Мехмед IV
| Мехмед IV | |
 |
|
| Народився | 2 вересня 1642 |
|---|---|
| Помер | 6 січня 1693 (50 років) |
| Інші імена | Махмед IV, Магомед IV |
| Титул | турецький султан (1648-87) |
| Попередник | Ібрагім I |
| Наступник | Сулейман II |
| Конфесія | мусульманин |
| Родичі | Ібрагім I |
Мехме́д IV (тур. محمد رابع) (також Махмед IV, Магомед IV) (2 вересня 1642—1692) — турецький султан (1648-87).
Біографія [ред.]
Мехмед IV був сином султана Ібрагіма I. Отримав прізвисько "Мисливець" через свою любов до спорту та полювання.
За правління Мехмед IV турецький уряд проводив політику налагодження союзницьких відносин з Україною та надавав підтримку гетьманам Богдану Хмельницькому, Івану Виговському, Юрію Хмельницькому, Павлу Тетері, Івану Брюховецькому і Петру Дорошенку. В 1650 турецький уряд внаслідок тривалих двосторонніх переговорів, запропонував Богдану Хмельницькому прийняти протекторат над Україною, що мала стати васальною державою Османської імперії як Молдавія, Волощина, Трансільванія і Кримське ханство.
На думку деяких українських істориків (Михайло Грушевський, Олександр Оглоблин та інших) на початку 1651 Богдан Хмельницький, незважаючи на опозицію частини української шляхти (Адам Кисіль) і вищого духовенства (Сильвестр Косів) прийняв пропозицію Мехмеда IV і визнав турецький протекторат. Проте плани створення антипольської коаліції у складі України, Туреччини, Кримського ханства, Молдавії, Волощини та Трансільванії не були реалізовані.
У 1666 році зіткнувся із "сабатіанським заколотом" з боку євреїв, що проживали у значній кількості на території Османської імперії. Лідер цього руху, один з найвідоміших єврейських лжемесій, Шабтай Цві, оголосив себе Машиахом та у супроводі 4 раввінів прибув до Константинополю з вимогою передати йому трон. Мехмед саме у цей час був відсутній у столиці; рішення щодо Шабтая Цві приймав візирь Кюпрюлю. Лжемесію було ув'язнено на острові, де він мав змогу приймати відвідувачів та взагалі почував себе досить вільно. Коли султан повернувся до Константинополю та дізнався про вимоги передати трон, Цві негайно було представлено на суд, де який поставив його перед ділемою: або прийняти іслам, або бути страченим. Шабтай Цві не гаючись прийняв іслам. Чисельні послідовники Цві незабаром зробили теж саме.
В 1667 з ініціативи Петра Дорошенка розпочалися переговори з турецьким урядом про створення військово-політичного союзу України з Туреччиною. Мехмед IV погодився взяти Україну під турецький протекторат, причому Україна зберігала повну автономію, право вільного вибору гетьмана, звільнялась від данини і отримувала воєнну допомогу у боротьбі за об'єднання всіх українських земель під владою Війська Запорізького. Цей договір був ухвалений Корсунською Радою 1669.
У 1672 Мехмед IV очолював турецьку армію, що спільно з українськими військами під проводом Петра Дорошенка здобула Кам'янець та звільнила від польських військ значну частину Поділля і Галичини.
Внаслідок турецько-польської війни 1672-76 та умов Бучацького договору 1672 і Журавненського договору 1676 до Османської імперії відійшло Поділля, а під владою Петра Дорошенка залишалась тільки Брацлавщина і Пд. Київщина, що було порушенням українсько-турецької угоди 1668 і стало початком краху зовнішньої політики гетьмана Петра Дорошенка. В 1677-81 уряд Мехмеда IV, підтримуючи Юрія Хмельницького, вів спільно з українськими військами війну проти Московського царства за Лівобережну Україну (див. Чигиринські походи 1677 і 1678), яка завершилась укладанням Бахчисарайського мирного договору 1681. З Мехмедом IV у вересні 1683 турецька армія під час облоги Відня зазнала поразки від польських військ під командуванням Яна III Собеського, у складі яких були і українські козаки. В 1687 Мехмед IV був усунений від влади яничарами.
Див. також [ред.]
 |
ВікіСховище має мультимедійні дані за темою: Мехмед IV |
- Українсько-турецька угода 1668
- Корсунський договір
- Турецько-польська війна 1672-76
- Бучацький мирний договір
- Журавненський договір 1676
- Бахчисарайський мирний договір 1681
| Попередник: |  Султан Османської імперії 1648 — 1687 |
Наступник: |
| Ібрагім I | Сулейман II |
|
||||||||
