Куликовська битва
Кулико́вська би́тва (рос. Куликовская битва, Мамаево побоище, Донское побоище) — битва, яка відбулася 8 вересня 1380 року між військом московського князя Дмитра Донського і військом претендента на ханський престол — Мамая на Куликовому полі між ріками Доном, Непрядвою та Красивою Мечею (зараз — Тульська область, Росія).
Зміст |
[ред.] Причини
На початку 60-х років ХІV століття татарський темник половецького походження Мамай, захопив владу в Золотій Орді. За законами лише чингісид (нащадок Чингісхана) міг носити титул хана, тому Мамай проголосив ханом свого ставленика Абдулу. Більшість татарської знаті та васалів Золотої Орди не визнали його і фактично під владою Мамая залишалась лише західна частина Золотої Орди.
У 1377 році Тохтамиш, за підтримки Тимура почав завоювання Золотої Орди. За цих умов Московські князі виступили на боці чингісида Тохтамиша, і не визнали влади Мамая.
[ред.] Зауваження щодо чисельності військ
[ред.] Історичні дані
Дані щодо чисельності військ, які брали участь в битві, сильно розходяться.
Російський історик Сергій Соловйов в своїй роботі «Історія Росії з давніх часів» (1851—1879) вказує наступну чисельність московських військ: 400 тисяч, хоча і зазначає при цьому, що «историк и не имеет обязанности принимать буквально последнего показания»[1].
Велика Радянська Енциклопедія визначає кількість військ Мамая до 100—150 тис. чоловік і до 100—150 тис. чоловік на боці московського князівства[2].
Радянський військовий історик Євген Разін оцінив загальну чисельність населення Московського князівства наприкінці XIV-го століття в 250—300 тис. мешканців, вважав 10% мобілізаційну напругу і, відповідно, чисельність війська в 25-30 тисяч воїнів від Московського князівства і 25-30 тис. від союзників (разом 50-60 тис.) малоймовірною[3].
Радянський археолог Анатолій Кірпічніков в роботі «Куликовська битва» шляхом дослідження аналогічних за маштабом битв середньовіччя визначив, що в середньому на кожні 500 метрів фронту могло приходитись не більше 3-5 тис. воїнів з кожного боку[4].
[ред.] Сучасні дослідження
Методами палеогеографії встановлено, що розмір вільної від лісу частини Куликовського поля становив близько 2 км². — до 1-го км. в ширину, до 2-х в довжину. Для порівняння — площа поля Грюнвальдської битви становила близько 4 км² і на ньому розмістилось 66 тисяч війська: 27 тисяч Тевтонського ордена — в дві лінії фронтом в 2.5 км. та 39 тисяч об'єднаного польсько-литовсько-руського — в три лінії фронтом в 2-2.5 км.
З урахуванням висновків Анатолія Кірпічнікова щодо існуючих на той час норм насиченості поля бою військами та зважаючи на довжину фронту в 1 км, загальна чисельність військ в Куликовській битві не могла перевищувати 10-12 тисяч воїнів з кожного боку.
[ред.] Наслідки
Після поразки, Мамай, разом з залишками війська, відійшов на землі Кримського ханства і Великого Князівства Литовського. Його син, нащадок Чингізхана по матері, прийняв підданство великого князя литовського, православну віру і титул князя Глинського разом з городом-фортецею Глинськ у сучасній Полтавській області. Серед його нащадків зустрічаємо Івана Грозного (який також був нащадком Дмитра Донського), а також перших козацьких отаманів Запорізької Січі.
[ред.] Оцінки
- Українськими дослідниками О. Пальченком та В. Білінським Куликовська битва вважається російською історіографічною вигадкою[5][6].
[ред.] Див. також
[ред.] Примітки
- ↑ http://az.lib.ru/s/solowxew_sergej_mihajlowich/text_1030.shtml
- ↑ http://www.oval.ru/enc/38038.html
- ↑ http://militera.lib.ru/science/razin_ea/2/06.html
- ↑ http://lib.metromir.ru/book38764
- ↑ Олександр Пальченко. Куликовська битва, якої не було. Головний міф Московії. Зчитано 07.11.2011
- ↑ Білінський В. Б. Країна Моксель, або Московія. Роман-дослідження. Книга 1. — К.: Видавництво імені Олени Теліги, 2009. ISBN 978-966-355-016-9 Зчитано 07.11.2011
