Нахімов Павло Степанович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Павло Степанович Нахімов
Павел Степанович Нахимов
Тимм.jpg
Народився 5 липня 1802(1802-07-05)
с. Городок, Смоленська губернія, Російська імперія
Помер 12 липня 1855(1855-07-12) (53 роки)
Малахов курган, Севастополь
Країна Російська імперія
Вид ЗС
Naval Ensign of Russia.svg
Флот
Роки служби 18181855
Звання Адмірал
Командування корвет «Наварин» (1827);

фрегат «Паллада» (1832);

лінійний корабель «Сілістрія» (1836);

на випадок відсутності В. О. Корнілова - головнокомандувач флоту і морських батальйонів;

командир Севастопольського порту (1855);

тимчасовий військовий губернатор Севастополя (1855)

Війни/битви Наваринська битва,

блокада Дарданелл,

Синопська битва,

оборона Севастополя

Нагороди
Орден Святого Георгія
Орден Святого Георгія
Орден Святого Володимира 2 ступеня
Орден Святого Володимира 3 ступеня
Орден Святого Володимира 4 ступеня
Орден Святої Анни 1 ступеня
Орден Святої Анни 2 ступеня
Орден Святого Станіслава 1 ступеня
Орден Лазні
Великий хрест Ордену Спасителя
Відносини батько: Степан Михайлович Нахімов; мати: Федосія Іванівна Нахімова (у дівоцтві Козловська); брати: Нахімов Микола Степанович, Нахімов Платон Степанович — капітан II рангу, наглядач Шереметьєвської лікарні у Москві, Нахімов Іван Степанович, Нахімов Сергій Степанович — віце-адмірал; сестри: Нахімова Анна Степанівна (у шлюбі Воєводська), Нахімова Євдокія Степанівна, Нахімова Татьяна Степанівна; плимінники: Воєводський Степан Васильович, Воєводський Аркадій Васильович, Воєводський Платон Васильович — адмірали флоту
Підпис [[Файл:Нахимов автограф.gif|100px|alt=Автограф — Павло Степанович Нахімов]]

Павло́ Степа́нович Нахі́мов (рос. Па́вел Степа́нович Нахи́мов, 23 червня (5 липня) 1802, с. Городок, Смоленська губернія — 30 червня (12 липня) 1855, Севастополь) — російський флотоводець, адмірал (1855), переможець у Синопській битві, один із організаторів та керівників оборони Севастополя у 1854 −1855 р.р., герой Кримської війни.

Походження та родинні зв'язки[ред.ред. код]

Павло Степанович Нахімов народився 23 червня (5 липня) 1802 р. у с. Городок Смоленської губернії. Був сьомим з 8 дітей небагатого поміщика, секунд-майора Степана Михайловича Нахімова та Федосії Іванівни Нахімової (у дівоцтві Козловська). За однією з версій родина Нахімових походить від українського роду Нахимовських, засновник якого був з найближчого оточення гетьмана Івана Мазепи.

З часів російсько-турецької війни за Північне Причорномор’я в документах фігурує прізвище підпоручика Охтирського полку Тимофія Нахімова. Цілком імовірно, що так було змінене родинне прізвище нащадками Федора Нахімовського, які перейшли на російську службу.

Син Тимофія Нахімова – козацький старшина зі Слобожанщини Мануйло (Еммануїл) Нахімов брав участь у бойових діях проти Туреччини на стороні Росії, а за хоробрість і мужність отримав від Катерини Другої російське дворянство і землі в Харківській і Смоленській губерніях. Про Тимофія Нахімова в документах значиться, що він був "з малоросіян".

Так само і Мануйло Нахімов, і його син Степан, і син Степана, який народився в смоленському маєтку Нахімових, Павло Нахімов – адмірал, герой Кримської війни. 

У 1915 р. В. Л. Модзалевский вивів версію щодо походження слобожанських Нахімових (прямими нащадками яких є Нахімови, що оселилися на Смоленщині) від Андрія Нахименка, який жив у Полтаві у 2-й пол. XVII ст.[1]

Крім П. С. Нахімова його батьки мали ще чотирьох синів. Усі брати Нахімови були професійними моряками. Один з них — Платон Степанович Нахімов — капітан ІІ рангу, доглядач Шереметьєвської лікарні у Москві.[2]

Навчання та початок службової кар'єри[ред.ред. код]

Фрагмент списку осіб, що отримали звання мічмана у 1818 р. Серед інших — П. С. Нахімов

У 1815 р. був зарахований до Морського кадетського корпусу, де навчався на одному курсі з В. І. Далем, М. О. Бестужевим, Д. І. Завалішиним та М. Ф. Рейнеке, який став його найближчим приятелем.

У 1818 р. отримав чин мічмана; почав службу на Балтійському флоті. У 18221825 р.р. у якості вахтового начальника здійснив навколосвітнє плавання на 36-гарматному фрегаті «Крейсер», яким командував М. П. Лазарєв.

