Теба (супутник)
| Теба | |
|---|---|
| Thebe | |
 Теба | |
| Дані про відкриття | |
| Дата відкриття | 5 березня 1979 року |
| Відкривач(і) | Стефан Синнот |
| Планета | Юпітер |
| Орбітальні характеристики | |
| Велика піввісь | 221 889 [1] км |
| Перицентр | 218 000 км |
| Апоцентр | 226 000 км |
| Орбітальний період | 0,674536 діб |
| Ексцентриситет орбіти | 0,0175° |
| Нахил орбіти | 1,076 ±0.003° до площини екватора планети |
| Фізичні характеристики | |
| Діаметр | 116 x 98 x 84 км |
| Маса | 4,3×1017 кг |
| Густина | 0,86 г/см³ |
| Друга космічна швидкість | 0.020–0.030 км/с |
| Період обертання навколо своєї осі | синхронно діб |
| Нахил осі обертання | нуль° |
| Альбедо | 0,013 |
| Атмосферний тиск | 0,005 Па |
| Температура поверхні | ~124 К |
| Атмосфера | відсутня |
| Інші позначення | |
| Юпітер XIV | |
 Теба у Вікісховищі | |
Теба (грец. Θήβη; лат. Thebe) — також відомий як Юпітер XIV, є четвертим за віддаленістю супутником Юпітера. Він був відкритий Стівеном П. Сінноттом на зображеннях, отриманих космічним апаратом «Вояджер-1» під час його прольоту поблизу Юпітера 5 березня 1979 року[2]. У 1983 році супутник офіційно отримав назву на честь міфологічної німфи Теби[3].
Другий за розміром серед внутрішніх супутників Юпітера, Теба обертається в межах зовнішнього краю павутинних кілець Теби, яке утворюється з пилу, викинутого з її поверхні[4]. Вона має неправильну форму та червонуватий колір; вважається, що, подібно до Амальтеї, складається з пористого водяного льоду з невідомою кількістю інших матеріалів. Поверхня супутника характеризується великими кратерами та високими горами — деякі з них співмірні за розмірами із самою Тебою[5].
Теба була сфотографована у 1979 році космічними апаратами «Вояджер-1» та «Вояджер-2», а пізніше, у 1990-х роках, докладніше — орбітальним апаратом «Галілео»[5].
Теба була відкрита Стівеном П. Сінноттом на зображеннях, отриманих космічним апаратом «Вояджер-1» 5 березня 1979 року, й спочатку отримала тимчасове позначення S/1979 J 2[2][6]. У 1983 році її офіційно назвали на честь міфологічної німфи Теби, коханки Зевса — грецького еквівалента Юпітера[3].
Після відкриття «Вояджером-1» Теба була сфотографована космічним апаратом «Вояджер-2» у 1979 році[4]. Однак до прибуття космічного апарата «Галілео» знання про неї були вкрай обмеженими. «Галілео» отримав зображення майже всієї поверхні Теби та допоміг уточнити її склад[5].
Теба є найвіддаленішим із внутрішніх супутників Юпітера й обертається на відстані приблизно 222 000 км (3,11 від радіуса Юпітера). Її орбіта має ексцентриситет 0,018 та нахил 1,08° відносно екватора Юпітера[7]. Ці значення є незвично високими для внутрішнього супутника й пояснюються минулим впливом найближчого з галілеєвих супутників — Іо[4]. У минулому кілька резонансів середнього руху з Іо проходили крізь орбіту Теби, коли Іо поступово віддалявся від Юпітера, що й збурило орбіту Теби[4].
Орбіта Теби розташована поблизу зовнішнього краю павутинного кільця Теби, яке складається з пилу, викинутого із супутника. Після викиду пил дрейфує у напрямку планети під дією гальмування Пойнтінга — Робертсона, утворюючи кільце всередині орбіти супутника[8]. Нахил ретроградної орбіти до локальної площини Лапласа — 1,076°.
.jpg)
Теба має неправильну форму, адже найближчим до неї еліпсоїдальним наближенням є 116×98×84 км. Площа його поверхні, ймовірно, становить від 31 000 до 59 000 (~45 000) км². Його середня густина та маса невідомі, проте, припускаючи середню густину, подібну до Амальтеї (близько 0,86 г/см³)[5], масу Теби оцінюють у 4,3 × 10¹⁷ кг.
Подібно до всіх внутрішніх супутників Юпітера, Теба обертається синхронно зі своїм рухом навколо планети, завжди повертаючи до Юпітера одну й ту саму півкулю. Його орієнтація така, що довга вісь завжди спрямована на планету[4]. У точках поверхні, найближчих і найбільш дальніх від Юпітера, він, ймовірно, перебуває поблизу межі Роша, де сила тяжіння Теби лише трохи перевищує відцентрову силу[4]. Внаслідок цього швидкість втечі в цих точках дуже мала, що дає змогу пилу легко залишати поверхню після метеоритних ударів і викидатися в павутинне кільце Теби[4].
