагеняне вимушені були просити миру. Регул, твердо упевнений в своїй перемозі, не лише висунув неприйнятні умови миру, але і відпустив частку свого війська додому, до Італії, залишив тільки 15 000. Сили його були замалі, в 255 р. Карфаген скористався цим і за допомогою грецьких найманців під командою спартанця Ксантиппа зумів завдати римській армії нищівної поразки. Консул Регул був узятий в полон, а римський флот із залишками розбитої армії потрапив по дорозі назад в сильний шторм і майже цілком загинув. Пізніше римляни склали переказ, що карфагенці мучили його в жорстокий спосіб, замкнули в бочці, набитій цвяхами, обтяли повіки й так виставили на сонце, — але все те вигадки, бо Регул опісля здоровим повернувся до Риму.

Закінчення війни[ред.ред. код]

Невдача африканської експедиції затягнула війну і переконала римлян, що не так легко здобути Карфаген. Військові дії знову зосередилися на території Сицилії і йшли із змінним успіхом. Ця боротьба коштувала римлянам багато трудів і грошей. Наново треба було будувати флот, бо через недосвідченість римських адміралів то в бою, то у часі морських хуртовин затонуло багато кораблів. Врешті Римській державі не стало на це фондів, і патріотичні громадяни власним коштом будували нові судна. Хоч справа виглядала безнадійно, все ж Рим завзято йшов до своєї мети. У 251 р. римляни отримали велику перемогу під Панормом, після якої карфагенянам довелося очистити майже всю Сицилію. Але незабаром командування військами карфагенів в Сицилії перейшло в руки талановитого полководця Гамількара Барки, який, спираючись на прибережні міста, що залишилися під владою карфагенян, і на перевагу флоту Карфагена, зумів створити римлянам довголітню активну протидію. Останні бої велися при західному побережжі Сицилії, де карфагенці вперто боронили свої порти Дрепанум і Лілібей. Цілих вісім років втратили римляни, щоб опанувати ці міста.

Знову доля війни вирішувалася на морі: римлянам знову довелося створювати сильний флот, і в 241 р. цей знов створений флот отримав перемогу над карфагенянами біля Егузи, що належала до Егатських островів (біля західного побережжя Сицилії). Консул Лутацій Катул переміг тут карфагенського адмірала Ганнона, й карфагенці мусили залишити Сицилію.

Мир[ред.ред. код]

Карфаген, виснажений 23-річною війною, вимушений був просити миру. Оскільки сили римлян теж були майже вичерпані, то римський сенат охоче пішов на укладення миру. За угодою 241 р. Карфаген склав мир із Римом на дуже невигідних для себе умовах: зрікся влади над Сицилією, випустив усіх бранців без відшкодування й зобов'язався заплатити Римові 3200 талантів. Сицилія стала, за винятком території, залишеної за Гієроном, першим неіталійским володінням Риму — першою римською провінцією.

По війні[ред.ред. код]

У 238 римляни, скориставшись повстанням проти Карфагена найманих військ, лівійців і рабів, всупереч умовам мирного договору захопили Сардинію й Корсику. Карфагеняни в період між 237–219 не лише відновили економічний і військовий потенціал, але і значно розширили під керівництвом Гамількара Барки (до 229), Гасдрубала (до 221) і Ганнібала свої володіння в Іспанії.

Перша Пунічна війна кінчилася перемогою Риму, але основне питання — питання про політичне і економічне панування в Західному Середземномор'ї залишилося невирішеним. Військово-політичне значення, а тим більше економічна потужність Карфагена зовсім не були зломлені, суперництво двох найбільших держав Західного Середземномор'я не припинилося. За таких обставинах нове військове зіткнення було неминуче.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Додаткові джерела[ред.ред. код]

  • The Punic Wars, by Adrian Goldsworthy, Cassel
  • The First Punic War, A military history by J.F. Lazenby, 1996, UCLPress
  • World History by Polybius, 1.7 — 1.60
  • Evolution of Weapons and Warfare by Trevor N. Dupuy.