Фау-1

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Фау-1 в музеї в Пенемюнде
Фау-1

«Фау-1», V-1 (A-2, Fi-103,«Фізелер-103», FZG 76) — літак-снаряд (крилата ракета), що знаходився на озброєнні армії Німеччини в кінці Другої світової війни. Ця назва походить від нім. Vergeltungswaffe-1 («зброя відплати-1»).

Фау-1 була оснащена пульсуючим повітряно-реактивним двигуном (ПуПРД) і несла бойову частину масою 750-1000 кг. Дальність польоту - 250 км, Пізніше була доведена до 400 км.

Історія[ред.ред. код]

Експериментальна станція «Куммерсдорф-Захід» була розташована між двома артилерійськими полігонами Куммерсдорфа, приблизно за 3 кілометри на південь від Берліна, в рідкісному сосновому лісі провінції Бранденбург. На станції було зосереджене краще випробувальне обладнання та випробувальні стенди для ракет на твердому та рідкому паливі.

У 1930-і роки на полігоні Куммерсдорфа Вернер фон Браун потрапив у підпорядкування до капітана Вальтера Дорнбергера, разом з яким він працював багато років. Дорнбергер проводив розробку реактивних снарядів на бездимному поросі. Починаючи з 1937 року фон Браун приступив до випробувань великих ракет на новому полігоні «Пенемюнде» на острові Узедом в Балтійському морі, який почали будувати в 1935 році.

Перше випробування ракети відбулося 21 грудня 1932 року, в роботі брав участь інженер-випробувач і конструктор Вальтер Рідель з фірми «Хейланд», розташованої в містечку Брітц. Інженер Артур Рудольф запропонував відділу озброєнь повністю автоматизований двигун на рідкому паливі з тягою 295 кілограмів і часом горіння шістдесят секунд. Під час невдалого демонстраційного польоту, ракета, побудована групою Ракетенфлюгплац, вертикально піднялася на 30 метрів, потім різко лягла на горизонтальний курс і звалилася в ліс. Цей ракетний двигун був першим з розроблених, створених і випробуваних на полігоні. Він був зроблений з міді, сферичні ємності з киснем і спиртом розташовувалися нагорі, відокремлені від камери згоряння, яка була обладнана системою охолодження.

Проект ракети Fi-103, розроблений конструкторами Робертом Луссером (фірма Fieseler) і Фрітцем Госслау (фірма Argus Motoren), був запропонований Технічному управлінню Міністерства авіації в липні 1941 року. Під час робіт з проектування, а пізніше і на випробуваннях, виникла необхідність в стабілізації ракети в польоті, тому її оснастили гіроскопом і встановили стабілізатори.

Виробництво ракети розпочато в кінці 1942 року, на острові Узедом (розташованому в Балтійському морі, навпроти гирла річки Одер). Під час Другої світової війни на острові був концтабір, робоча сила з якого і була використана на підприємствах по виробництву Фау-1.

Перша розвідувальна інформація про дослідницький центр і заводи в Пенемюнде, на яких збирали ракети «Фау-1» і «Фау-2», була отримана восени 1942 року розвідкою Армії крайової (АК). В березні 1943 року в Лондон був відправлений докладний рапорт. Це дозволило англійцям 17-18 серпня 1943 року провести масовану бомбову атаку, що на кілька місяців призупинило виробництво «диво-зброї».

