Кінотеатр

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кінотеатр «Київ» по вул. Велика Васильківська, 19, Київ
Кінотеатр «Одеон» у середмісті Лондона — звичне місце показу світових і британських кінопрем'єр; на фото — триває демонстрація 21-ї стрічки Бондіани «Казино Рояль», 2006
Кінотеатр в Австралії
Театр Бергоньє, Київ, фото 1890–1910 рр.

Кінотеа́тр — приміщення для публічного показу і перегляду кінофільмів.

Історія[ред.ред. код]

Розвиток кінотеатрів у світі[ред.ред. код]

Першим кінотеатром США, призначеним винятково для показу кінофільмів вважається Vitascope Hall у Новому Орлеані. Загалом же перші кінотеатри почали з'являтися наприкінці 1900-х рр. Вони майже не відрізнялися від залів для зібрань або концертів (кінотеатр на Ноллендорфплац у Берліні, 1910, архітектор О. Кауфман; «Художній» у Москві, 1910 р., архітектор Ф. О. Шехтель, і ін.) В 20-і рр. будувалися різноманітні за архітектурою кінотеатри (неокласичні, у дусі бароко, готики й ін.), із традиційним театральним плануванням і пишним декором в інтер'єрі («Капитоль» у Берліні, 1925, архітектор Х. Пельциг), і строго функціональні, що відрізняються максимальною зручністю розташування місць у залі для глядачів («Універсум» у Берліні, 1928, архітектор Э. Мендельзон; «Ударник» у Москві, 1928-31, архітектор Б. М. Йофан). З'явилися так звані суперкіно (на 4000-5000 глядачів), із широким застосуванням металевих конструкцій, що давали можливість перекриття більших прольотів (у Стамфорд-Хилле, Великобританія, 1928, і ін.). З 1934 у Західній Європі будувалися будинки менших розмірів (1200–2200 глядачів), зі спрощеними архітектурними формами та затишними інтер'єрами («Палас» у Чатемі, Великобританія, 1934).

В 1950-60-і рр. з'явилися кінотеатри спеціальних видів кінематографа — стереокіно (з об'ємним зображенням), кругова кінопанорама. Широке поширення отримують великі кіноконцертні зали на 2500-4000 місць універсального призначення, технічне встаткування й акустика яких забезпечують постановку більших концертних програм і показ всіх видів фільмів (звичайних, широкоекранних і широкоформатних).

Найбільшою мережею кінотеатрів у Великій Британії і однією з найбільших у Європі є «Одеон».

Київ і Україна[ред.ред. код]

Демонстрування кінематографу (сінематографії) в Києві почалося з 1897 року у приміщенні Бергоньє театру. Наприкінці XIX ст. з'явилися перші стаціонарні «ілюзіони» — кінотеатри Шанцера, «Корсо», «Експрес», розташовані на Хрещатику.

Найдавнішим кінотеатром у Києві вважається кінотеатр «Жовтень», побудований у 192930 рр. архітектором Валеріаном Риковим за проектом архітектора Троцького. Відкриття відбулося 8 листопада 1930 р. Кутова будівля у стилі конструктивізму має кінозал на 800 місць і концертний зал. У 1955 р. кінотеатр переобладнаний для показу широкоформатних фільмів.

Особливо бурхливим був розвиток і кінематографу (як одного з идів мистецької пропаганди), і широкої мережі кінотеатрів і кіноустановок у СРСР, причому вона охопила практичну більшість населених пунктів, включаючи селища та села (зазвичай у клубах, будинках культури була своя кіноустановка). Так, у селах України загалом існувало 25 тисяч кінозалів. Масове згортання кіномережі, особливо на селі розпочалося ще наприкінці 1980-х, і особливо посилилося у економічно важкі 1990-ті. В результаті повального закриття кінотеатрів, перепрофілювання закладів чи приміщень колишніх кінотеатрів, а нерідко й занедбання й руйнації останніх, мережа кінотеатрів в Україні різко скоротилася (в рази), а у сільській місцевості їх просто не лишилося. Чинником, який остаточно зруйнував національну кіномережу стала потреба переобладнання кінотеатрів до сучасних технічних вимог і головне — необхідність показу винятково ліцензійного кіно. Тому, коли від 2000-х років у містах-мільонниках, в першу чергу столиці Києві, а також Дніпропетровську, Донецьку, Одесі, Харкові, а також у великих містах, зокрема обцентрах (Львів, Хмельницький, Чернівці тощо) знайшлися інвестори, які викупили старі кінотеатри з метою їх подальшого перезапуску, переобладнання й обернення на вдалий комерційний продукт, а подеколи навіть почали будувати нові кінтеатри, відкривати кінозали у великих торгівельних центрах, з'явились перші національні мережі кінотеатрів, а потому й об'єкти міжнародних мереж, у решті країни, і зокрема, в малих містах, райцентрах кінотеатри, як і раніше, масово закривалися. Так, на Чернігівщині у 2-му і 3-му містах області — Ніжині та Прилуках не залишилося жодного кінотеатру. У теперішній час (2010) у співпраці голландської компанії IDS та кіностудії ім. Довженка висунутий оригінальний і доволі амбітний інноваційний проект щодо відновлення кінозалів у сільській місцевості України — запропоновано створити велику національну мережу проекторних кінозалів на базі сілсььких клубів, які не отримуватимуть ліцензії Dolby й показиватимуть фільми категорії E, де менші вимоги, ніж у категорії D[1].

IMAX[ред.ред. код]

Докладніше: IMAX

Формат фільмів і кінотеатрів, що забезпечує краще зображення порівняно зі звичайними. Для відтворення кінофільмів використовується збільшений екран, а також спеціальні проектори. Технологія розроблена і запатентована канадською компанією IMAX. Також кінотеатр дозволяє переглядати фільми в 3D форматі, для чого потрібно використовувати спеціальні окуляри.

Перший в Україні IMAX-кінотеатр було відкрито 20 вересня 2008 в м. Києві.

Онлайн-кінотеатри[ред.ред. код]

Див. також. Категорія:Кіносайти

З 2011 в Україні працює легальний онлайн-кінотеатр «Megogo.net».

Виноски[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]


Кінематографія Це незавершена стаття про кінематографію.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.