Харбін

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

Перейти до: навігація, пошук

Харбін
哈尔滨, 哈爾濱

Центральна площа

Основні дані

Країна

КНР

Регіон

Хейлунцзян

Населення

3 279 454

Площа міста

56.579 км²

Поштові індекси

150000

Телефонний код

86-451

Географічні координати

45°45′ пн. ш.; 126°38′ сх. д.

Висота над рівнем моря

150 м

Міська влада

Веб-сторінка

www.harbin.gov.cn

Мер міста

Zhang Xiaolian

Розташування

м. Харбін на карті

Харбін (кит. Hāérbīn, 哈尔滨, 哈爾濱) — місто в Північно-Східному Китаї (Манджурія) над рікою Сунгарі, адміністративний центр провінції Хейлунцзян (кит. Heilongjiang sheng, 黑龙江省, 黑龍江省). Великий промисловий і транспортний центр. 9.54 млн населення (2005), з них 4.64 млн мешкають в межах міста.

До 1945 в Харбіні існувала численна українська колонія (20 — 30 000). Харбін засновано 1898 у зв'язку з будовою китайської (манджурської) залізниці, прокладеної Росією на території Манджурії, що належала Китаєві. Населення Харбіну становили переважно росіяни, в основному службовці східно-китайської залізниці, а також інженери, серед них українці, які підтримували тісні зв'язки з Україною й українцями на Зеленому Клині. Українське життя виявлялося в діяльності аматорських (звич. при клубах залізничників) і професійних гуртків; по революції 1905 в Харбіні постав український клуб (1907). Значне пожвавлення українського життя принесла революція 1917. Тоді засновано ряд установ, які брали активну участь в українському політичному житті Далекого Сходу, та підтримували тісний зв'язок з Києвом; у кінці 1917 вислано з Харбіну українську військову частину на Україну під командуванням Петра Твердовського, який восени 1918 повернувся до Харбіну як український консул; організовано українську школу й гімназію, українську православну парафію та низку українських установ, які були об'єднані в будинку українського клубу.

У 1922 — 31 українське життя у Харбіну загальмувалося з причини припинення зв'язків з Зеленим Клином, а також через труднощі, які чинила китайська адміністрація, опанована рос. впливами. Тоді значну ролю відогравало товариство «Просвіта», діяв тижневик «Українське Життя». Умови для життя покращали від часу, коли японці 1931 організували буферну державу — Манджу-Го, і знову скупчилося в Українському Народному Домі в Харбіні 1935 постала Українська Національна Колонія як центр для всіх українців у Манджурії. У 1932 — 37 pp. виходив «Манджурський Вісник» (редактор І. Світ), з 1934 українці мали свої радіопередачі. Після окупації Манджурії 1945 радянськими військами більшість українців була заарештована й вивезена, а українські установи ліквідовані. Кількість українців у 1930 — 40-их pp. можна визначити на бл. 15 000.