New Horizons

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Нові обрії
New Horizons Transparent.png
«Нові обрії» в уяві художника
Основні параметри
Повна назва New Horizons
COSPAR ID 2006-001A
Організація Flag of the United States.svg США НАСА
Тип апарата дослідження Плутона та його супутників
Проліт Юпітер, Плутон
Дата прольоту 28 лютого 2007 (Юпітер)
14 липня 2015 (Плутон)
Нині рухається до (486958) 2014 MU69
Дата запуску 19 січня 2006 19:00 UTC
Ракета-носій «Атлас-5» 551
Космодром Flag of the United States.svg США мис Канаверал
Тривалість польоту в польоті 12 років, 9 місяців, 24 дні
Технічні параметри
Маса 478 (77 — паливо)
Розміри 2,2×2,7×3,2 м
Потужність 228 Вт
Джерела живлення радіоізотопний термоелектричний генератор
Час активного існування 15-17 років
Вебсторінка
Вебсторінка New Horizons

«Нові обрії» (англ. New Horizons) — міжпланетний космічний зонд, побудований за космічною програмою НАСА «New Frontiers».[1] Спроектований Лабораторією Прикладної Фізики Університететом Джонса Гопкінса і Південно-Західним дослідницьким інститутом, командою під керівництвом Алана Стерна[2] космічний апарат був успішно запущений у 2006 році з головною метою — здійснити пролітне дослідження системи Плутона у 2015 році, і, другорядною метою — здійснити проліт повз один або кілька об'єктів поясу Койпера[3][4][5][6][7]. Це п'ятий штучний об'єкт, який досяг швидкості, достатньої, щоб залишити Сонячну систему.

Апарат «Нові обрії» був запущений 19 січня 2006 року з бази ВПС США на мисі Канаверал ракетою-носієм Atlas V і досягнув швидкості 16,26 км/с (58 500 км/год). Під час запуску це був найшвидший космічний апарат, запущений із Землі за всю історію,[8], 12 серпня 2018 цей рекорд перевищив[9] апарат Parker Solar Probe[10]. Після прольоту повз астероїд 132524 APL, зонд «Нові обрії» попрямував до Юпітера і пролетів повз нього 28 лютого 2007 на відстані 2,3 млн км. Гравітаційний маневр біля Юпітера дозволив збільшити швидкість апарату, а також випробувати головні наукові інструменти станції, надіславши на Землю дані щодо атмосфери, супутників і магнітосфери планети.

Більшість подорожі після прольоту Юпітера апарат подолав у режимі гібернації для збереження бортових систем, за винятком коротких річних перевірок[11]. 15 січня 2015 року «Нові обрії» розпочав етап наближення до Плутона.

14 липня 2015 року у 11:49 UTC станція пролетіла систему Плутона на відстані 12 500 км від поверхні[12][13]здійснивши перше дослідження космічним апаратом карликової планети.[6][14]25 жовтня 2016 у 21:48 UTC від апарату «Нові обрії» були отримані останні записані дані щодо прольоту Плутона.[15]Завершивши обліт Плутона,[16] станція здійснила маневр у напрямку до об'єкту поясу Койпера 2014 MU69[17][18][19], який очікується 1 січня 2019, коли апарат перебуватиме на відстані 43,4 а.о. від Сонця[17][18]. У серпні 2018 НАСА повідомило про ознаки «водневої стіни», яка оточує Сонячну систему. Вперше схожі дані були зафіксовані у 1992 році двома космічними зондами Вояджер[20][21].

Історія[ред. | ред. код]

Ранній концепт-арт апарату «Нові обрії»

У серпні 1992 року науковець Лабораторії реактивного руху Роберт Штале просив дозволу у відкривача Плутона Клайда Томбо відвідати його планету. "Я відповів йому згодою" згадав пізніше Томбо, "хоча його очікує довга і холодна подорож"[22]. Цей виклик врешті-решт призвів до створення кількох концептів місій до Плутона, одна з яких - «Нові обрії».

Стаматіос "Том" Крімігіс — керівник космічного відділу Лабораторії прикладної фізики один з конкурсантів програми НАСА «New Frontiers» —, сформував команду «Нових обріїв» з Аланом Стерном у грудні 2000 року. Призначений головним керівником проекту Стерн, описується Крімагісом як "втіленням місії до Плутона".[23]«Нові обрії» базується головним чином на роботі Стерна "Плутон 360" і має в команді спеціалістів, які працювали над проектом Pluto Kuiper Express.[24]Космічний апарат «Нові обрії» пропонувався як один з п'яти проектів, що були офіційно задтверджені НАСА. Цей проект пізніше був обраний як один з двох фіналістів для подальшої тримісячної розробки у червні 2001 року. Інший фіналіст POSSE (Дослідник зовнішньої Сонячної системи і Плутона) була схожою місією до Плутона, що розроблювалась Колорадським університетом у Боулдері, головний керівник проекту - Ларрі Еспосітос за підтримки Лабораторії реактивного руху, Lockheed Martin і Каліфорнійського університету.[25]Однак, Лабораторія прикладної фізики окрім підтримки розробників проекту Pluto Kuiper Express у Центрі космічних польотів імені Ґоддарда і Стенфордському університеті,[25]мала перевагу: вони нещодавно розробили для НАСА космічний апарат NEAR Shoemaker, який раніше того ж року успішно вийшов на орбіту астероїда 433 Ерос і пізніше здійснив посадку на нього.[26]

У листопаді 2001 року «Нові обрії» був офіційно обраний для розробки і запуску в рамках космічної програми «New Frontiers».[27]Однак, адміністратор НАСА, призначений адміністрацією Буша - Шон О'Кіф не підтримав проект «Нові обрії» і скасував його, не включивши до бюджету НАСА на 2003 рік. Асоційований Адміністратор НАСА з Управління наукових місій Ед Вейлер спонукав Стерна лобіювати фінансування «Нових обріїв» в надії, що місія з'явиться в огляді майбутніх місій НАСА - Planetary Science Decadal Survey пріоритетні проекти до якого складаються Національними Академіями США, в цьому огляді відображаються думки наукового кола щодо майбутніх космічних досліджень. Після інтенсивної кампанії на підтримку «Нових обріїв», влітку 2002 року було опубліковано науковий огляд майбутніх проектів Planetary Science Decadal Survey на 2003–2013 роки. «Нові обрії» мав найвищий пріоритет серед наукових проектів у класі місій «медіум», попереду місій до Місяця і навіть Юпітера. Вейлер зазначив, що це результат того, що "адміністрація не збирається воювати проти".[23]Фінансування місії нарешті відобразилось у публікації звіту, і команда Стерна почала будівництво апарату і його інструментів із запланованим запуском на січень 2006 року і прибуттям до Плутона у 2015.[23]Еліс Боумен була призначена менеджером з операцій місії.[28]

Огляд місії[ред. | ред. код]

Наближення «Нових обріїв» до системи Плутона в уяві художника.

«Нові обрії» це перша місія за програмою НАСА «New Frontiers», масштабніша і дорожча, ніж програма «Discovery», проте менша, ніж місії за програмою «Flagship». Вартість місії (космічний апарат, розробка інструментів, ракета-носій, керування місією, аналіз даних) становила приблизно $700 млн за 15 років (2001-2016)[29]. Апарат побудували Лабораторія прикладної фізики і Південно-Західний дослідницький інститут. Головний керівник місії — Алан Стерн з Південно-Західного дослідницького інституту.