Під час плавання виявив виключну хоробрість, намагаючись врятувати матроса, якого вітром викнуло за борт. Катер, яким командував Нахімов, через штормові умови не зміг наблизитися до потопаючого, а через короткий час втратив корабель із зони видимості. На кораблі вирішили, що рятувальники також потонули, але один з матросів помітив катер з салінґа. У наступну мить після того, як рятувальну команду було піднято на борт, катер був розбитий штормовою хвилею. Матрос, який помітив катер, щорічно отримував від Нахімова грошову винагороду.[3]

Після трирічного плавання служив на кораблях Балтійського флоту. В цей період в Архангельську будувалися кораблі «Азов» та «Ієзекіїль». Командиром «Азова» був призначений М. П. Лазарєв, який запросив до себе у помічники знайомих йому моряків, серед яких був і Нахімов. 74-гарматний лінійний корабель «Азов» був відправлений у Середземне море з метою об'єднання з англійською та французькою ескадрами для спільних бойових дій проти турецького флоту.

Вихований жорсткою школою М. П. Лазарєва, надзвичайно вимогливий у службі до себе та інших, Нахімов мав єдине відоме в історіографії службове стягнення, накладене Д. М. Сенявіним. Згідно з наказом від 29 липня 1827 р. капітан-лейтенант Кулигін, лейтенант Нахімов і мічман Розенберг отримали три доби арешту за надто суворе поводження з матросами під час корабельних робіт.[4]

Ставши старшим офіцером, незмінно звертав увагу підлеглих на людяне ставлення до матросів; його методом виховання стали невпинна праця і власний приклад.

Час уже нам припинити вважати матроса кріпаком, а себе самих поміщиками в мундирах.[5]

Наваринська битва[ред.ред. код]

Докладніше: Наваринська битва

Бойове хрещення прийняв у 1827 р.кораблі «Азов» у Наваринській битві. Командував артилерією на баку. Коли командира шканечної батареї лейтенанта І. П. Бутенєва було поранено, Нахімов взяв на себе командування двома батареями. Двічі протягом бою вдало організовував гасіння пожеж.[6]

За хоробрість отримав Георгіївський хрест і чин капітан-лейтенанта.

Наваринську битву Нахімов описав у листі до М. Ф. Рейнеке.

О 3 годині ми поклали якір у визначеному місці й повернулися шпрингом вздовж борту лінійного корабля супротивника та двохдекового фрегату під турецьким адміральським прапором й ще одного фрегату... О любий друже! Здавалося, пекло розкрилося перед нами! Не було місця, куди б не сипалися кніпелі, ядра і картеч. І якби турки не били нас дуже багато по рангоуту, а били все у корпус, то я сміливо впевнений, що у нас не залишилося б половини команди.Треба було битися з особливою мужністю, щоб витримати цей вогонь і розбити супротивників, що стояли вздовж правого нашого борту (у чому нам віддають справедливість наші союзники)... Більш кровопролитної й більш згубної, ніж ця битва, навряд чи бачив колись флот. Самі англійці визнають, що ані при Абукірі, ані при Трафальгарі нічого подібного не бачили.[7]
А. Л. Гарнері. Наваринська битва

Після Наваринської битви отримав під командування свій перший корабель — призовий корвет «Наварин».

У наваринській битві він отримав за хоробрість георгіївський хрест і чин капітан-лейтенанта. … Невдовзі після битви я бачив Нахімова командиром призового корвета «Наварин», озброєного ним на Мальті з усілякою морською розкішшю та ошатністю, на подив англійців, знавців морської справи. В очах наших… він був працівник невтомний. Я твердо пам’ятаю спільний тоді голос, що Павло Степанович служить 24 години на добу. Ніколи товариші не нарікали на його бажання вислужитися, а вірили у його покликання і відданість самій справі. Підлеглі його завжди бачили, що він працює більше за них, а тому виконували тяжку роботу без нарікань та з упевненістю, що у всьому, що належить їм, або у чому можна зробити полегшення, командиром не буде забуте.[8]

Служба на Чорноморському флоті[ред.ред. код]

О. Боголюбов. Фрегат «Паллада» (1847)

Після зняття блокади Дарданелл був переведений на Балтику, де 1832 р. став командиром фрегата «Паллада».

З 1834  р. розпочав службу на Чорному морі.

У серпні 1834 р. отримав чин капітана ІІ рангу, а у грудні — капітана І рангу.

84-гарматний лінійний корабель «Сілістрія» (1836)

У 1836 р. був призначений командиром 84-гарматного лінійного корабля «Сілістрія», який будувався під його безпосереднім керівництвом на Миколаївській Адміралтейській верфі. «Сілістрія» під командуванням П. С. Нахімова стала зразковим кораблем так само, як лінійний корабель «Дванадцять Апостолів», яким командував В. О. Корнілов.