Конструкція[ред.ред. код]

V-1 cutaway.jpg
V-1 flying bomb internal diagram.png
Схема роботи ПуПРД
Управління дальністю польоту

Короткі ТТХ[ред.ред. код]

  • Довжина, м: 7,75
  • Розмах крила, м: 5,3 (пізніше 5,7)
  • Діаметр фюзеляжу, м: 0,85
  • Висота, м: 1,42 (1,55)
  • Споряджена маса, кг: 2160
  • Двигун: 1 ПуПРД Argus As 014 з тягою 2,9 кН (296 кгс)
  • Максимальна швидкість польоту: 656 км/год (0,53М); швидкість збільшувалася у міру полегшення апарату (з витратою палива) - до 800 км/год (бл. 0,65М).
  • Максимальна дальність польоту, км: 286
  • Практична стеля, м: 2700 - 3050 (на практиці літав на висотах від 100 до 1000 метрів)
  • Маса бойової частини, кг: 700-1000, спорядження Аммотол
  • Витрата палива, л/км: 2,35
  • Ємність бака, л: 550-640, бензина (80-октанового).
  • Кругове ймовірне відхилення (розрахункове), км: 0,9
  • Вартість ракети (проектна), рейхсмарок: 10 тис. В кінці війни - 3,5 тис. при використанні праці ув'язнених.

Фюзеляж[ред.ред. код]

Фюзеляж Фау-1 являв собою веретеноподібне тіло обертання довжиною 6,58 метра і максимальним діаметром 0,823 метра. Фюзеляж виконаний в основному з тонколистової сталі, з'єднання листів зварюванням, крила виконані аналогічним чином, або з фанери. Фау-1 був спроектований за звичайною аеродинамічною схемою: мав крила постійній хорди 1 метр, 5,4 метра розмахом і з профілем товщиною близько 14%. Над фюзеляжем Фау-1 мав ПуПРД завдовжки близько 3,25 метра.

Двигун[ред.ред. код]

Літак-снаряд Фау-1 є найбільш відомим літальним апаратом, оснащеним ПуПРД. Вибір цього типу двигуна був продиктований, головним чином, простотою конструкції і, як наслідок, малими трудовитратами на виготовлення, що було виправдано при масовому виробництві крилатих ракет. Двигун розроблений в кінці 1930-х роках конструктором Паулем Шмідтом. Зразок двигуна Argus-Schmidtrohr (As109-014) був створений фірмою «Argus Motoren» в 1938 році.

Система управління[ред.ред. код]

Система управління снарядом являє собою автопілот, що утримує снаряд на заданих при старті курсі і висоті протягом усього польоту.

Стабілізація за курсом і тангажем здійснюється на базі показань 3-х ступеневого (головного) гіроскопа, які підсумовуються по тангажу з показаннями барометричного датчика висоти, а по курсу і тангажу — зі значеннями відповідних кутових швидкостей, вимірюваних двома гіроскопами (для демпфірування коливань снаряда навколо власного центру мас). Наведення на ціль виконується перед стартом по магнітному компасу, який входить до складу системи управління - якщо курс снаряда відхиляється від заданого за компасом, електромагнітний механізм корекції впливає на рамку тангажа головного гіроскопа, що змушує його прецесувати по курсу в напрямку зменшення неузгодженості з курсом за компасом, а система стабілізації приводить снаряд до цього курсу.

Управління з крену відсутнє - завдяки своїй аеродинаміці снаряд досить стійкий до відхилень навколо поздовжньої осі.

Логічна та виконуюча частина системи управління реалізована засобами пневматики і працює на стисненому повітрі. Кутові показання гіроскопів за допомогою поворотних сопел зі стисненим повітрям перетворюються в форму повітряного тиску в вихідних патрубках перетворювача, в цій формі свідчення підсумовуються по відповідних каналах управління (з відповідно підібраними коефіцієнтами) і приводять в дію золотники пневматичних машинок рулів курсу і висоти. Гіроскопи розкручуються також стисненим повітрям, який подається на турбіни, що становлять частину їх роторів. Для функціонування системи управління на снаряді мається кульової балон зі стисненим повітрям під тиском 150 атм.

Управління дальністю польоту здійснюється за допомогою механічного лічильника, на якому перед стартом встановлюється величина необхідної дальності, а лопатевий анемометр, розміщений на носі снаряда, обертається набігаючим потоком повітря і скручує лічильник до нуля по досягненні необхідної дальності (з точністю ± 6 км). При цьому розблоковуються ударні детонатори бойової частини і видається команда на пікірування («відсікається» подача повітря в машинку керма висоти).