Після відділення від ракети-носія керування польотом почав здійснювати Центр операцій місій, Лабораторія прикладної фізики у Говарді, Меріленд. Керування науковими інструментами здійснював Центр наукових операцій Клайда Томбо у Боулдері (Колорадо)[30]. Керування польотом здійснюється з кількох центрів. Навігаційне позиціонування здійснюється Станцією Флагстаф військово-морської обсерваторії США під кервництвом НАСА і ЛРР. Приватна компанія KinetX керує навігацією апарата і відповідальна за планування траєкторії, швидкості за межами Сонячної системи. Станція Флагстаф військово-морської обсерваторії США, яка отримала перші докази існування супутника Плутона - Харона розташована поруч із Ловеллівською обсерваторією, де було відкрито Плутон.

«Нові обрії» спочатку планувався як політ до єдиної невивченої планети Сонячної системи. Коли космічний зонд було запущено, Плутон ще класифікувався як планета, пізніше Міжнародний астрономічний союз перекласифікував його в карликову планету. Деякі члени команди «Нових обріїв», включаючи Алана Стерна, не згодні з такою класифікацією і надалі вважають Плутон дев'ятою планетою.[31]Назви супутників Плутона — Нікта і Гідра мають зв'язок із назвою космічного апарату: перші літери їх назв (англ. N та H) — це перші літери назви зонду «New Horizons» («Нові обрії»). Також Нікта і Гідра пов'язані міфологією з Плутоном.[32]

На додачу до наукового обладнання на апараті розміщено: компакт-диск з іменами 434 738 імен людей, які брали участь в акції НАСА «Надішли своє ім'я Плутону»,[33]шматок приватного суборбітального пілотованого космічного корабля SpaceShipOne компанії Scaled Composites, поштова марка Поштової служби Сполучених Штатів під назвою «Ще не досліджений», присвячена Плутону,[34][35]і прапор США[36].

Щоб вшанувати пам'ять першовідкривача Плутона Клайда Томбо, космічний апарат містить 30 г його праху[37][38]Штат Флорида виготовив монету -четвертак під назвою «Gateway to Discovery» на честь досліджень людства.[39]. Один з наукових інструментів апарата (пиловловлювач) названо на честь Венеції Берні — дівчинки, яка запропонувала дев'ятій планеті назву «Плутон».

Мета місії[ред. | ред. код]

Центр операцій місії у Лабораторії прикладної фізики у Меріленді (14 липня 2015).

Головна мета місії — зрозуміти формування системи Плутона, поясу Койпера і трансформацію ранньої Сонячної системи[40]. Космічний апарат зібрав дані щодо атмосфери, поверхні, структури навколишнього середовища Плутона і його супутників. Апарат також має дослідити інші об'єкти поясу Койпера[41]. «Нові обрії» зібрав даних про Плутон у 5000 разів більше, ніж космічний апарат Марінер під час дослідження Марса[42].

Деякі з питань, на які має відповісти місія[43]:

  • З чого складається атмосфера Плутона і які процеси відбуваються в ній?
  • Як виглядає його поверхня?
  • Чи є на Плутоні великі планетологічні структури?
  • Як взаємодіють частинки сонячного вітру з атмосферою Плутона?

Конкретні завдання місії[44]:

  • Картографування поверхні Плутона й Харона
  • Вивчення геологічних і морфологічних характеристик Плутона й Харона
  • Характеристика нейтральної атмосфери Платона і її розсіювання в навколишній простір
  • Пошук атмосфери в Харона
  • Температурне картографування поверхні Плутона й Харона
  • Пошук кілець і нових супутників навколо Плутона
  • Дослідження ще одного (або більше) об'єктів поясу Койпера

Конструкція[ред. | ред. код]

1 — РІТЕГ, 2 — вузьконаправлена антена, 3 — широконаправлена антена, 4 — загальнонаправлена антена, 5 — маневрові двигуни, 6 — зоряні датчики, A — Alice, R — Ralph, L — LORRI, S — SWAP, P — PEPSSI, X — REX, D — VB-SDC.
1 — РІТЕГ, 2 — вузьконаправлена антена, 3 — широконаправлена антена, 4 — загальнонаправлена антена, 5 — маневрові двигуни, 6 — зоряні датчики, A — Alice, R — Ralph, L — LORRI, S — SWAP, P — PEPSSI, X — REX, D — VB-SDC.

Підсистеми апарата[ред. | ред. код]

Космічний апарат за розмірами можна порівняти з великим фортепіано, а супутникову тарілку - з розміром коктейль-бару.[45]Як відправну точку для створення апарату був обраний зонд Улісс, що також мав РІТЕГ і прикріпленою антеною. Багато підсистем і компонентів вже використовувались у апараті CONTOUR, який мав системи, розроблені для космічного зонду TIMED.

Корпус «Нових обріїв» має форму трикутника з товщиною майже 0,76 м. (космічні апарати Піонер мають гексагональну форму, у той час як Вояджери, Галілео і Кассіні-Гюйгенс - мають десятикутні, порожнисті корпуси). Труба з алюмінієвого сплаву 7075 утворює основну конструкційну колону між кільцем адаптера ракети-носія на задній панелі та радіотрансляційною антеною розміром 2,1 м, прикріпленою до «передньої» плоскої сторони. Титановий бак пального також закріплений на цій трубі. РІТЕГ приєднується чотиристороннім титановим кріпленням, нагадуючи сіру піраміду. Титан забезпечує міцність і термічну ізоляцію. Інші елементи трикутника - бокові панелі зроблені з тонкого алюмінію (менше 0,4 мм) пов'язаний з алюмінієвим пористим центром. Структура більша ніж необхідно з порожнім місцев всередині. Структура апарату забезпечує зменшення помилок електроніки через радіацію РІТЕГа. Також, для розподілу маси, необхідної для обертання корабля, потрібно було зробити ширший трикутник корпусу зонда.

Температурний режим підтримується балансуванням електропостачання та відпрацьованого тепла РІТЕГ і втратою тепла за допомогою термоізоляції, зовнішніх частин приладів та систем управління. У цілому, космічний апарат ретельно захищений, для збереження тепла. На відміну від Піонерів і Вояджерів, репродуктор апарата також вкритий теплоізоляційним матеріалом. Під час подорожі у зовнішній Сонячній системі, РІТЕГ віддає тепло для потреб обігріву компонентів зонда. Коли апарат перебував у внутрішній Сонячній системі, він мав бути захищений від перегріву, тому тепло передається шунтам із прикріпленими радіаторами, а люки відкриті для випромінювання надлишкового тепла. Коли апарат подорожує у холодній зовнішній частині Сонячної системи, люки закриті, а шунтовий регулятор підключає електричні обігрівачі.

