Оборона Севастополя (1854—1855)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Оборона Севастополя
Кримська війна
Malakhov2.jpg
Оборона Севастополя ( Франц Рубо)
Дата: 1854 - 1855
Місце: Севастополь (Російська імперія)
Результат: Перемога британців, французів, турків
Сторони
Прапор Російської імперії Російська імперія Велика Британія Британська імперія

Франція Французька імперія
Прапор Османської імперії 1844–1923 років Османська імперія
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Сардинія

Командувачі
Андріївський прапор Нахімов П. С.

Андріївський прапор Корнілов В. О.
Прапор Російської імперії Тотлебен Е. І.

Франція Франсуа Канробер

Франція Жан-Жак Пелісьє
Велика Британія Фіцрой Раглан
Flag of Kingdom of Sardinia (1848).svg Альфонсо Ла-Мармора

Військові сили
48 500 осіб задіяні на оборону Севастополя, а всього в Криму було 85 000 солдатів 175 000 чоловік
Втрати
102,000 загальні 128,387 загальні

Оборона Севастополя 1854–1855 рр.— Атака союзними британськими і французькими силами і оборона військами Російської імперії севастопольської фортеці під час Кримської війни. Цю оборону називають також «Першою обороною Севастополя», на відміну від оборони міста в 1941–1942 р.

Кримська війна завершилася облогою Севастополя, яку військо під керівництвом російського адмірала князя Меншикова намагався безуспішно пробити. Багато захисників міста були моряками. Військовий інженер Едуард Тотлебен, керував відновленням зруйнованих ворожим вогнем укріплень.

Переживши зиму, до якої вони були погано підготовлені, союзники кинулися в морську атаку і увійшли в Азовське море, на схід від Криму. У червні французи безуспішно атакували редути, також штурм Великого Редана британськими силами (під командуванням генерала Сімпсона) обернувся поразкою. Після останньої і марної російської спроби звільнення Севастополя, яка відбулася після повторного британського штурму Редана, французи маршала Пеліссьє захопили Малахов курган. Поразка російських військ стала тепер вже невідворотною.[1].

Кампанія 1854[ред.ред. код]

У червні — липні 1854 переважні в кількості сили флоту союзників (Англія, Франція, Туреччина та Сардинія) — 34 лінійних корабля і 55 фрегатів (у тому числі більшість парових) блокували російський флот (14 лінійних вітрильних кораблів, 6 фрегатів і 6 пароплав-фрегатів) в бухті Севастополя.

В кінці серпня 1854 року десантний флот з наземними військами союзників рушив до кримських берегів. Чисельність десантних військ становила 62 тисячі чоловік з 134 польовими і 73 облоговими гарматами.

1 вересня 1854 була проведена висадка десанту біля Євпаторії. Після висадки війська союзників зрушили в бік Севастополя.

13 вересня 1854 року вважається початком 349 денної облоги міста Севастополь. Битва на Альмі відбулося 8 (20) вересня; союзники атакували російську позицію і після запеклого бою, змусили російські війська відступити. Росіяни втратили при цьому з лишком 5700 чоловік, союзники — понад 3300 чоловік. Так як переслідування не було, то російські війська встигли безперешкодно відійти на південну сторону Севастополя.

При вході в Севастопольську бухту було затоплено кілька старих кораблів, що не давало флоту союзників, можливості зайти в бухту. Екіпажі більшості інших суден були переведені на берег для посилення місцевого гарнізону; корабельні гармати стали звозити на берег, для посилення оборони укріплень. Севастополь готувався до тривалого і запеклого захисту.

Начальник французької Східної армії Сент-Арно мав перебільшені відомості про сили російських укріплень на північній стороні Севастополя. Він вирішив обійти місто і атакувати його південну сторону, яка за відомостями, що були в його розпорядженні, була слабо укріплена. Разом з переходом туди, союзники набували забезпечену від обходу позицію на Херсонеському півострові, відмінні стоянки для суден у численних бухтах і зручне сполучення з флотом, який представляв тепер їх природну базу.

Тим часом Меншиков, побоюючись бути замкненим у місті і відрізаним від решти Росії, покинув Севастополь та здійснив фланговий рух на Бахчисарай. Війська його під час цього руху не раз перебували на найближчій відстані від ворожих, які рухалися в протилежному напрямі, але, завдяки закритій місцевості та нічному часу, відбувалися лише випадкові зіткнення дрібних частин.