Кампанії 1849–1852 років ясно показали ту різницю між Нахімовим і Корніловим, яку помічало уважне око ще під час їхнього командування кораблями. Кожний з них вчив офіцерів і нижніх чинів за своєю методою, проте обидва вони турбувалися про свої команди і довели свої кораблі до досконалості, так що у 1845 році неупереджений поціновувач не знав, кого обрати: "Сілістрію", чи "Дванадцять Апостолів"... [9]

У 18381839 рр. у зв'язку із тяжкою хоробою, отримав довгострокову відпуску і був змушений проходити лікування за кордоном.

У 1840 р. брав участь у десантних операціях проти загонів Шаміля у Туапсе і Псезуапі на східному узбережжі Чорного моря.

У квітні 1842 р. за сумлінну службу був нагороджений орденом Св. Володимира 3 ст.[10]

Керував підйомом кораблів, що загинули у Цемеській бухті під час Новоросійської бори. При роботах із затонулим тендером «Струя» винайшов спосіб підйому судна без попереднього демонтажу його корпуса.[11]

Випрацював власну педагогічну систему, яка дозволяла досягти високих результатів у службі офіцерів і нижніх чинів шляхом виховання взаємоповаги.

Павло Степанович ніколи не говорив порядному молодому чоловіку: будьте таким, як я, а не таким, як ви; навпаки, він казав: у мені от що було погане, я б бажав, щоб у вас не було, і не показував, що він знає свого співбесідника наскрізь, з усіма добрими та поганими якостями.[12]
Будівля Морської бібліотеки та Вежа Вітрів у Севастополі. Перша пол. ХІХ ст.

Підкрслював необхідність пошуку індивідуального підходу до матросів.

Страх часом хороша справа, але погодьтеся, що неприродна річ кілька років поспіль працювати заради страху... необхідним є заохочення співчуттям; потрібна любов до своєї справи, тоді з нашим хвацьким народом можна такі справи робити, що диво та й годі.[13]

Разом з В. О. Корніловим зробив значний внесок у формування Севастопольської морської бібліотеки. З 1843 р. і до смерті очолював комітет її директорів. За цей час фонд бібліотеки зріс з 3 до 16 тисяч одиниць, а видача сягнула 30 тисяч томів на рік.[14]

У липні 1844 р. в ході Кавказької війни ескадра під командуванням Нахімова надавала допомогу гарнізону Головінського форту на Північному Кавказі у відбитті нападу горців.

У 1845 р. отримав чин контр-адмірала і був призначений командиром 1 бригади 4 флотської дивізії Чорноморського флоту. За успіхи у бойовій підготовці екіпажів нагороджений орденом св. Анни 1 ст.

Від березня 1852 р.  командував 5 флотською дивізією. У жовтні того ж року отримав чин віце-адмірала.

У вересні 1853 р. як командир 1 Чорноморської ескадри здійснював крейсування біля берегів Малої Азії.[15]

Синопська битва[ред.ред. код]

А. В. Ганзен. Лінійний корабель «Імператриця Марія» під вітрилами
Докладніше: Кримська війна
Докладніше: Синопська битва

18 (30) листопада 1853 р., з початком Кримської війни, Нахімов, командуючи ескадрою, знайшов і знищив турецький флот у Синопській бухті. Прапор Нахімова у цій битві знаходився на лінійному кораблі «Імператриця Марія», який ввійшов на рейд Синопу на чолі правої колони, підпалив два турецькі фрегати і придушив берегову батарею № 5.[16]

Після Синопської битви ім'я Нахімова набуло легендарного значення. Саме у цей період його підлеглі матроси-українці склали про нього пісню, декілька рядків з якої збереглися у мемуарній літературі.

Ліві лапки

Хвала тобі, Руськой землі
Нахименко хвацький,
Що потопив і попалив
Байдаки султанскі![17]

Праві лапки

Усвідомлюючи роль Синопської битви у подальших подіях, сам Нахімов вважав свою перемогу нещасливою.

Павло Степанович не любив розповідати про Синопську битву, по-перше, через природну скромність, і по-друге, тому, що він вважав, що ця морська перемога примусить англійців ужити всі зусилля, щоб знищити Чорноморський флот, що він мимоволі став причиною, яка пришвидшила напад союзників на Севастополь.[18]

У грудні 1853 р. призначений командувачем ескадрою, що захищала севастопольський рейд. Керував формуванням батальйонів з берегових і корабельних команд.

Оборона Севастополя[ред.ред. код]

2 вересня 1854 р. вступив у командування кораблями, що стояли на рейді Севастопольської бухти.

7 вересня 1854 р. був призначений на випадок відсутності В. О. Корнілова головнокомандувачем флоту і морських батальйонів. Прийняв командвання укріпленнями Південної сторони міста. Розвинув активну діяльність зі зміцнення боєготовності особового складу на кораблях й на берегових батареях, укріплення морських підступів до Севастополя. Під його керівництвом було збудовано декілька берегових батарей, затемнено маяки, організовано службу спостереження за супротивником.