Управління рухом і орієнтацією[ред. | ред. код]

«Нові обрії» має два режими стабілізації — звичайний і високоточний. У звичайному режимі стабілізація за допомогою двигунів здійснюється за двома вісями, а по третій, спрямованій від Землі і, яка проходить через антени, апарат стабілізується гіроскопічним ефектом (обертання зі швидкістю п'ять обертів на хвилину). У високоточному режимі стабілізація за допомогою двигунів здійснюється за трьома вісями. Високоточний режим використовується для здійснення більшості наукових досліджень і вимагає значних витрат палива. У звичайному режимі стабілізації доступні спостереження за допомогою інструментів REX, SWAP, PEPSSI і VB-SDC. Під час виходу на орбіту Юпітера, апарат разом із паливом мав вагу 470 кг, проте, навіть якщо апарат мав би 445 кг, існував резервний шлях польоту до Плутона. Якщо був би використаний цей варіант, то для досліджень об'єктів поясу Койпера залишилось би менше палива. У паливному баку космічного апарату можна було розмістити до 90 кг метилгідразину, але в цьому польоті було заправлено тільки 77 кг. Цієї кількості палива достатньо, щоб надати апарату додаткову швидкість у 290 м/с. Як витіснювач використовується гелій.

На зонді розміщено 16 двигунів: чотири з тягою 4,4 Н і дванадцять з тягою 0,9 Н. Потужніші двигуни використовуються для корекцій траєкторії, а малі (які до цього вже використовувались на апаратах Кассіні і Вояджер) — для орієнтації і маневрів обертання. Дві зоряні камери використовуються для контролю орієнтації. Вони вмонтовані на передній панелі апарату і забезпечують науковців інформацією про місцезнаходження апарата, коли він перебуває у спін-стабілізуючому і 3-вісьовому режимі. Між часом показань зоряної камери, орієнтація космічного апарату забезпечується подвійними надлишковими мініатюрними інерційними одиницями виміру. Кожен блок містить три твердотільних гіроскопи і три акселерометри. Два датчики Adcole Sun забезпечують визначення орієнтації. Один визначає кут на Сонце, тоді як інший вимірює швидкість обертання і синхронізацію.

Джерело енергії[ред. | ред. код]

РІТЕГ «Нових обріїв»

Як джерело електроенергії в апараті використовується радіоізотопний термоелектричний генератор (РІТЕГ). На початку місії його електрична потужність становила 250 Вт, і, згідно з прогнозу, вона буде падати на 5% кожні чотири роки, що забезпечить потужність 200 Вт у 2015 році, під час основного етапу всієї дослідницької програми — прольоту системи Плутон—Харон. Це набагато менше потужності РІТЕГа "Вояджера" (470 Вт на початку місії, 290 Вт в 2006 році); цим пояснюється менша тривалість програми, яку планується завершити в 2020-х роках, коли апарат пролетить 50-55 а.о.

За основу була взята існуюча модель РІТЕГ «GPHS-RTG», яка вже використовувалася в космічних місіях «Улісс», «Галілео», «Кассіні-Гюйгенс». РІТЕГ містить близько 11 кг радіоактивного палива у вигляді 72 таблеток оксиду плутонію-238. Цікава паралель: хімічний елемент плутоній було названо на честь Плутона, вивчення якого і є метою АМС «Нові обрії». Кожна таблетка укладена в силовий корпус з іридію і поверх нього вкрита оболонкою з графіту.

Особливостями цього ізотопу є високе тепловиділення на одиницю маси, а також радіоактивний розпад, що відбувається з випроміненням лише альфа-частинок, завдяки чому можна обійтися легким радіаційним захистом. Однак цей ізотоп є стороннім продуктом виробництва збройного плутонію, яке зупинено і в США, і в Росії, що робить його вкрай дефіцитним матеріалом.

РІТЕГ був розроблений в Міністерстві енергетики США в Комплексі матеріалів і палив (раніше Західний Аргонн), підрозділом Національної лабораторії Айдахо в Бінгемі. У 2002 році Міністерство енергетики США було змушене перевести програму розробки батарей космічних апаратів з Огайо в Айдахо з міркувань безпеки. Через труднощі з фінансуванням і затримки у виробництві генератор вийшов меншої потужності, ніж планувалося спочатку. Це потребувало перегляду наукової програми місії. На борту космічного апарату відсутні інші джерела живлення, вся енергія повністю виробляється РІТЕГ, періоди пікових навантажень покриваються батареями конденсаторів. Керування навантаженням проводиться за допомогою блоків швидких перемикачів.

Маса плутонію, завантаженого в РІТЕГ «Нових обріїв», приблизно втричі менше, ніж була в «Кассіні-Гюйгенс». Проте, цей проект викликав протести активістів. Міністерство енергетики Сполучених Штатів оцінило вірогідність невдалого запуску, при якому відбудеться радіоактивний викид в атмосферу, як 1 до 350. Вважалося, що найгірший варіант повного розсіювання плутонію поширить радіоактивне зараження, еквівалентне 80% середньої щорічної дози фонового випромінювання в Північній Америці, в околиці з радіусом 105 км.

Бортовий комп'ютер[ред. | ред. код]

Бортовий обчислювальний комплекс складається з двох систем — системи обробки команд та даних і системи навігації та керування[46]. Кожна з двох систем дублюється, що разом дає чотири комп'ютери. Комп'ютери побудовані на основі процесора Mongoose-V з архітектурою MIPS, це радіаційно-стійка версія процесора R3000 і працює на частоті 12 МГц. У порівнянні з процесором RAD750, що використовується в марсоході «К'юріосіті», він менш продуктивний і працює на меншій частоті (12 МГц проти 200 МГц), і набагато дешевший (20 - 40 тис. дол.[47] проти 200 тис. дол., у цінах 2012 року).

Для зберігання наукової інформації застосовані два масиви флеш-пам'яті (основний і запасний) об'ємом 8 Гбайт кожний[48]..

Плати комп'ютерів розміщені в інтегрованих електронних модулях, всередині яких підтримується необхідний режим. Крім плат комп'ютерів, там розміщені плати іншої електроніки - наукових приладів і органів керування. Кожен модуль містить 9 плат.

  • 19 березня 2007 року в комп'ютері системи обробки команд і даних стався збій пам'яті, внаслідок чого комп'ютер перезавантажився і перейшов у захищений режим. Повне відновлення працездатності тривало дві доби, при цьому частина наукових даних про магнітосферу Юпітера була втрачена. Збій не вплинув на основну наукову програму.[49]
  • 4 липня 2015 року виникла помилка комп'ютера, яка призвела до перерви зв'язку з центром керування польотом на 81 хвилину. Усунення проблеми ускладнювалася великим часом проходження пакетів команд від Землі до зонда (на момент обриву зв'язку - 4 години 30 хвилин).[50][51]

Система зв'язку й обробки даних[ред. | ред. код]

Антени «Нових обріїв»

Зв'язок із космічним апаратом здійснюється в X-діапазоні за допомогою кількох антен: вузькоспрямованої з високим коефіцієнтом посилення, широкоспрямованої із середнім коефіцієнтом посилення і парою всеохоплюючих антен. Із Землі зв'язок здійснюється за допомогою антен далекого космічного зв'язку, що мають діаметр 70 метрів і вже застосовувалися для польотів за межі орбіти Юпітера. Сигнал має кругову поляризацію.

