Петефі Шандор

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ша́ндор Пе́тефі
Sándor Petőfi
Портрет роботи Шоми Орлай-Петрича (1840-ві роки)
Портрет роботи Шоми Орлай-Петрича (1840-ві роки)
При народженні Олександр Петрович
Дата народження 1 січня 1823(1823-01-01)
Місце народження Кішкереш, Угорщина Угорщина
Дата смерті 31 липня 1849(1849-07-31) (26 років)
Місце смерті Сігішоара, Угорщина Угорщина
Національність угорець
Рід діяльності національний поет Угорщини, його називають іноземним Т.Шевченком

Ша́ндор Пе́тефі (угор. Sándor Petőfi , серб. Александар Петровић,словац. Alexander Petrovič,справжнє ім'я Александр Петровић (Олександр Пе́трович); 1 січня 1823 — 31 липня 1849) — угорський поет, публіцист, революційний діяч сербського і словацького походження.

Біографія[ред.ред. код]

Пам'ятник Шандору Петефі в Ужгороді

Походить з небагатої родини. Батько — Штефан (Іштван) Пе́трович (або Стефан Петрович), збіднілий дворянин, серб за національністю, мати — Марія Грузова (або Груз), словацька селянка. Вперше до школи він пішов у віці 5 років. Саме в цьому віці він почав читати і писати, трохи пізніше віршувати, малювати, вивчати німецьку, латинську мову і угорську мову. Вже у 15 років знав 7 мов.

В 1847 році — очолював організацію «Молода Угорщина».

Був одним з керівників революційного повстання в Пешті (15 березня 1848) під час Революції 1848 — 1849.

Отримав звання офіцера революційної армії. Потім він був звільнений від армії, оскільки захворів на туберкульоз.

Відповідно до традиційної версії біографії Петефі загинув під час битви при Шегешварі 31 липня 1849, в бою з козаками російської армії, очолюваної царським генералом Іваном Паскевичем. Згідно з новою версією, яка не знайшла підтвердження, був поранений, взятий в полон і таємно вивезений до Сибіру, де помер в 1849 році.

Творчість[ред.ред. код]

Пам'ятник Шандору Петефі у Берегові

Серед творів — поема «Витязь Янош» (1844), драма «Тигриця і гієна» (1845), роман «Шнурок ката» (1846), поеми «Пішта Силай» (1846), «Шалго» (1846), «Апостол» (1848).

На батьківщині

Степ в золотому стиглому вбранні,
Де марево ввижається мені,
Колишеться і в дальній лине плин,—
Ти пізнаєш мене? Це я, твій син.
У затінку оцих тополь старих
Востаннє відпочити я приліг,—
Як римська цифра п'ять, на сірім тлі
У вирій відлітали журавлі.
Лишаючи назавжди отчий дім,
Заледве міг я попрощатись з ним…
Благословення матері! Давно
Розвіялося на вітрах воно.
На віддалі минав за роком рік,
Народжувався і зникав навік,—
На возі не завжди щасливих літ
З тих пір я встиг об'їхати весь світ.
Важка наука — в білім світі жить.
Багато поту й сліз я встиг пролить.
Вибоїстим, нерівним був мій шлях
В пустелі людській по сипких пісках.
Це добре знаю я, бо мій напій
Не-раз бував немов полин гіркий,
Не раз мій кухоль наливали вщерть —
Було б одразу легше випить смерть.
Але тепер все горе й вся біда,
Всі муки сплинули, немов вода,
I спомини про мій тернистий шлях —
Все потопає в радісних сльозах.
Тут колисала матінка мене,
Тут сонце, наче в юності, ясне,
З-під хмари усміхається мені,
Як синові, на рідній стороні.

(Переклад Леоніда Первомайського)

Вшанування пам'яті[ред.ред. код]

Погруддя в Києві

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Гидаш А. Петефи. — М., 1961.
  • Ййеш Д. Шандор Петефи. — М., 1984.
  • Петефи в мировой культуре: Материалы конф. — М., 1975