З початку оборони став першим помічником В. О. Корнілова з її організації, переведення моряків на берег, формування морських батальйонів, створення резервів. Видатним досягненням Нахімова була зразкова організація вогневої підтримки дій сухопутних військ кораблями. Перевазі супротивника у калібрах протиставив нову систему артилерійського вогню: попередження супротивника у відкритті вогню, знищення його батарей вогнем від ближньої до віддаленої вогневої позицій, ведення перехресного вогню.[19]

Під час першого бомбардування Севастополя 5 жовтня 1854 р. англо-французький флот, що мав 12-разову перевагу і випустив зі своїх гармат 50 тисяч снарядів, не зміг придушити берегову оборону Севастополя. У цьому була значна заслуга організаційних зусиль Нахімова. У той день був смертельно поранений В. О. Корнілов, після загибелі якого усю відповідальність з організації оборони практично було покладено на Нахімова.

30 листопада 1854 р. прийняв на себе обов'язки помічника начальника Севастопольського гарнізона, хоча офіційно був затверджений на цій посаді лише 1 лютого 1855 р.[20]

13 січня 1855 р. за заслуги при обороні Севастополя був нагороджений орденом Білого орла. У березні того ж року отримав чин повного адмірала.

Приділяв постійну увагу взаємодії армії і флоту, максимально ефективному застосуванню артилерії, побудові укріплень та інженерних споруд, забезпеченню захисників міста. Часто особисто керував бойовими діями безпосередньо на передовій лінії оборони. 5 жовтня 1854 р. при першому бомбардуванні Севастополя, був поранений у голову. 26 травня 1855 р. під час штурму Камчатського люнету отримав контузію. 6 червня 1855 р. під час загального штурму Севастополя військами союзників керував захистом Корабельної сторони і у ключовий момент бою підняв моряків та піхоту у штикову контратаку.[21]

Я тільки тим і на ногах тримаюся, що завжди зайнятий... Адже варто лише оголосити зараз кінець воєнним діям, завтра я одразу звалюся від гарячки!... Тільки розпусти віжжі і кінець!.. Тоді вже мене все одно вилікувати не можна буде! Повний адмірал - це вже хвороба цілковито невиліковна...[22]

Після загибелі В. І. Істоміна залишився фактично єдиним керівником оборони. Його називали «хазяїном Севастополя». Про його виключну хоробрість і зневагу до смерті складалися легенди, тому його поява на батареях незмінно супроводжувалася голосним і захопленим «Ура!»

На відміну від багатьох офіцерів, які ходили по батареях у сірих шинелях та без еполет, Нахімов не знімав еполети, і на зауваження з боку підлеглих, що, мовляв, цим він звертає на себе надмірну увагу супротивника та наражається на зайву небезпеку, відповідав:

Ходжу ж я по батареях у сюртуку й еполетах через те, що мені здається, морський офіцер має бути до останньої миті пристойно вдягнений, та і якось це додає мені більшого впливу не лише на наших[23], але й на солдат.[24]
Нахімоські еполети оспівані, здається, усіма мемуристами. Вони вражали усіх, кому доводилося їх побачити, бо залишалися єдиними "товстими" еполетами у Севастополі, що носилися, як слід: на форменному сюртуку, а форменний сюртук носився на плечах. Усі інші генеральські й адміральські еполети, шиті золотом і з крученою бахрамою, сяяли або під шинеллю, або взагалі були спороті від гріха подалі. На сонці золото еполет блищало за версту - на цей блиск полювали не лише штуцерні стрілки, але й найкращі комендори. Нахімова не раз буквально благали спороти або прикрити його знамениті еполети, що притягали до нього у десять разів більшу небезпеку. Він залишав ці благання без уваги, цінуючи в еполетах саме те, про що вони повідомляли всім і всьому: "От і я, Нахімов!" Як символ його високого чину і високого службового положення, еполети Нахімова не турбували: бувши повним адміралом, Нахімов продовжував носити контр-адміральські знаки відміни. У сюртуку з еполетами адмірал навіть спав, якщо вночі очікували тривогу. Протягом усієї оборони він не дозволив собі розкоші роздягнутися на ніч, щоб під час тривоги не втрачати зайвих секунд на збори. Але натільна білизна мінялася часто, а комірці його сорочок, "ліселі"[25], завжди були свіжі, немов щойно вибілина парусина.[26]

Поранення і смерть[ред.ред. код]

В. Ф. Тімм, за малюнком М. В. Берґа. П. С. Нахімов на смертному одрі

28 червня (10 липня) 1855 р. о 12 годині дня відвідавши 3-й бастіон та оглянувши його батареї, Нахімов поїхав на Малахов курган. Прибувши на Корніловський бастіон, пройшов один на гласісну батарею і став через бруствер оглядати у підзорну трубу позиції супротивника. Декілька куль вдарилися обабіч. Нахімов вимовив: «Вони сьогодні досить влучно стріляють» і у наступну мить був смертельно поранений штуцерною кулею, яка пройшла вище скроні над лівим оком, пробила череп і зачепила мозок.[27]

Помер, не приходячи до тями, 30 червня (12 липня) 1855 р.

