Blohm & Voss BV 222 Wiking

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Blohm & Voss BV 222 Wiking
плпш
Blohm & Voss BV 222 Wiking
Призначення: Багатоцільовий літаючий човен 
Перший політ: 7 вересня 1940 
Прийнятий на озброєння: 1941 
Знятий з озброєння: 1945 
Період використання: 1940—1947 
На озброєнні у: Flag of German Reich (1935–1945).svg Німеччина 
Історія виробництва
Виробник: Blohm & Voss 
Всього збудовано: 13 
Конструктор: Ріхард Фогт (нім. Richard Vogt)
Р. Шуберт (нім. R. Schubert
Характеристики
Екіпаж: 6-14 чол.
Крейсерська швидкість: 343 км/г
Максимальна швидкість (МШ): 390 км/г
Дальність польоту: 6095 км
Тривалість польоту: 28 год
Практична стеля: 7300 м
Розміри
Довжина: 37 м
Висота: 11,90 м
Розмах крил: 46 м
Площа крил: 255 м²
Маса
Споряджений: 46 000 кг
Силова установка
Двигуни:
Озброєння

Blohm & Voss BV 222 Wiking — німецький літаючий човен періоду Другої світової війни, виробництва верфі «Blohm & Voss» GmbH. Всього було виготовлено 13 екземплярів, останній з яких не завершено. Перший політ здійснено 7 вересня 1940[1], уведений в експлуатацію наприкінці 1940, на озброєнні Люфтваффе перебував по 1945. Проектувався як багатоцільовий важкий літаючий човен для здійснення трансатлантичних комерційних перевезень, а у якості військового літака — для транспортних перевезень та далекої морської розвідки.

BV 222 був найважчим літальним апаратом з тих, що на той час експлуатувалися[Вн. 1], поступившись у 1944, збудованому в одному примірнику, велетенському літаючому човну Blohm & Voss BV 238. «Вікінг», поряд з останнім, а також з Ju 390 та Me 323, входив до числа чотирьох типів шестимоторних літаків, побудованих у Третьому Рейху за роки Другої світової війни[3].

Тактико-технічні дані BV 222 C[ред.ред. код]

Льотні характеристики[ред.ред. код]

Технічні характеристики[ред.ред. код]

BV 222 на стоянці у Тронгеймі, Норвегія, під час випробувань ВМС США (1945 або 1946)

Історія створення та експлуатації[ред.ред. код]

Літаючий човен створено конструкторами відділу повітряних суден «Гамбургер флюгцойбау» (авіаційний підрозділ «Blohm & Voss») головним інженером Ріхардом Фогтом (нім. Richard Vogt, 1894–1979) та Р. Шубертом (R. Schubert)[10]. Після досліджень серії проектів літаючих човнів, включаючи двокорпусний «Проект-42» та однокорпусний «Проект-43», з шістьма двигунами кожен, Фогт зупинився на іншому проекті трансатлантичного лайнера — «Проект-54», який 31 травня 1937 «Blohm & Voss» й запропонувала «Deutsche Lufthansa». Машина була трохи меншою за розміром, ніж найбільший, на той час, гідролітак у світі Дорньє Do-X. Човен повинен був виконувати рейси, зокрема, БерлінНью-Йорк та знаходитися у повітрі протягом 20 годин із 16 пасажирами на борту (спальні місця) або з 24 пасажирами, на більш коротких маршрутах[6]. 19 вересня 1937 «Люфтганза» оголосила про вибір Ha 222 (в подальшому індекс «На» буде замінено на «Bv»), як найбільш перспективному, після чого надійшло замовлення на три літаки[1].

Роботи над першим з прототипів BV 222 почалися в січні 1938. З початком бойових дії у вересні 1939 частина фахівців була перекинута на програму BV 138, проте робота над трьома літаючими човнами для «Люфтганзи» тривала. 16 липня 1940 комісія авіакомпанії провела інспекцію макета інтер'єру літака. Свій перший політ, тривалістю 20 хвилин, BV 222 V 1 (D-ANTE) здійснив 7 вересня 1940. Випробував машину головний льотчик-випробувач фірми фліг-капитан Гельмут Вааса Родіг (нім. Helmut Wasa Rodig).