Запуск «Фау-1»[ред.ред. код]

Фау-1 на модифікованому He 111

ПуПРД ефективний тільки при досягненні снарядом деякої початкової швидкості. Це спричиняє необхідність технічних засобів забезпечення цієї початкової швидкості при запуску. Існувало два варіанти запуску снаряда:

  • Зі стаціонарної наземної пускової установки - катапульти Вальтера [1].
  • З літака-носія, в якості якого використовувався бомбардувальник He 111 [2]. Снаряд підвішувався до носія асиметрично - під одне крило поруч з фюзеляжем, що пояснюється сильно виступаючим над корпусом снаряда двигуном.

Хоча перші, експериментальні пуски Фау-1 виконувалися з літака-носія, велика частина бойових пусків була здійснена з наземних установок.

Катапульта для запуску V-1
Катапульта для запуску, Duxford

Катапульта являла собою масивну сталеву конструкцію довжиною 49м (довжина шляху розгону 45м) і монтувалася з 9-і секцій. Нахил катапульти до горизонту - 6°. На верхній стороні знаходилися напрямні, по яких рухався снаряд при розгоні. Усередині катапульти по всій її довжині проходила труба діаметром 292 мм, яка виконувала роль циліндра парового двигуна. У трубі вільно переміщався поршень, який перед стартом зчіплювався з бугелями на нижній частині фюзеляжу снаряда. Поршень приводився в рух тиском в 57 бар парогазовою сумішшю, що подавалася в циліндр із спеціального реактора, в якому відбувалося розкладання концентрованого перекису водню під впливом перманганату калію. Передній кінець циліндра був відкритий і після сходу снаряда з катапульти поршень вилітав з циліндра і вже в польоті відчіплювати від снаряда. Катапульта надавала снаряду початкову швидкість близько 250 км/годину. Час розгону - близько 1 сек.

За розрахунками з однієї катапульти можна було запустити до 15 снарядів в день, хоча на практиці це робилося далеко не завжди. Рекорд становив 18 запусків в 1 день. Близько 20% всіх пусків з катапульти були аварійними.

Третьою повітряної ескадрою Люфтваффе, що носила ім'я III/KG 3 «Blitz Geschwader» (нім. «Блискавична ескадра»), з липня 1944 року по січень 1945 року було виконано 1176 запусків з модифікованих He 111 (що носили позначення H-22s). Повоєнні дослідження оцінюють втрати «Фау-1» в 40% при запуску з літаків, які теж зазнавали втрат, як від атак винищувачів противника, так і від факела двигуна снаряда, в зоні якого на декілька секунд після пуску опинявся літак. У самому кінці війни було виготовлено кілька пілотованих «Фау-1» (так і не використаних), які передбачали підйом у повітря на тросі, з використанням реактивного Ar 234 в якості буксирувальника.

V4 (Фау-4)[ред.ред. код]

Пілотований варіант крилатої ракети - Fieseler Fi 103R

Пілотований варіант крилатої ракети Fieseler Fi 103R, або V4 повинен був застосовуватися проти армад бомбардувальників союзників. Кабіна пілота перебувала в задній частині фюзеляжу, перед дифузором двигуна: [1]. Пілот повинен був направляти літак на ціль і потім викидатися з парашутом. До 1944 року було побудовано 175 екземплярів. Розроблявся проект використання V4 як зброї камікадзе. Для цього створювалася армійська операція підготовки пілотів-смертників (т. зв. en:Selbstopfer). Всього було підготовлено 200 таких пілотів. Хоча літаки типу V-4 в кінці кінців так і не надійшли в розпорядження пілотів-смертників, пілоти з цієї програми були використані з наявними літаками.

