Дослідження Юпітера: відмінності між версіями
[перевірена версія] | [перевірена версія] |
Binc (обговорення | внесок) Подальший переклад |
Binc (обговорення | внесок) Подальший переклад |
||
Рядок 55: | Рядок 55: | ||
{{See also|Піонер-10|Піонер-11}}Першим космічним апаратом, який досліджував Юпітер, був «Піонер-10», який пролетів повз планету в грудні 1973 року; 12 місяців по тому повз Юпітер пролетів його близнюк — «Піонер-11». «Піонер-10» отримав перші зображення Юпітера та [[Галілеєві супутники|Галілеєвих супутників]] зблизька, дослідив атмосферу планети, виявив [[Магнітосфера Юпітера|його магнітне поле]], спостерігав радіаційні пояси і визначив, що Юпітер є переважно рідиною<ref>{{Cite news|title=Solar heating and internal heat flow on Jupiter|url=https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/0019103578900581|work=Icarus|date=1978-07-01|accessdate=2024-03-30|issn=0019-1035|doi=10.1016/0019-1035(78)90058-1|pages=27–43|volume=35|issue=1|first=Andrew P.|last=Ingersoll|first2=Carolyn C.|last2=Porco}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20120628154600/http://www.nasa.gov/centers/ames/news/releases/2003/03_25HQ.html|title=Wayback Machine|date=2012-06-28|website=web.archive.org|access-date=2024-03-30}}</ref>. 4 грудня 1974 року «Піонер-11» пролетів на мінімальній відстані від вершин хмар Юпітера — близько 34 000 км. Він отримав вражаючі зображення [[Велика червона пляма|Великої червоної плями]], зробив перше спостереження величезних полярних областей Юпітера і визначив масу супутника Юпітера Каллісто. Інформація, зібрана цими двома космічними апаратами, допомогла астрономам та інженерам вдосконалити конструкцію майбутніх космічних апаратів<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20060130100401/http://spaceprojects.arc.nasa.gov/Space_Projects/pioneer/PN10&11.html|title=Pioneer Mission Description Page|date=2006-01-30|website=web.archive.org|access-date=2024-03-30}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/spacecraft/display.action?id=1973-019A|title=NASA - NSSDCA - Spacecraft - Details|website=nssdc.gsfc.nasa.gov|access-date=2024-03-30}}</ref>.[[Файл:Animation_of_Pioneer_11_trajectory_around_Jupiter.gif|праворуч|міні|Анімація траєкторії руху «Піонера-11» навколо Юпітера з 30 листопада 1974 року по 5 грудня 1974 року.{{legend2|magenta|«Піонер-11»}}{{·}}{{legend2|Lime|Юпітер}}{{·}}{{legend2|Royalblue|Іо}}{{·}}{{legend2|Cyan|Європа}}{{·}}{{legend2|Gold|Ганімед}}{{·}}{{legend2|OrangeRed|Каллісто}}]] |
{{See also|Піонер-10|Піонер-11}}Першим космічним апаратом, який досліджував Юпітер, був «Піонер-10», який пролетів повз планету в грудні 1973 року; 12 місяців по тому повз Юпітер пролетів його близнюк — «Піонер-11». «Піонер-10» отримав перші зображення Юпітера та [[Галілеєві супутники|Галілеєвих супутників]] зблизька, дослідив атмосферу планети, виявив [[Магнітосфера Юпітера|його магнітне поле]], спостерігав радіаційні пояси і визначив, що Юпітер є переважно рідиною<ref>{{Cite news|title=Solar heating and internal heat flow on Jupiter|url=https://www.sciencedirect.com/science/article/pii/0019103578900581|work=Icarus|date=1978-07-01|accessdate=2024-03-30|issn=0019-1035|doi=10.1016/0019-1035(78)90058-1|pages=27–43|volume=35|issue=1|first=Andrew P.|last=Ingersoll|first2=Carolyn C.|last2=Porco}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20120628154600/http://www.nasa.gov/centers/ames/news/releases/2003/03_25HQ.html|title=Wayback Machine|date=2012-06-28|website=web.archive.org|access-date=2024-03-30}}</ref>. 