З початком Другої світової війни Люфтваффе запропонувало здійснити польоти для перевезення вантажів і «Блом унд Фосс» погодилася модернізувати літак, вирізавши вантажні люки (2,3×2,1 м) і переробивши інтер'єр салону під прийом вантажу. Перші рейси виконано для постачання німецьких військ у Північний Європі. Згодом використовувався у якості морського розвідника, а як транспортний, літаючий човен експлуатувався до кінця війни.

Назву «Viking», отримав наприкінці 1941 прототип V 3.

Виробництво[ред.ред. код]

Перший літак — BV 222 V 1 закінчено наприкінці серпня 1940. Наступні BV 222 були закладені на початку 1941. Виготовлення малою серією розпочато наприкінці 1941 на заводі «Блом унд Фосс» в Фінкенвердері, під Гамбургом. До березня 1943 було завершено сім прототипів[1]. Всього було збудовано 13 літаків, в тому числі прототипи V 1—V 8, проте літаки, починаючи з 04 по 08, були вже літаками А-серії, хоча й мали індекс V (Versuch). BV 222 V 7 був перероблений під дизелі та повинен був слугувати прототипом серії «C». Серійні варіанти було позначено від C-09 по C-13, останній з яких, до кінця війни не був завершений. С-13 повинен був отримати дизеля Jumo 207D потужністю 1500 к.с. на злеті та планувався як прототип для BV 222 D.

Випускалися дві модифікації: BV 222 A з моторами Bramo 323 R-2 «Fafnir» та BV 222 °C з моторами Jumo 207C. Літаки серії «C» мали зменшений обсяг паливних баків, пороховий стартовий прискорювач, частину машин обладнали РЛС. Озброєння всіх літаків було різне.

Були закладені також, чотири перших машин серії D, що отримали позначення з С-14 по С-17, але після тривалої затримки Junkers так і не зміг поставити двигуни. Їх планувалося закінчити з Jumo 207C, проте Міністерство авіації вирішило припинити подальші роботи по дизельних двигунах Junkers через проблеми з їх обслуговуванням та паливом. Blohm & Voss пропонувала встановити чотири або шість BMW 801, відповідно до «Проекту 97» від 1939 з шістьма BMW 801, або чотири BMW 801 за «Проектом 98»[11], але отримало відмову. Компанія повернулася до «Fafnier» 323R-2, а човни отримали позначення BV 222 E.

Після отримання Blohm & Voss вказівки перейти до впуску більш потрібних літаків, на початку 1944 «Вікінгі» було знято з виробництва, а вже закладені відправлені на злам. Всього було виготовлено 13 екземплярів.

Стисла історія «Вікінгів»[ред.ред. код]

Участь у бойових діях[ред.ред. код]

Північна Європа[ред.ред. код]

BV 222 V 1 (військовий бортовий номер СС+EQ) здійснив перший політ на користь Люфтваффе 10 липня 1941 з Гамбургу до норвезького Кіркенесу на Баренцевому морі[1]. До 19 серпня було виконано сім польотів, подолано близько 30 000 км, доставлено 65 т вантажів та евакуйовано 221 пораненого[7]. У 1943 V 5 здійснював вантажні перевезення в Петсамо.

Середземноморський театр[ред.ред. код]

10 вересня 1941 V 1 передислоковано до Середземноморського регіону у ескадрилью LTS See 222 із завданням постачання вантажів та військ для частин розгорнутих у Греції. Із жовтня 1941 почалося перевезення з Афін вантажів до Лівії[8], а з грудня — з Таранто та Бріндізі. Зворотними рейсами літаками евакуювалися поранені. Згодом човен довелося повернути на завод для очищення корпусу від морських жолудів. У період з 16 жовтня 1941 по 06 листопада 1941 V 1 здійснив 17 човникових польотів між Афінами і Дерною, перевізши 30 т вантажу і евакуювавши 515 пораненого. V 4 (Х4+DH), V 5 (Х4+EH), V 6 (Х4+FH), V 8 (Х4+HH) надійшли до Люфтваффе між 20 квітня 1942 та 26 жовтня 1942[9]. У 1942 V 4 та V 5 переведено в ескадрилью повітряного сполучення «С» пізніше до ескадрильї LTS See 222. Разом з двома з трьох перших літаків, човни були задіяні з баз в Італії та Греції для підтримки військ Роммеля. Незважаючи на малу кількість присутніх на цьому ТВД BV 222, вони відіграли помітну роль з постачання Африканського корпусу. У 1942 літаки перевезли 1435 т вантажів, 17 778 військових та 2491 пораненого (при загальній чисельності Корпусу «Африка» на 1 липня 1942 — 55 000 чоловік).

