Петефі Шандор
| Ша́ндор Пе́тефі | |
| Sándor Petőfi | |
 Портрет роботи Шоми Орлай-Петрича (1840-ві роки) |
|
| При народженні: | Олександр Петрович |
|---|---|
| Дата народження: | 1 січня 1823 |
| Місце народження: | Кішкереш,  Угорщина |
| Дата смерті: | 31 липня 1849 |
| Місце смерті: | Сігішоара, Угорщина |
| Національність: | угорець |
| Рід діяльності: | національний поет Угорщини |
Ша́ндор Пе́тефі (угор. Sándor Petőfi , рос. Шандор Петёфи, справжнє ім'я Александр Петровић (Олександр Пе́трович); Народився 1 січня 1823 — Помер 31 липня 1849) — угорський поет, публіцист, революційний діяч сербського і словацького походження.
[ред.] Біографія
Походить з небагатої родини. Батько - Штефан (Іштван) Пе́трович (або Стефан Петровић), збіднілий дворянин, серб за національністю, мати - Марія Грузова (або Груз), словацька селянка. Вперше до школи він пішов у віці 5 років. Саме в цьому віці він почав читати і писати, трохи пізніше віршувати , малювати , вивчати німецьку і латинську мову і угорську мову . Вже у 15 років знав 7 мов .
В 1847 році — очолював організацію «Молода Угорщина».
Був одним з керівників революційного повстання в Пешті (15 березня 1848) під час Революції 1848 — 1849.
Отримав звання офіцера революційної армії.
Відповідно до традиційної версії біографії Петефі загинув під час битви при Шегешваром 31 липня 1849, в бою з козаками російської армії, очолюванної царським генералом Іваном Паскевичем. Згідно з новою версією, яка не знайшла підтвердження, був поранений, взятий в полон і таємно вивезений до Сибіру, де помер в 1849 році.
[ред.] Творчість
Серед творів — поема «Витязь Янош» (1844), драма «Тигриця і гієна» (1845), роман «Шнурок ката» (1846), поеми «Пішта Силай» (1846), «Шалго» (1846), «Апостол» (1848).
На батьківщині
Степ в золотому стиглому вбранні,
Де марево ввижається мені,
Колишеться і в дальній лине плин,—
Ти пізнаєш мене? Це я, твій син.
У затінку оцих тополь старих
Востаннє відпочити я приліг,—
Як римська цифра п'ять, на сірім тлі
У вирій відлітали журавлі.
Лишаючи назавжди отчий дім,
Заледве міг я попрощатись з ним…
Благословення матері! Давно
Розвіялося на вітрах воно.
На віддалі минав за роком рік,
Народжувався і зникав навік,—
На возі не завжди щасливих літ
Це добре знаю я, бо мій напій
Не-раз бував немов полин гіркий,
Не раз мій кухоль наливали вщерть —
Було б одразу легше випить смерть.
Але тепер все горе й вся біда,
Всі муки сплинули, немов вода,
I спомини про мій тернистий шлях —
Все потопає в радісних сльозах.
Тут колисала матінка мене,
Тут сонце, наче в юності, ясне,
З-під хмари усміхається мені,
Як синові, на рідній стороні.
[ред.] Література
- Поезії
- Гидаш А. Петефи. — М., 1961.
- Ййеш Д. Шандор Петефи. — М., 1984.
- Петефи в мировой культуре: Материалы конф. — М., 1975