Вузькоспрямована антена апарату має діаметр 2,1 метри, виконана за схемою Кассегрена, і має кут розкриття 0,3 градуси і коефіцієнтом посилення 42 дБ. Широкоспрямована антена діаметром 0,3 метри і кут розкриття 14 градусів кріпиться на зворотному боці вторинного рефлектора вузьконаправленої антени. Пара всеохоплюючих антен розташована з протилежних сторін космічного апарату. Одна з них знаходиться зверху приймача широконаправленої антени, а друга - всередині адаптера кріплення до ракети-носія. Всеспрямовані антени використовувалися тільки на ранніх фазах польоту в навколоземному просторі і могли б допомогти в аварійних ситуаціях у випадку втрати орієнтації.

Вихідний сигнал посилюється 12-ватною лампою біжної хвилі, яка (разом із запасною) встановлена на корпусі космічного апарату під тарілкою вузьконаправленої антени. Управління передавачем допускає одночасне використання двох ламп, що дозволяє практично подвоїти швидкість передачі даних на Землю. При цьому поляризація сигналу буде подвійною. Випробування такого способу передачі на початку польоту були визнані успішними і зараз вважаються робочим варіантом (в тому випадку, якщо вистачить запасу потужності системи електроживлення).

Система зв'язку має надлишкову конструкцію - більшість ключових пристроїв в системі зв'язку продубльовано, і в разі виходу з ладу основних механізмів, їх роботу візьмуть на себе резервні. Система дозволила передавати дані на Землю зі швидкістю 38 кбіт/с (4,75 кбайт/с) в районі Юпітера - швидкість, яку можна порівняти зі швидкістю застарілого модему. Після досягнення Плутона апарат зможе передавати дані зі швидкістю 768 біт/с (96 байт за секунду); 1 мегабайт буде передаватися приблизно 3 години. Це дуже низька швидкість, але вона дозволить передати на Землю цінні наукові дані і навіть високоякісні фотографії. Крім низької швидкості, додатковим ускладнюючим фактором є затримка сигналу, вона становить 4,5 години (в кожен бік).

Наукова інформація, отримана в результаті спостережень, передається не відразу - спочатку вона зберігається в банках пам'яті бортового обчислювального комплексу. Це відбувається частково тому, що швидкість надходження такої інформації суттєво вища пропускної здатності передавача, а також тому, що вся апаратура з метою зниження маси апарату змонтована безпосередньо на корпусі космічного апарату і для її прицілювання потрібен поворот усього апарату. Така компоновка дозволяє зробити космічний апарат легшим. Подібний підхід застосовується не повсюди - наприклад, космічні апарати серії «Вояджер» мали поворотні платформи для наукових приладів. Однак у «Вояджера-2» при прольоті Сатурна платформу заклинило, і в наукову програму довелося вносити зміни - для отримання знімків Урана й Нептуна з належною витримкою без ефектів розмазування довелося повертати апарат слідом за планетою. Такий підхід застосовано й на «Нових обріях».

Наукові інструменти[ред. | ред. код]

«Нові обрії» обладнаний сьома науковими інструментами: трьома оптичними, двома плазмовими, аналізатором пилу і радіоспектрометром. Інструменти дозволять дослідити геологію, структуру поверхні, поверхневу температуру, атмосферний тиск, температуру атмосфери Плутона і її розсіювання в навколишній простір. Номінальна потужність інструментів — 21 Вт, таким чином не всі інструменти апарату можуть працювати одночасно[52]. До того ж, зонд обладнаний підсистемою ультрастабільного осцілятора, що може бути використано для вивчення аномалії Піонера наприкінці функціонування апарата.[53]

Long-Range Reconnaissance Imager (LORRI)[ред. | ред. код]

Камера LORRI

Камера LORRI ( Long-Range Reconnaissance Imager) - довгофокусна камера спроектована для фотографування у високій роздільній здатності і чутлива до видимого спектру хвиль. Інструмент обладнаний монохроматичною CCD матрицею 1024×1024 пікселі, 12-біт на піксель, яка має роздільну здатність 5 мкрад (~1 кутова секунда)[54]. CCD охолоджується пасивним радіатором з підсонячного боку космічного апарата. Ця температура вимагає ізоляції від інших компонентів зонда. 208,3 мм оптична система дзеркал Система Річі — Кретьєна і вимірювальна система зроблена з карбіду кремнію, для збільшення жорсткості і зменшення ваги, а також для запобігання деформації при низьких температурах. Оптичні елементи встановлені у композитному легкому щиті з титану і скловолокна для термоізоляції. Загальна маса інструмента 8,6 кг з блоком оптики, що важить 5,6 кг,[55]це один з найбільших, на той момент телескопів з твердосплавного силікону, що був запущений у космос (рекорд був побитий телескопом Гершель). Для перегляду на веб-сайті, 12-бітні світлини LORRI були конвертовані у 8-бітні.[54]Ці світлини не мають повного динамічного діапазону яскравості, на відміну від необроблених фото LORRI.[56]

Solar Wind Around Pluto (SWAP)[ред. | ред. код]

SWAP— вимірювач параметрів частинок сонячного вітру

Solar Wind Around Pluto - тороїдальний електростатичний аналізатор і аналізатор затримки потенціалу, це один з двох інструментів, який має в структурі плазмовий і високоенергетичний спектрометр частинок, другий інструмент - PEPSSI. SWAP вимірює частинки до 6,5 кеВ, а через слабкий сонячний вітер на відстані від Плутона, інструмент обладнаний найбільшою апертурою з усіх існуючих станом на 2006 рік.[57]

Pluto Energetic Particle Spectrometer Science Investigation (PEPSSI)[ред. | ред. код]

Спектрометр енергетичних частинок Плутона - призначений для пошуку нейтральних атомів, які залишають атмосферу Плутона й перетворюються на заряджені частинки внаслідок взаємодії із сонячним вітром. Це один з двох інструментів «Нових обріїв», який обладнаний спектрометром плазми і високоенергетичних частинок, другий інструмент - SWAP. На відміну від SWAP, що здатний вимірювати частинки до 6,5 КеВ, потужність PEPSSI складає 1 МеВ.[57]

Alice[ред. | ред. код]

Ультрафіолетовий спектрометр Alice[прим 1] - один з двох інструментів для фотографування. Спектрометр працює у діапазоні від далекого до ультрафіолетового випромінювання ( від 50 до 180 нм). Ынструмент призначений для вивчення складу атмосфери й структури поверхні Плутона. Аналогічний прилад було підготовлено для АМС «Розетта» Європейського космічного агентства.[57]

У серпні 2018 НАСА, спираючись на дані Alice, повідомило про ознаки «водневої стіни», яка оточує Сонячну систему. Вперше схожі дані були зафіксовані у 1992 році двома космічними зондами Вояджер[20][21].