4 грудня 1974 року «Піонер-11» пролетів на мінімальній відстані від вершин хмар Юпітера — близько 34 000 км. Він отримав вражаючі зображення [[Велика червона пляма|Великої червоної плями]], зробив перше спостереження величезних полярних областей Юпітера і визначив масу супутника Юпітера Каллісто. Інформація, зібрана цими двома космічними апаратами, допомогла астрономам та інженерам вдосконалити конструкцію майбутніх космічних апаратів<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20060130100401/http://spaceprojects.arc.nasa.gov/Space_Projects/pioneer/PN10&11.html|title=Pioneer Mission Description Page|date=2006-01-30|website=web.archive.org|access-date=2024-03-30}}</ref><ref>{{Cite web|url=https://nssdc.gsfc.nasa.gov/nmc/spacecraft/display.action?id=1973-019A|title=NASA - NSSDCA - Spacecraft - Details|website=nssdc.gsfc.nasa.gov|access-date=2024-03-30}}</ref>.[[Файл:Animation_of_Pioneer_11_trajectory_around_Jupiter.gif|праворуч|міні|Анімація траєкторії руху «Піонера-11» навколо Юпітера з 30 листопада 1974 року по 5 грудня 1974 року.{{legend2|magenta|«Піонер-11»}}{{·}}{{legend2|Lime|Юпітер}}{{·}}{{legend2|Royalblue|Іо}}{{·}}{{legend2|Cyan|Європа}}{{·}}{{legend2|Gold|Ганімед}}{{·}}{{legend2|OrangeRed|Каллісто}}]] |
||
[[Файл:Pioneer_10_jup.jpg|праворуч|міні|«Піонер-10» був першим космічним апаратом, який відвідав Юпітер.]] |
[[Файл:Pioneer_10_jup.jpg|праворуч|міні|«Піонер-10» був першим космічним апаратом, який відвідав Юпітер.]] |
||
=== Програма «Вояджер» (1979 рік) === |
|||
{{Main|Вояджер-1|Вояджер-2}}«Вояджер-1» почав фотографувати Юпітер у січні 1979 року і максимально наблизився до нього 5 березня 1979 року — на відстань 349 000 км від центру Юпітера<ref>{{Cite news|title=Voyager 1 Encounter with the Jovian System|url=https://www.science.org/doi/10.1126/science.204.4396.945|work=Science|date=1979-06|accessdate=2024-03-31|issn=0036-8075|doi=10.1126/science.204.4396.945|pages=945–948|volume=204|issue=4396|language=en|first=E. C.|last=Stone|first2=A. L.|last2=Lane}}</ref>. Така невелика відстань дала змогу отримати зображення більшої [[Роздільна здатність (оптика)|роздільної здатності]]. Більшість спостережень за супутниками, кільцями, магнітним полем і радіаційним середовищем Юпітера були зроблені протягом 48-годинного періоду після зближення, проте «Вояджер-1» продовжував фотографувати планету до квітня 1979 року<ref>{{Cite news|title=The Jupiter System Through the Eyes of Voyager 1|url=https://www.science.org/doi/10.1126/science.204.4396.951|work=Science|date=1979-06|accessdate=2024-03-31|issn=0036-8075|doi=10.1126/science.204.4396.951|pages=951–972|volume=204|issue=4396|language=en|first=Bradford A.|last=Smith|first2=Laurence A.|last2=Soderblom|first3=Torrence V.|last3=Johnson|first4=Andrew P.|last4=Ingersoll|first5=Stewart A.|last5=Collins|first6=Eugene M.|last6=Shoemaker|first7=G. E.|last7=Hunt|first8=Harold|last8=Masursky|first9=Michael H.|last9=Carr}}</ref>. |
|||
Невдовзі проліт повз Юпітер здійснив «Вояджер-2»: його максимальне наближення до планети відбулося 9 липня 1979 року<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20120628073053/http://voyager.jpl.nasa.gov/science/jupiter.html|title=Voyager - Jupiter|date=2012-06-28|website=web.archive.org|access-date=2024-03-31}}</ref> на відстані 576 000 км від хмар планети<ref>{{Cite web|url=https://web.archive.org/web/20120215152950/http://ciclops.org/view/3606/First_Close-up_Image_of_Jupiter_from_Voyager_1?js=1|title=First Close-up Image of Jupiter from Voyager 1 (NASA Voyager Jupiter Encounter Images)|date=2012-02-15|website=web.archive.org|access-date=2024-03-31}}</ref><ref>{{Cite news|title=Voyager 2 Encounter with the Jovian System|url=https://www.science.org/doi/10.1126/science.206.4421.925|work=Science|date=1979-11-23|accessdate=2024-03-31|issn=0036-8075|doi=10.1126/science.206.4421.925|pages=925–927|volume=206|issue=4421|language=en|first=E. C.|last=Stone|first2=A. L.|last2=Lane}}</ref>. Зонд відкрив кільце Юпітера, спостерігав складні вихори в його атмосфері, [[Вулканізм на Іо|активні вулкани на Іо]], процес, аналогічний тектоніці плит, на Ганімеді, і численні кратери на Каллісто. |