Зет, найбільший діаметр якого становить близько 40 км, це кратер і єдиний названий об’єкт рельєфу на поверхні Теби. На його ободі наявні кілька яскравих ділянок[5]. Він розташований на зворотному боці Теби, оберненому від Юпітера. Кратер був відкритий космічним апаратом «Галілео» й названий на честь Зета — чоловіка німфи Феби у грецькій міфології[9].
Поверхня Теби темна й має червонуватий відтінок[10]. Існує суттєва асиметрія між провідною та тією, що ззаду, півкулями: провідна півкуля у 1,3 рази яскравіша за другу. Асиметрія, ймовірно, спричинена вищою швидкістю й частотою ударів по провідній півкулі, що викидає з надр супутника яскравіший матеріал (імовірно, лід)[10]. Поверхня Теби вкрита великою кількістю кратерів, і, ймовірно, на ній є щонайменше три–чотири великі метеоритні кратери, кожен із яких приблизно співмірний із самим Тебою[4].
- ↑ Jacobson, R. A. (2000). The Orbits of Outer Jovian Satellites. Astronomical Journal. 120: 2679—2686. doi:10.1086/316817.
- 1 2 Synnott, 1980.
- 1 2 IAUC 3872.
- 1 2 3 4 5 6 7 8 Burns Simonelli et al., 2004.
- 1 2 3 4 5 Thomas Burns et al., 1998.
- ↑ IAUC 3470.
- ↑ Cooper Murray et al., 2006.
- ↑ Burns Showalter et al., 1999.
- ↑ Planetary Names: Crater, craters: Zethus on Thebe. United States Geological Survey. 3 жовтня 2006. Процитовано 7 серпня 2015.
- 1 2 Simonelli Rossier et al., 2000.
- Burns, Joseph A.; Showalter, Mark R.; Hamilton, Douglas P.; Nicholson, Philip D.; de Pater, Imke; Ockert-Bell, Maureen E.; Thomas, Peter C. (14 травня 1999). The Formation of Jupiter's Faint Rings. Science. 284 (5417): 1146—1150. Bibcode:1999Sci...284.1146B. doi:10.1126/science.284.5417.1146. PMID 10325220.
- Burns, Joseph A.; Simonelli, Damon P.; Showalter, Mark R.; Hamilton, Douglas P.; Porco, Carolyn C.; Throop, Henry; Esposito, Larry W. (2004). Jupiter's Ring-Moon System (PDF). У Bagenal, Fran; Dowling, Timothy E.; McKinnon, William B. (ред.). Jupiter: The Planet, Satellites and Magnetosphere. Cambridge University Press. с. 241—262. Bibcode:2004jpsm.book..241B. ISBN 978-0-521-81808-7.
- Cooper, N. J.; Murray, C. D.; Porco, C. C.; Spitale, J. N. (Березень 2006). Cassini ISS astrometric observations of the inner jovian satellites, Amalthea and Thebe. Icarus. 181 (1): 223—234. Bibcode:2006Icar..181..223C. doi:10.1016/j.icarus.2005.11.007.
- Marsden, Brian G. (28 квітня 1980). Satellites of Jupiter. IAU Circular. 3470. Процитовано 28 березня 2012.Marsden, Brian G. (30 вересня 1983). Satellites of Jupiter and Saturn. IAU Circular. 3872. Процитовано 28 березня 2012.
- Simonelli, D. P.; Rossier, L.; Thomas, P. C.; Veverka, J.; Burns, J. A.; Belton, M. J. S. (Жовтень 2000). Leading/Trailing Albedo Asymmetries of Thebe, Amalthea, and Metis. Icarus. 147 (2): 353—365. Bibcode:2000Icar..147..353S. doi:10.1006/icar.2000.6474.
- Synnott, S. P. (14 листопада 1980). 1979J2: The Discovery of a Previously Unknown Jovian Satellite. Science. 210 (4471): 786—788. Bibcode:1980Sci...210..786S. doi:10.1126/science.210.4471.786. PMID 17739548.
- Thomas, P. C.; Burns, J. A.; Rossier, L.; Simonelli, D.; Veverka, J.; Chapman, C. R.; Klaasen, K.; Johnson, T. V.; Belton, M. J. S.; Galileo Solid State Imaging Team (Вересень 1998). The Small Inner Satellites of Jupiter. Icarus. 135 (1): 360—371. Bibcode:1998Icar..135..360T. doi:10.1006/icar.1998.5976.
- USGS/IAU. Zethus on Thebe. Gazetteer of Planetary Nomenclature. USGS Astrogeology. Процитовано 27 березня 2012.
Характеристика 
Супутники Троянці Дослідження Інше
.svg){kind=small}