Із загибеллю Нахімова захисники Севастополя втратили свого фактичного очільника, що значно погіршило їх моральний стан. За свідоцтвами сучасників, у мить, коли труну з тілом адмірала опускали у могилу, ридання севастопольців, що прийшли провести його в останній шлях, здавалося, перекрили гуркіт канонади.[28]

Тепер у нас на флоті немає нікого, хто б міг замінити Павла Степановича. Вже і не кажу про те, що таких добрих та благородних людей, як він, тяжко знайти на всьому білому світі... Сумно, друзі мої, втратити таку людину, як Павло Степанович; чи повірите, що при одній думці про це сльози набігають на очі. [29]

Під час прощання з П. С. Нахімовим його труна була накрита прапором з корабля «Імператриця Марія», пробитим у Синопській битві.

Доля поховання[ред.ред. код]

В. Ф. Тімм. Могила адміралів М. П. Лазарєва, П. С. Нахімова, віце-Адмірала В. О. Корнілова і Контр-Адмірала В. І. Істоміна у склепі недобудованого Володимирського собору в Севастополі

Похований у крипті недобудованого Володимирського собору, де перед тим було поховано М. П. Лазарева, В. О. Корнілова та В. І. Істоміна.

Над похованням адміралів неодноразово чинилася наруга. Перший раз це сталося після зайняття Севастополя військами союзників восени 1855 р., коли склеп було зламано, з мундирів адміралів було зрізано еполети та ґудзики, зірвано ордени.[30] Вдруге склеп було спаплюжено у 1931 р. радянською владою, коли рештки адміралів було змішано з будівельним сміттям. Крипту було перетворено на сміттєзвалище. У 1991 р. рештки адміралів були ексгумовані та перевезені для дослідження у Санкт-Петербург. На початку 1992 р. їх було повернено у Севастополь. 29 лютого 1992 р. відбулося їх урочисте перепоховання у крипті Володимирського собору.[31]

Нагороди[ред.ред. код]

1825 — орден Святого Володимира 4-го ступеня. За плавання на фрегаті «Крейсер».

1827 — орден Святого Георгія 4-го ступеня. За мужність, проявлену в Наваринській битві.

1827 — орден Лазні (Великобританія)

1827 — орден Св. Спасителя (Греція)

1830 — орден Святої Анни 2-го ступеня.

1837 — орден Святої Анни 4-го ступеня з імператорською короною.

1842 — орден Святого Володимира 3-го ступеня. За відмінну службу.

1846 — відзнака безпорочной служби за XXV років.

1847 — орден Святого Станіслава 1-го ступеня.

1849 — орден Святої Анни 1-го ступеня.

1851 — орден Святої Анни 1-го ступен з імператорською короною.

1853 — орден Святого Володимира 2-го ступеня.

1853 — орден Святого Георгія 2-го ступеня. За перемогу при Синопі.

1855 — орден Білого орла.

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Орден Нахімова 1-го ступеня (СРСР)
Орден Нахімова (Російська Федерація)
Севастополь. Малахов курган. Пам'ятний знак на місці смертельного поранення П. С. Нахімова
Севастополь. Пам'ятник П. С. Нахімову


Нагороди

У березні 1944 р. був затверджений орден Нахімова 1 та 2 ступеню і медаль Нахімова.

Указом Президії Верховної Ради Російської Федерації від 2 березня 1992 р. у системі нагород Російської Федерації було збережено ряд військових нагород СРСР, зокрема, орден Нахімова.


Пам'ятники

Місце смертельного поранення Нахімова відмічено пам'ятним знаком.

У 1959 р. в Севастополі споруджений пам'ятник адміралу Нахімову, скульптор — М. В. Томський (бронза, граніт). Його встановлено на місці пам'ятника роботи І. М. Шредера і О. О. Більдерлінґа, який було знищено у 1928 р. відповідно до декрету Радянської влади «Про зняття пам'ятників царям і їх слугам».

У Миколаєві біля Миколаївського музею суднобудування і флоту встановлено погруддя П. С. Нахімова.

5 липня 2012 р., з нагоди 210-річчя від дня народження П. С. Нахімова, було відкрито пам'ятник йому у Санкт-Петербурзі.


Навчальні заклади

В СРСР було створено Нахімовські воєнно-морські училища, що готували майбутніх курсантів вищих воєнно-морських навчальних закладів. Училища діяли у Ленінграді, Ризі, Тбілісі.