Оборона Севастополя доручена була на перший час адміралам Нахімову та Корнілову, в розпорядженні яких залишалося 18 тисяч людей — переважно флотських екіпажів. В наслідок хвороби маршала Сент-Арно цей час розпорядження начальства союзників були нерішучі . 24 вересня (6 жовтня) французи зайняли Федюхіни висоти, а англійці — Балаклаву, в бухту якої, в той же час, вступив їх флот. Слідом за тим французи розташувалися на західній частині Херсонеського півострова і влаштували свою базу в Камишовій бухті.

З 14 (26) вересня керівництво над французькими військами перейшло до генерала Канробер, оскільки Сент-Арно, вже напівживий, відправився назад в Константинополь і на шляху туди помер. Між тим, адмірал Нахімов, який командував на південній стороні Севастополя, при звістці про появу ворога на Федюхіних висотах очікував негайного штурму, але союзники, побоюючись великих втрат, на штурм не вирішувалися, а приступили до облогових робіт. Це дало час на переведення більшості військ з північної сторони на південну і діяльно зайнятися посиленням своєї оборонної лінії.

Всі фортифікаційні роботи велися під керівництвом інженер-підполковника Е. Тотлебена. 18 (30) вересня до Севастополя наблизився князь Меншиков зі своїми військами, і на другий же день надіслав підкріплення підбадьорити гарнізон. Однак, через відправлення цих підкріплень, власні сили князя настільки ослабли, що він уже не міг діяти у відкритому полі і повинен був вичікувати прибуття свіжих військ, відправлених до нього князем Горчаковим, який взагалі надав в цей період часу найбільш активну допомогу Кримській армії.

Між тим, в ніч на 28 вересня (10 жовтня) французи, що розташувалися під керівництвом генерала Форе на захід від Сарандінакіной балки, заклали 1-у паралель в 400 сажнів від 5-го бастіона; англійці, які стали на схід від цієї балки, до обривів Сапун-гори, наступної ночі відрили траншеї в 700 сажнів від 3-го бастіону; для забезпечення ж облогової армії, обсерваційний корпус Боске (дві французькі дивізії) став на Сапун-горі, маючи праворуч від себе 8 турецьких батальйонів.

У цей час матеріальний стан союзників був дуже поганим: холера призводила до сильних спустошень в їх рядах; відчувався брак продовольства. Щоб забезпечити себе ним, вони послали кілька пароплавів до Ялти, пограбували місто і його околиці, але добули порівняно небагато. Під час облогових робіт союзники несли численні втрати від вогню гарнізону та від частих вилазок.

5 (17) жовтня відбулося перше бомбардування Севастополя, як з суші, так і з моря. Під час цього бомбардування тільки англійським батареям вдалося досягти деякого результату проти 3-го бастіону; взагалі ж вогонь союзників не увінчався великим успіхом, незважаючи на велику кількість випущених снарядів.

Відчутною втратою для захисників була смерть віце-адмірала Володимира Корнілова, який був смертельно поранений на Малаховому кургані. Загальні втрати з боку захисників міста становили 1250 осіб; у союзників вибуло з ладу 900–1000 осіб.

Джон Уілсон Кармайкл «Бомбардування Севастополя», (1855), полотно, олія — Королівський військовий госпіталь Челсі, Лондон

.

Бомбардування ніякої користі союзникам не принесло. У наступні за тим дні вогонь з обох сторін тривав з перемінним успіхом, проте французи встигли значно посунути вперед свої облогові позиції. Сили князя Олександра Меншикова тим часом поступово збільшувалися, і йому даровані були права головнокомандувача.

Побоюючись за брак пороху, якого витрачалося величезна кількість, і бачачи швидке наближення французьких позицій до 4-го бастіону (це наводило на думку про швидкий штурм), Меншиков зважився відвернути увагу противника диверсією проти його лівого крила. З цією метою було дозволено генералу Павлу Ліпранді, з загоном у 16 тис. чоловік, атакувати союзні війська, що стояли біля Балаклави. Ця атака бажаних результатів не принесла. Хоча облогові роботи дещо уповільнилися, але бомбардування тривали з колишньою силою; головний же прорахунок полягав у тому, що Балаклавська битва звернула увагу союзників на їх слабку сторону і відкрила їм наміри князя Меншикова.