Битва за Атлантику[ред.ред. код]

Із травня 1942 літаки почали застосовуватися в якості далеких розвідників й патрульних з французських баз у Бікайський затоці, під час Битви за Атлантику[3]. Ескадрилья отримала позначення 1.(F)/SAGr 129. З Біскаросси п'ять BV 222, взаємодіючи з підводними човнами, вели дальню розвідку над океаном аж до евакуації бази. У жовтні 1943 один з BV 222 був перехоплений і збитий патрульним «Авро Ланкастером». З погіршенням ситуації у війні BV 222, що залишилися, поступово переключалися на вирішення транспортних завдань. Ескадрилья 1.(F)/SAGr 129 була розформована в липні 1944[13].

Евакуація команди метеорологічної станції[ред.ред. код]

У липні 1944 року екіпаж другого прототипу (V 2) взяв участь у евакуації команди секретної метеорологічної станції[Вн. 2] розташованої за полярним колом на Землі Олександри (архіпелаг Земля Франца-Йосипа, в північно-західній частині Баренцева моря). Більша частина персоналу була важко хвора, отруївшись на трихінельоз, після використання в їжу м'яса ведмедя. Попервах виконання цього завдання поставили перед екіпажем літака Fw 200 (F8+RL з KG 40), а BV 222 призначено для забезпечення додаткової підтримки, проте, при посадці в складних умовах, шасі Фокке-Вульф було пошкоджено. Виникла потреба відправки літаючого човна із запасними частинами для ремонту «Кондору», та персоналу з медичним обладнанням, необхідним для транспортування хворих; з завданням екіпаж «Вікінга» впорався.

Кінець війни[ред.ред. код]

Станом на 20 січня 1944 у складі 5-го Повітряного флоту налічувалося 4 BV 222, а на 10 травня 1945 у штабному загоні 130-ї авіагрупи значилися: V 2 та C-12. C-11 та 13-й були захоплені американськими військами і відправлені до США, V 2 та C-12 дісталися англійцям й випробовувався у Великобританії.

Опис конструкції літаючого човна[ред.ред. код]

Корпус судна був двореданний[Вн. 3], суцільнометалевої конструкції та мав дві палуби (рівня), нижня з яких була пасажирською[6], не рахуючи допоміжний простір під нижньою палубою. На V 2 після модернізації на заводі в Фінкенвердері та подальших екземплярах було встановлено п'ять додаткових реданів відразу за головним. Задній редан отримав додаткові площини у вигляді клину.

З боків фюзеляжу човна знаходилися розпашні дверцята вантажних люків (2,3×2,1 м) що відкривали доступ безпосередньо до нижньої палуби. В крилах були зроблені лази для доступу до двигунів під час польоту. Конструкція фюзеляжу, центроплану, консолей та крил суцільнометалева з обшивкою товщиною 3—5 мм з корозійностійкого матеріалу. Система управління була частково ручна, частково на сервоприводах.

Суцільнометалеве крило мало трубчастий лонжерон діаметром 1,5 м що розташовувався на 30% хорди. Лонжерон ділився перегородками на шість 3450 л паливних баків. Запас палива на літаках серії «С» був скорочений. Кожен з лонжеронних баків вміщував 2870 л палива, замість 3450 л на прототипах та серії «A». Замість шести 86 л й одного 480 л маслобаків, на серії «С» були встановлені шість 172 літрових баків. Паливні баки заправлялися в певній послідовності, за «принципом розхитування» — баки № 1, 6, 2, 5, 3 й 4. Якщо не дотримуватися цієї послідовності, то була висока ймовірність перекидання[13] літака.

Човен обладнано стабілізуючими поплавцями, що після злету, при прибиранні, протягом 20 сек поділялися на дві частини й укладалися до крил в різні сторони.