У 2009 р. у Севастополі було сформовано Академію Військово-морських сил імені П. С. Нахімова з утворенням в її складі Військово-морського коледжу старшинського складу шляхом реорганізації Севастопольського військово-морського ордена Червоної Зірки інституту імені П. С. Нахімова (з 25 липня 1992 до 13 травня 2009 — Севастопольський військово-морський інститут (СВМІ), який був сформований на фондах Чорноморського вищого військово-морського ордена Червоної Зірки училища імені П. С. Нахімова (ЧВВМУ) та Севастопольського вищого військово-морського інженерного училища).


Кораблі та судна

«Нахімов» — російський вантажний пароплав (затонув 1897).

«Адмірал Нахімов» — російський броненосний крейсер (загинув у Цусімськый битві 1905).

«Червона Україна» — колишній «Адмірал Нахімов», легкий крейсер типу «Світлана» (загинув 13 листопада 1941 року в Севастополі).

«Адмірал Нахімов» — радянський крейсер класу «Свердлов» (злам 1961).

«Адмірал Нахімов» — колишній «Берлін III», радянське пасажирське судно (затонуло 31 серпня 1986 р.).

«Адмірал Нахімов» — радянський великий протичовновий корабель (злам 1991).

«Адмірал Нахімов» — колишній «Калінін», атомний ракетний крейсер проекту 1144 (на модернізації).


Географія

Озеро Нахімовське у Виборзькому районі Ленінградської обл. Російської Федерації.

Село Нахімовське у Смоленській обл. Російської Федерації (до 1952 р. — Волочьок). Перейменоване у рамках святкування 150-річчя від дня народження Нахімова.


Музеї

Молодіжний центр-музей імені Адмірала Нахімова в Смоленську

Музей ім. Нахімова у садибі Хмеліта, Смоленська область. До складу садиби входить мала батьківщина Нахімова — с. Городок, а також Спас-Волжинський цвинтар із храмом, у якому він був охрещений.

У Севастополі особисті речі Нахімова та ряд інших експонатів, пов'язаних з ним, зберігаються у Військово-історичному музеї Чорноморського флоту, панорамі «Оборона Севастополя 1854–1855 років» і у музеї на Малаховому кургані.


У нумізматиці

У 1992 р. ЦБ РФ випустив мідно-нікелеву монету номіналом 1 рубль, присвячену 190-річчю від дня народження П. С. Нахімова.

У 2002 р. ЦБ РФ випустив срібну монету (Ag 900) номіналом 3 рублі, присвячену 200-річчю від дня народження П. С. Нахімова.


У філателії

У мистецтві

В. Ф. Тімм. П. С. Нахімов на бастіоні. 1855 р.

Існує єдиний прижиттєвий портрет Нахімова роботи В. Ф. Тімма. Оскільки Нахімов категорично відмовився позувати, художник був вимушений робити замальовки, підстерігши його під час молитви у церкві. Тімм не мав можливості обрати зручну для себе позицію; це пояснює той факт, що портрет профільний. Користуючись цим портретом, згодом Тімм зобразив Нахімова на повний зріст на бастіоні. Коли літографія, виконана за замальовками, була готова, художник відіслав її відбиток Нахімову, який відреагував фразою «Ну, це розбій!» і негайно відіслав портрет назад.[32]

Усі інші портрети Нахімова, у тому числі скульптурні, було зроблено на підставі замальовок Тімма.

Див. також: Панорама «Оборона Севастополя 1854—1855 років»

Ще за життя та у перші роки після загибелі Нахімов став героєм народних пісень, зокрема, «Хвала тобі, Руськой землі», «Где вы, соколы белые», «Адмирал Нахимов в Севастополе» та ін. Пізніше виник величезний масив прозаїчних та поетичних творів, у яких його образ нерідко набував епічних рис.

У 1911 р. режисери О. Ханжонков і В. Гончаров зняли перший російський полнометражний фільм «Оборона Севастополя», у якому образ Нахімова втілив актор А. Громов.

У 1946 р. режисер В. Пудовкін зняв художній фільм «Адмірал Нахімов» з О. Диким у головній ролі.

Цитати[ред.ред. код]

  • Ви — чорноморський моряк. Вам зміни нема і не буде.
  • Навіщо мічману жалування? Хіба лише для того, щоб краще пофарбувати і обробити ввірену йому шлюпку, або при вдалих шлюпкових перегонах дати веслярам по чарці горілки.
  • Час уже нам припинити вважати матроса кріпаком, а себе самих поміщиками в мундирах.
  • Одружений офіцер — не служака.
  • Не бійся падати, вниз впадеш, а не вгору! (До матросів, що боялися висоти і надто обережно пересувалися по рангоуту).
  • Якщо цей пан хотів зробити мені задоволення, то вже краще б надіслав кілька сотень відер капусти для моїх матросів. (Про поета, що прислав Нахімову оду на Синопську битву).
  • Уб'ють вас, уб'ють мене, це нічого, а от коли вб'ють Тотлебена або Хрульова, це буде недобре. (Відповідь барону Остен-Сакену на зауваження, що Нахімов ходить по бастіонах в еполетах і його легко можуть вбити).
  • Я — Нахімов і по трущобах не ходжу. Будьте ласкаві йти по стінці! (Нахімов вимагав вести себе прямо по стінці 4-го бастіону — під вогнем, а не за батареями, де було безпечно).
  • Як їдеш на бастіон, то веселіше дихаєш.
  • Ех, боже мій, що за дурниця! (Останні слова Нахімова)