|||
== Див. також == |
== Див. також == |
Версія за 12:29, 31 березня 2024
Дослідження Юпітера проводилося шляхом спостережень з малої відстані за допомогою автоматичних космічних апаратів. Воно почалося в 1973 році з прибуттям до системи Юпітера космічного апарата «Піонер-10». Станом на 2023 рік відбулося вісім місій космічних апаратів до Юпітера. Усі вони були здійснені Національним управлінням з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА), і всі, крім двох, були прольотами, під час яких проводилися детальні спостереження без посадки і виходу на орбіту. Завдяки цим місіям Юпітер став найчастіше відвідуваною зовнішньою планетою Сонячної системи, адже в усіх місіях до зовнішніх планет Сонячної системи використовувався гравітаційний маневр під час прольоту повз Юпітер.
Відправлення космічного апарата до Юпітера — непроста задача, здебільшого через великі потреби в паливі та вплив жорсткого радіаційного поля планети. 5 липня 2016 року до Юпітера прибув і вийшов на орбіту навколо нього космічний апарат «Юнона» — це другий апарат, який це зробив[1][2].
Першим космічним апаратом, який відвідав Юпітер, був «Піонер-10»: він пролетів повз планету в 1973 році; через рік повз Юпітер пролетів його близнюк «Піонер-11». Окрім перших знімків планети з невеликої відстані, зонди відкрили її магнітосферу та з'ясували, що надра складаються переважно з рідини. У 1979 році Юпітер відвідали зонди «Вояджер-1» і «Вояджер-2». Вони дослідили його супутники і систему кілець, виявили вулканічну активність Іо і знайшли водяний лід на поверхні Європи. Космічний апарат «Улісс» продовжив дослідження магнітосфери Юпітера в 1992 році, а потім ще раз у 2004 році. Зонд «Кассіні» наблизився до планети у 2000 році і зробив дуже детальні знімки її атмосфери. У 2007 році повз Юпітер пролетів космічний апарат New Horizons, зробивши покращені вимірювання параметрів планети та її супутників.
Першим на орбіту навколо Юпітера вийшов космічний апарат «Галілео»: він прибув до планети в 1995 році і вивчав її до 2003 року[3]. За цей період «Галілео» зібрав велику кількість інформації про систему Юпітера, здійснив близькі зближення з усіма чотирма великими Галілеєвими супутниками і знайшов докази наявності тонкої атмосфери на трьох із них, а також підтвердив можливість існування рідкої води під їхньою поверхнею. Він також виявив магнітне поле навколо Ганімеда. Наближаючись до Юпітера, він також став свідком падіння на Юпітер комети Шумейкерів — Леві 9[4]. У грудні 1995 року він відправив атмосферний зонд в атмосферу Юпітера; поки що це єдиний апарат, який зробив це.
У липні 2016 року на орбіту навколо Юпітера вийшов космічний апарат «Юнона», запущений у 2011 році[5][6], де він перебуває й досі, продовжуючи виконувати свою наукову програму.
У 2012 році Європейське космічне агентство (ЄКА) в рамках своєї програми Cosmic Vision обрало місію JUICE (Jupiter Icy Moons Explorer)[7][8] для дослідження трьох із чотирьох галілеєвих супутників Юпітера із можливою посадкою спускного апарата, розробленого Роскосмосом, на Ганімед[9]. Місія JUICE була запущений 14 квітня 2023 року[10], але після анексії Криму Росією у 2014 році і Російського вторгнення в Україну у 2022 році на багато російських державних підприємств, зокрема на Роскосмос, а також но його тодішнього керівника Дмитра Рогозіна, було накладено міжнародні санкції[11][12], і ЄКА довелося відмовитися від російського спускного модуля — він так і не був реалізований[13].