Бойове застосування[ред.ред. код]

У надії, що Фау-1 будуть збиті використано приблизно 2000 аеростатів загородження

Бойове розгортання ракет почалося в 1943 році з підготовки кількох стартових позицій у Франції. З інженерної точки зору, представлялися більш вигідними добре захищені залізобетонні стартові комплекси ("важкі" позиції), в той час як з військової точки зору краще були розосереджені "легкі" позиції. У підсумку було прийнято компромісне рішення про устаткуванні 4-х "важких позицій" (Бункер Сіракур і Бункер Брекоерт) і 96 "легких". Фактично, жодна важка позиція так і не була завершена, і всі запуски здійснювалися з легких.

13 червня 1944 відбулось перше бойове застосування німецьких крилатих ракет Фау-1, удар завдано по Лондону.

Всього було виготовлено близько 30 000 апаратів. До 29 березня 1945 року близько 10 000 було запущено по Англії; 3200 впали на її території, з них 2419 досягли Лондона, викликавши втрати в 6184 чоловік убитими і 17 981 пораненими [3]. Лондонці називали Фау-1 «літаючими бомбами» (flying bomb), а також «дзижчачими бомбами» (buzz bomb) через характерний звук пульсуючого повітряно-реактивного двигуна.

Супермарін Спітфайр (праворуч) кінчиком крила «підчіплює» і перевертає V-1 (ліворуч); гіроскопи ракети не в змозі повернути її після цього на курс, вона падає

Близько 20% ракет відмовляли при запуску, 25% знищувалися англійської авіацією, 17% збивалися зенітками, 7% руйнувалися при зіткненні з аеростатами загородження, двигуни відмовляли до досягнення мети, а їх вібрація часто виводила ракету з ладу, так що близько 20% Фау-1 падали в море. Хоча конкретні цифри варіюються від джерела до джерела, британська доповідь, опублікована після війни, показала, що 7547 Фау-1 були запущені по Англії. У доповіді вказується, що з них 1847 були знищені винищувачами, 1866 були знищені зенітною артилерією, 232 були знищені аеростатами загородження і 12 - артилерією кораблів Королівського ВМФ[4].

Прорив у військовій електроніці (розробка радіовзривників для зенітних снарядів - снаряди з такими підривниками виявилися в три рази ефективніше навіть при порівнянні з новітнім для того часу радіолокаційним управлінням вогнем) призвів до того, що втрати німецьких літаків-снарядів у нальотах на Англію зросли з 24% до 79%, в результаті чого ефективність (і інтенсивність) таких нальотів значно знизилася. [5]

Пам'ятна дошка в Лондоні на місці падіння першого снаряда Фау-1 13 червня 1944 р., який забрав життя 11 лондонців

Після того як союзники висадились на континент, захопили або розбомбили більшу частину наземних установок, спрямованих на Лондон, німці почали обстріл стратегічно важливих пунктів в Нідерландах (в першу чергу порт Антверпена, Льєж), кілька снарядів були випущені по Парижу.

Оцінка проекту[ред.ред. код]

Наприкінці грудня 1944 року генерал Клейтон Біссел (Clayton Bissell) представив звіт, який вказує на значні переваги V1 в порівнянні з традиційними повітряними бомбардуваннями. [6]

Посилання[ред.ред. код]

  1. V1 arme du desespoir Yannick Delefosse un tir
  2. [http://www.stelzriede.com/ms/photos/planes/he11119.jpg The Search Engine that Does at InfoWeb.net
  3. [http://myweb. tiscali.co.uk/homefront/arp/arp4a.html Air Raid Precautions - Deaths and injuries
  4. [http://www.spaceline.org/history/4.html Spaceline: US Astronaut Drafts, 1959 to Present
  5. Промислові відомості - «Про значення електроніки: військовий аспект»
  6. Hitler's terror weapons by Roy Irons: The price of vengeance page 199