Вже з 14 жовтня (26) жовтня противник почав посилено зміцнювати Балаклаву і Сапун-гору, а одна французька дивізія трималася там в постійній бойовій готовності. Облогові роботи просунулися в цей час настільки, що союзні генерали вже припускали можливість штурму 4-го бастіону. Князь Меншиков, якому ці плани частково були відомі через дезертирів, попередив про це керівництво севастопольського гарнізону, наказавши вжити заходів на випадок штурму. Разом з тим, через те, що сили його в цей час досягли вже 100 тис. людей, він зважився скористатися такою перевагою, щоб перейти в наступ. До цього також спонукало його і вкрай важке становище захисників Севастополя, що знемагали в безперервних боях, а також звістка про швидке прибуття до союзників нових підкріплень.

5 листопада відбувся Інкерманський бій, в якому російські війська мали спочатку успіх, але, незважаючи на дворазову чисельну перевагу, далекобійні нарізні гармати союзників звели цю перевагу нанівець. І ця невдача остаточно посіяла у військах недовіру до командування.

Оборона 1855[ред.ред. код]

Хоча до початку 1855 російські сили під Севастополем перевершували сили союзників і попри те, що імператор Микола настійно вимагав від Меншикова рішучих дій, останній зволікав і упускав можливості.

Нарешті, коли наприкінці січня в Євпаторію прибув морем турецький корпус Омер-паши (21 тис.), то головнокомандувач, побоюючись руху турків до Перекопу чи Севастополя, дозволив генералу Хрульову, із загоном у 19 тис., атакувати Євпаторію.

5 (17) лютого Хрульов зробив спробу оволодіти містом, але успіху не мав, і, втративши близько 800 чоловік, відступив. Після отримання звістки про цю нову невдачу, імператор Микола вирішив змінити князя Меншикова, на місце якого призначений був генерал артилерії князь Горчаков.

Тим часом союзники отримали нові підкріплення, внаслідок чого сили їх під Севастополем зросли до 120 тис.; разом з тим до них прибув майстерний французький інженер, генерал Ніель, що дав новий напрямок облогових робіт, які тепер були направлені головним чином проти головного укріплення севастопольської оборонної лінії — Малахового кургану. Під час цієї оборони війська дізналися про кончину імператора Миколи.

28 березня (9 квітня) було здійснено друге посилене бомбардування, після якого передбачалося провести штурм. Пекельний вогонь, що тривав протягом десяти днів, не приніс, проте, очікуваних результатів; зруйновані укріплення за ніч відновлювалися їх захисниками. Штурм був відкладений, але росіяни, змушені в очікуванні його тримати резерви під вогнем, які зазнали за ці дні втрат більше 6 тис.

Облогова війна тривала і далі з колишнім завзяттям, але проте перевага стала схилятися на сторону англо-французьких військ. Незабаром до них стали прибувати нові підкріплення (у тому числі 15 тис. сардинців, що вступили 14 (26) січня 1855 в війну на боці коаліції), і сили їх в Криму зросли до 170 тис. Зважаючи на таку їх перевагу Наполеон III вимагав рішучих дій і надіслав складений ним план. Канробер, однак, не знайшов можливості виконати його, і тому головне командування над військами передано було генералу Пелісьє. Він, перш за все, відправив експедицію в східну частину Криму, з метою позбавити росіян постачання продовольства з берегів Азовського моря і перервати комунікації Севастополя через Чонгарську переправу та Перекоп.

У ніч на 11 (23) травня 16 тис. чоловік було надіслано на кораблях з Камишевої бухти та Балаклави, а на наступний день ці війська висадилися поблизу Керчі. Командир російськими військами в східній частині Криму барон Врангель (переможець на Чингільских висотах), маючи всього 9 тисяч, змушений був відступити по Феодосійській дорозі.

22 травня (3 червня) Пелісьє заволодів під Севастополем Федюхіними та Балаклавськими горами і долиною річки Чорної, після чого задумав заволодіти Малаховим курганом. Між тим бойових запасів у росіян, що підвозилися з великими труднощами, виявлялося дуже мало порівняно із союзниками, яким безперебійно все доставлялося морем.

Князь Горчаков втрачав надію утримати Севастополь, і думав про те, як вивести звідти гарнізон без великих втрат. Облога ворога посунулася вже на 200 сажнів до Малахового кургану і на 115 сажнів до 3-го бастіону; жорстокий артилерійський вогонь тривав безперервно. 6 (18) червня, рано вранці, французи та англійці кинулися на штурм названих укріплень, але були відбиті з величезною для себе втратою.