У жовтні 2024 року НАСА планує запустити космічний апарат Europa Clipper, який досліджувати супутник Юпітера Європу[14].
Китайське національне космічне управління планує запустити до Юпітера дві місії: у 2024 році — «Шенсуо[en]» (попередня назва — «Міжзоряний експрес») для прольоту повз Юпітер[15][16][17][18], а приблизно у 2029 році — «Тяньвень-4[en]» для дослідження Юпітера на його супутника Каллісто[19].
Дослідження за допомогою телескопів
Вивчення планети Юпітер почалося з винаходом на початку XVII століття телескопа-рефрактора. У 1610 році за допомогою першого з таких телескопів Галілео Галілей виявив, що навколо Юпітера обертаються кілька супутників. Чотири найбільші з них — Іо, Європа, Ганімед і Каллісто — згодом були названа на його честь — Галілеєві[20]. Це відкриття кинуло виклик тогочасній концепції Всесвіту, згідно з якою все, що обертається в космосі, повинно обертатися навколо Землі. Згодом за допомогою дедалі потужніших телескопів було відкрито Велику червону пляму в атмосфері Юпітера, п'ятий супутник — Амальтею (1892), а завдяки спектроскопії — основні компоненти видимої атмосфери Юпітера.
Технічні вимоги до космічних апаратів
Енергія
Польоти з Землі до інших планет Сонячної системи потребують величезної кількості енергії. Щоб досягти Юпітера з земної орбіти, космічному апарату потрібно майже стільки ж енергії, скільки потрібно для виведення його на навколоземну орбіту. В астродинаміці ці витрати енергії визначаються чистою зміною швидкості космічного апарата — дельта-v. Енергія, необхідна для досягнення Юпітера з навколоземної орбіти, вимагає дельта-v близько 9 км/с[21], тоді як для досягнення низької навколоземної орбіти вимагає 9,0—9,5 км/с[22].
Потребу в енергії, а отже й у паливі, можна суттєво скоротити за рахунок так званих гравітаційних маневрів — тобто скориставшись гравітацією планет (наприклад, Землі або Венери) під час прольотів повз них. Ціною такої економії зазвичай є значне збільшення тривалості польоту порівняно з траєкторією безпосереднього перельоту[23]. На космічному апараті Dawn використовувалися іонні двигуни, здатні змінити швидкість більше ніж на 10 км/с — цього більш ніж достатньо, щоб здійснити проліт повз Юпітер із сонячної орбіти того ж радіуса, що й у Землі, не виконуючи гравітаційних маневрів[24].
Неможливість приземлитися
Серйозною проблемою під час відправлення космічних зондів до Юпітера є те, що планета не має твердої поверхні, на яку можна було б приземлитися: його атмосфера поступово переходить у рідкі надра. Будь-який зонд, який спускається в атмосферу, врешті-решт буде розчавлений величезним тиском всередині Юпітера[25].
Радіація
Іншою важливою проблемою є потужність радіації, якій піддається космічний зонд, входячи в середовище заряджених частинок навколо Юпітера. Наприклад, коли «Піонер-11» наблизився до Юпітера на найменшу відстань, рівень радіації виявився вдесятеро потужнішим, ніж передбачали його розробники, і це викликало побоювання, що апарат її не витримає. З кількома незначними збоями йому вдалося пройти через радіаційні пояси, але він втратив більшість зображень Іо, оскільки під дією радіації фотополяриметр[en] «Піонера» отримував хибні команди[26]. Наступний, набагато технологічніший космічний апарат «Вояджер» довелося переробити, щоб він витримав радіацію такої потужності[27]. За вісім років перебування на орбіті планети космічний апарат «Галілео» отримав значно більшу дозу радіації, ніж передбачалося в проєкті, і через це його системи кілька разів відмовляли. Гіроскопи апарата часто показували підвищену кількість похибок, а між його обертовою і необертовою частинами іноді виникали електричні дуги, через що апарат переходив у безпечний режим. З цієї ж причини були повністю втрачені дані з 16-ї, 18-ї та 33-ї орбіт. Радіація спричинила також фазові зсуви в надстабільному кварцовому генераторі «Галілео»[28].