Телескоп Ralph[ред. | ред. код]

Ralph—телескоп і кольорова камера

Телескоп Ralph має апертуру 75мм[58], це один з двох камер зонду, які складають систему Дистанційного Дослідження і Зондування Плутона, другий інструмент - Alice. Телескоп Ralph має два окремі канали:MVIC (Multispectral Visible Imaging Camera) - багатоспектральна камера видимого діапазону з CCD матрицею і широкосмуговими та кольоровими каналами; і LEISA (Linear Etalon Imaging Spectral Array) - інфрачервоний картографічний спектрометр. LEISA спроектований на основі вже існуючого інструменту, встановленого на дослідницькому супутнику Earth Observing-1. Телескоп Ральф названий на честь чоловіка Еліс з телесеріалу «Наречені» і був спроектований після Alice.[59]

23 червня 2017 року, НАСА оголосило про зміну назви інструменту LEISA на «Lisa Hardaway Infrared Mapping Spectrometer» (Інфрачервоний картографічний спектрометр Лізи Гардауей) на честь Лізи Гардауей - програмного менеджера інструменту Ralph, Ball Aerospace & Technologies, яка померла у січні 2017 року у віці 50 років.[60]

Venetia Burney Student Dust Counter (VBSDC)[ред. | ред. код]

VBSDC— детектор пилу Венеції Берні

Venetia Burney Student Dust Counter (VBSDC) - детектор пилу Венеції Берні побудований студентами Колорадского університету в Боулдері, призначення інструменту - вимірювання концентрації пилових частинок у поясі Койпера. Він складається з панелі розміром 460 мм × 300 мм, вмонтованої з несонячного боку апарата і блоку електроніки, розміщеної всередині апарату. Детектор складається з 14 полівінілденфторидових панелей, 12 наукових і 2 еталонних, які генерують напругу під час впливу. Ефективна площа вимірів становить 0.125 м2. До запуску цього зонду, поза орбітою Урана ще не працював жодний детектор пилу. Моделі щодо пилу в Сонячній системі, особливо у поясі Койпера, базуються лише на теоретичних обгрунтуваннях. Детектор пилу завжди знаходиться в положенні для вимірювання мас частинок міжпланетного і міжзоряного пилу (в діапазоні від нано- до пікограмів), коли ці частинки зіштовхуються з панелями інструменту, вмонтованими у корпус апарату. Дані, отримані під час цих вимірювань, дозволять покращити розуміння пилових спектрів Сонячної системи. Отримані пилові спектри можуть бути порівняні з іншими спектрами, які були отримані в результаті спостережень за іншими зірками, що надасть відповідь на питання: де можуть бути знайдені землеподібні планети у всесвіті. Пиловловлювач названо на честь Венеції Берні — дівчинки, яка запропонувала дев'ятій планеті назву «Плутон».

Radio Science Experiment (REX)[ред. | ред. код]

Radio Science Experiment - це радіоспектрометр для проведення радіотехнічних досліджень з використанням каналів зв'язку, він інтегрований з основною антеною зонда (за його допомогою планується досліджувати структуру атмосфери Плутона, теплові властивості його поверхні й вимірювати масу Плутона, Харона та об'єктів поясу Койпера). Інструмент має розмір кредитної карти. Оскільки існує дві надлишкові підсистеми зв'язку, існують дві ідентичні схеми інструмента.

Подорож до Плутона[ред. | ред. код]

Запуск[ред. | ред. код]

Запуск Нових обріїв. Ракета-носій Atlas V на стартовому майданчику на мисі Канаверал.

24 вересня 2005 року, космічний корабель було доставлено у космічний центр імені Кеннеді на борту літака Boeing C-17 Globemaster III для передпольотних операцій.[61]Запуск зонду планувався спочатку на 11 січня 2006, проте був відкладений до 17 січня 2006 для здійснення перевірки борескопа керосинового бака ракети-носія Atlas V. Наступна затримка запуску ще на два дні була пов'язана з низькими хмарами, технічними труднощами, які не пов'язані з самою ракетою.[62][63]

Запуск місії «Нові обрії» був здійснений зі стартового майданчику 41 на мисі Канаверал, Флоріда, південніше стартового комплексу 39, з якого здійснювались запуски Спейс Шаттл о 19:00 UTC 19 січня 2006.[64][65]Розгінний блок Centaur ввімкнув запалення о 19:04:43 UTC і відпрацював 5 хвилин 25 секунд. Блок вдруге здійснив запалювання о 19:32 UTC і працював 9 хвилин 47 секунд. Третій ступінь Star 48B ввімкнув запалення о 19:42:37 UTC і працював 1 хвилину 28 секунд.[66]Разом, ці запалювання надали швидкість 16.26 км/c (58 536 км/год).[67]«Новим обріям» знадобилось лише 9 годин, щоб досягти орбіти Місяця.[68]Резервний час для запуску було заплановано на лютий 2006 і лютий 2007, це пов'язано з невеликим пусковим вікном у 23 дні для здійснення гравітаційного маневру навколо Юпітера. Будь-який запуск в інший період часу зменшив би швидкість зонду і затримав би проліт повз Плутон на 5-6 років.[69]

Зонд був запущений за допомогою ракети-носія Atlas V 551, з третім ступенем для збільшення швидкості апарату. Це був перший запуск Atlas V 551 у конфігурації з п'ятьма твердопаливними прискорювачами і перший запуск Atlas V з третім ступенем. Попередні запуски не використовували взагалі прискорювачів, або використовували 2-3 прискорювача. Ракета-носій AV-010 важила під час запуску 573 160 кг,[66] і до цього отримала пошкодження під час урагану Вільма, який здійснив значні руйнування у Флориді 24 жовтня 2005. Один з прискорювачів був пошкоджений дверима і був замінений на ідентичний, який попередньо пройшов всі необхідні тести.[70]

Запуск був присвячений пам'яті пускового інженера Даніеля Серокона, що зробив значний вклад в історію космічних подорожей.[71]

Зовнішня частина Сонячної системи[ред. | ред. код]

Корекції траєкторії[ред. | ред. код]

28 і 30 січня 2006 оператори місії надіслали команди для перших корекцій траєкторії польоту, що було здійснено у два етапи. Швидкість зонду після цих маневрів була збільшена на 18 м/с. Перша корекція була досить точною, що дозволило скасувати наступну корекцію раєкторії.[72]9 березня 2006 оператори місії втретє скоригували траєкторію зонду. Двигуни відпрацювали 76 секунд збільшивши швидкість на 1.16 м/с.[73]Подальші корекції треєкторії не були необхідні до 25 вересня 2007 (сім місяців після прольоту Юпітера), двигуни були ввімкнуті на 15 хвилин 37 секунд і збільшили треєкторію на 2,37 м/с,[74]ще одна корекція траєкторії була успішно здійснена 30 червня 2010 і тривала 35,6 скунд, в цей час «Нові обрії» подолав половину шляху до Плутона.[75]

Тести наукових інструментів і проходження орбіти Марса[ред. | ред. код]

Хронологія подій[ред. | ред. код]

Фаза підготовки[ред. | ред. код]

