Перейти до вмісту

Адрастея (супутник)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Адрастея
Adrastea
Адрастея
Дані про відкриття
Дата відкриття8 липня 1979 року
Відкривач(і)Девід Джевітт та Едвард Даніельсон
ПланетаЮпітер
Орбітальні характеристики
Велика піввісь125 000 км
Орбітальний період0,29826 діб
Ексцентриситет орбіти0,0015°
Фізичні характеристики
Діаметр20 x 16 x 14 км км
Маса2×1015 кг
Густина0,86 г/см³
Альбедо0,1 +/- 0,045
Атмосферавідсутня
Інші позначення
Юпітер XV
Адрастея у Вікісховищі

Адрастея, також відома як Юпітер XV — другий за відстанню та найменшим із чотирьох внутрішніх супутників Юпітера. Вона була відкрита на фотографіях, зроблених апаратом «Вояджер‑2» у 1979 році, що зробило її першим природним супутником, відкритим за допомогою знімків міжпланетного космічного апарата, а не телескопа[1]. Супутнику офіційно присвоєно назву на честь міфологічної Адрастеї, виховательки грецького бога Зевса — аналога римського бога Юпітера[2].

Адрастея є одним із небагатьох супутників у Сонячній системі, що обертається навколо своєї планети швидше, ніж триває її доба. Вона рухається на краю головного кільця Юпітера і вважається основним джерелом матеріалу для формування кільців планети. Незважаючи на спостереження, проведені космічним апаратом «Галілео» у 1990-х роках, про фізичні характеристики супутника відомо дуже мало: відомі лише його розміри та те, що він перебуває в приливному захопленні Юпітера.

Відкриття та спостереження

[ред. | ред. код]
Знімок Адрастеї, зроблений 8 липня 1979 року зондом «Вояджер-2». Адрастея — це слабкіша крапка в самому центрі, що розташована на лінії юпітеріанських кілець.

Адрастея була відкрита Девідом Джевіттом та Едвардом Даніельсоном на фотографіях апарата «Вояджер‑2», зроблених 8 липня 1979 року, і отримала позначення S/1979 J 1. Хоча супутник виглядав лише як крапка. він став першим супутником, відкритим за допомогою міжпланетного космічного апарата[1][3]. Незабаром після цього на знімках, зроблених кількома місяцями раніше «Вояджером‑1», були виявлені ще два внутрішні супутники Юпітера — Теба та Метіс. Космічний апарат «Галілео» у 1998 році зміг визначити форму супутника, проте отримані зображення залишаються низької якості[4]. У 1983 році супутник офіційно було названо на честь грецької німфи Адрастеї, дочки Зевса та його коханої Ананке[2].

Хоча орбітальний апарат «Юнона", що прибув до Юпітера у 2016 році, має камеру JunoCam, її основна увага зосереджена на спостереженнях самої планети. Проте за сприятливих умов апарат має можливість зробити обмежені знімки супутників Метіс і Адрастея[5].

Фізичні характеристики

[ред. | ред. код]

Адрастея має неправильну форму та розміри приблизно 20 × 16 × 14 км. Оцінка площі її поверхні коливається між 840 та 1 600 км² (близько 1 200 км²). Це робить її найменшим із чотирьох внутрішніх супутників Юпітера. Масу, склад та внутрішню структуру Адрастеї наразі не встановлено, проте, якщо припустити, що її середня густина подібна до Амалтеї, близько 0,86 г/см³, масу можна оцінити приблизно в 2 × кг. Густина Амалтеї свідчить про те, що супутник складається з водяного льоду з пористістю 10–15 %, і Адрастея може мати схожий склад. Деталі поверхні Адрастеї невідомі через низьку роздільну здатність наявних знімків[4][6].

Орбіта

[ред. | ред. код]

Адрастея є найменшим і другим за відстанню супутником серед внутрішніх місяців Юпітера. Вона обертається навколо планети зі швидкістю близько 70 200 миль на годину (приблизно 113 000 км/год) на радіусі близько 129 000 км (80 000 миль), що становить 1,806 радіусів Юпітера, на зовнішньому краю головного кільця планети. Орбіта має дуже малий ексцентриситет — близько 0,0015, а нахил щодо екватора Юпітера становить 0,03°[7].

Через приливне захоплення Адрастея обертається синхронно з орбітальним періодом, завжди повертаючи до планети одну і ту саму сторону. Довга вісь супутника орієнтована в напрямку Юпітера, що є конфігурацією з найменшою енергією[4].

Орбіта Адрастеї розташована всередині радіуса синхронної орбіти Юпітера (як і у Метіса), і через це приливні сили поступово призводять до її зменшення, так що колись супутник може впасти на планету. Якщо його густина подібна до Амалтеї, орбіта перебувала б всередині рідкої межі Роша. Проте, оскільки супутник не руйнується, його орбіта все ж залишається поза межами жорсткої межі Роша[7].

Джерела

[ред. | ред. код]
  1. 1 2 IAUC 3454: SATURN; EDITORIAL NOTICE. www.cbat.eps.harvard.edu. Архів оригіналу за 25 липня 2011. Процитовано 1 жовтня 2025.
  2. 1 2 IAUC 3872: GX 1+4; Sats OF JUPITER AND SATURN. www.cbat.eps.harvard.edu. Процитовано 1 жовтня 2025.
  3. ↑ Jewitt, D. C.; Danielson, G. E.; Synnott, S. P. (1979–11). Discovery of a New Jupiter Satellite. Science (англ.). 206 (4421): 951. Bibcode:1979Sci...206..951J. doi:10.1126/science.206.4421.951. ISSN 0036-8075.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  4. 1 2 3 Thomas, P. C.; Burns, J. A.; Rossier, L.; Simonelli, D.; Veverka, J.; Chapman, C. R.; Klaasen, K.; Johnson, T. V.; Belton, M. J. S. (1998–09). The Small Inner Satellites of Jupiter. Icarus (англ.). 135 (1): 360—371. Bibcode:1998Icar..135..360T. doi:10.1006/icar.1998.5976. ISSN 0019-1035.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  5. ↑ Hansen, C. J.; Orton, G. S. (2015–12). JunoCam: Science and Outreach Opportunities with Juno. AGU Fall Meeting Abstracts (англ.). 2015: P41B–2066. Bibcode:2015AGUFM.P41B2066H.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  6. ↑ Anderson, John D.; Johnson, Torrence V.; Schubert, Gerald; Asmar, Sami; Jacobson, Robert A.; Johnston, Douglas; Lau, Eunice L.; Lewis, George; Moore, William B. (2005–05). Amalthea's Density Is Less Than That of Water. Science (англ.). 308 (5726): 1291—1293. Bibcode:2005Sci...308.1291A. doi:10.1126/science.1110422. ISSN 0036-8075.{{cite journal}}: Обслуговування CS1: Сторінки з неправильним форматом в діапазонах дат (посилання)
  7. 1 2 Burns, Joseph A.; Simonelli, Damon P.; Showalter, Mark R.; Hamilton, Douglas P.; Porco, Carolyn D.; Throop, Henry; Esposito, Larry W. (2004). Jupiter's ring-moon system. Jupiter. The Planet, Satellites and Magnetosphere (англ.). 1: 241—262. Bibcode:2004jpsm.book..241B.
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Адрастея_(супутник)&oldid=46276803