Словацька мова
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
| Словацька мова | |
|---|---|
| Поширена в: | Словаччина, Чехія, Угорщина, Україна, Румунія |
| Регіон: | Європа |
| Носії: | 6 млн. |
| Класифікація: | Індо-Європейська Балтослов'янська Слов'янська Західно-слов'янська |
| Офіційний статус | |
| Державна: | - |
| Офіційна: | Словаччина, Європейський союз |
| Регулює: | Словацька Академія Наук |
| Коди мови | |
| ISO 639-1 | sk |
| ISO 639-2 | slo |
| SIL | slk |
Словацька мова — одна з західно-слов'янських мов (до їх числа також належать польська, чеська та дві сербо-лужицькі мови). Поширена у Словаччині, а також у Чехії (350 000 / 183 749), Угорщині (110 000 / 17 693), Румунії (18 000 / 17 199), Україні (17 000 / 6 397), Польщі (47 000 / 2 000), Канаді (100 000 / 50 860) та США (1 200 000 / 821 325). Всього кількість осіб словацького походження за кордоном 2001 оцінюється словацькими вченими у 2 016 000. Офіційна мова Словаччини. Виділяються три групи діалектів: середньо-словацькі, західно-словацькі та східно-словацькі.
Зміст |
[ред.] Абетка
a á ä b c č d ď dz dž e é f g h ch i í j k l ĺ ľ m n ň o ó ô p q r ŕ s š t ť u ú v w x y ý z ž
[ред.] Особливості
Словацьку мову відрізняють від близьких до неї мов такі риси:
- наявність ритмічного закону — у двох або більше складах, що слідують одне за одним, не можуть стояти довгі голосні або дифтонги
- вживання поруч із короткими голосними довгих голосних та дифтонгів ie, ô [uo], iu, ia, що утворюють довгий склад (žena — žien «жінка — жінок», koza — kôz [kuos] «коза — кіз», päť — piaty «п'ять — п'ятий»)
- специфічний словацький звук ä (mäso «м'ясо», pamäť «пам'ять»)
- довгота та короткість складотворчих сонантів r та l: zrno — zŕn «зерно — зерен», slza — sĺz «сльоза — сліз»
- наявність тільки твердого r, навіть перед голосними переднього піднесення: veriť «вірити», repa «буряк»
- наявність двох типів l: м'якого ľ та середнього l (liť «лити», ľudia «люди», але láska «кохання», plot «пліт, паркан»)
- перевага серед приголосних твердих непарних, що не мають м'якого відповідника
- закінчення -m у всіх дієслів теперішнього часу (nesiem, pijem, volám, prosím «несу, п'ю, кличу, прошу»)
- закінчення -ovia називного відмінку множини істот чоловічого роду (synovia, otcovia, druhovia «сини, батьки, друзі»)
[ред.] Історія
Пам'ятки власне словацької писемності відносяться до XV—XVI століть, але словацькі риси зустрічаються й раніше у пам'ятках, написаних чеською, латинською та німецькою мовою. До XVIII століття на території Словаччини як літературною мови вживалася чеська. Засновником літературної словацької мови на ґрунті середньо-словацького діалекту є просвітитель, депутат Угорського парламенту Людовіт Штур. Писемність на базі латинської графіки.
[ред.] Приклад
«Заповіт» Т.Г. Шевченка словацькою мовою: (переклад Юліуса Кокавця)
[ред.] ZÁVET
Keď ja zomriem, zahrabte ma, Bratia, na mohyle, Prostred stepi šíro-šírej, V Ukrajine milej By úrodné lány polí, Dneper prostred lúčin Bolo vidieť, bolo počuť, Ako reve – hučí. Keď ponesie z Ukrajiny Do belasých morí Krv tyranskú, potom i ja Rodné lány, hory, Všetko nechám, potom uznám Všemocného Boha, — pomodlím sa… No dovtedy — Ja nepoznám Boha. Pochovajte. A povstaňte, Putá zlomte smelo A polejte slobodienku Krvou nepriateľov! A na mňa vo veľkom rode, V rode voľnom, novom, Pamätajte, spomeňte si Dobrým, tichým slovom. (Джерело: Т.Г.Шевченко, Заповіт мовами народів світу, К., «Наукова думка», 1989)
|
|||||||||||||||||