Наступ союзників, хоча тимчасово уповільнений невдалим штурмом, тривав, і положення російського гарнізону ставало нестерпним; кращі його командири один за одним вибували із строю, ще 7 (19) березня відірвало ядром голову доблесному захиснику Малахового кургану, контр-адміралу Істоміну, 8 (20) червня був поранений Е. Тотлебен (хоча він хворий ще 2 місяці продовжував керувати фортифікаційними роботами, але керівництво це, звичайно, не давало колишніх результатів); нарешті, 28 червня (10 липня) був смертельно вражений кулею Нахімов. Захисники Севастополя жадали рішучого бою, здатного змінити їхнє становище, до того ж схилявся і сам князь Горчаков.

В останніх числах липня прибули до Криму нові підкріплення (3 піхотні дивізії), а 27 липня (8 серпня) отримано наказ імператора Олександра II головнокомандувачу зібрати військову раду для вирішення питання про «необхідність зробити що-небудь рішуче, щоб покласти кінець цій жахливій бійні». Більшість членів ради висловилися за наступ з боку річки Чорної. Князь Горчаков, хоча й не вірив в успіх нападу на сильно укріплені позиції противника, проте піддався наполяганням деяких генералів. 4 (16) серпня сталася битва на Чорній річці, але атака росіян була відбита і вони змушені були відступити, зазнавши великих втрат. Цей непотрібний бій не змінив взаємного положення супротивників. Незважаючи на руїни укріплень і значну чисельну перевагу, війська союзників не наважилися на відкриту атаку.

Тому з 5 по 8 серпня (17-20 серпня) почалося нове, 5-те посилене бомбардуванням. Вогонь 800 гармат засипав захисників безперервним градом свинцю; росіяни втрачали щодня 900–1000 чоловік; з 9 по 24 серпня (21 серпня — 5 вересня) вогонь був трохи слабкіший, але тим не менш у гарнізоні кожен день вибувало з ладу 500–700 чоловік.

15 (27) серпня в Севастополі освятили міст на плотах (довжиною 450 сажнів) через велику бухту, спроектований та побудований генерал-лейтенантом А. Є. Бухмейєром.

24 серпня (4 вересня) почалася 6-те посилене бомбардування, що змусило замовкнути артилерію Малахового кургану та 2-го бастіону. Севастополь являв собою купу руїн; відновлення укріплень стало неможливим.

Рукопашний бій французьких зуавів і російських солдатів на Малаховому кургані

27 серпня (8 вересня), після жорстокого вогню, союзники опівдні рушили на штурм, Через пів години французи оволоділи Малаховим курганом. Князь Горчаков вирішив залишити Севастополь, і протягом ночі перевів свої війська на північну сторону. Місто було запалено, порохові погреби підірвані, військові судна, що стояли в бухті, затоплені. 30 серпня (11 вересня) союзники вступили в ущент зруйнований Севастополь.

За 11 місяців облоги союзники втратили не менше 70 тис. чоловік, не рахуючи померлих від хвороб; росіяни — близько 83,5 тис.

Армія росіян (115 тис.) розташувалася уздовж північного берега великої бухти; союзні ж війська (понад 150 тис. однієї піхоти) зайняли позиції від Байдарської долини до Чоргуну, по річці Чорній і по південному берегу великої бухти. У військових діях настало затишшя, що переривалось диверсіями союзників в різних приморських пунктах.

Монумент полеглим російським і французьким солдатам 27 серпня 1855 року. Малахів курган

Нагородження учасників оборони Севастополя[ред.ред. код]

Спеціально для учасників оборони Севастополя була заснована медаль «За захист Севастополя», яка була першою в історії Російської імперії медаллю, якою нагороджували не за взяття чи перемогу, а за оборону. Також всі учасники подій нагороджувалися медаллю «В пам'ять війни 1853–1856 р.», якою нагороджували всіх учасників Кримської війни. Згодом була заснована медаль «В пам'ять 50-річчя захисту Севастополя», якою нагороджували всіх учасників подій, хто залишилися в живих, а також нагороджувалися члени комітету із відновлення пам'ятників Севастопольської оборони, історики, письменники.

Перша оборона Севастополя в мистецтві[ред.ред. код]

(Див. також Пам'ятники Севастополя, пов'язані із людьми та подіями Кримської війни 1854-1855 р.)

Література[ред.ред. код]

Живопис[ред.ред. код]

Кінематограф[ред.ред. код]

Філателія[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Грант Р. Дж. Batailles - les plus grands combats de l'antiquité à nos jours = Battles - a visual journey trought 5,000 years of combat. — 1-е изд. — 360 с. (фр.)