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Советская историческая энциклопедия / Глав. ред. Е. М. Жуков. Т. 9: Мальта — Нахимов. — М.: Сов. энциклопедия, 1966. — 1000 с.: ил., карт.
  • Тарле Е. В. Нахимов. — М., 1942. — 128 с.
  • Зонин А. И. Жизнь адмирала Нахимова. — Л., 1987–448 с.
  • Давидов. Ю. В. Нахимов// Избранное. — Т. 1. — М., 1996

Примітки[ред.ред. код]

  1. Модзалевский В. Л. Догадка о происхождении рода Нахимовых.- М. 1915.
  2. Нахимов//Генеалогическая база знаний: персоны, фамилии, хроника
  3. Коновалов О. Г. «Адмирал Нахимов: умереть, но не сдаться». 
  4. «Адмирал Павел Степанович Нахимов». 
  5. "рос. Пора нам перестать считать себя помещиками, а матросов крепостными людьми."Зарудный В. И. Фрегат «Бальчик», в кн.: П. С. Нахимов. Документы и материалы — М.: Воениздат, 1954. — 880 с.
  6. Нахимов Павел Степанович//Севастополь: энциклопедический справочник. Издание 2-е, дополненное и исправленное. — Севастополь 2008. — С. 548
  7. "рос. В 3 часа мы положили якорь в назначенном месте и повернулись шпрингом вдоль борта неприятельского линейного корабля и двухдечного фрегата под турецким адмиральским флагом и еще одного фрегата... О любезный друг! Казалось, весь ад разверзся перед нами! Не было места, куда бы не сыпались книпели, ядра и картечь. И ежели б турки не били нас очень много по рангоуту, а били все в корпус, то я смело уверен, что у нас не осталось бы и половины команды. Надо было драться истинно с особенным мужеством, чтобы выдержать весь этот огонь и разбить противников, стоящих вдоль правого нашего борта (в чем нам отдают справедливость наши союзники)...Кровопролитнее и губительнее этого сражения едва ли когда флот имел. Сами англичане признаются, что ни при Абукире, ни при Трафальгаре ничего подобного не видали."Давидов. Ю.В. Нахимов. - М.: Воениздат, 1996
  8. "рос. В Наваринском сражении он получил за храбрость георгиевский крест и чин капитан-лейтенанта. Во время сражения мы все любовались "Азовом" и его отчетливыми маневрами, когда он подходил к неприятелю на пистолетный выстрел. Вскоре после сражения я видел Нахимова командиром призового корвета "Наварин", вооруженного им в Мальте со всевозможной морской роскошью и щегольством, на удивление англичан, знатоков морского дела. В глазах наших... он был труженик неутомимый. Я твердо помню общий тогда голос, что Павел Степанович служит 24 часа в сутки. Никогда товарищи не упрекали его в желании выслужиться, а веровали в его призвание и преданность самому делу. Подчиненные его всегда видели, что он работает больше их, а потому исполняли тяжелую работу без ропота и с уверенностью, что следует им или в чем можно сделать облегчение, командиром не будет забыто."Тарле Е. В.Нахимов. — М.: Издательство Академии Наук СССР, 1942. — 128 с.
  9. "рос. Кампании 1849–1852 годов ясно обнаружили ту разницу между Нахимовым и Корниловым, которую замечал внимательный глаз ещё во время командования их кораблями. Каждый из них учил офицеров и нижних чинов по своей методе, но оба заботились о своих командах и довели свои корабли до совершенства, так что в 1845 году беспристрастный ценитель не знал кого предпочесть: «Силистрию» или «Двенадцать Апостолов»..."Зі спогадів А. П. Жандра // Кузьмина С. Б. Адмирал Корнилов. - М. 2007
  10. «Биография адмирала Нахимова». 
  11. Зонин А. И. «Жизнь адмирала Нахимова». 
  12. "рос. Павел Степанович никогда не говорил порядочному молодому человеку: будьте таким, как я, а не таким, как вы; напротив, он говорил: во мне вот что было дурно, желал бы я, чтобы у вас не было, и не показывал вида, что он знает своего собеседника насквозь, со всеми хорошими и дурными его качествами."Зарудный В. И.Фрегат «Бальчик», в кн.: П. С. Нахимов. Документы и материалы — М.: Воениздат, 1954. — 880 с.
  13. "рос. Страх подчас хорошее дело, да согласитесь, что ненатуральная вещь несколько лет работать напропалую ради страха."Зарудный В. И. Фрегат «Бальчик», в кн.: П. С. Нахимов. Документы и материалы — М.: Воениздат, 1954. — 880 с.