П'ять суміщених зображень супутника Юпітера Іо з КА «Нові обрії», на яких видно, як вулкан у Патер Тваштара вивергає викиди на 330 км над поверхнею
Зображення Плутона, зроблене камерою «LORRI»
з накладанням кольорової фотографії камери «Ralph»,
встановлених на борту апарата New Horizons, 13 липня 2015
  • 19 січня 2006 — космічний апарат «Нові обрії» успішно запущений з мису Канаверал[76].
  • Січень 2006 року — здійснено планову корекцію траєкторії польоту апарата для майбутнього виконання гравітаційного маневру поблизу Юпітера. 28 і 30 січня було короткочасно включено два маневрових двигуни зонда, внаслідок чого швидкість апарата змінилася на 18 м/с.
  • 7 квітня 2006 року — апарат перетнув орбіту Марса[77] на відстані 243 млн км від Сонця. Швидкість апарата становила близько 21 км/с.
  • 13 червня 2006 — апарат пролетів за 110 тис. км від невеликого астероїда 132524 APL (раніше відомого під тимчасовим позначенням 2002 JF 56). Було проведено фотографування й перевірка систем захоплення та супроводу рухомої цілі.
  • До вересня 2006 року перевірено роботоздатність усіх семи наукових приладів.
  • 28 лютого 2007 — гравітаційний маневр в околицях Юпітера. О 5:43:40 за UTC апарат наблизився до планети на відстань 2,305 млн км; зроблено фотографії планети та її супутників із високою роздільною здатністю[78].
  • 8 червня 2008 — апарат перетнув орбіту Сатурна.
  • З 7 липня по 2 вересня 2009 року — третя планова перевірка (АСО-3)​​. Комплексна перевірка почалася з виведенням станції з режиму сну 7 липня. Було встановлено, що бортова апаратура функціонує нормально. Після перевірки «Нові обрії» знову перейшли в режим глибокого сну.
  • 9 листопада 2009 року — проведено кілька корекцій траєкторії, що дозволяє забезпечити необхідну орієнтацію діаграми спрямованості антени для зв'язку із Землею.
  • 29 грудня 2009 року — зонд перетнув умовну межу, яка відзначає половину відстані від Землі до Плутона[79].
  • 30 липня 2010 року — «Нові обрії» успішно випробували камеру LORRI на Нептуні та його супутнику Тритоні з відстані приблизно 23,2 а. о. від Нептуна[80].
  • 18 березня 2011 — апарат перетнув орбіту Урана[81].
  • 11 лютого 2012 — апарат перебував на відстані 10 а. о. від Плутона.
  • 10 січня 2013 року — черговий сеанс зв'язку з апаратом, проходження планового циклу перевірки обладнання, завантаження оновленого програмного забезпечення[82].
  • 1 й 3 липня 2013 камера LORRI з відстані 880 млн км зняла Плутон і його найбільший супутник Харон. Харон, через 35 років після його відкриття Джеймсом Крісті, перебував у передбаченому положенні щодо Плутона. Камера зробила знімки Плутона й Харона з набагато більшого фазового кута (кут між Сонцем і спостерігачем, видимий з об'єкта спостереження), ніж можна спостерігати з Землі чи навколоземної орбіти. Це може дати важливу інформацію про властивості поверхні Плутона й Харона — наприклад, про наявність шару дрібних частинок, що вкривають поверхню.
  • Жовтень 2013 року — апарат перебував на відстані 5 а. о. від Плутона.
  • Наприкінці 2013 року апарат пролетів на відстані 1,2 а. о. від троянського астероїда Нептуна.
  • 5 січня 2014 апарат вивели зі сплячого режиму з метою перевірки антени, поновлення навігаційної карти зір і кількох інших технічних перевірок. 17 січня апарат знову введено в режим гібернації;
  • 17 червня 2014 — початок щорічної перевірки систем (останньої перед прибуттям до Плутона)[83].
  • 14 липня 2014 — вперше з 2010 року (і вшосте з моменту запуску) було проведено коригування курсу. Двигуни апарата працювали 87,52 секунди і забезпечили збільшення швидкості на 1,08 м/с, витративши близько 250 г палива з 53 кг, наявних на борту. Внаслідок маневру зонд прибуде до мети на 36 хвилин раніше — відповідно до розрахунків на основі уточнених даних про орбіти Плутона й Харона їх взаємне розташування в цей час дозволить провести спостереження згідно з планами. Виконання корекції на такій порівняно великій відстані від мети дозволяє уникнути серйозніших маневрів у майбутньому[84].
  • У понеділок, 25 серпня 2014, космічний апарат New Horizons, який, згідно з планом, повинен наблизитися до Плутона 14 липня 2015, перетнув орбіту Нептуна. Зараз, через 8 років і 8 місяців після запуску, місія знаходиться на відстані майже 4,4 мільярда кілометрів від Землі і майже 4 мільярди кілометрів від Нептуна. Так вийшло, що перетинання орбіти, цей важливий етап, збігся з 25-ю річницею історичної зустрічі з Нептуном космічного апарату Voyager 2, — 25 серпня 1989 року.[85]
  • 6 грудня 2014 — успішне виведення апарату з режиму гібернації; всього з середини 2007 року було 18 окремих періодів гібернації, тривалістю від 36 до 202 днів: 1 837 днів, майже дві третини часу свого польоту.
  • Січень 2015 — апарат пролетить в 75 млн км від об'єкта VNH0004. Це небесне тіло рухається на відстані близько 30-40 астрономічних одиниць від Сонця;
  • Лютий 2015 — початок спостережень за Плутоном. Не виключено, що потрібно буде виконати корекцію траєкторії, аби уникнути зіткнення зонда з космічними об'єктами, розташованими поблизу Плутона (невидимими поки супутниками, кільцями).
  • 5 травня 2015 — роздільна здатність отримуваних зображень перевищуватиме якість фотографій, одержаних космічним телескопом «Габбл».
  • 14 липня 2015 — проліт повз систему «Плутон — Харон» на відстані 12 500 км від поверхні Плутона.[12] У цілому апарат здійснюватиме спостереження лише 9 днів, за які збере приблизно 4,5 гігабайти інформації. Належить перевірити гіпотезу про наявність на Плутоні океану води (передбачається, що він розташований під товщею льоду на поверхні планети).
  • серпень 2018 року — апарат здійснив чергові виміри і виявив ознаки «водневої стіни», яка оточує Сонячну систему[86].

Очікувані[ред. | ред. код]

Політ «Нових обріїв» поблизу Плутона (в уяві художника)
  • У 2019 році апарат, можливо, досліджуватиме об'єкт із поясу Койпера. Але через обмежений запас палива будь-які корекції траєкторії після прольоту Плутона будуть можливими у вкрай невеликому діапазоні (приблизно 1 градус), і тому від обраного маршруту залежить, чи відбудеться розширена частина місії;
  • 2026 — очікуване завершення місії.

