Петефі Шандор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ша́ндор Пе́тефі
Sándor Petőfi
Orlai-petofi1.jpg
Портрет роботи Шоми Орлай-Петрича (1840-ві роки)
При народженні: Олександр Петрович
Дата народження: 1 січня 1823(1823-01-01)
Місце народження: Кішкереш, Угорщина Угорщина
Дата смерті: 31 липня 1849(1849-07-31) (26 років)
Місце смерті: Сігішоара, Угорщина Угорщина
Національність: угорець
Рід діяльності: національний поет Угорщини, його називають інозумним Т.Шевченком

Ша́ндор Пе́тефі (угор. Sándor Petőfi , серб. Александар Петровић,словац. Alexander Petrovič,справжнє ім'я Александр Петровић (Олександр Пе́трович); Народився 1 січня 1823 — Помер 31 липня 1849) — угорський поет, публіцист, революційний діяч сербського і словацького походження.

Біографія[ред.ред. код]

Пам'ятник Шандору Петефі в Ужгороді

Збіднілий дворянин, серб за національністю, мати - Марія Грузова (або Груз), словацька селянка. Вперше до школи він пішов у віці 5 років. Саме в цьому віці він почав читати і писати, трохи пізніше віршувати , малювати , вивчати німецьку , латинську мову і угорську мову . Вже у 15 років знав 7 мов .

В 1847 році — очолював організацію «Молода Угорщина».

Був одним з керівників революційного повстання в Пешті (15 березня 1848) під час Революції 1848 — 1849.

Отримав звання офіцера революційної армії.Потім він був звільнений від армії, оскільки захворів на туберкульоз.

Відповідно до традиційної версії біографії Петефі загинув під час битви при Шегешварі 31 липня 1849, в бою з козаками російської армії, очолюванної царським генералом Іваном Паскевичем. Згідно з новою версією, яка не знайшла підтвердження, був поранений, взятий в полон і таємно вивезений до Сибіру, де помер в 1849 році.

Творчість[ред.ред. код]

Пам'ятник Шандору Петефі в Києві
Пам'ятник Шандору Петефі у Берегові

Серед творів — поема «Витязь Янош» (1844), драма «Тигриця і гієна» (1845), роман «Шнурок ката» (1846), поеми «Пішта Силай» (1846), «Шалго» (1846), «Апостол» (1848).

На батьківщині

Степ в золотому стиглому вбранні,

Де марево ввижається мені,

Колишеться і в дальній лине плин,—

Ти пізнаєш мене? Це я, твій син.

У затінку оцих тополь старих

Востаннє відпочити я приліг,—

Як римська цифра п'ять, на сірім тлі

У вирій відлітали журавлі.

Лишаючи назавжди отчий дім,

Заледве міг я попрощатись з ним…

Благословення матері! Давно

Розвіялося на вітрах воно.

На віддалі минав за роком рік,

Народжувався і зникав навік,—

На возі не завжди щасливих літ

З тих пір я встиг об'їхати весь світ.

Важка наука - в білім світі жить.

Багато поту й сліз я встиг пролить.

Вибоїстим, нерівним був мій шлях

В пустелі людській по сипких пісках.

Це добре знаю я, бо мій напій

Не-раз бував немов полин гіркий,

Не раз мій кухоль наливали вщерть —

Було б одразу легше випить смерть.

Але тепер все горе й вся біда,

Всі муки сплинули, немов вода,

I спомини про мій тернистий шлях —

Все потопає в радісних сльозах.

Тут колисала матінка мене,

Тут сонце, наче в юності, ясне,

З-під хмари усміхається мені,

Як синові, на рідній стороні.

(Переклад Леоніда Первомайського)

Див. також[ред.ред. код]

  • 4483 Петефі — астероїд, названий на честь поета.

Література[ред.ред. код]

  • Поезії
  • Гидаш А. Петефи. — М., 1961.
  • Ййеш Д. Шандор Петефи. — М., 1984.
  • Петефи в мировой культуре: Материалы конф. — М., 1975