  14. «Морская библиотека». 
  15. «Биография адмирала Нахимова». 
  16. Давыдов Ю. В. «Нахимов». 
  17. Давыдов Ю. В. «Нахимов». 
  18. "рос. Павел Степанович не любил рассказывать о Синопском сражении, во-первых, по врожденной скромности и, во-вторых, потому, что он полагал, что эта морская победа заставит англичан употребить все усилия, чтобы уничтожить боевой Черноморский флот, что он невольно сделался причиной, которая ускорила нападение союзников на Севастополь."Тарле Е. В.Нахимов. — М.: Издательство Академии Наук СССР, 1942. — 128 с.
  19. Нахимов Павел Степанович//Севастополь: энциклопедический справочник. Издание 2-е, дополненное и исправленное. — Севастополь 2008. — С. 549
  20. Там само. — С. 550
  21. «Черноморский флот. Павел Степанович Нахимов». 
  22. "рос. Я только тем и на ногах держусь, что всегда занят-с... Ведь только объяви сейчас конец военным действиям, завтра же и я свалюсь от горячки-с!... Только распусти вожжи, и конец!.. Тогда уж меня все равно вылечить нельзя будет-с! Полный адмирал — это уж болезнь совершенно неизлечимая-с..."Сергеев-Ценский С. Н. Севастопольская страда//Сергеев-Ценский С.Н. Собр.соч. в 12-ти томах. — М.: Правда, 1967
  23. Маються на увазі представники флоту.
  24. "рос. Хожу же я по батареям в сюртуке и эполетах потому, что мне кажется, морской офицер должен быть до последней минуты пристойно одет, да как-то это даёт мне больше влияния не только на наших, но и на солдат."Адмирал П. С. Нахимов
  25. "Ліселями" білі комірці називали моряки через схожість за формою з відповідним вітрилом.
  26. "рос. Нахимовские эполеты превознесены, кажется, всеми мемуаристами. Они всех поражали, кому дано было их увидеть, ибо оставались единственными "толстыми" эполетами в Севастополе, носимыми, как положено: на форменном сюртуке, а форменный сюртук был носим на плечах. Все другие генеральские и адмиральские эполеты, шитые золотом и с витой бахромой, сияли либо под шинелью, либо и вовсе бывали спороты от греха подальше. На солнце золото эполет блестело за версту — за этим блеском охотились не только штуцерные стрелки, но и лучшие комендоры. Нахимова не раз буквально умоляли спороть или прикрыть его знаменитые эполеты, навлекавшие на него десятикратную опасность. Он оставлял эти мольбы без внимания, ценя в эполетах именно то, что они объявляли всем и вся: "Вот и я, Нахимов!" Как символ его высокого чина и высокого служебного положения, эполеты Нахимова не волновали: будучи полным адмиралом, Нахимов продолжал носить контр-адмиральские знаки различия. В сюртуке с эполетами адмирал даже спал, если ночью ожидалась тревога. Во всю оборону он не позволил себе роскоши раздеться на ночь, чтобы по тревоге не терять лишних секунд на сборы. Но нательное белье менялось часто, и воротнички его рубах, "лиселя", всегда были свежи, как только что отбеленная парусина."Ткачёв А.Подпоручик Севастопольский
  27. Нахимов Павел Степанович//Севастополь: энциклопедический справочник. Издание 2-е, дополненное и исправленное. — Севастополь 2008. — С. 550
  28. Пронин А. «Гордость отечества: адмирал Нахимов». 
  29. "рос. Теперь у нас во флоте нет никого, кто б мог заменить Павла Степановича. Уж не говорю про то, что добрых и благородных людей, как он, трудно и поискать на всем белом свете... Грустно, друзья мои, потерять такого человека, как Павел Степанович; поверите ли, что при одной мысли об этом слезы навертываются на глазах."[Письма отставного флота капитан-лейтенанта Петра Иванович Лесли//Севастополь. Историческая повесть.- Севастополь, 2008. - Т. 7.- С. 376-377 ]
  30. Акт о глумлении англо-французских захватчиков над могилами русских адмиралов М. П. Лазарева, В. А. Корнилова, П. С. Нахимова, В. И. Истомина
  31. Горбачов С. «Лазарев, Корнилов, Нахимов, Истомин: возвращение русских адмиралов». 
  32. Алабин П. В.  Л. Четыре войны. Походные записки в 1849, 1853, 1854-56, 1877-78 гг. — Самара, 1888.

Див. також[ред.ред. код]