Польотні місії
Програма «Піонер» (1973 і 1974 роки)
Першим космічним апаратом, який досліджував Юпітер, був «Піонер-10», який пролетів повз планету в грудні 1973 року; 12 місяців по тому повз Юпітер пролетів його близнюк — «Піонер-11». «Піонер-10» отримав перші зображення Юпітера та Галілеєвих супутників зблизька, дослідив атмосферу планети, виявив його магнітне поле, спостерігав радіаційні пояси і визначив, що Юпітер є переважно рідиною[30][31]. 4 грудня 1974 року «Піонер-11» пролетів на мінімальній відстані від вершин хмар Юпітера — близько 34 000 км. Він отримав вражаючі зображення Великої червоної плями, зробив перше спостереження величезних полярних областей Юпітера і визначив масу супутника Юпітера Каллісто. Інформація, зібрана цими двома космічними апаратами, допомогла астрономам та інженерам вдосконалити конструкцію майбутніх космічних апаратів[32][33].
Програма «Вояджер» (1979 рік)
«Вояджер-1» почав фотографувати Юпітер у січні 1979 року і максимально наблизився до нього 5 березня 1979 року — на відстань 349 000 км від центру Юпітера[34]. Така невелика відстань дала змогу отримати зображення більшої роздільної здатності. Більшість спостережень за супутниками, кільцями, магнітним полем і радіаційним середовищем Юпітера були зроблені протягом 48-годинного періоду після зближення, проте «Вояджер-1» продовжував фотографувати планету до квітня 1979 року[35].
Невдовзі проліт повз Юпітер здійснив «Вояджер-2»: його максимальне наближення до планети відбулося 9 липня 1979 року[36] на відстані 576 000 км від хмар планети[37][38]. Зонд відкрив кільце Юпітера, спостерігав складні вихори в його атмосфері, активні вулкани на Іо, процес, аналогічний тектоніці плит, на Ганімеді, і численні кратери на Каллісто.
Див. також
- Дослідження Меркурія
- Дослідження Венери
- Дослідження Марса
- Дослідження Сатурна
- Дослідження Урана
- Дослідження Нептуна
Примітки
- ↑ NASA's Juno Spacecraft in Orbit Around Mighty Jupiter - NASA (амер.). Процитовано 18 березня 2024.
- ↑ П’ятирічна подорож на Юпітер. Все, що потрібно знати про історичну місію NASA. web.archive.org. 20 лютого 2020. Процитовано 18 березня 2024.
- ↑ Galileo. science.nasa.gov (англ.). Процитовано 20 березня 2024.
- ↑ published, Elizabeth Howell (24 січня 2018). Shoemaker-Levy 9: Comet's Impact Left Its Mark on Jupiter. Space.com (англ.). Процитовано 20 березня 2024.
- ↑ https://www.nytimes.com/2016/06/28/science/nasa-jupiter-juno.html
- ↑ https://www.nytimes.com/2016/07/05/science/juno-enters-jupiters-orbit-capping-5-year-voyage.html
- ↑ JUICE is Europe’s next large science mission. www.esa.int (англ.). Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ ESA Science & Technology - JUICE mission gets green light for next stage of development. sci.esa.int. Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ https://glcw2013.cosmos.ru/
- ↑ ESA Science & Technology - JUICE. sci.esa.int. Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ Skibba, Ramin. Turmoil Over Ukraine Could Debilitate Russia's Space Program. Wired (амер.). ISSN 1059-1028. Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ LoGiurato, Brett. Obama Just Announced Sanctions Against 7 Russian 'Cronies'. Business Insider (амер.). Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ Russia funds a proposal to land on Jupiter's moon Ganymede. www.russianspaceweb.com. Процитовано 21 березня 2024.
- ↑ Clark, Stuart (5 березня 2023). ‘It’s like finding needles in a haystack’: the mission to discover if Jupiter’s moons support life. The Observer (брит.). ISSN 0029-7712. Процитовано 25 березня 2024.
- ↑ https://doi.org/10.12351%2Fks.2305.2091
- ↑ Bergan, Brad (22 лютого 2022). China and NASA are developing next-gen Voyager-like spacecraft. Which is better?. Interesting Engineering (амер.). Процитовано 25 березня 2024.