Цікаві факти[ред. | ред. код]

  • На борту космічного апарата встановлено ​капсулу з частиною праху астронома Клайда Томбо, першовідкривача Плутона[87].
  • Швидкість передачі даних із відстані 4,5 млрд км становитиме 768 біт/с (для порівняння — «Вояджер-2», що перебуває на відстані 15 млрд км від Землі, передає дані зі швидкістю приблизно 160 біт/с). За умови безперервної передачі інформації всі наукові дані буде передано за півтора року після прольоту Плутона. Але дані будуть стискатися й передаватися для попереднього ознайомлення та вибору найпріоритетніших для повної передачі даних; таким чином, основні дані буде передано десь за 40 діб[88].
  • Незабаром після прольоту повз Плутон і Харон АМС послідовно потрапить у тінь кожного з цих тіл, що дозволить перевірити наявність навіть слабкої атмосфери (у вигляді імли).
  • Крім наукового обладнання, на борту КА є компакт-диск з іменами 434 738 людей, які брали участь в акції НАСА «Надішли своє ім'я Плутону» (Send Your Name to Pluto)[89].
  • Політ зонда від Землі до Місяця тривав 8 годин 35 хвилин й відбувався зі швидкістю 58 тис.км/год, що є рекордом швидкості для апарата, запущеного в напрямку Місяця. Однак, слід враховувати, що апарат не уповільнювався для виходу на місячну орбіту (на відміну від місій, націлених на супутник Землі).
  • На борту «Нових обріїв» вперше серед міжпланетних апаратів встановлено інструмент, який спроектовано та побудовано студентами. Це детектор космічного пилу SDO ( Student Dust Counter), який названо Венецією — ім'ям дівчинки, яка придумала назву для Плутона[90].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Alice — це власна назва (не скорочення)