Двигуни[ред.ред. код]

Перші три літаки були оснащені шістьма радіальними BMW-Bramo 323 R-2 Fafnier, по 3 на кожному крилі, потужністю на злеті 1000 к. с./740 кВт кожний[1], 800 к. с. при наборі висоти й 640 к. с. в номіналі. У 1943 встановили дизелі Jumo-207 °C на четвертий А-0, під позначенням BV 222 V 7, а пізніше на інші літаки А і С-серій. C-13 був єдиний оснащений дизелем Jumo 205C. На другому та п'ятому двигунах (середні на крилі) були встановлені реверсивні гвинти, котрі полегшували маневрування гідролітака на воді.

Озброєння[ред.ред. код]

У листопаді 1941 на V 1 Blohm & Voss встановило оборонне озброєння, що складалося з кулемета MG 81 в носі, MG 131 в передній і задній турельних установках та чотири MG 81 в бокових вікнах.

На подальших екземплярах встановлювалося три 20 мм гармати MG 151 і п'ять 13-мм MG 131 кулеметів на турельних установках. На окремих версіях встановлювалися крилові турелі. Слід зазначити, що на різних версіях були встановлені не однакові комплекти озброєння.

Радіо, навігаційне та інше обладнання[ред.ред. код]

До складу обладнання включалося:

Екіпаж[ред.ред. код]

Екіпаж цивільної версії літака складався з двох пілотів, двох інженерів, штурмана і радиста. На військових серіях, зазвичай складався з 11-14 осіб — двох пілотів, двох інженерів, штурмана, радиста і п'яти або більше стрільців.

Див. також[ред.ред. код]

Шестимоторні літаки Німеччині[ред.ред. код]

  • Blohm & Voss BV 238 — прототип літаючого човна, важкий транспортний та морський патрульний
  • Junkers Ju 390 — важкий транспортний, морський патрульний та дальній бомбардувальник
  • Messerschmitt Me 323 Gigant — надважкий транспортний

Посилання[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Dornier Do X перебував із 1932 в неробочому стані у Берліні, а два інших Do X — італійські «менші брати» Do X 2 та Do X 3, на той час вже були списані[2]
  2. Операція «Мисливець за скарбами» (нім. Wetterstation Schatzgräber), розпочата у 1941 з метою збору метеорологічних даних в інтересах Крігсмаріне. Збір здійснювався екіпажами невеликих суден, зазвичай траулерів, літаків та наземними метеостанціями, як з персоналом, так і автоматичних. Постачання та ротація персоналу здійснювалася надводними та підводними човнами та літаками. Останні фахівці зі станції були евакуйовані влітку 1945
  3. Редан (фр. redan — присту́пок) — «сходинка» на днищі катерів, літаючих човнів або поплавців гідролітака. Бувають поперечні або поздовжні. Слугують для скорочення змоченої поверхні. За рахунок відриву потоку води від днища, відповідно зменшують опір.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

Nuvola apps kview.svg Зовнішні зображення
Searchtool.svg На обкладинці журналу Люфтваффе Der Adler(нім.)укр. від 14 березня 1944
Searchtool.svg V 1 (CC + EQ) з логотипом Blohm & Voss
Searchtool.svg Схема C9
Searchtool.svg C12 з розпізнавальними знаками Королівських ВПС
Searchtool.svg У північному камуфляжу
Searchtool.svg Один з перших польотів
Searchtool.svg Оригінальне фото BV 222 під прапором США на причалі у Тронгеймі
Searchtool.svg Галерея
Searchtool.svg Детальний розріз
Searchtool.svg Blohm & Voss Bv 222 Wiking у моделюванні, масштаб 1/72, фірма Revell
Searchtool.svg Детальні фото літака (модель)
Searchtool.svg Північна Африка
Searchtool.svg На посадку біля Тобруку
Searchtool.svg В кабіні пілотів

Література[ред.ред. код]

  • Rudolf Höfling Blohm & Voss Bv 222 «Wiking». — Flugzeug Publikations, 2003. — P. 50. — ISBN 9780764340499.
  • Heinz J. Nowarra Blohm & Voss Bv 222. — Military History. — Shiffer Publishing. — ISBN 0-7643-0295-7.

Відео[ред.ред. код]

В польоті V1 D-ANTE