- ↑ China Considers Voyager-like Mission to Interstellar Space. The Planetary Society (англ.). Процитовано 25 березня 2024.
- ↑ O'Callaghan, Jonathan. U.S. and Chinese Scientists Propose Bold New Missions beyond the Solar System. Scientific American (англ.). Процитовано 25 березня 2024.
- ↑ published, Andrew Jones (22 вересня 2022). China wants to probe Uranus and Jupiter with 2 spacecraft on one rocket. Space.com (англ.). Процитовано 25 березня 2024.
- ↑ https://www.oed.com/search/dictionary/?q=Galilean&tl=true
- ↑ Galileo FAQ - Navigation. web.archive.org. 5 січня 1997. Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ Burton, Rodney L.; Brown, Kevin; Jacobi, Anthony (2006-05). Low-Cost Launch of Payloads to Low Earth Orbit. Journal of Spacecraft and Rockets (англ.). Т. 43, № 3. с. 696—698. doi:10.2514/1.16244. ISSN 0022-4650. Процитовано 26 березня 2024.
- ↑ Internet Archive, Daniel (2001). Mission Jupiter : the spectacular journey of the Galileo spacecraft. New York : Copernicus. ISBN 978-0-387-98764-4.
- ↑ CRC Handbook of Chemistry and Physics, 64th EDITION, (C) 1983, page F-141
- ↑ Redirecting. linkinghub.elsevier.com. Процитовано 27 березня 2024.
- ↑ Internet Archive, Mark (2004). The depths of space : the story of the Pioneer planetary probes. Washington, D.C. : Joseph Henry Press. ISBN 978-0-309-09050-6.
- ↑ Pioneer Mission Description Page. web.archive.org. 30 січня 2006. Процитовано 28 березня 2024.
- ↑ https://ieeexplore.ieee.org/document/1134214/
- ↑ Chang, Kenneth (25 травня 2017). NASA's Jupiter Mission Reveals the 'Brand-New and Unexpected'. The New York Times. Архів оригіналу за 16 листопада 2018. Процитовано 27 травня 2017.
- ↑ Ingersoll, Andrew P.; Porco, Carolyn C. (1 липня 1978). Solar heating and internal heat flow on Jupiter. Icarus. Т. 35, № 1. с. 27—43. doi:10.1016/0019-1035(78)90058-1. ISSN 0019-1035. Процитовано 30 березня 2024.
- ↑ Wayback Machine. web.archive.org. 28 червня 2012. Процитовано 30 березня 2024.
- ↑ Pioneer Mission Description Page. web.archive.org. 30 січня 2006. Процитовано 30 березня 2024.
- ↑ NASA - NSSDCA - Spacecraft - Details. nssdc.gsfc.nasa.gov. Процитовано 30 березня 2024.
- ↑ Stone, E. C.; Lane, A. L. (1979-06). Voyager 1 Encounter with the Jovian System. Science (англ.). Т. 204, № 4396. с. 945—948. doi:10.1126/science.204.4396.945. ISSN 0036-8075. Процитовано 31 березня 2024.
- ↑ Smith, Bradford A.; Soderblom, Laurence A.; Johnson, Torrence V.; Ingersoll, Andrew P.; Collins, Stewart A.; Shoemaker, Eugene M.; Hunt, G. E.; Masursky, Harold; Carr, Michael H. (1979-06). The Jupiter System Through the Eyes of Voyager 1. Science (англ.). Т. 204, № 4396. с. 951—972. doi:10.1126/science.204.4396.951. ISSN 0036-8075. Процитовано 31 березня 2024.
- ↑ Voyager - Jupiter. web.archive.org. 28 червня 2012. Процитовано 31 березня 2024.
- ↑ First Close-up Image of Jupiter from Voyager 1 (NASA Voyager Jupiter Encounter Images). web.archive.org. 15 лютого 2012. Процитовано 31 березня 2024.
- ↑ Stone, E. C.; Lane, A. L. (23 листопада 1979). Voyager 2 Encounter with the Jovian System. Science (англ.). Т. 206, № 4421. с. 925—927. doi:10.1126/science.206.4421.925. ISSN 0036-8075. Процитовано 31 березня 2024.
|
|
|