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Chang, Kenneth (July 18, 2015). The Long, Strange Trip to Pluto, and How NASA Nearly Missed It. The New York Times. Процитовано July 19, 2015. 
  2. Alan Stern: principal investigator for New Horizons. TWiT.tv (TWiT.tv). August 31, 2015. Процитовано September 1, 2015.  Проігноровано невідомий параметр |host= (довідка)
  3. New Horizons to Pluto, Mission Website. US National Aeronautics and Space Administration (NASA). July 2, 2015. Процитовано July 7, 2015. 
  4. Chang, Kenneth (July 13, 2015). A Close-Up for Pluto After Spacecraft's 3-Billion-MileTrip. The New York Times. Процитовано July 13, 2015. 
  5. Chang, Kenneth (July 6, 2015). Almost Time for Pluto's Close-Up. The New York Times. Процитовано July 6, 2015. 
  6. а б Overbye, Dennis (July 6, 2015). Reaching Pluto, and the End of an Era of Planetary Exploration. The New York Times. Процитовано July 7, 2015. 
  7. Roston, Michael (August 28, 2015). NASA's Next Horizon in Space. The New York Times. Процитовано August 28, 2015. 
  8. https://www.extremetech.com/extreme/260472-next-target-new-horizons-probe-may-tiny-moonlet
  9. https://www.huffingtonpost.co.uk/entry/fastest-spacecraft-record-nasa-solar-probe-plus_n_2762918
  10. http://uk.businessinsider.com/nasa-just-successfully-launched-the-fastest-spacecraft-in-history-2018-8?r=US&IR=T
  11. New Horizons: NASA's Mission to Pluto. NASA. Процитовано April 15, 2015. 
  12. а б Chang, Kenneth (July 14, 2015). NASA's New Horizons Spacecraft Completes Flyby of Pluto. The New York Times. Процитовано July 14, 2015. 
  13. Dunn, Marcia (July 14, 2015). Pluto close-up: Spacecraft makes flyby of icy, mystery world. Excite. Associated Press (AP). Процитовано July 14, 2015. 
  14. Brown, Dwayne; Cantillo, Laurie; Buckley, Mike; Stotoff, Maria (July 14, 2015). 15-149 NASA's Three-Billion-Mile Journey to Pluto Reaches Historic Encounter. NASA. Процитовано July 14, 2015. 
  15. Chang, Kenneth (October 28, 2016). No More Data From Pluto. The New York Times. Процитовано October 28, 2016. 
  16. Jayawardhana, Ray (December 11, 2015). Give It Up for Pluto. The New York Times. Процитовано December 11, 2015. 
  17. а б Talbert, Tricia (August 28, 2015). NASA's New Horizons Team Selects Potential Kuiper Belt Flyby Target. NASA. Процитовано September 4, 2015. 
  18. а б Cofield, Calla (August 28, 2015). Beyond Pluto: 2nd Target Chosen for New Horizons Probe. Space.com. Процитовано August 30, 2015. 
  19. Dunn, Marcia (October 22, 2015). NASA's New Horizons on new post-Pluto mission. AP News. Процитовано October 25, 2015. 
  20. а б Gladstone, G. Randall et al. (7 August 2018). The Lyman‐α Sky Background as Observed by New Horizons. Geophysical Research Letters. doi:10.1029/2018GL078808. Процитовано 10 August 2018. 
  21. а б Letzter, Rafi (9 August 2018). NASA Spotted a Vast, Glowing 'Hydrogen Wall' at the Edge of Our Solar System. Live Science. Процитовано 10 August 2018. 
  22. Sobel, Dava (May 1993). The Last World. Discover. Процитовано April 13, 2007. 
  23. а б в Hand, Eric (June 25, 2015). Feature: How Alan Stern's tenacity, drive, and command got a NASA spacecraft to Pluto. Science. American Association for the Advancement of Science. Процитовано July 8, 2015. 
  24. Stern, Alan; Christopher, Russell (2009). New Horizons: Reconnaissance of the Pluto-Charon System and the Kuiper Belt. Springer Publishing. с. 6, 7. ISBN 978-0-387-89518-5. Процитовано July 8, 2015. 
  25. а б Savage, Donald (June 6, 2001). NASA Selects Two Investigations for Pluto-Kuiper Belt Mission Feasibility Studies. National Aeronautics and Space Administration (NASA). Архів оригіналу за July 8, 2015. Процитовано July 9, 2015. 
  26. Savage, Donald (February 14, 2001). NEAR Shoemaker's Historic Landing on Eros Exceeds Science, Engineering Expectations. National Aeronautics and Space Administration (NASA). Архів оригіналу за July 9, 2015. Процитовано July 8, 2015. 
  27. Savage, Donald (November 29, 2001). NASA Selects Pluto-Kuiper Belt Mission Phase B Study. National Aeronautics and Space Administration (NASA). Архів оригіналу за July 8, 2015. Процитовано July 9, 2015. 
  28. Alice Bowman: APL's First Female MOM. Johns Hopkins Applied Physics Laboratory. Процитовано April 11, 2016. 
  29. Knapp, Alex (July 14, 2015). How Do New Horizons Costs Compare To Other Space Missions?. Forbes. 
  30. Departments of Space Studies & Space Operations. Southwest Research Institute Planetary Science Directorate website. Southwest Research Institute. Процитовано March 14, 2010. 
  31. Unabashedly Onward to the Ninth Planet. New Horizons website. Johns Hopkins/APL. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано October 25, 2008. 
  32. Johns Hopkins APL. "Pluto's Two Small Moons Christened Nix and Hydra". Прес-реліз. Переглянутий October 25, 2008.
  33. Send Your Name to Pluto. New Horizons website. Johns Hopkins APL. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано January 30, 2009. 
  34. Betz, Eric (June 26, 2015). Postage for Pluto: A 29-cent stamp pissed off scientists so much they tacked it to New Horizons. Astronomy. Kalmbach Publishing. Процитовано July 8, 2015. 
  35. 'Not Yet Explored' no more: New Horizons flying Pluto stamp to dwarf planet. collectSPACE. Robert Pearlman. July 7, 2015. Процитовано July 8, 2015. 
  36. To Pluto, With Postage. collectSPACE. October 28, 2008. Архів оригіналу за March 9, 2011. 
  37. New Horizons launches on voyage to Pluto and beyond. spaceFlightNow. January 19, 2006. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано December 1, 2010. 
  38. To Pluto, with postage: Nine mementos fly with NASA's first mission to the last planet. collectSPACE. Процитовано October 29, 2013. 
  39. NASA - A 'State' of Exploration. Nasa.gov. March 8, 2006. Процитовано October 29, 2013. 
  40. The Everest of Planetary Exploration: New Horizons Explores The Pluto System 2015 (PowerPoint Presentation). NASA. Процитовано April 15, 2015. 
  41. Solar System Exploration - New Horizons. NASA. February 27, 2015. Процитовано April 15, 2015. 
  42. New Horizons: Pluto map shows 'whale' of a feature by Jonathan Amos, on July 8, 2015 (BBC - Science & Environment section)
  43. New Horizons Spacecraft and Instruments. NASA. November 10, 2014. Процитовано April 15, 2015. 
  44. New Frontiers Program: New Horizons Science Objectives. NASA - New Frontiers Program. Архів оригіналу за April 15, 2015. Процитовано April 15, 2015. 
  45. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок Moore-2010 не вказаний текст
  46. New Horizons. jhuapl.edu. 
  47. synova.com: Mongoose-V Prices (per unit)
  48. Spacecraft Systems and Components // NASA, The Johns Hopkins University Applied Physics Laboratory(англ.) «Command and Data Handling … two low-power solid-state recorders (one backup) that can hold up to 8 gigabytes each».
  49. The PI's Perspective: Trip Report. NASA/Johns Hopkins University/APL/New Horizons Mission. March 27, 2007. Процитовано August 5, 2009. 
  50. Los Angeles Times (July 6, 2015). Computer glitch doesn't stop New Horizons: Pluto encounter almost a week away. latimes.com. Процитовано July 13, 2015. 
  51. Pluto Probe Suffers Glitch 10 Days Before Epic Flyby. Space.com. Процитовано July 13, 2015. 
  52. Y. Guo; R. W. Farquhar (2006). Baseline design of New Horizons mission to Pluto and the Kuiper belt. Acta Astronautica 58 (10): 550–559. Bibcode:2006AcAau..58..550G. doi:10.1016/j.actaastro.2006.01.012. 
  53. M.M. Nieto (2008). New Horizons and the onset of the Pioneer anomaly. Physics Letters B 659 (3): 483–485. Bibcode:2008PhLB..659..483N. arXiv:0710.5135. doi:10.1016/j.physletb.2007.11.067. 
  54. а б About LORRI Images. The Johns Hopkins University - Applied Physics Laboratory. 
  55. Cheng, A. F. Long-Range Reconnaissance Imager on New Horizons. Архів оригіналу за July 9, 2009. 
  56. Science Photos: LORRI. JHUAPL.edu. Процитовано May 2, 2015. 
  57. а б в New Horizons. pluto.jhuapl.edu (en). Процитовано May 1, 2018. 
  58. [1]
  59. David, Leonard (July 11, 2015). Meet Ralph, the New Horizons Camera Bringing Pluto into Sharp Focus. Space News. Процитовано July 16, 2015. 
  60. Gipson, Lillian, ред. (June 23, 2017). NASA's New Horizons Mission Honors Memory of Engineer Lisa Hardaway. NASA. Процитовано June 27, 2017. 
  61. NASA'S Pluto Space Probe Begins Launch Preparations. SpaceDaily. September 27, 2005. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано January 12, 2011. 
  62. Leary, Warren E. (January 17, 2006). Winds Delay Launching for NASA Mission to Pluto. The New York Times. 
  63. Launch of NASA's Pluto Probe Delayed for 24 Hours. Space.com. January 17, 2006. Процитовано June 3, 2013. 
  64. Alexander, Amir (January 19, 2006). New Horizons Launched on its Way to Pluto. The Planetary Society. Архів оригіналу за March 18, 2012. 
  65. Harwood, William (January 19, 2006). New Horizons launches on voyage to Pluto and beyond. Spaceflight Now. Архів оригіналу за January 12, 2011. Процитовано January 12, 2011. 
  66. а б New Horizons: Mission Overview. International Launch Services. January 2006. Процитовано April 21, 2018. 
  67. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок sciam20130225 не вказаний текст
  68. Neufeld, Michael (July 10, 2015). First Mission to Pluto: The Difficult Birth of New Horizons. Smithsonian. Процитовано April 21, 2018. 
  69. Granath, Bob (July 2, 2015). NASA Met Unprecedented Challenges Sending Spacecraft to Pluto. NASA. Процитовано April 21, 2018. 
  70. Ray, Justin (November 2, 2005). Damage prompts booster replacement for Pluto probe. Spaceflight Now. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано July 31, 2007. 
  71. Schuster, Patrick (January 16, 2006). Spacecraft will carry memory of Sagamore native. TribLIVE. Процитовано June 3, 2013. 
  72. Stern, Alan (January 31, 2006). Our Aim Is True. The PI's Perspective. Johns Hopkins APL. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано June 11, 2006. 
  73. New Horizons Adjusts Course Towards Jupiter. Johns Hopkins APL. March 9, 2006. Архів оригіналу за March 9, 2011. Процитовано May 29, 2011. 
  74. Johns Hopkins APL (September 27, 2007). "Maneuver Puts New Horizons on a Straight Path to Pluto". Прес-реліз. Переглянутий July 16, 2015.
  75. Johns Hopkins APL (July 1, 2010). "Course Correction Keeps New Horizons on Path to Pluto". Прес-реліз. Переглянутий July 16, 2015.
  76. РИА Новости: Космический аппарат НАСА «Новые горизонты» стартовал к Плутону
  77. Помилка цитування: Неправильний виклик <ref>: для виносок horizon1 не вказаний текст
  78. Astronet: Облака Юпитера: вид с аппарата «Новые горизонты»
  79. Самый быстрый космический аппарат прошел половину пути до Плутона. Lenta.ru. 30 декабря 2009 года. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 2010-08-12. 
  80. На Тритоне и Нептуне опробовали новейшую камеру LORRI. Lenta.ru. 05 сентября 2010 года. Архів оригіналу за 2011-08-27. Процитовано 2010-09-05. 
  81. Later, Uranus: New Horizons Passes Another Planetary Milestone(англ.)
  82. New Horizons Gets a New Year's Workout(англ.)
  83. Final ‘Pre-Pluto’ Annual Checkout Begins (en). JHU/APL. 17 июня 2014. Процитовано 2014-06-18. 
  84. New Horizons Marks a ‘Year Out’ with a Successful Course Correction. 15.07.2014. 
  85. Астрономічні новини
  86. Ryan F. Mandelbaum (10 серпня 2018). New Horizons Spacecraft Sees Possible Hydrogen Wall at the End of the Solar System. Gizmodo. Процитовано 2018-08-15. 
  87. Happy 100th Birthday, Clyde Tombaugh
  88. О передаче данных
  89. Send Your Name to Pluto. New Horizons website. Johns Hopkins APL. Архів оригіналу за 2011-03-09. Процитовано January 30, 2009. 
  90. New Horizons: Fast Facts. Solar System Exploration: Missions: By Target: Dwarf: Present: New Horizons. NASA. Процитовано 23.08.2014.  (англ.)

Література[ред. | ред. код]